ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про орлів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про орлів
У давній час. Настільки давній час,
Тепер нам навіть важко уявити.
Як прадідів не було ще й на світі
Їх прадіди родилися якраз
І від дідів своїх в дитинстві чули
Легенду давню. Як через віки
Вона пройшла? Серед часу ріки
Як ця легенда часом не втонула?
Та збереглась не писана ніким
Із вуст в уста вона передавалась.
Змінилась трохи чи така ж зосталась
Не знаю я. Та справа не у тім,
А в ній самій. Тож нині хочу я
ЇЇ і вам, шановні, розказати.
Все розповім, що зміг запам’ятати.
Так от, було це в степових краях
Де сонце світить і гуляє вітер,
Додолу гне нетоптану траву,
Хмаринки легкі в небесах пливуть,
Готові часом і дощем полити.
Де в ті часи блукали табуни
Не ляканих ніким тарпанів, турів
І лиш дуби в байраках, як «фігури»
Стояли. Ще не зрубані вони
Охороняли спокій цього краю.
В густому листі вітер спочивав
Та шелестів, немов розповідав
Новини. Хто ж за нього більше знав?
А ще кружляли в небесах орли
Не ті, що нині. Нині їх немає
Дрібнота нині в небесах кружляє.
А ті орлами справжніми були.
У небесах їм рівного не бу́ло.
Були й сильніші,та дружніші – ні,
Усі разом ставали до борні
Заледве клич про допомогу чули.
Могутні крила піднімали їх,
Дзьоби залізні тіло враже рвали
І вороги від страху утікали
Із усіх крил чи то із усіх ніг.
Злітав у небо переможний клич
І вороги по схованках ховались.
Але орли за битими не гнались,
Бо вміли битись лише віч-на-віч.
Ні підлості, ні хитрощів не знали,
Підступності між ними не було,
Аж доки в степ не завітало Зло.
Воно з орлами битися не стало,
Бо знало силу крил і міць дзьобів.
Підступність на озброєння узя́ло,
Вінок дубовий у степу поклало
Так, щоби кожен з неба углядів
І «Найвеличнішому» в ньому написало.
Орли злетілись до того вінка,
Настала мить трагічна і гірка,
Коли вони той напис прочитали
І суперечка поміж них пішла,
Кому із них вінка того носити.
Ніхто не думав іншому вступити.
І все пішло за задумкою Зла:
Орли зчепились, пір’я полетіло,
На землю густо полилася кров.
Вінок проклятий силу їх зборов,
Підступність Зла могутність їх скорила.
Хто не загинув у сліпій борні,
Подався світом в інший край літати.
Не стало кому край цей захищати
В чужій їх клекіт чути стороні.
А Зло сюди наве́ло вороння,
Що степ навколо чорнотою вкрило.
Його багато і від того сміле
Усе живе зі степу проганя.
Згадав легенду цю я недарма,
Бо знов часи такі для нас настали:
Зло хоче, щоб ми ворона обрали,
Бо, бачте, в нас орлів тепер нема.
А я не вірю! Є між нас орли!
І є кому Вкраїну захищати.
Потрібно лише правильно обрати,
Щоб ми, як люди, знову жить могли.
24.10.2004
Тепер нам навіть важко уявити.
Як прадідів не було ще й на світі
Їх прадіди родилися якраз
І від дідів своїх в дитинстві чули
Легенду давню. Як через віки
Вона пройшла? Серед часу ріки
Як ця легенда часом не втонула?
Та збереглась не писана ніким
Із вуст в уста вона передавалась.
Змінилась трохи чи така ж зосталась
Не знаю я. Та справа не у тім,
А в ній самій. Тож нині хочу я
ЇЇ і вам, шановні, розказати.
Все розповім, що зміг запам’ятати.
Так от, було це в степових краях
Де сонце світить і гуляє вітер,
Додолу гне нетоптану траву,
Хмаринки легкі в небесах пливуть,
Готові часом і дощем полити.
Де в ті часи блукали табуни
Не ляканих ніким тарпанів, турів
І лиш дуби в байраках, як «фігури»
Стояли. Ще не зрубані вони
Охороняли спокій цього краю.
В густому листі вітер спочивав
Та шелестів, немов розповідав
Новини. Хто ж за нього більше знав?
А ще кружляли в небесах орли
Не ті, що нині. Нині їх немає
Дрібнота нині в небесах кружляє.
А ті орлами справжніми були.
У небесах їм рівного не бу́ло.
Були й сильніші,та дружніші – ні,
Усі разом ставали до борні
Заледве клич про допомогу чули.
Могутні крила піднімали їх,
Дзьоби залізні тіло враже рвали
І вороги від страху утікали
Із усіх крил чи то із усіх ніг.
Злітав у небо переможний клич
І вороги по схованках ховались.
Але орли за битими не гнались,
Бо вміли битись лише віч-на-віч.
Ні підлості, ні хитрощів не знали,
Підступності між ними не було,
Аж доки в степ не завітало Зло.
Воно з орлами битися не стало,
Бо знало силу крил і міць дзьобів.
Підступність на озброєння узя́ло,
Вінок дубовий у степу поклало
Так, щоби кожен з неба углядів
І «Найвеличнішому» в ньому написало.
Орли злетілись до того вінка,
Настала мить трагічна і гірка,
Коли вони той напис прочитали
І суперечка поміж них пішла,
Кому із них вінка того носити.
Ніхто не думав іншому вступити.
І все пішло за задумкою Зла:
Орли зчепились, пір’я полетіло,
На землю густо полилася кров.
Вінок проклятий силу їх зборов,
Підступність Зла могутність їх скорила.
Хто не загинув у сліпій борні,
Подався світом в інший край літати.
Не стало кому край цей захищати
В чужій їх клекіт чути стороні.
А Зло сюди наве́ло вороння,
Що степ навколо чорнотою вкрило.
Його багато і від того сміле
Усе живе зі степу проганя.
Згадав легенду цю я недарма,
Бо знов часи такі для нас настали:
Зло хоче, щоб ми ворона обрали,
Бо, бачте, в нас орлів тепер нема.
А я не вірю! Є між нас орли!
І є кому Вкраїну захищати.
Потрібно лише правильно обрати,
Щоб ми, як люди, знову жить могли.
24.10.2004
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію