ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Проза
Розчарування
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розчарування
Стояла тупа осіння днина, така як то буває перед виходом у зиму. Школярські будні, чи то канікули, часом бува важко згадати підліткові моменти. Ми зібралися з класом у честь сумної події: в одного хлопчини, назвемо його В., помер батько.
В. це персона трагічна, із бідної сім'ї, у дитинстві небораку поталанило потрапити лобом по кінському копиту. Винним визнали, публічно, коня. Хоча хтось та й відає правду про той ідіотський випадок. В. низенького росту, обличчя наполовину втрачене, наполовину агресивне, одяг здебільшого однаковий, на ту пору "щоб було тепло". Чи піддавалася така людина знущанням або неприйняттю зі сторони однокласників, однолітків?
І так, і ні. В. мав трохи фізичного хисту, навчився виживати у своїх умовах та асоціяльних (а насправді просто сумних) компаніях із дітками віком старшими. Підліток уже курив, випивав, щодо дівчат, правда, достоту не відомо, та й не в'язався його образ і характер із породою Дон Жуана. Однак усе одно це була людина, жива людина, розумієте?
Чомусь таким людям завжди співчуваєш, і навіть коли вони переплавляються у злодіяк чи згодом сідають (або присідають) до в'язниці, ти зразу розумієш, що їх участі та вини в тому мало, а життя просто сука, тотальна несправедливість.
Я був серед числа класу, тих, хто пішов висловити співчуття до сусіднього села, де проживав В. Компанія видалася, м'яко кажучи, не під стать ні погоді, ні самій події. Та якій там до біса події, трагедії в житті простого хлопця. Іти трохи прийшлося, і навіть мої друзі поводилися якось надто вже приторно-істерично. То вже зараз, у старші роки, можна провести швиденьку рефлексію, і докопатися, що певно і їм було страшно, жаль В., а сміх і дурощі виступали лише придуркуватеньким захистом від поганих, тяжких уколів реальності. Тільки все це не змінює ні ситуацію, ні той дух, що витав у повітрі. Назвати б його духом нерозуміння людини, якось присмоктаної до тваринної душі безпардонності як в емоціях, почуттях, так і в поведінці. Що ще чекати від дітей? Вони або ангели, або сущі демони.
Я теж, певне, робив тоді щось не те. Говорити зовсім не хотілося, всередині трохи плакав, але так стидно було, що видавив тільки кислуватий вираз обличчя мазохіста. Дехто зміг, і їм вартує віддати належне. Моя майбутня подруга, і ще стертий із пам'яті суб'єкт, вони підійшли до В., обійняли його. Він справді був сумний, він дійсно ридав. По-чоловічому, тихо й приховано.
Пам'ятаю як білий день, спершу В. утік додому, бо тиск був неймовірний. І тут прорвало. Двоє з натовпу, двоє відродків почали сміятися. На подвір'ї В. же замукала корова! Боже, як смішно. Вони теж залилися сльозами, солодко-аморальними. І прийшла якась така паршивість, такий біль за весь той бісів світ, за їх неадекват. Щастя, що В. тоді був у своєму сховку, усередині дому, і прислухався здебільшого до тих, хто його підтримував, осмілився підставити плече в ту хвилину. Ті люди, вони воістину святі. А решта, дубль акторів, ржали, ржали, ржали. Учителька обурилася, уперше в житті вона проявила щиру людськість, і.. То було щось.
Згодом, уже придавлені гнітом і осадами, ми розійшлися по домах. Я довго дивився у вікно на своїй затишній дачі, подалі звідти, і кілька годин не виходив із кімнатки.
2020
В. це персона трагічна, із бідної сім'ї, у дитинстві небораку поталанило потрапити лобом по кінському копиту. Винним визнали, публічно, коня. Хоча хтось та й відає правду про той ідіотський випадок. В. низенького росту, обличчя наполовину втрачене, наполовину агресивне, одяг здебільшого однаковий, на ту пору "щоб було тепло". Чи піддавалася така людина знущанням або неприйняттю зі сторони однокласників, однолітків?
І так, і ні. В. мав трохи фізичного хисту, навчився виживати у своїх умовах та асоціяльних (а насправді просто сумних) компаніях із дітками віком старшими. Підліток уже курив, випивав, щодо дівчат, правда, достоту не відомо, та й не в'язався його образ і характер із породою Дон Жуана. Однак усе одно це була людина, жива людина, розумієте?
Чомусь таким людям завжди співчуваєш, і навіть коли вони переплавляються у злодіяк чи згодом сідають (або присідають) до в'язниці, ти зразу розумієш, що їх участі та вини в тому мало, а життя просто сука, тотальна несправедливість.
Я був серед числа класу, тих, хто пішов висловити співчуття до сусіднього села, де проживав В. Компанія видалася, м'яко кажучи, не під стать ні погоді, ні самій події. Та якій там до біса події, трагедії в житті простого хлопця. Іти трохи прийшлося, і навіть мої друзі поводилися якось надто вже приторно-істерично. То вже зараз, у старші роки, можна провести швиденьку рефлексію, і докопатися, що певно і їм було страшно, жаль В., а сміх і дурощі виступали лише придуркуватеньким захистом від поганих, тяжких уколів реальності. Тільки все це не змінює ні ситуацію, ні той дух, що витав у повітрі. Назвати б його духом нерозуміння людини, якось присмоктаної до тваринної душі безпардонності як в емоціях, почуттях, так і в поведінці. Що ще чекати від дітей? Вони або ангели, або сущі демони.
Я теж, певне, робив тоді щось не те. Говорити зовсім не хотілося, всередині трохи плакав, але так стидно було, що видавив тільки кислуватий вираз обличчя мазохіста. Дехто зміг, і їм вартує віддати належне. Моя майбутня подруга, і ще стертий із пам'яті суб'єкт, вони підійшли до В., обійняли його. Він справді був сумний, він дійсно ридав. По-чоловічому, тихо й приховано.
Пам'ятаю як білий день, спершу В. утік додому, бо тиск був неймовірний. І тут прорвало. Двоє з натовпу, двоє відродків почали сміятися. На подвір'ї В. же замукала корова! Боже, як смішно. Вони теж залилися сльозами, солодко-аморальними. І прийшла якась така паршивість, такий біль за весь той бісів світ, за їх неадекват. Щастя, що В. тоді був у своєму сховку, усередині дому, і прислухався здебільшого до тих, хто його підтримував, осмілився підставити плече в ту хвилину. Ті люди, вони воістину святі. А решта, дубль акторів, ржали, ржали, ржали. Учителька обурилася, уперше в житті вона проявила щиру людськість, і.. То було щось.
Згодом, уже придавлені гнітом і осадами, ми розійшлися по домах. Я довго дивився у вікно на своїй затишній дачі, подалі звідти, і кілька годин не виходив із кімнатки.
2020
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію