ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
2024.02.14
2024.02.08
2024.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про панів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про панів
Стоїть корчма понад шляхом біля перевозу.
Хто не їде – не минає, зайде пригоститись.
Чи то літом освіжитись, чи зайде з морозу,
Аби випити, поїсти та добре зігрітись.
То селяни було зайдуть кухля пригубити,
То заїдуть запорожці, що на Січ простують.
Бува, корчмар не встигає на столи носити,
Та сидять, поки чекають, щось собі пліткують.
От якось отак сиділи в корчмі запорожці.
Уже випили по кухлю, наїдки чекали.
З-за халяв подіставали кожному по ложці,
Про щось своє гомоніли, часом реготали.
Вже під вечір, корчма повна, селяни із поля
Прийшли трохи відпочити з денної роботи.
Теж тихенько гомоніли біля свого столу
І несло від них корчмою стійкий запах поту.
Тож сиділи та чекали, звісно, кожен сво́го:
Хто наїдки, хто напої - корчмар забарився.
Раптом двері відчинились і став на порога
Якийсь панок завалящий. Гордо подивився
Та і каже: «Одно бидло зібралося тутай!
Нігде пану уродзонім, навіть, і поїсти!»
Для селян таке, можливо, не в новину чути,
Із-за столу повставали, щоб панові сісти.
Молодий же запорожець за шаблю схопився,
Аби трохи тому пану язик вкоротити.
Та на нього старший гнівно тільки подивився,
Козакові слід собою, мовляв, володіти.
Повернувсь тоді до пана та й в голос питає:
«А якого саме пана маєм честь вітати?»
«Пан Хмелецький, єстем, хлопе, коли хто не знає!»
«Дуже добре, зацний пане, тепер будем знати».
А в самого так і грають в очах бісенята.
Козаки сидять, чекають, знають козарлюгу,
Той такий - кого завгодно може обсміяти,
Нема в жартах йому рівних по усьому Лугу.
Помовчавши, козак мовить із серйозним видом:
«Пан є пан, його зробили не з такого тіста…
Як створив Бог світ і землю, все на неї, слідом
Він надумав і людину сотворити. Звісно,
Не одну: комусь робити, комусь – панувати.
Тож узяв він шматок глини, зліпив хлопа з неї,
Потім з тіста пшеничного став пана ладнати.
Ліпив довго, милувався з роботи своєї.
А закінчив, то поставив на сонці сушитись.
Сам подався поза хмари та й ліг спочивати.
А тут псові біс порадив, певно, нагодитись.
Він обнюхав хлопа, пана… із кого обрати?
Хто ж то буде глину їсти? Узявсь він до пана.
Роздирає, їсть шматками, бо ж, видно голодний.
Скоро з пана, що його Бог ліпив так старанно,
Залишились тільки ноги. Аж тут крик Господній:
«Що ж ти робиш?!» Та ще дрина отримав від Бога.
Пес як кинеться із ляку та давай тікати.
Біжить, біжить… з переляку так і пре із нього,
Все боїться, що Бог його може наздогнати.
І, де тільки він присяде, тільки купку зробить,
Там із тої купки зразу і пан на світ Божий.
А тікав він лісом, полем, скрізь звільняв утробу.
Тому прізвище у пана на те місце схоже.
Зробить купку під осику, то буде Осинський,
А, як стане попід вишню – буде Вишневецький,
А покладе під ліщину – з’явиться Ліщинський,
А під хмелем як присяде, то буде Хмелецький».
Лиш закінчив козак мову, корчму аж підняло,
Такий регіт там здійнявся, що й на небі чути.
Лице пана буряковим від образи стало,
Ладен кожному лайдаку голову зітнути.
Та в корчмі всі реготали, ніхто не лякався,
Хоча пан надимав щоки і витріщав очі.
Тож панок крутнувсь на місці та і геть подався,
Бо, мовляв, він мати справи із бидлом не хоче.
Так на світі і з’явилась легенда про пана,
Довго-довго вона потім по селах ходила.
Насміхалися над паном козаки й селяни,
Та, тим часом, готували свої шаблі й вила.
Хто не їде – не минає, зайде пригоститись.
Чи то літом освіжитись, чи зайде з морозу,
Аби випити, поїсти та добре зігрітись.
То селяни було зайдуть кухля пригубити,
То заїдуть запорожці, що на Січ простують.
Бува, корчмар не встигає на столи носити,
Та сидять, поки чекають, щось собі пліткують.
От якось отак сиділи в корчмі запорожці.
Уже випили по кухлю, наїдки чекали.
З-за халяв подіставали кожному по ложці,
Про щось своє гомоніли, часом реготали.
Вже під вечір, корчма повна, селяни із поля
Прийшли трохи відпочити з денної роботи.
Теж тихенько гомоніли біля свого столу
І несло від них корчмою стійкий запах поту.
Тож сиділи та чекали, звісно, кожен сво́го:
Хто наїдки, хто напої - корчмар забарився.
Раптом двері відчинились і став на порога
Якийсь панок завалящий. Гордо подивився
Та і каже: «Одно бидло зібралося тутай!
Нігде пану уродзонім, навіть, і поїсти!»
Для селян таке, можливо, не в новину чути,
Із-за столу повставали, щоб панові сісти.
Молодий же запорожець за шаблю схопився,
Аби трохи тому пану язик вкоротити.
Та на нього старший гнівно тільки подивився,
Козакові слід собою, мовляв, володіти.
Повернувсь тоді до пана та й в голос питає:
«А якого саме пана маєм честь вітати?»
«Пан Хмелецький, єстем, хлопе, коли хто не знає!»
«Дуже добре, зацний пане, тепер будем знати».
А в самого так і грають в очах бісенята.
Козаки сидять, чекають, знають козарлюгу,
Той такий - кого завгодно може обсміяти,
Нема в жартах йому рівних по усьому Лугу.
Помовчавши, козак мовить із серйозним видом:
«Пан є пан, його зробили не з такого тіста…
Як створив Бог світ і землю, все на неї, слідом
Він надумав і людину сотворити. Звісно,
Не одну: комусь робити, комусь – панувати.
Тож узяв він шматок глини, зліпив хлопа з неї,
Потім з тіста пшеничного став пана ладнати.
Ліпив довго, милувався з роботи своєї.
А закінчив, то поставив на сонці сушитись.
Сам подався поза хмари та й ліг спочивати.
А тут псові біс порадив, певно, нагодитись.
Він обнюхав хлопа, пана… із кого обрати?
Хто ж то буде глину їсти? Узявсь він до пана.
Роздирає, їсть шматками, бо ж, видно голодний.
Скоро з пана, що його Бог ліпив так старанно,
Залишились тільки ноги. Аж тут крик Господній:
«Що ж ти робиш?!» Та ще дрина отримав від Бога.
Пес як кинеться із ляку та давай тікати.
Біжить, біжить… з переляку так і пре із нього,
Все боїться, що Бог його може наздогнати.
І, де тільки він присяде, тільки купку зробить,
Там із тої купки зразу і пан на світ Божий.
А тікав він лісом, полем, скрізь звільняв утробу.
Тому прізвище у пана на те місце схоже.
Зробить купку під осику, то буде Осинський,
А, як стане попід вишню – буде Вишневецький,
А покладе під ліщину – з’явиться Ліщинський,
А під хмелем як присяде, то буде Хмелецький».
Лиш закінчив козак мову, корчму аж підняло,
Такий регіт там здійнявся, що й на небі чути.
Лице пана буряковим від образи стало,
Ладен кожному лайдаку голову зітнути.
Та в корчмі всі реготали, ніхто не лякався,
Хоча пан надимав щоки і витріщав очі.
Тож панок крутнувсь на місці та і геть подався,
Бо, мовляв, він мати справи із бидлом не хоче.
Так на світі і з’явилась легенда про пана,
Довго-довго вона потім по селах ходила.
Насміхалися над паном козаки й селяни,
Та, тим часом, готували свої шаблі й вила.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію