ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2020.06.01 21:26
Гуляє літо за лісами,
усе очікує весну,
аби явити вечорами
погоду теплу і ясну.

Але і дні такі негожі,
і ночі іноді такі,
що й соловей іще не може

Євген Федчук
2020.06.01 20:37
Тяжка робота ратая у полі,
То за сохою, то з косою йдеш.
Аж зводить кожну кісточку від болю,
Від сонця не сховаєшся ніде.
А ще ж меча тримаєш напохваті,
Бо скільки зайд блукає навкруги,
Які готові геть усе забрати
Й самого десь погнати на торги.

Іван Потьомкін
2020.06.01 18:10
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Тетяна Левицька
2020.06.01 17:06
Барвисте літо -
світ малахітом,
яскраве сонце,
як мандарин.
З ковша сузір'я
в день перелито
сусальні зорі -
в'язкий бурштин.

Володимир Бойко
2020.06.01 16:52
Вразумейте, граждане тупые –
В речке не ворОтится вода.
Украина – это не Россия,
И не будет ею никогда.

Ігор Деркач
2020.06.01 11:52
З Мавкою ніколи не прощаюсь,
бо ширяю з нею у віках.
У дугу зінуло, а не каюсь,
як її утішу, – ах-ах-ах!

Бо вона м'яка як та резина –
поки натягаєш, каже, – вйо!
А коли потягне чим по спині,

Сергій Губерначук
2020.06.01 10:59
Ґеніальний спосіб був і є –
книгою…
напиши її рукою
лівою –
не виходить!
піт цигкий на пучках
стане кригою –
надто холод розуму

Олександр Сушко
2020.06.01 10:53
Вийшла заміж я, мойри. А чи з тим...
- Ні. Змирися,- не нарікай.
Не пізнаєш оази ніжності,
Зрада чорна - твоя ріка.

Від любові не буде користі,
І з твоєї до нас мольби.
Той, що поруч, - козак безсовісний,

Віктор Кучерук
2020.06.01 09:13
Дощ уперіщив і швидко калюжі
Стали глибокими – ого-го-го, –
Хочеться, хочеться, хочеться дуже,
Тільки не знаю, не знаю чого.
Мокрі дерева шурхочуть, як мітли, –
Тихо, задумливо і спроквола, –
Хочеться, хочеться, хочеться світла,
Тільки немає, н

Ігор Деркач
2020.06.01 08:02
Зелене й короноване мине,
хоча не діє поки-що вакцина.
Єдине обнадіює мене,
що вилікує рани Україна.

Відлунює небесний камертон
усі її духовні обертони
і гасне у етері моветон

Олександр Сушко
2020.06.01 06:43
Яка жінка не хоче аби її любили? Яка жінка, я вас питаю, шановне чоловіцтво, не потребує уваги та душевного спокою? Так нащо ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте чи лупцюєте як лукавих кіз? « Випери шкарпетки!», «Звари їсти!»,

Микола Соболь
2020.06.01 04:49
Буря розхитує крони дерев,
Шелест здійнявся в зеленому листі
З неба краплинами срібне намисто
І громовиці звершається рев.

Чуєш там хтось мене зве за вікном?:
«Вийди до дуба я дам тобі сили,
Сльози мої щойно землю зросили

Ярослав Чорногуз
2020.05.31 23:25
Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.

Ін О
2020.05.31 21:52
ці сутінки, наче примарна стіна.
мій демоне ночі, ця темінь - антанта.
з плечей і верхів'їв спускають атланти
на плеса бруківки старі письменА.
усесвіте! бачиш, ці зорі крихкі
шляхи обирають в небесній неволі...
цей серпень печалі й тонких алегорі

Євген Федчук
2020.05.31 19:50
Колись земля ця називалась Диким полем
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили земл

Володимир Бойко
2020.05.31 19:12
Сенс життя полягає у пошуку оптимальної температури. Мало бути впевненим у собі, у тобі повинні бути впевнені й інші. Людина слова і людина діла – то різні, не пов'язані між собою особи. Люди не надто мудрі вважають інших занадто мудрими. Тво
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01

Оля Кміт
2020.02.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про чорнобривці
Було це в ті часи, як на Русі
Роди князівські без кінця плодились,
Князівства їхні між синів ділились
Та, все одно, не стачило на всіх.
Безперестанку чубились вони
Поміж собою, аби брат у брата
Міг шмат землі для себе відібрати.
Ще й кликали собі зі сторони
Когось у поміч: угрів або ляхів,
А то якусь ще степову орду.
Війна у край приносила біду,
Міста і села повнилися страхом.
Жила тоді в селі сім’я одна,
Такі собі прості трудящі люди,
Яких чимало на Русі усюди.
І от селом пробігла новина,
Що жінка трійню хлопців народила,
Три сокола. Як із води росли.
Всі троє дуже схожими були,
Буяла в них і молодість, і сила.
Їх карі очі, наче мед гречаний,
І чорні брови дивували всіх,
Що, хоч ім’я своє мав кожен з них
Та Чорнобривці всі їх величали.
Як виросли, на ноги стали діти,
То кожен своїм ділом зайнялись.
В одного був до золотарства хист,
Тож став прикраси з золота робити.
Другий в гончарстві свій талант знайшов,
Прекрасний посуд з рук його виходив.
А третього в різьбярстві було годі
Комусь здолати. Рік, другий пройшов,
На всю округу стали вони знані.
Усяк в село приїхати хотів,
Товар умить розходився в братів.
Отож вони трудилися старанно
Та набирались досвіду, аби
Все кращі й кращі витвори зробити.
Заможно скоро стали вони жити.
А чому ні? Живи собі, роби…
Та доля завжди добра не бува.
Війна село обходила до часу,
Хоча сусіди й позирали ласо…
Та якось, вже закінчились жнива,
Чужинське військо у село ввірвалось,
Якась орда, яку сусід позвав.
А степовик пощади не давав
Нікому. Аби здобичі дісталось.
З усіх кінців враз запалали хати,
Хто меч схопив, той у борні поліг,
В сириці опинився, хто не встиг.
Усіх чужинці кинулись в’язати,
Бо ж за морями гарний то товар-
Раби слов’янські. Нащо убивати,
Як можна гарні гроші вторгувати.
Лише встигай і матимеш «навар».
Чужинці пов’язали і братів.
І весь товар, який знайшли, забрали,
Бо гарні речі також цінували,
Теж маючи продати на меті.
Тут, правда, князь із військом підоспів,
Отож чужинці мусили втікати.
Та встигли досі півсела забрати
Й погнати десь у глибину степів.
Тужили довго по синам батьки.
Та де шукати, де про них питати?
Уже і доньку народила мати,
Щоб було горе не таким гірким.
Уже з роками й виросла вона
І бачить, що батьки за чимось тужать.
Розпитувати не хотіла дуже,
Бо раптом гірше стане…Хто там зна?
Та якось бабця у селі одна
Їй про братів, розповіла, що знала.
І дівчина тоді батькам сказала,
Що піде їх розшукувать вона.
Батьки її просили та вмовляли,
Страхали, як могли, не помогло –
Зібралась та й покинула село
І по краях чужих блукати стала,
Розпитуючи про своїх братів,
Таких високих, гарних, чорнобрових.
Питала, перепитувала знову,
Сходила вже неміряно світів,
Аж поки не зустріла дідуся,
Який повідав: бачив він у хана
Трьох парубків однакових і гарних,
І чорнобрових. Дівчина уся
Аж затремтіла з радості: знайшлися!
- А що ж, скажіть, із ними, де вони?
Дідусь зітхнув: - Ці жадібні хани́…
Коли б вони наїлись, напилися?!
Від хлопців хан роботи вимагав,
Бо, бачте, награбованого мало.
Та хлопці дружно, як один стояли.
Уже і умовляв їх, і шмагав.
Вони одне: - На чужині не здатні
Зробити так, як дома би змогли!..
І хан урешті став настільки злий,
Що наказав їх бити-убивати.
Кати до смерті хлопців засікли…
- Скажіть, дідуню, де ж їх поховали?
- Та ж не ховали, винесли у степ
Та й кинули. – Де ж саме місце те?
Хоч покажіть! – дівча його благало.
Повів дідусь і місце показав,
Де досі лише кісточки біліли.
Зібрала їх сестра, в ріці обмила,
В торбину склала та й пішла назад.
Змарніла, схудла, але, все ж, дійшла.
Батьки, що й сподіватися лишили,
Доньку свою із радістю зустріли,
Хоч новину й погану принесла.
Поплакали, поплакали батьки
Над долею синів своїх нещасних
Та й поховали у саду, де рясно
Розсіялися маки й нагідки.
Ходили часто на могилку ту…
Сестра, напевно, і щодня ходила.
Одного разу бачить: на могилі
Якісь незнані квіточки ростуть.
Покликала батьків. Ті в один голос:
- Це ж чорнобривці! – З того і пішло…
Де в Україні знайдеться село,
Щоб чорнобривців не було у когось.
Отак вернулись хлопці в рідний край
Нетлінною красою. Гарно дуже,
Коли розквітнуть у садочку. Друже,
Поглянь на квіти і братів згадай.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-04-03 19:44:28
Переглядів сторінки твору 49
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.591 / 5.31)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.487 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.06.01 20:39
Автор у цю хвилину відсутній