ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
08:37
Невже не бачиш безодню- прірву?
В стосунках, мов в глухім куті.
Відбитки слова під корінь вирву,
Колишнього сухі прути.
Прошу, губами не торкайсь чола.
По пам*яті пройшлись вітри.
Я розчинюсь, немов вечірня мла.
В стосунках, мов в глухім куті.
Відбитки слова під корінь вирву,
Колишнього сухі прути.
Прошу, губами не торкайсь чола.
По пам*яті пройшлись вітри.
Я розчинюсь, немов вечірня мла.
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
2023.11.18
2023.11.06
2023.10.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Зубець (1985) /
Інша поезія
День сосни
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
День сосни
1.Зоря
Тіні і сни... Тіней сни і снів тіні.
Щільна завіса мороку, глухий клекіт зірок в утробі нічного неба відступили перед пронизливими променями світанку. Сонце освітило мене всю, мою кручу, яка так нагадує тигра, котрий звівся для нападу, море, оперезане тонкою смужкою берега, чайок над хвилями...
Доброго ранку, світ!
Доброго ранку, Я!
Хочеться стрибати і плескати у долоні. Навіщо? Я сама не знаю. Просто махати зеленими лапами в сторону сяючого лона зорі. Я нев’януча сторінка в обшарпаній книзі сторіч! Я новорічна „ялинка” в сяйві думок кретина! Живу! Я живу-у-у!
2.Справдешність
Ілюзія... Дійсність.
Світ почув мій голос: щось заворушилось в мені, загуло, озвалось зойком мільйонів ображених вітром піщинок, приречених засипати собою піраміди, юродивим сміхом хвиль, помноженим на безкінечне клацання щелеп вічно голодних чайок....
Ген там червонощоке сонце плюється опіками в нібито розумних двоногих, котрі розляглися на узбережжі. Спитати в них...
ви з тілами офортних верстатів
з губами поштових скриньок
з очима медуз і поглядом крабів
що ви знаєте про власну справдешність
затінену корінням тріє царів
дуба сосни і гінко
чи відомо вам що у тріасовому періоді
світило те саме сонце
що динозаврів згубило падіння моралі
ви вирощуєте своїх дітей як дерева в розсаднику
щоб вони були схожими на вас
тобто вміли писати зворотну адресу і клеїти марки
на конверти
саджати дерева і розбивати голови об кульбаби
ви навіть не підозрюєте що легені цих круч
по вінця наповнені справдешністю
в яку можна вірити
якою можна дихати
то чи знаєте ви
я все рівно пишаюся вами
бо навіть якби ви це знали
то робили б те саме що робили завжди
без перебільшень тільки без перебільшень
Департамент Погодних Умов видав Наказ про циклон. Пляж завтра порожнітиме. Вітер наламає дров. Він давно придивляється до огорожі, що нею обнесли рятувальну станцію. Вітер-бешкетник... Вітер деформує берегову смужку. Хвилі і дощ завершать деформацію.
Тікайте, двоногі розумники! Ховайтеся під ковдрою снів. Ховайте себе і дітей у глибоких, як очі, криницях. Вам не винести того сум’яття, яке незабаром промчить над хисткими оселями вашими.
...І хто, як не я, проспіває вам?
деформація піни з рота хвиль
деформація вибухів квадратів дощу
деформація векторів і констант радіації
сум і різниць трави
апріорності круч
в танці вітру закружляють метелики
і блакитними трикутниками випадуть
на спину трави
деформація кличе співом гітар у молодих руках
деформація кличе скрипом антен на рибальських будинках
деформація кличе гудінням бджоли у скляній високості
.....................................................................................
Скільки отак простояла я у безмежно-бентежному просторі-часі? Відтоді, як людські руки винесли з туманного пасма Карадагу крихітне сім’я і вкинули тут, на Очаківських крутосхилах з видом на Килбурун...
Що буде зі мною через рік, через день?
Що станеться з цими безнадійно прекрасними обріями в тумані вільних ілюзій, вільних бажань моїх? У що перетвориться мій гранитоподібний стовбур, мої нефритові брості, якими щодня заколисую захід сонця?
Тихо падає глиця...
деформація-Я
деформація пахне іржею...
3.Іржа
Слухайте! Слухайте всі!
я буду іржавіти вам на згадку загадкою
якої вам ніколи не розгадати
я буду іржавіти ностальгією за блакитними схилами Карадагу
звідки мій рід
я буду іржавіти в отерплому безумі
який ви приймете за найвишуканішу реальність
і вклонитесь їй
я буду іржавіти обережно
щоб не зачепити ваших хворих нервів
ви будете створювати мені умови
а я іржавітиму
бо не вічні ані сонце над нами
ані його опіки на шкірі нашій
4.Тіні опівночі
I’m still loving you, мій пихатий боже.
Я все ще люблю тебе.
Що се? Я ніби проспала двісті літ і прокинулась раптом... в інший сон. Море. Дерева. Двоногі...
Від побаченого і пережитого, від втраченого і набутого зостаються лиш тіні. Полохливі тіні нічних створінь. Деформовані тіні свідомості, перевернутої з ніг на голову...
(2007)
Тіні і сни... Тіней сни і снів тіні.
Щільна завіса мороку, глухий клекіт зірок в утробі нічного неба відступили перед пронизливими променями світанку. Сонце освітило мене всю, мою кручу, яка так нагадує тигра, котрий звівся для нападу, море, оперезане тонкою смужкою берега, чайок над хвилями...
Доброго ранку, світ!
Доброго ранку, Я!
Хочеться стрибати і плескати у долоні. Навіщо? Я сама не знаю. Просто махати зеленими лапами в сторону сяючого лона зорі. Я нев’януча сторінка в обшарпаній книзі сторіч! Я новорічна „ялинка” в сяйві думок кретина! Живу! Я живу-у-у!
2.Справдешність
Ілюзія... Дійсність.
Світ почув мій голос: щось заворушилось в мені, загуло, озвалось зойком мільйонів ображених вітром піщинок, приречених засипати собою піраміди, юродивим сміхом хвиль, помноженим на безкінечне клацання щелеп вічно голодних чайок....
Ген там червонощоке сонце плюється опіками в нібито розумних двоногих, котрі розляглися на узбережжі. Спитати в них...
ви з тілами офортних верстатів
з губами поштових скриньок
з очима медуз і поглядом крабів
що ви знаєте про власну справдешність
затінену корінням тріє царів
дуба сосни і гінко
чи відомо вам що у тріасовому періоді
світило те саме сонце
що динозаврів згубило падіння моралі
ви вирощуєте своїх дітей як дерева в розсаднику
щоб вони були схожими на вас
тобто вміли писати зворотну адресу і клеїти марки
на конверти
саджати дерева і розбивати голови об кульбаби
ви навіть не підозрюєте що легені цих круч
по вінця наповнені справдешністю
в яку можна вірити
якою можна дихати
то чи знаєте ви
я все рівно пишаюся вами
бо навіть якби ви це знали
то робили б те саме що робили завжди
без перебільшень тільки без перебільшень
Департамент Погодних Умов видав Наказ про циклон. Пляж завтра порожнітиме. Вітер наламає дров. Він давно придивляється до огорожі, що нею обнесли рятувальну станцію. Вітер-бешкетник... Вітер деформує берегову смужку. Хвилі і дощ завершать деформацію.
Тікайте, двоногі розумники! Ховайтеся під ковдрою снів. Ховайте себе і дітей у глибоких, як очі, криницях. Вам не винести того сум’яття, яке незабаром промчить над хисткими оселями вашими.
...І хто, як не я, проспіває вам?
деформація піни з рота хвиль
деформація вибухів квадратів дощу
деформація векторів і констант радіації
сум і різниць трави
апріорності круч
в танці вітру закружляють метелики
і блакитними трикутниками випадуть
на спину трави
деформація кличе співом гітар у молодих руках
деформація кличе скрипом антен на рибальських будинках
деформація кличе гудінням бджоли у скляній високості
.....................................................................................
Скільки отак простояла я у безмежно-бентежному просторі-часі? Відтоді, як людські руки винесли з туманного пасма Карадагу крихітне сім’я і вкинули тут, на Очаківських крутосхилах з видом на Килбурун...
Що буде зі мною через рік, через день?
Що станеться з цими безнадійно прекрасними обріями в тумані вільних ілюзій, вільних бажань моїх? У що перетвориться мій гранитоподібний стовбур, мої нефритові брості, якими щодня заколисую захід сонця?
Тихо падає глиця...
деформація-Я
деформація пахне іржею...
3.Іржа
Слухайте! Слухайте всі!
я буду іржавіти вам на згадку загадкою
якої вам ніколи не розгадати
я буду іржавіти ностальгією за блакитними схилами Карадагу
звідки мій рід
я буду іржавіти в отерплому безумі
який ви приймете за найвишуканішу реальність
і вклонитесь їй
я буду іржавіти обережно
щоб не зачепити ваших хворих нервів
ви будете створювати мені умови
а я іржавітиму
бо не вічні ані сонце над нами
ані його опіки на шкірі нашій
4.Тіні опівночі
I’m still loving you, мій пихатий боже.
Я все ще люблю тебе.
Що се? Я ніби проспала двісті літ і прокинулась раптом... в інший сон. Море. Дерева. Двоногі...
Від побаченого і пережитого, від втраченого і набутого зостаються лиш тіні. Полохливі тіні нічних створінь. Деформовані тіні свідомості, перевернутої з ніг на голову...
(2007)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію