ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про кукурудзу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про кукурудзу
Як кажуть: «Хочеш насмішити Бога,
Про свої плани розкажи до нього».
Бо у житті частенько так буває:
Одне плануєш – зовсім інше маєш.
Задумав людям ти добро зробити
Та лиш біди добавив цьому світу.
А хтось недобрі плани розробляє…
Про це легенда і розповідає.
Було це у часи такі далекі
І у таких віддалених краях,
Що нашим предкам, навіть і у снах
Туди було дістатися нелегко.
В степах широких плем’я там жило,
Колись із гір віддалених спустилось
Над річкою на березі спинилось
Та так нікуди далі й не пішло.
Хоча і тут життя було не мед,
Сусіди злі, бувало, діставали.
Якось жили, на звіра полювали,
Не зазирали надто наперед.
Пополювали вдало - їжа є,
Не удалося – то голодували.
Тоді богів у поміч закликали,
Щоб на життя пожа́літись своє.
І був між ними чоловік один.
Той все вождем у плем’ї мріяв стати,
Та ще навкруг сусідів поскоряти,
Аби у світі був господар він.
Світ був у ті часи зовсім малим,
Тож його можна легко звоювати,
Але для того силу треба мати.
А хто піде́ із племені за ним?
Та це йому постійно так пекло,
Що, навіть, годі вже було терпіти,
Тож вирішив, що чорні сили світу
Йому повинні помогти. Було
У тім селі святилище. Крім інших
Стояв там також ідол бога зла,
Ніхто до нього не ходив з села,
Зверталися до інших, до добріших.
От якось чоловік тихцем пішов
І став просити допомоги в бога.
І не в якогось – саме в того злого,
Аби той силу світ скорить знайшов.
Кривавих жертв йому наобіцяв,
Найголовнішим обіцяв зробити.
Уже й поклони утомився бити,
Як раптом звідкись голос пролунав:
«Твоє прохання я почув, мій раб.
Але мене ти нагодуй спочатку,
У жертву принеси хоча б ягнятко,
Бо я уже від голоду заслаб.
Коли це зробиш, то тоді іди
В печеру, що Драконовою звали.
Там знайдеш торбу,яку заховали
Дракони. Принесеш її сюди».
Окрилений, подався чоловік,
Знайшов в печері торбу й повернувся.
І знов прийшов, до божества звернувся.
І голос таємничий знов прорік:
«У торбі цій ти знайдеш зерня дивне,
То зародки жорстоких вояків,
Що зникли вже у глибині віків
І це від них лишилося єдине.
Щоб до життя їх відродити, ти
Вночі, коли зоря вечірня зійде,
Візьми мотику та у поле вийди,
Дивись, моменту лиш не пропусти.
Рядками в полі ямок нароби,
Покидай в кожну по зерну одному.
Чим більше зробиш – більше в полі тому
Постане потім воїнів аби
Допомогти тобі звершити справу.
Та не забудь: ямки́ оті зарий,
Водою щедро кожну з них полий.
І пам’ятай – лиш сонячна заграва
Освітить землю, маєш все зробить.
Якщо не встигнеш зерня те полити,
То світом вже тобі не володіти,
Бо усі чари пропадуть умить.
І що із того зерня проросте,
Того, напевно, навіть я не знаю.
Запам’ятав? Іди. А я чекаю…»
Лиш посміхнувся чоловік на те,
Бо вже думками світом володів.
Ледь дочекався, поки сонце сіло,
Вхопив мотику, торбу і за діло.
Довбав ямки́ та у душі радів.
Хотів побільше зе́рням засадити
Аби велике військо проросло,
Поки ще спало втомлене село,
Він уже встиг все поле перерити.
Покидав зерня у ямки́, зарив.
Зосталося лише його полити…
Аж кинувся: а воду в чім носити?
Цеберка, навіть, він не прихопив.
А час сплива. Вже й небо рожевіє.
До річки кинувсь, у руках несе
Та розливає по дорозі все…
І бачить, що нічого вже не вдіє…
Аж тут і сонце визира у світ.
Від злості чоловік немов сказився,
Завив і в річку кинувся, втопився.
Від нього не лишився, навіть, слід.
А вітер хмарки із-за гір пригнав
І щедро-щедро окропив долину,
І на світ божий виткнулись рослини,
Яких ніхто до цього і не знав.
Стрункі, високі. А, коли достигли,
Зібрали люди жовті качани,
Зерно змололи жорнами вони,
Хліб напекли. І більше вже не бігли
На полювання. Вистачало їм,
Того, що поле кожен рік давало.
Вже скоро і сусідам продавали,
Достаток увійшов у кожен дім.
А дивувались – звідки узялись
Рослини ті. Згадали чоловіка,
Що зник кудись. Знайшли його мотику.
Й подумали, що то, мабуть, Маїс
(То у селі так чоловіка звали)
Рішив, нарешті, зло своє забуть
І для людей корисним врешті буть
Тож і віддав життя, щоб вони мали
Оцей достаток. Так і став маїс,
В честь чоловіка того прозиватись.
(І не таке в житті могло траплятись)
Коли ж Колумб в Іспанію завіз
Того зерна, воно й до нас попало.
Садити його люди почали,
І в Україні з часом розвели.
Та тут вже кукурудзою назвали.
Про свої плани розкажи до нього».
Бо у житті частенько так буває:
Одне плануєш – зовсім інше маєш.
Задумав людям ти добро зробити
Та лиш біди добавив цьому світу.
А хтось недобрі плани розробляє…
Про це легенда і розповідає.
Було це у часи такі далекі
І у таких віддалених краях,
Що нашим предкам, навіть і у снах
Туди було дістатися нелегко.
В степах широких плем’я там жило,
Колись із гір віддалених спустилось
Над річкою на березі спинилось
Та так нікуди далі й не пішло.
Хоча і тут життя було не мед,
Сусіди злі, бувало, діставали.
Якось жили, на звіра полювали,
Не зазирали надто наперед.
Пополювали вдало - їжа є,
Не удалося – то голодували.
Тоді богів у поміч закликали,
Щоб на життя пожа́літись своє.
І був між ними чоловік один.
Той все вождем у плем’ї мріяв стати,
Та ще навкруг сусідів поскоряти,
Аби у світі був господар він.
Світ був у ті часи зовсім малим,
Тож його можна легко звоювати,
Але для того силу треба мати.
А хто піде́ із племені за ним?
Та це йому постійно так пекло,
Що, навіть, годі вже було терпіти,
Тож вирішив, що чорні сили світу
Йому повинні помогти. Було
У тім селі святилище. Крім інших
Стояв там також ідол бога зла,
Ніхто до нього не ходив з села,
Зверталися до інших, до добріших.
От якось чоловік тихцем пішов
І став просити допомоги в бога.
І не в якогось – саме в того злого,
Аби той силу світ скорить знайшов.
Кривавих жертв йому наобіцяв,
Найголовнішим обіцяв зробити.
Уже й поклони утомився бити,
Як раптом звідкись голос пролунав:
«Твоє прохання я почув, мій раб.
Але мене ти нагодуй спочатку,
У жертву принеси хоча б ягнятко,
Бо я уже від голоду заслаб.
Коли це зробиш, то тоді іди
В печеру, що Драконовою звали.
Там знайдеш торбу,яку заховали
Дракони. Принесеш її сюди».
Окрилений, подався чоловік,
Знайшов в печері торбу й повернувся.
І знов прийшов, до божества звернувся.
І голос таємничий знов прорік:
«У торбі цій ти знайдеш зерня дивне,
То зародки жорстоких вояків,
Що зникли вже у глибині віків
І це від них лишилося єдине.
Щоб до життя їх відродити, ти
Вночі, коли зоря вечірня зійде,
Візьми мотику та у поле вийди,
Дивись, моменту лиш не пропусти.
Рядками в полі ямок нароби,
Покидай в кожну по зерну одному.
Чим більше зробиш – більше в полі тому
Постане потім воїнів аби
Допомогти тобі звершити справу.
Та не забудь: ямки́ оті зарий,
Водою щедро кожну з них полий.
І пам’ятай – лиш сонячна заграва
Освітить землю, маєш все зробить.
Якщо не встигнеш зерня те полити,
То світом вже тобі не володіти,
Бо усі чари пропадуть умить.
І що із того зерня проросте,
Того, напевно, навіть я не знаю.
Запам’ятав? Іди. А я чекаю…»
Лиш посміхнувся чоловік на те,
Бо вже думками світом володів.
Ледь дочекався, поки сонце сіло,
Вхопив мотику, торбу і за діло.
Довбав ямки́ та у душі радів.
Хотів побільше зе́рням засадити
Аби велике військо проросло,
Поки ще спало втомлене село,
Він уже встиг все поле перерити.
Покидав зерня у ямки́, зарив.
Зосталося лише його полити…
Аж кинувся: а воду в чім носити?
Цеберка, навіть, він не прихопив.
А час сплива. Вже й небо рожевіє.
До річки кинувсь, у руках несе
Та розливає по дорозі все…
І бачить, що нічого вже не вдіє…
Аж тут і сонце визира у світ.
Від злості чоловік немов сказився,
Завив і в річку кинувся, втопився.
Від нього не лишився, навіть, слід.
А вітер хмарки із-за гір пригнав
І щедро-щедро окропив долину,
І на світ божий виткнулись рослини,
Яких ніхто до цього і не знав.
Стрункі, високі. А, коли достигли,
Зібрали люди жовті качани,
Зерно змололи жорнами вони,
Хліб напекли. І більше вже не бігли
На полювання. Вистачало їм,
Того, що поле кожен рік давало.
Вже скоро і сусідам продавали,
Достаток увійшов у кожен дім.
А дивувались – звідки узялись
Рослини ті. Згадали чоловіка,
Що зник кудись. Знайшли його мотику.
Й подумали, що то, мабуть, Маїс
(То у селі так чоловіка звали)
Рішив, нарешті, зло своє забуть
І для людей корисним врешті буть
Тож і віддав життя, щоб вони мали
Оцей достаток. Так і став маїс,
В честь чоловіка того прозиватись.
(І не таке в житті могло траплятись)
Коли ж Колумб в Іспанію завіз
Того зерна, воно й до нас попало.
Садити його люди почали,
І в Україні з часом розвели.
Та тут вже кукурудзою назвали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію