ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.10.28 18:20
На відстані не страшно, навіть, масно
торкатись виразок чужих насущних.
А ми з тобою розіп'яли душі,
образи келих випили завчасно.

Один без одного не можем жити,
нездатні дихати, не те що бути.
Де б не ходили, а усі маршрути

Ярослав Чорногуз
2020.10.28 17:16
Якщо алеєю ми далі підем,
То п`єдестал побачимо за мить.
І статую величну Еврипіда –
Поет і трагік грецький то стоїть.

Скульптурі цій вже понад два століття,
Вона ще при Потоцькому була,
А творам – понад два тисячоліття,

Сергій Губерначук
2020.10.28 10:14
Змирає листя –
завмирає місто.
Жовтнева ніч, мов гад на зиму, пре.
Залізне вістря
злого футуриста
пером поріже гробове каре
змирання листя –
завмирання міста –

Віктор Кучерук
2020.10.28 10:11
Іще далеко до зими,
Хоч знову подихом морозу
Калюжі скуто на дорозі
Та іній ліг під ворітьми.
Іще неблизько до пори
Кружлянь легких і шумних віхол
На урожай і щиру втіху
Непосидющій дітворі.

Ніна Виноградська
2020.10.28 08:17
Нема жалю віднині ні до кого,
Бо цей народ - незмінний раб століть.
І як би не звертався він до Бога,
Але завжди навколішки стоїть.

Без голови, бо краще безголовим -
Поїсти, спати, множитися теж.
В дітей стріляють, повні ріки крови,

Ніна Виноградська
2020.10.28 08:15
Трьома Голодоморами випалили душу,
У серцях заляканих поселили страх.
Прояви до спротиву - під старезну грушу,
Бранку-мову кинули на широкий шлях.

Те, що з діда-прадіда – вибили киями,
У ГУЛАГи сталінські, щоб дістати всіх.
Стовіковий етнос, мов с

Микола Соболь
2020.10.28 06:59
Піду до Гуру. Там умови кращі.
Не вірую в «за пазуху Христа».
Учення, то коли воно путяще,
щоби прожити років хоч до ста.

Он Гуру, кажуть, із повітря гроші
висотує та учням роздає…
А от смирення – важелезна ноша,

Дума Козак
2020.10.28 06:59
Вона мені сказала «так»
своїми милими вустами –
кохання зазвучали гами,
серця забилися у такт!

Вона мені сказала «так»
і все навколо засіяло –
життя взяло нове начало,

Серго Сокольник
2020.10.27 21:23
Ще чарчину подає гарсон...
Як не пити, де себе подіть?
...у тривожний опівнічний сон
Надійшла до мене, мов тоді,
Як були весняно-молоді,
Ти, моя коханко чарівна,
Диводіва зоряних надій
Виливу шаленого вина,

Євген Федчук
2020.10.27 19:52
Микола ще недавно на Січі,
Три роки, як почав козакувати
Та вже устиг навчитися багато,
Бо ж їх козак-харакнерник учив.
І шаблею вже добре володів,
І з лука вмів без промаху вціляти.
Та й ворога в степу прослідкувати
Так, щоб його ніхто не углядів.

Борис Костиря
2020.10.27 16:57
На могилу майстра приходять, ніби на прощу,
Вічні пілігрими тіла і душі.
Могила майстра розносить
Потужну енергетику.
На ній лежать свіжі квіти.
Штучних тут не знайти.
Майстра тут немає, він розвіявся
У безлічі трав і тисячах сторінок

Ігор Шоха
2020.10.27 11:34
Усі дурисвіти розумні,
але юрмі усе одно,
що і її пошиє в дурні
непотопаюче лайно.

Лакею все іще здається,
що він у нації кумир –
там, де нема душі і серця,

Тетяна Левицька
2020.10.27 11:21
Планета Земля не єдина родина.
Домівки людей потопають в деревах.
Криниця, лелека, порічка під тином,
Онуки і люблячі діти, а рейвах

І безлад, неспокій у душах постійний,
Нам не розгребти скільки б не намагались.
У світі іуд - катаклізми і війни

Іван Потьомкін
2020.10.27 11:18
Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати,
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика зак

Микола Соболь
2020.10.27 08:35
Невігласом жити легше у світі,
лексичний запас не муляє мозок
і матюками слова підігріти…
Дам попугайчику літер і проса.

Літер не хочеш? То на тільки проса.
Ситому краще, бо голод не тітка…
Бути героєм на відстані просто,

Сергій Губерначук
2020.10.27 08:30
Чорний квадрат Малевича.
Віолончель Ростроповича.
Сто фуете царевича
на полотні Григоровича.

Кава, шинок, пів сандвіча
в центрі старого Дрогобича.
Спів Василя Зінкевича.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Сміх крізь сльози
У тому році зима була дуже холодною, суворою, сніжною. На Водохрестя мороз сягнув п'ятнадцяти градусної відмітки. Нікуди не хотілося йти в таку погоду, залюбки б залишилася вдома біля телевізора під теплою ковдрою, але одна думка про те, що на мене чекає беспорадна людина, яку я поважаю і дуже люблю, змусила зібратися в дорогу.
Муся, так звали родичку мого чоловіка, жила за декілька зупинок від мого дому.
Вона була маленькою на зріст, з примруженим лукавим поглядом, добрим серцем, та, на жаль, самотньою. Перед війною одружилася з однокласником, завагітніла, і як назло, розпочалася Друга Світова війна. Чоловіка забрали на фронт. У першім же бою він отримав легке поранення і рядового відпустили на декілька днів додому. Молода жінка зустрічала його на вокзалі, чекала на потяг, який наближався. У животику билася дитина, Муся бачила, як її чоловік зіскочив з підніжки вагона, але несподівано почалося бомбардування і з неба посипалися снаряди. Вона хотіла кинутися назустріч коханому, та у того влучив снаряд і на її очах його розірвало на шматки. Того ж дня втратила ще й дитину. Згодом сама пішла на фронт і будучи маленьким горобчиком витягувала на шинелі поранених солдатів з поля бою. Часто плакала від безсилля, але витримавши всі іспити долі, наприкінці війни знову вийшла заміж за офіцера. Жили добре, але дітей, так і не було. Її чоловік дуже хотів дитину, та не наважувався розлучитися, бо Муся була сама, як дитина - весела сміхотушка з голубими очима і наївною посмішкою на милому обличчі. Догоджала свому педантичному чоловіку, як могла, а коли той у сімдесят раптово помер від інфаркту, тільки те й робила, що постійно згадувала. А тепер, у вісімдесят, вона сама стала потребувати допомоги. Я приїзджала до неї кілька раз на тиждень, повертаючись додому з каменем на душі, бо розуміла, що Муся не може жити одна.
Цього разу до неї приїхала зранку і коли відчинила своїм ключем двері, почула, як та голосно співає. На всю іванівську лунало - "Красная армия всех сильней". Вона навіть не ворухнулася, як я зайшла у її кімнату, а коли побачила, посміхнулася на всі вставні зуби і сказала.
- Ну, нарешті ти, прийшла, а я знову цілу ніч слухала, як наш Коля, так звали мого сина, грає на гітарі - "Катюшу" на балконі. Звичайно, Коля не міг грати, але я не стала переконувати Мусю в протилежному, бо мені набридло щоразу доводити їй, що мій син вчиться в Харкові і,
взагалі, навіщо йому грати на її балконі?
Декілька місяців тому вона впала зі стола, коли полізла за чимось на антресоль і вдарилася головою об підлогу. Отримала струс мозку і перелом руки.
- А де та дівчинка, що була минулого разу замість тебе? - Запитала мене хвора.
- Яка дівчинка? - Здивувалася я і тут же згадала, що у Мусі після падіння були галюцінації.
- Не забудь нагодувати голубів - як не дивно, нагадала мені вона. Я автоматично поставила на плиту кастрюлю, щоб приготувати гречаний суп і стала перестеляти постіль. Мені не дуже хотілося перебиратися жити до родички , щоб її доглядати грунтовно. Довго відтягувала цей момент, бо на руках ще дома була велика родина.
Тому швидко переодяглася у халат, випрала білизну, накинула на себе дублянку і пішла вивішувати мокре на балкон, гримнувши дверима, щоб холод з вулиці не проникав у квартиру. Я вивішувала лахи, а вони відразу дубіли на морозі, у руки заходили зашпари. Намагалася якомога швидше втекти з балкону, бо була у легеньких капцях на голі ноги, але коли справилася, зрозуміла, що у пастці. Якимось чином сама себе зачинила. Намагалася звільнитися, але нічого не виходило. Побігла на інший кінець балкону, щоб подивитися у вікно Мусиної спальні. Кватирка була на провітрюванні. Забравшись на підвіконня голосно у неї крикнула Мусі.
- Ви можете мені відчинити, бо я сама себе випадково зачинила на балконі? Муся щиро посміхнулася і сказала.
- Мамо, хай тобі відчинять ті будівельники, що білять стелю, бо мені важко встати.
- Мусю, які будівельники?
Встаньте і відчиніть двері, бо я замерзла!
Муся не розуміла, що я від неї хочу і сказала, що вона теж замерзла. І тут я збагнула, що моя Муся, лежить майже гола, у одній футболці без нижньої білизни. Я зрозуміла, що вона мені дверей не відчинить.
Стояла на балконі і думала, що мені робити, лише зараз збагнула, як замерзла поглянувши на свої синюшні ноги. Прийдеться, мабуть, вибивати шибку на кухні, але чим? Я обвела поглядом весь балкон і нічого не знайшла, чим можна було вибити скло. Те, що у мене дома завше щось стояло на балконі, чим можна було скористатися, то це правда. Хоча б якийсь горщик з-під квітів, але не у Мусі. Балкон був голим, як асфальт, лише голуби сиділи на перилах і їхні посліди й пір'їни, де не де, порушували ідеальний порядок. Я не знала, що мені робити. Третій поверх з виходом на глуху стіну ЖКХ, де навіть собаки не ходять в такий мороз, не кажучи про людей, а я вже замерзла, як цуцик і сильно тремтіла від холоду. Залишалося тільки закурити, тоді я ще забавлялася тоненькими цигарками, полізла у кишеню за пачкою, і там знайшла ключі від квартири. З полегшенням закурила і почала виглядати будь-кого. Я не знаю скільки минуло часу з тих пір і скільки викурила цигарок, але нарешті я побачила свого янгола охоронця! Це був - бомж, який прямував до смітникового контейнера. Мені дуже поталанило, бо в ті часи беспритульних майже не було. Я трохи зачекала, щоб не налякати прибульця, а коли той почав щось вишукувати у смітнику гукнула.
- Шановний, чоловіче, у мене до Вас велике прохання, чи не могли б Ви мені допомогти?Шановний! Агов! Будь ласка! Друже...
Закуйовджений, неохайний чоловік не звертав ніякої уваги на те, що я горланила і продовжув копирсатися у смітнику. На ньому були рукавиці з подертими пальцями, спортивна шапка і засмальцьована куртка.
Він, мабуть, не розуміє, що я до нього звертаюся, подумала я і голосно крикнула
- Ей ти... Чуєш!
Бомж підняв голову на верх і запитав,
- А шо не можна?
- Можна, можна! - Закричала я, занервувавши, що той може втекти.
Зуб на зуб не попадав і тому я почала з головного.
- Слухай, я тобі дам на пляшку і кину ключі, а ти прийдеш і мене відчинеш, бо я ще тут трохи і - вріжу дуба!
- Добре, сказав Бомж, кидай ключі, і я кинула.
- Квартира двадцять два, крикнула йому навздогін і відразу побігла подивитися на Мусю і на вхідні двері, які мені було добре видно з вікна. Вона лежала на тому ж самому ліжку і продовжувала співати. Цього разу це була пісня "Вот, кто-то з горочки спустился", а бомжа все не було і не було. Співачка вже третій раз змінювала репертуар, а я дивилася на двері і присівши намагалась обгорнути ноги халатом і короткою дублянкою. А коли я зрозуміла, що ніхто не прийде, вхідні двері повільно відчинилися і у прихожій з'явився чоловік з червоним обличчям і синім носом, той самий, якому кинула ключі. Я у вікні привертала до себе увагу, кричала йому, щоб він мене звільнив, а він тупо дивився на оголену Мусю і не звертав на мене ніякої уваги. Підійшов ближче і поздоровався з нею за руку. Та дуже зраділа і запитала,
- Ви будете фарбувати стелю на балконі у рожевий колір чи голубий?
Я не знаю що було б далі, якби у квартиру не влетіла консьєржка і не відчинила мені двері. Вона в подробицях розповідала, як не хотіла впускати бомжа, бо не вірила у таку нісенітницю, що вона відповідально ставиться до своїх обов'язків за копійки, та після, все ж таки, впустила, бо всяке буває, а я стояла і довго розтирала замерзлі ноги горілкою. Бомж не витримав і сказав,
- Що ж ви стільки горілки витрачаєте даремно? Краще випили б і мені налили. Ой, так схаменулася і налила бомжу, собі і консьєржці.
- А мені? -сказала Муся, я ж теж замерзла. Я підійшла до неї поцілувала вкрила і сказала,
- все, я більше звідси нікуди не поїду, буду Вас доглядати так, як слід доглядати доньці матір.
- Ось і добре, мамо, сказала Муся і розплакалася.

17.05.2020р





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-18 14:16:33
Переглядів сторінки твору 369
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.783 / 6  (5.176 / 5.79)
* Рейтинг "Майстерень" 5.777 / 6  (5.264 / 5.89)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.817
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.10.28 18:21
Автор у цю хвилину присутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-05-18 18:21:39 ]
Молодець, Таню! І прозу ти пишеш цікаво, гарно. Читається легко, на одному подиху, десь інтригує відчувається правда життя! Пиши ще!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-05-19 21:40:57 ]
Дуже рада, дорогий, Ярославе, що тобі сподобалося! Я дуже старалася!)))