ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.05.23 05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.

Сергій Губерначук
2022.05.22 21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!

Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,

Микола Дудар
2022.05.22 21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і

Євген Федчук
2022.05.22 20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси

Микола Дудар
2022.05.22 19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…

Ігор Шоха
2022.05.22 18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси

Домінік Арфіст
2022.05.22 17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок

Шон Маклех
2022.05.22 16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом

Ігор Герасименко
2022.05.22 14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять

і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.

Тетяна Левицька
2022.05.22 08:38
Дикі люди на землі,
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.

Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —

Віктор Кучерук
2022.05.22 05:40
Ще не минула довга ніч,
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.

Іван Потьомкін
2022.05.21 23:20
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти

Микола Соболь
2022.05.21 19:54
Наші зорі ворогу не сяють
(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.

Микола Дудар
2022.05.21 18:37
Завтрашній день освячений кров’ю
Хто б там і як там, ми дійсно - круті
Квартали розкреслені…
Боже - здоров’я
В ясну погоду і у сльоті

Перемалюєм… переіначем
Метр за метром…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Сміх крізь сльози
У тому році зима була дуже холодною, суворою, сніжною. На Водохрестя мороз сягнув п'ятнадцяти градусної відмітки. Нікуди не хотілося йти в таку погоду, залюбки б залишилася вдома біля телевізора під теплою ковдрою, але одна думка про те, що на мене чекає беспорадна людина, яку я поважаю і дуже люблю, змусила зібратися в дорогу.
Муся, так звали родичку мого чоловіка, жила за декілька зупинок від мого дому.
Вона була маленькою на зріст, з примруженим лукавим поглядом, добрим серцем, та, на жаль, самотньою. Перед війною одружилася з однокласником, завагітніла, і як назло, розпочалася Друга Світова війна. Чоловіка забрали на фронт. У першім же бою він отримав легке поранення і рядового відпустили на декілька днів додому. Молода жінка зустрічала його на вокзалі, чекала на потяг, який наближався. У животику билася дитина, Муся бачила, як її чоловік зіскочив з підніжки вагона, але несподівано почалося бомбардування і з неба посипалися снаряди. Вона хотіла кинутися назустріч коханому, та у того влучив снаряд і на її очах його розірвало на шматки. Того ж дня втратила ще й дитину. Згодом сама пішла на фронт і будучи маленьким горобчиком витягувала на шинелі поранених солдатів з поля бою. Часто плакала від безсилля, але витримавши всі іспити долі, наприкінці війни знову вийшла заміж за офіцера. Жили добре, але дітей, так і не було. Її чоловік дуже хотів дитину, та не наважувався розлучитися, бо Муся була сама, як дитина - весела сміхотушка з голубими очима і наївною посмішкою на милому обличчі. Догоджала свому педантичному чоловіку, як могла, а коли той у сімдесят раптово помер від інфаркту, тільки те й робила, що постійно згадувала. А тепер, у вісімдесят, вона сама стала потребувати допомоги. Я приїзджала до неї кілька раз на тиждень, повертаючись додому з каменем на душі, бо розуміла, що Муся не може жити одна.
Цього разу до неї приїхала зранку і коли відчинила своїм ключем двері, почула, як та голосно співає. На всю іванівську лунало - "Красная армия всех сильней". Вона навіть не ворухнулася, як я зайшла у її кімнату, а коли побачила, посміхнулася на всі вставні зуби і сказала.
- Ну, нарешті ти, прийшла, а я знову цілу ніч слухала, як наш Коля, так звали мого сина, грає на гітарі - "Катюшу" на балконі. Звичайно, Коля не міг грати, але я не стала переконувати Мусю в протилежному, бо мені набридло щоразу доводити їй, що мій син вчиться в Харкові і,
взагалі, навіщо йому грати на її балконі?
Декілька місяців тому вона впала зі стола, коли полізла за чимось на антресоль і вдарилася головою об підлогу. Отримала струс мозку і перелом руки.
- А де та дівчинка, що була минулого разу замість тебе? - Запитала мене хвора.
- Яка дівчинка? - Здивувалася я і тут же згадала, що у Мусі після падіння були галюцінації.
- Не забудь нагодувати голубів - як не дивно, нагадала мені вона. Я автоматично поставила на плиту кастрюлю, щоб приготувати гречаний суп і стала перестеляти постіль. Мені не дуже хотілося перебиратися жити до родички , щоб її доглядати грунтовно. Довго відтягувала цей момент, бо на руках ще дома була велика родина.
Тому швидко переодяглася у халат, випрала білизну, накинула на себе дублянку і пішла вивішувати мокре на балкон, гримнувши дверима, щоб холод з вулиці не проникав у квартиру. Я вивішувала лахи, а вони відразу дубіли на морозі, у руки заходили зашпари. Намагалася якомога швидше втекти з балкону, бо була у легеньких капцях на голі ноги, але коли справилася, зрозуміла, що у пастці. Якимось чином сама себе зачинила. Намагалася звільнитися, але нічого не виходило. Побігла на інший кінець балкону, щоб подивитися у вікно Мусиної спальні. Кватирка була на провітрюванні. Забравшись на підвіконня голосно у неї крикнула Мусі.
