І читав, і переглядав. Смисли-сенси - то таке. Автор вкладає одне, читач бачить друге. Звичайне явище. Музично-звукове оздоблення, здається, було іншим.
Не лягли на душу "видихи". Можливо, читацька приземленість, можливо, громадський транспорт. Хтось робить заключну нікотинову затяжку - і видихає її в салон.
Хтось хекає після чарки. Хтось видихає, щоб затримати дихання. Коротше, фізика процесу.
Хотів порадити "подих". Або дихання. Але на фініші побачив, що подих є.
Хотів зауважити, що достатньо однієї молекули летючої речовини, щоби відчути її запах.
Не хотів писати першим, щоб не збивати наступних коментаторів з їхніх думок. Тож пишу зараз не як апеляцію.
Двома словами, щось не так.
Може, тому що не видихнув-не хекнув.
Може, тому що уявив і згадав теж чийсь останній видих - перед фізичною смертю.
Вірш, на мою думку, цікавий.
Можливо, він може бути першим у якійсь серії картин дихання-подихів-видихів. Ще ж існує фізкультура та йогівські вправи. Ще існують інші акти та процеси.
Ще існують інші жанри. Вже сьогодні пробував.

Щось блюзове є. Коли виконавець щось награває, сам до кінця не розуміючи (у позитивному значенні). І слухач не розуміє, але намагається.
Але номер закінчується. Овації, аплодисменти.
От і закінчую.

Дякую,
Ю. С.