ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2020.07.05 21:35
Андрій Розумовський Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ? Бетховен З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не

Ігор Шоха
2020.07.05 21:19
Є люди, з якими приємно завжди,
далеко не треба ходити,
є й інші, з якими, куди не іди,
немає про що говорити.

На інших надійся, та сам обирай,
на кого надія в дорозі,
оточена пеклом дорога у рай,

Дума Козак
2020.07.05 20:56
Млини... Млини ідуть по полю
і мелють вітер на шматки,
а разом з ним щербату долю,
немов посохлі пелюстки...

Вони ідуть на захід сонця
чи навпаки - йому на схід?
Руйнівники чи оборонці

Дума Козак
2020.07.05 20:32
Коса, дорога, рев мотора,
пісок розпечений, жара...
До моря, вниз і знов угору,
повзе авто на всіх парах.

Обабіч ліс, столітні сосни,
вірніше залишки від них.
Було їм вирости непросто

Євген Федчук
2020.07.05 20:10
Сидів в саду і слухав солов’я,
Що недалеко в гаї заливався.
Під спів той задрімати намагався,
Не міг заснути в душній хаті я.
Дививсь крізь віття на громаддя зір,
Якими щедро всипалося небо.
Задумувався про життя, про себе,
Про те усе, що бачив до

Олександр Сушко
2020.07.05 12:46
У дурня аж дзвенить у лобі,
Сховала маска розум, ніс.
Тепер носи її до гробу -
Намордник намертво приріс.

А ще сідай, пиши віршата
І глипай мовчки за вікно.
Для мене ж ця гультяйська влада -

Домінік Арфіст
2020.07.05 12:31
Диво сталося вночі – над горою за селом пролетіла величезна вогняна птаха і загубила перо… Його підібрав удосвіта маленький пастушок Стасик і обпік собі ліву руку. Відтепер його стали кликати Вогником і він почав розуміти мову тварин. Перо з часом охололо

Сергій Губерначук
2020.07.05 09:43
А ти ж мною шила,
шила-вишивала
мережані рушники,
лєнти й покривала.

Потім з світу зжила,
жила-виживала.
Дала в руки клумаки

Олександр Сушко
2020.07.05 07:17
Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зрад

Олена Балера
2020.07.04 19:45
Коли дивлюсь услід красуні тій,
Жорстокість милої ятрить мене.
Я думаю: яка з-поміж стихій
З’єднала вроду й серце крижане?
То не земля: вона й висот сягне,
І не вода: вогнем любов зоріє.
Повітря? Ні, завзяття в ній міцне.
І не вогонь, бо не палають

Євген Федчук
2020.07.04 19:17
З прадавніх літ лежить серед Дніпра
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до

Роксолана Вірлан
2020.07.04 18:12
Зазорена у цю ріку,
Струмій на хвилі неподатливій...
Усе життя на волоску
І попри вирви чорні й патові,

Оце дивися тут і мрій,
І не дозволь собі не мріяти.
Он поле із- під житніх вій

Олександр Сушко
2020.07.04 18:02
Я - сірома скромна, не з тузів,
Тож під серцем заповіді Божі:
В рай пускають навіть без трусів,
А у владу - виключно за гроші.

На горба народу Мойша "гопс!",
Скликав до корита всю родину.
В шахрая життя - країна Оз,

Олександр Панін
2020.07.04 15:19
Вже потвори нічні не гарчать,
Кришталевий зірок передзвін…
Тихо, ніжно співає дівча –
Спить Коханий – єдиний, один.

***

"Я кохаю тебе, Дорогий,

Сергій Губерначук
2020.07.04 13:52
Мов гілочка плакуча,
ти тулишся до мене,
але під нами – круча,
в ній глибина – шалена,
неміряна тривога,
невиказана правда,
немов життя без Бога
чи доля безпорадна!

Микола Соболь
2020.07.04 07:58
Комусь болить на фронті кожна втрата.
Залита кров’ю – матінка-земля.
Двохсотими вертаються солдати.
Під артою* здригаються поля…

Плодить війна сиріт і вдів без ліку.
Тобі було півкроку до мети…
На милицях йде площею каліка –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Лада Квіткова
2020.06.07

Микола Байдюк
2020.06.06

Олександр Ку
2020.05.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про шипшину
Проводжає парубок дівчину додому.
Йдуть повільно стежкою. Літо, а, проте,
Їй, напевно, холодно в платтячку легкому,
Тож до нього тулиться, а він аж цвіте.
Соловей старається пісні їм співати.
Зорі з неба дивляться, блимають здаля.
І вже геть забулося, що чекає мати
І що буде лаяти, бо ж всю ніч гуля.
Він їй щось нашіптує, вона усміхається,
Чи смішне розказує, а чи просто так.
А він вже ж вигадує, так уже старається.
Тільки б усміхалася милая отак.
Раптом зупинилася і шепоче дівчина:
«Що ото чорніє там? Милий, я боюсь!»
І до нього тулиться іще дужче з відчаю.
А він гордий з того і: «Зараз подивлюсь!»
Підійшов без остраху, скоро повертається,
Гілочку протягує: «Мила, це тобі!
То шипшина, цвіт на ній саме розпускається.
Тільки дивись, рученьки не сколи собі».
Далі йдуть. Ту квіточку вона усе нюхає.
А від неї аромат, що й не передать.
І шипшину нюхає, і парубка слухає,
Що їй про шипшину ту все розповіда:
«Це було тоді, коли ще була козаччина.
Хоч уже і правили краєм москалі.
Та для козаків іще не завели панщину.
Жила гарна дівчина у однім селі.
Звалася Оксаною і була козачкою -
Все, що залишилося від її батьків.
Вирізнялась вродою і доброю вдачею,
Тож відбою не було їй від парубків.
Та з Іваном красенем лиш вона кохалася,
Слухали під вербами солов’я удвох.
Скоро й до весілля вже вони готувалися.
Але, хтось планує та…все рішає Бог.
У селі тім сотник жив дуже злий і жадібний.
На Оксану вже давно око він поклав.
Як зустріне, сокорить з нею любо, лагідно,
Натякає кожен раз, що би й заміж взяв.
Воно звісно – удівець, хоч уже за сорок мав,
Але ж хочеться у дім жінку молоду.
Про кохання говорив, статками приманював.
Та Оксана вперлася, каже: «Не піду!»
Став тоді він думати, як зламати дівчину.
А, оскільки був Іван також козаком,
То відправив він його десь на Чигиринщину,
Щоб, поки нема його, все рішить ладком.
Став дарунки дівчині він щодня приносити,
Хоч і відмовлялася вона кожен раз.
Тоді став погрожувать: «Ще не знаєш досі ти,
Що вам буде, коли я розізлюсь на вас!
Та зживу зі світу я враз твого коханого,
Буде він козаччину в москалів служить.
Болотистий Петербург вже чекає на його,
Чи відправить цар Петро десь канали рить».
Страшно стало дівчині, але опирається.
Не бажа за сотника, аж душа кричить.
Може, воно з часом все якось уладнається,
Сотник перебіситься, дасть із милим жить?!
Але й той уже затявсь: буде лиш по-моєму.
Своїм прихвосням велів дівчину схопить.
Знає підлий, що усе це зійде із рук йому,
Тому може долями людськими вершить.
Посадили під замок дівчину не гаючись,
Про весілля з нею вже сотник заявив.
Захист де її знайти і батьків не маючи?
Був би милий поряд, він, може б, захистив.
Тож на себе лиш вона тепер сподівалася.
Якось служка, як завжди, їсти їй приніс.
А вона коло дверей тихо заховалася,
Стільчиком ударила аж злетів униз.
А сама бігом надвір і у ліс стежиною.
Мчить і чує: по слідах вже її біжать.
Розізлився сотник, сам подавсь за дівчи́ною,
Аби власноруч її за те покарать.
Мчить вона, не поміча, як гілля рве тіло.
Як на землю по сліду густо капа кров.
Як могла би, то вона в небеса б злетіла,
Аби сотнику до рук не потрапить знов.
Але він наздоганя, сили більше в нього.
Іще трохи і, мабуть, думає - впаду…
І звернулася тоді дівчина до Бога
Аби той порятував, відвернув біду.
Сотник мчить, уже ось-ось за рукав ухопить.
Вже думками упіймав і кара її:
Канчуками засіче чи в ріці утопить,
За приниження усі відомстить свої.
Але раптом перед ним дівчина пропала,
Замість неї дивний кущ і рожевий цвіт.
І рука, що за рукав дівчину хапала,
Ухопила гілку і… аж прокляв він світ.
Бо десятки колючок в руку устромили.
Він від болю закричав, розлякав весь ліс.
Служки потім кров йому ледве зупинили,
Ледве вірили тому, що в гарячці ніс.
Сотник з розуму зійшов – так і говорили,
Пішла слава по селу, до полку дійшло.
Скоро сотника того зі служби звільнили…
А про дівчину нічого чутно не було.
Тільки в лісі розрослося чимало шипшини,
Скоро ягоди червоні визріли на ній.
Наче кров, що пролила втікачка-дівчи́на,
Аби лише, щоб не бути за не любим їй».





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-05-26 20:05:54
Переглядів сторінки твору 28
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.576 / 5.31)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.473 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.07.05 20:12
Автор у цю хвилину відсутній