- Ви можете мені відчинити, бо я сама себе випадково зачинила на балконі? Муся щиро посміхнулася і сказала.
- Мамо, хай тобі відчинять ті будівельники, що білять стелю, бо мені важко встати.
- Мусю, які будівельники?
Встаньте і відчиніть двері, бо я замерзла!
Муся не розуміла, що я від неї хочу і сказала, що вона теж замерзла. І тут я збагнула, що моя Муся, лежить майже гола, у одній футболці без нижньої білизни. Я зрозуміла, що вона мені дверей не відчинить.
Стояла на балконі і думала, що мені робити, лише зараз збагнула, як замерзла поглянувши на свої синюшні ноги. Прийдеться, мабуть, вибивати шибку на кухні, але чим? Я обвела поглядом весь балкон і нічого не знайшла, чим можна було вибити скло. Те, що у мене дома завше щось стояло на балконі, чим можна було скористатися, то це правда. Хоча б якийсь горщик з-під квітів, але не у Мусі. Балкон був голим, як асфальт, лише голуби сиділи на перилах і їхні посліди й пір'їни, де не де, порушували ідеальний порядок. Я не знала, що мені робити. Третій поверх з виходом на глуху стіну ЖКХ, де навіть собаки не ходять в такий мороз, не кажучи про людей, а я вже замерзла, як цуцик і сильно тремтіла від холоду. Залишалося тільки закурити, тоді я ще забавлялася тоненькими цигарками, полізла у кишеню за пачкою, і там знайшла ключі від квартири. З полегшенням закурила і почала виглядати будь-кого. Я не знаю скільки минуло часу з тих пір і скільки викурила цигарок, але нарешті я побачила свого янгола охоронця! Це був - бомж, який прямував до смітникового контейнера. Мені дуже поталанило, бо в ті часи беспритульних майже не було. Я трохи зачекала, щоб не налякати прибульця, а коли той почав щось вишукувати у смітнику гукнула.
- Шановний, чоловіче, у мене до Вас велике прохання, чи не могли б Ви мені допомогти?Шановний! Агов! Будь ласка! Друже...
Закуйовджений, неохайний чоловік не звертав ніякої уваги на те, що я горланила і продовжув копирсатися у смітнику. На ньому були рукавиці з подертими пальцями, спортивна шапка і засмальцьована куртка.
Він, мабуть, не розуміє, що я до нього звертаюся, подумала я і голосно крикнула
- Ей ти... Чуєш!
Бомж підняв голову на верх і запитав,
- А шо не можна?
- Можна, можна! - Закричала я, занервувавши, що той може втекти.
Зуб на зуб не попадав і тому я почала з головного.
- Слухай, я тобі дам на пляшку і кину ключі, а ти прийдеш і мене відчинеш, бо я ще тут трохи і - вріжу дуба!
- Добре, сказав Бомж, кидай ключі, і я кинула.
- Квартира двадцять два, крикнула йому навздогін і відразу побігла подивитися на Мусю і на вхідні двері, які мені було добре видно з вікна. Вона лежала на тому ж самому ліжку і продовжувала співати. Цього разу це була пісня "Вот, кто-то з горочки спустился", а бомжа все не було і не було. Співачка вже третій раз змінювала репертуар, а я дивилася на двері і присівши намагалась обгорнути ноги халатом і короткою дублянкою. А коли я зрозуміла, що ніхто не прийде, вхідні двері повільно відчинилися і у прихожій з'явився чоловік з червоним обличчям і синім носом, той самий, якому кинула ключі. Я у вікні привертала до себе увагу, кричала йому, щоб він мене звільнив, а він тупо дивився на оголену Мусю і не звертав на мене ніякої уваги. Підійшов ближче і поздоровався з нею за руку. Та дуже зраділа і запитала,
- Ви будете фарбувати стелю на балконі у рожевий колір чи голубий?
Я не знаю що було б далі, якби у квартиру не влетіла консьєржка і не відчинила мені двері. Вона в подробицях розповідала, як не хотіла впускати бомжа, бо не вірила у таку нісенітницю, що вона відповідально ставиться до своїх обов'язків за копійки, та після, все ж таки, впустила, бо всяке буває, а я стояла і довго розтирала замерзлі ноги горілкою. Бомж не витримав і сказав,
- Що ж ви стільки горілки витрачаєте даремно? Краще випили б і мені налили. Ой, так схаменулася і налила бомжу, собі і консьєржці.
- А мені? -сказала Муся, я ж теж замерзла. Я підійшла до неї поцілувала вкрила і сказала,
- все, я більше звідси нікуди не поїду, буду Вас доглядати так, як слід доглядати доньці матір.
- Ось і добре, мамо, сказала Муся і розплакалася.

17.05.2020р




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-18 14:16:33
Переглядів сторінки твору 874
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.792 / 6  (5.277 / 5.89)
* Рейтинг "Майстерень" 5.790 / 6  (5.339 / 5.96)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.817
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.05.22 11:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-05-18 18:21:39 ]
Молодець, Таню! І прозу ти пишеш цікаво, гарно. Читається легко, на одному подиху, десь інтригує відчувається правда життя! Пиши ще!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-05-19 21:40:57 ]
Дуже рада, дорогий, Ярославе, що тобі сподобалося! Я дуже старалася!)))