ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря

Ярослав Чорногуз
2022.10.01 00:03
Ця осінь справжня — дощова, сумна,
А так хотілося ще дрібку літа.
Душа схолола і необігріта,
Як неприкаяна, бреде вона.

Як вересень, нахмурене життя,
Все більше горя, і все менше щастя,
І сипляться на голову напасті,

Володимир Бойко
2022.09.30 14:32
Геббельс у захваті від соловйова,
Жде з нетерпінням пропагандона.
В пеклі компанія пречудова –
Сталіна, жиріка і кобзона.

Тих, що загинули за росію,
Щиро смолою усіх зігріють.

Козак Дума
2022.09.30 13:44
Я не кацап і я не московит –
в мені нуртує кров мого народу!
У цьому ми переконали світ,
відважно захищаючи свободу.
І я не орк чи дикий гамадрил,
не представник мокшанської еліти,
що об’єднала сотню-другу рил
і прагне нині керувати світом.

Іван Потьомкін
2022.09.30 09:26
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимось схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Щемом вливається у серце...
...А за пейзажами вбачається

Віктор Кучерук
2022.09.30 05:40
Як вогню божевільне шаленство
Палахтіло, світило, пекло, –
Відчуття неземного блаженства
І безмежного щастя було.
Мов очей осяйна осолода
Струменіла, звивалась, жила, –
Оминала чіпкі перешкоди
І в єдине єднала тіла.

Микола Соболь
2022.09.30 05:19
На тихих вулицях дитинства
живе і досі той ласун,
який цукерками ділився –
сіресенький вухань-пустун –
тепер передає для доці
смаколики через мене,
знаходить скрізь в життя потоці
і вас нехай не омине.

Євген Федчук
2022.09.29 19:39
Псков ненадовго пережив сусідів,
Хоча й старався та Москві годив.
Але пішов за Новгородом слідом.
З Москвою поряд надто вільно жив.
А їй такі сусіди не потрібні,
Дух вільнолюбства там живий, однак.
Надихаються ним московські злидні
І у Москві захоч

Татьяна Квашенко
2022.09.29 18:15
У шаховій скриньці фігурка жила.
Літами як жінка, на зріст же – мала.
Себе відчувала, звичайно, живою,
З душею ляльково-сумною порою.

Та вільний від партії шахів король
Нову їй засвоїти вигадав роль.
Із мрій іграшкових м’яких кольорів

Сергій Губерначук
2022.09.29 11:20
Віриш, я знав, що приїдеш.
Вірш написав принагідно.
Бачиш, збуваються вірші.
Начебто, й правдоподібно?

Прошу зайти до господи.
Може, здорожившись, спала б?
Сонцем лягла б у воду,

Іван Потьомкін
2022.09.29 09:24
– Что скажешь? – cпросил я Алексея, протягивая старое фото, когда почти через год мы наконец-то встретились снова на нейтральной территории. – А что тут скажешь? Юная и хорошенькая. Твоя в девичестве? – Нет. Но прочти, что написано на обратной стороне.

Микола Соболь
2022.09.29 05:59
Мовчать вітри, замовкли зливи,
калини кім’яхи горять
і снігурі такі щасливі
летять до кетягів багать
немов зігрітися тут хочуть
і це для них найвища ціль.
Всміхнеться сонечко напрочуд,
коли ущухне заметіль.

Віктор Кучерук
2022.09.29 05:28
Все як треба, все чин чином,
Все гаразд на чужині, –
Лиш думки про Батьківщину
Рай затьмарюють мені.
Наче вранішнім туманом,
Чи тремтливим міражем, –
Смутки швидко стерли грані
Між Парижем й Ірпенем.

Сергій Губерначук
2022.09.28 11:18
На пальмі жіночої статі
розказує какаду,
як я в полотняному платті
з Платоном по Азії йду.

Під руку взявши Платона,
здіймавсь на гірське плато
оддать на поживу тритонам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Сміх крізь сльози
У тому році зима була дуже холодною, суворою, сніжною. На Водохрестя мороз сягнув п'ятнадцяти градусної відмітки. Нікуди не хотілося йти в таку погоду, залюбки б залишилася вдома біля телевізора під теплою ковдрою, але одна думка про те, що на мене чекає беспорадна людина, яку я поважаю і дуже люблю, змусила зібратися в дорогу.
Муся, так звали родичку мого чоловіка, жила за декілька зупинок від мого дому.
Вона була маленькою на зріст, з примруженим лукавим поглядом, добрим серцем, та, на жаль, самотньою. Перед війною одружилася з однокласником, завагітніла, і як назло, розпочалася Друга Світова війна. Чоловіка забрали на фронт. У першім же бою він отримав легке поранення і рядового відпустили на декілька днів додому. Молода жінка зустрічала його на вокзалі, чекала на потяг, який наближався. У животику билася дитина, Муся бачила, як її чоловік зіскочив з підніжки вагона, але несподівано почалося бомбардування і з неба посипалися снаряди. Вона хотіла кинутися назустріч коханому, та у того влучив снаряд і на її очах його розірвало на шматки. Того ж дня втратила ще й дитину. Згодом сама пішла на фронт і будучи маленьким горобчиком витягувала на шинелі поранених солдатів з поля бою. Часто плакала від безсилля, але витримавши всі іспити долі, наприкінці війни знову вийшла заміж за офіцера. Жили добре, але дітей, так і не було. Її чоловік дуже хотів дитину, та не наважувався розлучитися, бо Муся була сама, як дитина - весела сміхотушка з голубими очима і наївною посмішкою на милому обличчі. Догоджала свому педантичному чоловіку, як могла, а коли той у сімдесят раптово помер від інфаркту, тільки те й робила, що постійно згадувала. А тепер, у вісімдесят, вона сама стала потребувати допомоги. Я приїзджала до неї кілька раз на тиждень, повертаючись додому з каменем на душі, бо розуміла, що Муся не може жити одна.
Цього разу до неї приїхала зранку і коли відчинила своїм ключем двері, почула, як та голосно співає. На всю іванівську лунало - "Красная армия всех сильней". Вона навіть не ворухнулася, як я зайшла у її кімнату, а коли побачила, посміхнулася на всі вставні зуби і сказала.
- Ну, нарешті ти, прийшла, а я знову цілу ніч слухала, як наш Коля, так звали мого сина, грає на гітарі - "Катюшу" на балконі. Звичайно, Коля не міг грати, але я не стала переконувати Мусю в протилежному, бо мені набридло щоразу доводити їй, що мій син вчиться в Харкові і,
взагалі, навіщо йому грати на її балконі?
Декілька місяців тому вона впала зі стола, коли полізла за чимось на антресоль і вдарилася головою об підлогу. Отримала струс мозку і перелом руки.
- А де та дівчинка, що була минулого разу замість тебе? - Запитала мене хвора.
- Яка дівчинка? - Здивувалася я і тут же згадала, що у Мусі після падіння були галюцінації.
- Не забудь нагодувати голубів - як не дивно, нагадала мені вона. Я автоматично поставила на плиту кастрюлю, щоб приготувати гречаний суп і стала перестеляти постіль. Мені не дуже хотілося перебиратися жити до родички , щоб її доглядати грунтовно. Довго відтягувала цей момент, бо на руках ще дома була велика родина.
Тому швидко переодяглася у халат, випрала білизну, накинула на себе дублянку і пішла вивішувати мокре на балкон, гримнувши дверима, щоб холод з вулиці не проникав у квартиру. Я вивішувала лахи, а вони відразу дубіли на морозі, у руки заходили зашпари. Намагалася якомога швидше втекти з балкону, бо була у легеньких капцях на голі ноги, але коли справилася, зрозуміла, що у пастці. Якимось чином сама себе зачинила. Намагалася звільнитися, але нічого не виходило. Побігла на інший кінець балкону, щоб подивитися у вікно Мусиної спальні. Кватирка була на провітрюванні. Забравшись на підвіконня голосно у неї крикнула Мусі.
- Ви можете мені відчинити, бо я сама себе випадково зачинила на балконі? Муся щиро посміхнулася і сказала.
- Мамо, хай тобі відчинять ті будівельники, що білять стелю, бо мені важко встати.
- Мусю, які будівельники?
Встаньте і відчиніть двері, бо я замерзла!
Муся не розуміла, що я від неї хочу і сказала, що вона теж замерзла. І тут я збагнула, що моя Муся, лежить майже гола, у одній футболці без нижньої білизни. Я зрозуміла, що вона мені дверей не відчинить.
Стояла на балконі і думала, що мені робити, лише зараз збагнула, як замерзла поглянувши на свої синюшні ноги. Прийдеться, мабуть, вибивати шибку на кухні, але чим? Я обвела поглядом весь балкон і нічого не знайшла, чим можна було вибити скло. Те, що у мене дома завше щось стояло на балконі, чим можна було скористатися, то це правда. Хоча б якийсь горщик з-під квітів, але не у Мусі. Балкон був голим, як асфальт, лише голуби сиділи на перилах і їхні посліди й пір'їни, де не де, порушували ідеальний порядок. Я не знала, що мені робити. Третій поверх з виходом на глуху стіну ЖКХ, де навіть собаки не ходять в такий мороз, не кажучи про людей, а я вже замерзла, як цуцик і сильно тремтіла від холоду. Залишалося тільки закурити, тоді я ще забавлялася тоненькими цигарками, полізла у кишеню за пачкою, і там знайшла ключі від квартири. З полегшенням закурила і почала виглядати будь-кого. Я не знаю скільки минуло часу з тих пір і скільки викурила цигарок, але нарешті я побачила свого янгола охоронця! Це був - бомж, який прямував до смітникового контейнера. Мені дуже поталанило, бо в ті часи беспритульних майже не було. Я трохи зачекала, щоб не налякати прибульця, а коли той почав щось вишукувати у смітнику гукнула.
- Шановний, чоловіче, у мене до Вас велике прохання, чи не могли б Ви мені допомогти?Шановний! Агов! Будь ласка! Друже...
Закуйовджений, неохайний чоловік не звертав ніякої уваги на те, що я горланила і продовжув копирсатися у смітнику. На ньому були рукавиці з подертими пальцями, спортивна шапка і засмальцьована куртка.
Він, мабуть, не розуміє, що я до нього звертаюся, подумала я і голосно крикнула
- Ей ти... Чуєш!
Бомж підняв голову на верх і запитав,
- А шо не можна?
- Можна, можна! - Закричала я, занервувавши, що той може втекти.
Зуб на зуб не попадав і тому я почала з головного.
- Слухай, я тобі дам на пляшку і кину ключі, а ти прийдеш і мене відчинеш, бо я ще тут трохи і - вріжу дуба!
- Добре, сказав Бомж, кидай ключі, і я кинула.
- Квартира двадцять два, крикнула йому навздогін і відразу побігла подивитися на Мусю і на вхідні двері, які мені було добре видно з вікна. Вона лежала на тому ж самому ліжку і продовжувала співати. Цього разу це була пісня "Вот, кто-то з горочки спустился", а бомжа все не було і не було. Співачка вже третій раз змінювала репертуар, а я дивилася на двері і присівши намагалась обгорнути ноги халатом і короткою дублянкою. А коли я зрозуміла, що ніхто не прийде, вхідні двері повільно відчинилися і у прихожій з'явився чоловік з червоним обличчям і синім носом, той самий, якому кинула ключі. Я у вікні привертала до себе увагу, кричала йому, щоб він мене звільнив, а він тупо дивився на оголену Мусю і не звертав на мене ніякої уваги. Підійшов ближче і поздоровався з нею за руку. Та дуже зраділа і запитала,
- Ви будете фарбувати стелю на балконі у рожевий колір чи голубий?
Я не знаю що було б далі, якби у квартиру не влетіла консьєржка і не відчинила мені двері. Вона в подробицях розповідала, як не хотіла впускати бомжа, бо не вірила у таку нісенітницю, що вона відповідально ставиться до своїх обов'язків за копійки, та після, все ж таки, впустила, бо всяке буває, а я стояла і довго розтирала замерзлі ноги горілкою. Бомж не витримав і сказав,
- Що ж ви стільки горілки витрачаєте даремно? Краще випили б і мені налили. Ой, так схаменулася і налила бомжу, собі і консьєржці.
- А мені? -сказала Муся, я ж теж замерзла. Я підійшла до неї поцілувала вкрила і сказала,
- все, я більше звідси нікуди не поїду, буду Вас доглядати так, як слід доглядати доньці матір.
- Ось і добре, мамо, сказала Муся і розплакалася.

17.05.2020р




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-18 14:16:33
Переглядів сторінки твору 997
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.793 / 6  (5.293 / 5.9)
* Рейтинг "Майстерень" 5.792 / 6  (5.348 / 5.97)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.817
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.10.01 19:49
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-05-18 18:21:39 ]
Молодець, Таню! І прозу ти пишеш цікаво, гарно. Читається легко, на одному подиху, десь інтригує відчувається правда життя! Пиши ще!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-05-19 21:40:57 ]
Дуже рада, дорогий, Ярославе, що тобі сподобалося! Я дуже старалася!)))