ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій СергоЗар (2003) /
Проза
Нереальні мисливці на привидів: Хелловінські жахи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нереальні мисливці на привидів: Хелловінські жахи
Навіть незнаю із чого почати.. Після того першого випадку через 2 роки
ми знайшли нового друга. Його звати Пітер - він колишній наркоман,
зараз він наш друг і вірний помічник. Я більше не буду казати деталі,
почнемо розповідь..
За тиждень перед Хеловвіном ми шукали страшні містя. І знайшли
- було дуже неважко. Це була покинута лікарня, на місті якої колись була
церква, на місті якої колись було кладовище.
В ніч Хелловіну ми, всі троє, прийшли до того місця. Àдам каже:
- Всі готові?
Ми:
-Так.
- Ну тоді. Погнали, як на краденому!!! - від недавна його коронна фраза.
Я відкрив двері, як завжди обдерті стіни, вікон - 0, двері навстіж, зі стелі капає
незрозуміло що. Ми до цього не тещо звикли, ми відносимося до цього із
гумором, як і до страшних речей. Зайшли ми в кімнату, там на стінах
латинськими буквами написані слова(їх переклад ми не знаємо). Я:
-Стільки років ця вся нечисть живе на Землі, і ніодне не нвачилося інших мов?
Пітер:
-Угу. Це вже набридає.
Пішли ми далі, по закинутих коридорах лікарні. Обійшли всі кімнати - нічого.
-Стоп! - сказав я. Здається я бачив там сходи на другий поверх.
- Пішли подивимось. - відповів Адам.
Там дійсно були сходи, але трохи завалені і нам довелося туди вилазити.
- О! Вже краща картина. Бачите там в кутку хтось сидить. Пішли поговоримо.
- сказав Пітер.
Ми підійшли ближче. У кутку сидів чоловік в порваному халаті, із сірою
шкірою(наче він уже місяць мертвий), лисий до черепа(мабуть забув насадку на машинку поставити), і дивився на стіну. Ми підійшли до нього ще ближче. Він обернувся(у нього були очі без зіниць, вічна посмішка(це розріз рота майже до вух, виглядало це як посмішка - хто бачив Джокера у "Бетмені" той зрозуміє), пальці видовжені і з грубими нігтями) і побіг на Пітера - Адам поставив підніжку, той впав на стіл і поламав його. Зате більше не рухався(мабуть через ручку посеред лоба, і відпалу руку). Я взяв його руку і вдарив Адама по спині.
- Ти подивись, що із столом зробив. Йому ж всього кілька років до пенсії
залишилось. - пожартував я.
Адам:
- Ну, він сам винен. Не потрібно було проявляти таку активність.
- А ви помітили, як він впав? - сказав Пітер.
- І справді. - відповів я.
- Неначе він хотів сказати "Хай Гітлер", але в цей час його покликала мама. -
сказав Адам.
Ми посміялися і пішли далі. Побачили сходи на третій поверх і зразу пішли туди.
Перед нами стояла дівчинка. Вся бліда, без зіниць і з довгими косима.
- Як тебе звати? - запитав Пітер у дівчинки.
- Ліза. - відповіла дівчинка дуже дивним голосом.
- Що ти тут робиш?
- Прийшла по душі, якихось трьох дурнів. Не знаєте, де їх знайти? - голос у
неї змінився.
Адам звідкись взяв цеглину і кинув їй по голові - вона ухилилася, але коли
збиралася бігти на нас, стала на калюжу крові, послизнулася і впала
на сходи(масаж спини нікому незавадить). Я:
- Адаме, де ти взяв цеглину, якщо тут усі стіни цілі?
- Мені дала рука із стелі. - відповів Адам.
- Ти про ті, які до нас зараз дотягнуться і заберуть із собою? - сказав Пітер.
- Так. То може підеммо далі?
- Добре. - відповів я.
- О! Дивіться, я пістолет із собою взяв. - сказав Пітер.
- Ти, взяв пістолет для боротьби із нечистю? Те, що ти застрелися, тебе врятує
тільки на цьому світі. - відповів я.
Зайшли ми у кімнату. Через стелю. В кімнаті сидів трьох-головий пес.
Я підійшов до нього, хотів погладити, а він виріс вище за мене і ще й почав
гавкати.
- Мабуть голодний. -сказав Адам.
- Як думаєте? Рибу він їсть? - запитав Пітер.
- Думаю він їсть людей. Але дай йому. Можливо заспокоїться. - відповів я.
Пітер кинув йому рибу, пес її з'їв і перестав гавкати. Я підійшов, почухав його
за вушком. Вийшли із кімнати; побачили сходи на 4-тий поверх. Коли вже
вийшли на поверх:
- А ви знали, що тут тільки два поверхи? - сказав я.
- Так, а що? - відповів Пітер.
- Ми на четвертому. - сказав Адам.
- Джеймсе - там одна кімната. - сказав Пітер.
- Добре зайдемо. - відповів я.
Зайшли, двері закрилися і на стіні з'явився надпис:"А ви не такі вже й погані.
Навіть, мого пса приручили. Більшість і першого поверху не проходили.
Для того, щоб я відповів просто оберніться до іншої стіни.".
Адам:
- Звідки взялося, ще два поверхи?
- Просто два поверхи маловато. - відповів привид
- Зрозуміло. А нічого, що ми розбили стіл на першому поверсі? Тим більше той на нього сам впав. - сказав я.
Привид:
- Та ні. Все нормально. Ти забув, що насмітити або привести в порядок - це для нас, як раз плюнути?
- Я так зрозумів, що ми тепер друзі? - сказав Пітер.
- Можна і так сказати. - відповів привид.
... Так у нас в друзях з'явився привид. Ми того вечора, багато про що розмовляли,
жартували і т.п.
Привид:
- Хочете анекдот?
- Давай - сказав Пітер.
- Одного разу король приймав людей у лицарі. І в той момент коли він тримав меч над плечем його хтось покликав. Він повернувся і відрізав недо-лицярю голову.
Здається все розповів. Можливо розповім іншу історію, але пізніше.
ми знайшли нового друга. Його звати Пітер - він колишній наркоман,
зараз він наш друг і вірний помічник. Я більше не буду казати деталі,
почнемо розповідь..
За тиждень перед Хеловвіном ми шукали страшні містя. І знайшли
- було дуже неважко. Це була покинута лікарня, на місті якої колись була
церква, на місті якої колись було кладовище.
В ніч Хелловіну ми, всі троє, прийшли до того місця. Àдам каже:
- Всі готові?
Ми:
-Так.
- Ну тоді. Погнали, як на краденому!!! - від недавна його коронна фраза.
Я відкрив двері, як завжди обдерті стіни, вікон - 0, двері навстіж, зі стелі капає
незрозуміло що. Ми до цього не тещо звикли, ми відносимося до цього із
гумором, як і до страшних речей. Зайшли ми в кімнату, там на стінах
латинськими буквами написані слова(їх переклад ми не знаємо). Я:
-Стільки років ця вся нечисть живе на Землі, і ніодне не нвачилося інших мов?
Пітер:
-Угу. Це вже набридає.
Пішли ми далі, по закинутих коридорах лікарні. Обійшли всі кімнати - нічого.
-Стоп! - сказав я. Здається я бачив там сходи на другий поверх.
- Пішли подивимось. - відповів Адам.
Там дійсно були сходи, але трохи завалені і нам довелося туди вилазити.
- О! Вже краща картина. Бачите там в кутку хтось сидить. Пішли поговоримо.
- сказав Пітер.
Ми підійшли ближче. У кутку сидів чоловік в порваному халаті, із сірою
шкірою(наче він уже місяць мертвий), лисий до черепа(мабуть забув насадку на машинку поставити), і дивився на стіну. Ми підійшли до нього ще ближче. Він обернувся(у нього були очі без зіниць, вічна посмішка(це розріз рота майже до вух, виглядало це як посмішка - хто бачив Джокера у "Бетмені" той зрозуміє), пальці видовжені і з грубими нігтями) і побіг на Пітера - Адам поставив підніжку, той впав на стіл і поламав його. Зате більше не рухався(мабуть через ручку посеред лоба, і відпалу руку). Я взяв його руку і вдарив Адама по спині.
- Ти подивись, що із столом зробив. Йому ж всього кілька років до пенсії
залишилось. - пожартував я.
Адам:
- Ну, він сам винен. Не потрібно було проявляти таку активність.
- А ви помітили, як він впав? - сказав Пітер.
- І справді. - відповів я.
- Неначе він хотів сказати "Хай Гітлер", але в цей час його покликала мама. -
сказав Адам.
Ми посміялися і пішли далі. Побачили сходи на третій поверх і зразу пішли туди.
Перед нами стояла дівчинка. Вся бліда, без зіниць і з довгими косима.
- Як тебе звати? - запитав Пітер у дівчинки.
- Ліза. - відповіла дівчинка дуже дивним голосом.
- Що ти тут робиш?
- Прийшла по душі, якихось трьох дурнів. Не знаєте, де їх знайти? - голос у
неї змінився.
Адам звідкись взяв цеглину і кинув їй по голові - вона ухилилася, але коли
збиралася бігти на нас, стала на калюжу крові, послизнулася і впала
на сходи(масаж спини нікому незавадить). Я:
- Адаме, де ти взяв цеглину, якщо тут усі стіни цілі?
- Мені дала рука із стелі. - відповів Адам.
- Ти про ті, які до нас зараз дотягнуться і заберуть із собою? - сказав Пітер.
- Так. То може підеммо далі?
- Добре. - відповів я.
- О! Дивіться, я пістолет із собою взяв. - сказав Пітер.
- Ти, взяв пістолет для боротьби із нечистю? Те, що ти застрелися, тебе врятує
тільки на цьому світі. - відповів я.
Зайшли ми у кімнату. Через стелю. В кімнаті сидів трьох-головий пес.
Я підійшов до нього, хотів погладити, а він виріс вище за мене і ще й почав
гавкати.
- Мабуть голодний. -сказав Адам.
- Як думаєте? Рибу він їсть? - запитав Пітер.
- Думаю він їсть людей. Але дай йому. Можливо заспокоїться. - відповів я.
Пітер кинув йому рибу, пес її з'їв і перестав гавкати. Я підійшов, почухав його
за вушком. Вийшли із кімнати; побачили сходи на 4-тий поверх. Коли вже
вийшли на поверх:
- А ви знали, що тут тільки два поверхи? - сказав я.
- Так, а що? - відповів Пітер.
- Ми на четвертому. - сказав Адам.
- Джеймсе - там одна кімната. - сказав Пітер.
- Добре зайдемо. - відповів я.
Зайшли, двері закрилися і на стіні з'явився надпис:"А ви не такі вже й погані.
Навіть, мого пса приручили. Більшість і першого поверху не проходили.
Для того, щоб я відповів просто оберніться до іншої стіни.".
Адам:
- Звідки взялося, ще два поверхи?
- Просто два поверхи маловато. - відповів привид
- Зрозуміло. А нічого, що ми розбили стіл на першому поверсі? Тим більше той на нього сам впав. - сказав я.
Привид:
- Та ні. Все нормально. Ти забув, що насмітити або привести в порядок - це для нас, як раз плюнути?
- Я так зрозумів, що ми тепер друзі? - сказав Пітер.
- Можна і так сказати. - відповів привид.
... Так у нас в друзях з'явився привид. Ми того вечора, багато про що розмовляли,
жартували і т.п.
Привид:
- Хочете анекдот?
- Давай - сказав Пітер.
- Одного разу король приймав людей у лицарі. І в той момент коли він тримав меч над плечем його хтось покликав. Він повернувся і відрізав недо-лицярю голову.
Здається все розповів. Можливо розповім іншу історію, але пізніше.
Моя друга спроба написати прозовий твір.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію