ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Вірші
Про ауру та псячу арію
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про ауру та псячу арію
На фейсбуці чимало сторінок, де поезія чи вірші. Є цікава група "Поезія щодня".
Там відбір, пильний модератор, не допускаються до публікацій пасквілі, образи.
Що ж на цьому давньому ресурсі? Він розрахований на... виживання? Хто тут має необмежені права? мстиві пасквілянти, вірші яких набили оскому не лише мені.
http://maysterni.com/publication.php?id=143519
Ось така публікація - назва "Полтавська заупокійна"... це чорна магія чи що? Так все ж погане, намислене, з дитинства знаємо, повертається до автора, персони... бумерангом. Чому полтавська - здогадуйтеся.
Пообіді переназвав текст автор Сушко: тепер "Кізка". Прочитав це. Злякався.
Закидання віршовими сухими буциками продовжується. Святкові дні, аура благоговіння (Христос народився!) - декого не стримують. Напише будь-що про будь-кого. Зачорнить, заляпає. Та писав би оди коханій чи про природу. Висміює авторів метеопоезій. Наділяє опонентів невластивими рисами - для легковірних. Гигоче... ганьбиться.
Авжеж, це - неосудний "сатирик". Хоче уваги і піару на чужому - бо своє не в тренді.
Скільки отаких графоманських пасквілів ще залле сайт? Гамівна сорочка спадає... і автор приносить на поетичний сайт чергову порцію зеленої маячні. То своєму друзяці лікує "пиху", то мене тролить. Амплітуда широка. Спробуй критикни, не відчепишся.
Зневага моя забезпечена. Та це лише заводить Сушка. Вампірить.
Саме ця персона писала: якщо ми підемо з ПМ, то сайт загибіє. То вирішив доконати? Мало на ФБ сторінок, де збирає вподобайки...
Знайшов на сайті прихисток. Пише такі вірші то про свого друзяку, то на когось іншого натякає. Ось недавно перекидалися Сушко і його друг-опонент глумливими дисками-віршами. Миру-злагоди не буде без взаємоповаги. Щирої чи хоча б позірної.
Сушка не приваблює висока поезія. Її майже не читають. О так!
Та й чи здатен він слугувати одній вимогливій музі? У нього їх повен альков - уявних. Лоскоче.
Ницість, всеїдність отаких типів очевидна. А ще коник - яро кпинить байдужих і... хоче бути "пришелепою", у вірші новому зізнався.
Та невже модератору байдуже - анонсування таких публікацій?
Якби я сприймала цей ресурс, як винятково чиюсь власність, давно б пішла.
Думалося, що сайт і автори потребують допомоги. Я ж радила ПМ новачкам.
Пане Ляшкевиче, Вам час озватися: навіщо ви пригріли тих, хто доконає ПМ?
Коли я звідси йду, настає гнітюча тиша... на головній переважно однотипні вірші, майже ніхто не коментує новачків. Я, щоразу зачиняючи браму, бачу, що там лишаються автори, які нікому не потрібні. Ні Вам, ні майстрам.
Є кілька групок, члени їх активно коментують один одного тексти, там звичне захвалювання-солодкоголосся. У ті світи-конгломерати я не вхожа, не прагну їх ворушити. Зрештою, мені це не потрібне: численні огріхи їхніх віршів задарма не виправиш. Допомогла декому - дякували. Приємно.
Цього разу Вікторія Торон розмістила вірш про тих, хто не повернеться на сайт. Він і про мене.
Я озвалася під її поезією. Бо справді не планувала повертатися. Пояснила, чому саме пішла. Вона написала, що Ви мали б захищати мене від наскоків нахаб, та цього не зробили. Вибір на користь любителів драчок. Перебувати тут без захисту модератора немає сенсу.
Лавина коментарів пана Гупала... назвиська.
Навіщо? де ми знаходимося? Це поетичний ресурс? Потім Ви переді мною вибачаєтеся за чоловіків, що так низько опускаються.
То наведіть на ПМ лад - нарешті. Забанюйте за образи - а не за те, що хтось зауважив росмову, як було колись зі мною.
Вибіркова прихильність Ваша і лояльність до бешкетників чи й бандитів сайту помітна.
Призначте редакторів, я на таку роль не погоджуся, чи модеруйте самі, навіщо ж обертати ПМ на майданчик для драчок? Я їх не ініціювала.
Не просто прикро, а бридко - на головній анонсується то про козу, то про відьму. Оці натяки параноїдальні.
Наша країна в мініатюрі - цей сайт.
Я тримала форпост, слугую Поезії.
Напади неадекватних, які, можливо, побоюються критичних зауважень, аматорів випади - допоки?
Колишні вороги дружать проти... все - як у реаліях. Жити непомітно - такий посил однієї з Ваших публікацій.
Цікавий. Та знайти апологетів не вдасться: якщо ПМ створений для самовдосконалення, медитацій, то всі мають бути ПРОСВІТЛЕНИМИ. Тоді відбір і модерація, а не вседозволеність та шабаші...
Поки що - прояви агресії віршоробів та закомплексованих аматорів. Відомі поети на ПМ довго не витримують.
І їхні сторінки можна обходити, замислюючись: чому ж вони пішли з цього сайту... чому холонуть брами.
Там відбір, пильний модератор, не допускаються до публікацій пасквілі, образи.
Що ж на цьому давньому ресурсі? Він розрахований на... виживання? Хто тут має необмежені права? мстиві пасквілянти, вірші яких набили оскому не лише мені.
http://maysterni.com/publication.php?id=143519
Ось така публікація - назва "Полтавська заупокійна"... це чорна магія чи що? Так все ж погане, намислене, з дитинства знаємо, повертається до автора, персони... бумерангом. Чому полтавська - здогадуйтеся.
Пообіді переназвав текст автор Сушко: тепер "Кізка". Прочитав це. Злякався.
Закидання віршовими сухими буциками продовжується. Святкові дні, аура благоговіння (Христос народився!) - декого не стримують. Напише будь-що про будь-кого. Зачорнить, заляпає. Та писав би оди коханій чи про природу. Висміює авторів метеопоезій. Наділяє опонентів невластивими рисами - для легковірних. Гигоче... ганьбиться.
Авжеж, це - неосудний "сатирик". Хоче уваги і піару на чужому - бо своє не в тренді.
Скільки отаких графоманських пасквілів ще залле сайт? Гамівна сорочка спадає... і автор приносить на поетичний сайт чергову порцію зеленої маячні. То своєму друзяці лікує "пиху", то мене тролить. Амплітуда широка. Спробуй критикни, не відчепишся.
Зневага моя забезпечена. Та це лише заводить Сушка. Вампірить.
Саме ця персона писала: якщо ми підемо з ПМ, то сайт загибіє. То вирішив доконати? Мало на ФБ сторінок, де збирає вподобайки...
Знайшов на сайті прихисток. Пише такі вірші то про свого друзяку, то на когось іншого натякає. Ось недавно перекидалися Сушко і його друг-опонент глумливими дисками-віршами. Миру-злагоди не буде без взаємоповаги. Щирої чи хоча б позірної.
Сушка не приваблює висока поезія. Її майже не читають. О так!
Та й чи здатен він слугувати одній вимогливій музі? У нього їх повен альков - уявних. Лоскоче.
Ницість, всеїдність отаких типів очевидна. А ще коник - яро кпинить байдужих і... хоче бути "пришелепою", у вірші новому зізнався.
Та невже модератору байдуже - анонсування таких публікацій?
Якби я сприймала цей ресурс, як винятково чиюсь власність, давно б пішла.
Думалося, що сайт і автори потребують допомоги. Я ж радила ПМ новачкам.
Пане Ляшкевиче, Вам час озватися: навіщо ви пригріли тих, хто доконає ПМ?
Коли я звідси йду, настає гнітюча тиша... на головній переважно однотипні вірші, майже ніхто не коментує новачків. Я, щоразу зачиняючи браму, бачу, що там лишаються автори, які нікому не потрібні. Ні Вам, ні майстрам.
Є кілька групок, члени їх активно коментують один одного тексти, там звичне захвалювання-солодкоголосся. У ті світи-конгломерати я не вхожа, не прагну їх ворушити. Зрештою, мені це не потрібне: численні огріхи їхніх віршів задарма не виправиш. Допомогла декому - дякували. Приємно.
Цього разу Вікторія Торон розмістила вірш про тих, хто не повернеться на сайт. Він і про мене.
Я озвалася під її поезією. Бо справді не планувала повертатися. Пояснила, чому саме пішла. Вона написала, що Ви мали б захищати мене від наскоків нахаб, та цього не зробили. Вибір на користь любителів драчок. Перебувати тут без захисту модератора немає сенсу.
Лавина коментарів пана Гупала... назвиська.
Навіщо? де ми знаходимося? Це поетичний ресурс? Потім Ви переді мною вибачаєтеся за чоловіків, що так низько опускаються.
То наведіть на ПМ лад - нарешті. Забанюйте за образи - а не за те, що хтось зауважив росмову, як було колись зі мною.
Вибіркова прихильність Ваша і лояльність до бешкетників чи й бандитів сайту помітна.
Призначте редакторів, я на таку роль не погоджуся, чи модеруйте самі, навіщо ж обертати ПМ на майданчик для драчок? Я їх не ініціювала.
Не просто прикро, а бридко - на головній анонсується то про козу, то про відьму. Оці натяки параноїдальні.
Наша країна в мініатюрі - цей сайт.
Я тримала форпост, слугую Поезії.
Напади неадекватних, які, можливо, побоюються критичних зауважень, аматорів випади - допоки?
Колишні вороги дружать проти... все - як у реаліях. Жити непомітно - такий посил однієї з Ваших публікацій.
Цікавий. Та знайти апологетів не вдасться: якщо ПМ створений для самовдосконалення, медитацій, то всі мають бути ПРОСВІТЛЕНИМИ. Тоді відбір і модерація, а не вседозволеність та шабаші...
Поки що - прояви агресії віршоробів та закомплексованих аматорів. Відомі поети на ПМ довго не витримують.
І їхні сторінки можна обходити, замислюючись: чому ж вони пішли з цього сайту... чому холонуть брами.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію