ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
21:00
We spend money all know how.
We save money all know how.
The rich are all easily.
The beggars are all afford.
The poor are all hardly.
Author’s: Natasha
We save money all know how.
The rich are all easily.
The beggars are all afford.
The poor are all hardly.
Author’s: Natasha
2024.03.28
20:54
Наша Україна - рідна Батьківщина
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про троянду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про троянду
Троянда – квітка ніжна, запашна,
Закоханим найкращий подарунок.
Водночас і колючая вона
Й пестлива, ніжна, наче поцілунок.
Звідкіль взялась квітка дивна ця?
З яких часів, з яких земель прибу́ла
Людськії завойовувать серця ?
Я хочу, щоб легенду ви почули .
Жила, говорять, в давнину сім’я
В однім селі – великім чи малому –
Дочку єдину мала на ім’я
Троянда. Не було в селі у тому
Гарніш дівчи́ни. І лице, і стан
Всім парубкам спокою не давали.
Що парубки? Підстаркуватий пан
І той за нею упадав бувало.
Але вона,як пізнєє дитя
Ні в чим відмови у батьків не мала.
Навкруг її крутилося життя,
Лише для неї сонечко вставало.
А при красі, що Бог їй наділив,
Постійна ще увага парубоча…
То ж виростала з неї диво з див –
Якась єхидна в образі дівочим.
Розпещене любовію батьків,
Розбещене зітханням парубочим,
Вона єхидних не жаліла слів
І говорила всім підряд у очі.
Здавалось, їй що саме так і слід,
Її краса дає їй таке право
Кидати людям у обличчя лід
І гострим словом душі їм кривавить.
На вечорницях парубок, бува
Підійде, щоб до танцю запросити,
Вона ж завжди знайде якісь слова
Аби при всіх сильніше зачепити.
Почервоніє парубок умить
Та у юрбі сховається одразу.
З гіркого болю серце защемить
І затаїть на дівчину образу.
Подруг у неї зроду не було
Іще маленька всіх порозганяла
Із хлопцями водилася селом,
Крутила ними,як сама бажала.
Та хлопців усе меншало при ній,
Ну хто ж захоче довго це терпіти?
І все частіше дівчині самій
Доводилось кинутій сидіти.
Одружуватись стали парубки
І, чомусь, інших заміж собі брати,
Хай не гарніших неї, та таких
З якими щастя можна відчувати.
Аж ось останній врешті підійшов,
Поглянув дивно, щось хотів сказати,
Та, може, слів потрібних не знайшов,
Махнув рукою та й пішов від хати.
Ось так вона лишилася одна.
Батьки на той час вже були померли.
Єдина співрозмовниця стіна
Вислухувала мовчки її перли.
До неї сміх веселий долітав
Життя буяло у сусідських хатах.
А в неї хата тиха і пуста.
Хіба самій від злості реготати?
Ще не стара, покинута всіма,
Вона самітньо вік свій доживала.
Ще вроди не торкнулася зима
Та серце, як раніше, не співало.
Хотілось часом вийти до людей
Та гордість, що лишилась, заважає.
А час невпинно мимо неї йде
І їй все менше вибору лишає.
Урешті – решт не втрималась вона
Перед ікону впала на коліна
Зігнулась горда до землі спина,
Таки зігнули ненависні стіни.
Благальний голос вирвався з грудей
І сльози навернулися на очі:
- Я знову хочу буть серед людей!
Я ще комусь потрібна бути хочу!
Зроби, о Боже, милістю своєй,
Щоб люди знову мною милувались
Але сприймали отаку, як є.
Не хочу, Боже, аби я мінялась!
І зглянувсь Бог, і квіткою зробив,
Якою ми милуємося нині.
І колючки її їй залишив
Аби пелю́стки захищали дивні.
Несе ця квітка радість і печаль.
І сміх, і сльози разом викликає.
Дивлюсь на неї і легенький жаль
Десь у душі глибинах виникає.
Закоханим найкращий подарунок.
Водночас і колючая вона
Й пестлива, ніжна, наче поцілунок.
Звідкіль взялась квітка дивна ця?
З яких часів, з яких земель прибу́ла
Людськії завойовувать серця ?
Я хочу, щоб легенду ви почули .
Жила, говорять, в давнину сім’я
В однім селі – великім чи малому –
Дочку єдину мала на ім’я
Троянда. Не було в селі у тому
Гарніш дівчи́ни. І лице, і стан
Всім парубкам спокою не давали.
Що парубки? Підстаркуватий пан
І той за нею упадав бувало.
Але вона,як пізнєє дитя
Ні в чим відмови у батьків не мала.
Навкруг її крутилося життя,
Лише для неї сонечко вставало.
А при красі, що Бог їй наділив,
Постійна ще увага парубоча…
То ж виростала з неї диво з див –
Якась єхидна в образі дівочим.
Розпещене любовію батьків,
Розбещене зітханням парубочим,
Вона єхидних не жаліла слів
І говорила всім підряд у очі.
Здавалось, їй що саме так і слід,
Її краса дає їй таке право
Кидати людям у обличчя лід
І гострим словом душі їм кривавить.
На вечорницях парубок, бува
Підійде, щоб до танцю запросити,
Вона ж завжди знайде якісь слова
Аби при всіх сильніше зачепити.
Почервоніє парубок умить
Та у юрбі сховається одразу.
З гіркого болю серце защемить
І затаїть на дівчину образу.
Подруг у неї зроду не було
Іще маленька всіх порозганяла
Із хлопцями водилася селом,
Крутила ними,як сама бажала.
Та хлопців усе меншало при ній,
Ну хто ж захоче довго це терпіти?
І все частіше дівчині самій
Доводилось кинутій сидіти.
Одружуватись стали парубки
І, чомусь, інших заміж собі брати,
Хай не гарніших неї, та таких
З якими щастя можна відчувати.
Аж ось останній врешті підійшов,
Поглянув дивно, щось хотів сказати,
Та, може, слів потрібних не знайшов,
Махнув рукою та й пішов від хати.
Ось так вона лишилася одна.
Батьки на той час вже були померли.
Єдина співрозмовниця стіна
Вислухувала мовчки її перли.
До неї сміх веселий долітав
Життя буяло у сусідських хатах.
А в неї хата тиха і пуста.
Хіба самій від злості реготати?
Ще не стара, покинута всіма,
Вона самітньо вік свій доживала.
Ще вроди не торкнулася зима
Та серце, як раніше, не співало.
Хотілось часом вийти до людей
Та гордість, що лишилась, заважає.
А час невпинно мимо неї йде
І їй все менше вибору лишає.
Урешті – решт не втрималась вона
Перед ікону впала на коліна
Зігнулась горда до землі спина,
Таки зігнули ненависні стіни.
Благальний голос вирвався з грудей
І сльози навернулися на очі:
- Я знову хочу буть серед людей!
Я ще комусь потрібна бути хочу!
Зроби, о Боже, милістю своєй,
Щоб люди знову мною милувались
Але сприймали отаку, як є.
Не хочу, Боже, аби я мінялась!
І зглянувсь Бог, і квіткою зробив,
Якою ми милуємося нині.
І колючки її їй залишив
Аби пелю́стки захищали дивні.
Несе ця квітка радість і печаль.
І сміх, і сльози разом викликає.
Дивлюсь на неї і легенький жаль
Десь у душі глибинах виникає.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію