ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Зубець (1985) /
Вірші
І був день...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І був день...
Це трапилось тоді, коли суцільний морок опустив крила на землю.
І так тривало, доки не порвалася тканина темряви
і звідти не виглянуло червоне, як кров, Око.
І заблищало, як кров.
І коли спав потроху морок, відкрилася чорна земля, і люди на ній –
чорні круки.
І чорні дерева без жодного листочка.
І стояв я посеред цієї землі як самотнє дерево, і проходили люди
з викльованими очима.
Вони нічого не бачили, але йшли кудись.
Ніхто з них не знав куди, але всі йшли, як чорні тіні, оминаючи
самотнє дерево на шляху.
І побачив я жінку на вершині найбільшої гори.
Вона була прикута до власної тіні.
Тінь була горою, але ніхто не бачив тіні. Всі бачили гору, над якою
червоніло Око.
Я бачив ту жінку, і ось її очі впали до ніг і покотилися, як білі кульки,
обростаючи снігом і перетворюючись на лавину.
Одна куля покотилася за Карпати і впала на ліси карпатські.
Друга ж покотилася по Україні, як перестигла груша, підминаючи
під себе міста і села,
людей і худобу,
атомний вік і революції,
блуд і хвороби...
А над тим лиховісно сяяло Око.
Потім побачив я труну в небі –
янголи хоронили Бога.
І було ще поле з круками.
Сила-силенна круків.
І збирали вони з того поля не зерно пшеничне,
а зіниці людські.
І не хотів я дивитися більше на Око,
одвернувся од нього. Але воно все одно ставало
переді мною.
І боляче було від сяєва.
І побачив я себе маленьким хлопчиком біля будинку свого
з собачими головами у вікнах. Вони брехали на мене:
що я не слухався мами...
що я ловив коників у траві і саджав до склянки, де вони задихалися...
що я вдарив батька, коли він кинувся п’яний...
А Око світилося поганським світлом, а потім почало згасати,
і вже перетворилося на квітку.
Жовтогарячі пелюстки посипались до ніг моїх.
Я підняв одну, й вона розсипалась шматочками дрібного болю.
Людського болю.
...І черепи замість зірок розреготалися на небі.
...І кістки заворушилися в землі.
...І годинник на стіні заговорив голосом мертвого друга.
............................................................
Мила моя! Єдина!
Коли я знов опинився в нашому саду, ти сказала, що тобі холодно.
Я обійняв твої плечі і поцілував міцно.
Тепер ми удвох і над нами не звисатиме теє Око...
Але ти ще тримаєш в руках пелюстки
невідомої квітки.
2005
І так тривало, доки не порвалася тканина темряви
і звідти не виглянуло червоне, як кров, Око.
І заблищало, як кров.
І коли спав потроху морок, відкрилася чорна земля, і люди на ній –
чорні круки.
І чорні дерева без жодного листочка.
І стояв я посеред цієї землі як самотнє дерево, і проходили люди
з викльованими очима.
Вони нічого не бачили, але йшли кудись.
Ніхто з них не знав куди, але всі йшли, як чорні тіні, оминаючи
самотнє дерево на шляху.
І побачив я жінку на вершині найбільшої гори.
Вона була прикута до власної тіні.
Тінь була горою, але ніхто не бачив тіні. Всі бачили гору, над якою
червоніло Око.
Я бачив ту жінку, і ось її очі впали до ніг і покотилися, як білі кульки,
обростаючи снігом і перетворюючись на лавину.
Одна куля покотилася за Карпати і впала на ліси карпатські.
Друга ж покотилася по Україні, як перестигла груша, підминаючи
під себе міста і села,
людей і худобу,
атомний вік і революції,
блуд і хвороби...
А над тим лиховісно сяяло Око.
Потім побачив я труну в небі –
янголи хоронили Бога.
І було ще поле з круками.
Сила-силенна круків.
І збирали вони з того поля не зерно пшеничне,
а зіниці людські.
І не хотів я дивитися більше на Око,
одвернувся од нього. Але воно все одно ставало
переді мною.
І боляче було від сяєва.
І побачив я себе маленьким хлопчиком біля будинку свого
з собачими головами у вікнах. Вони брехали на мене:
що я не слухався мами...
що я ловив коників у траві і саджав до склянки, де вони задихалися...
що я вдарив батька, коли він кинувся п’яний...
А Око світилося поганським світлом, а потім почало згасати,
і вже перетворилося на квітку.
Жовтогарячі пелюстки посипались до ніг моїх.
Я підняв одну, й вона розсипалась шматочками дрібного болю.
Людського болю.
...І черепи замість зірок розреготалися на небі.
...І кістки заворушилися в землі.
...І годинник на стіні заговорив голосом мертвого друга.
............................................................
Мила моя! Єдина!
Коли я знов опинився в нашому саду, ти сказала, що тобі холодно.
Я обійняв твої плечі і поцілував міцно.
Тепер ми удвох і над нами не звисатиме теє Око...
Але ти ще тримаєш в руках пелюстки
невідомої квітки.
2005
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію