ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Кизил - шайтанова ягода (з Кримських легенд)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кизил - шайтанова ягода (з Кримських легенд)
Як світ Аллах нарешті сотворив,
То ліг він від роботи відпочити.
А тут і райський сад зазеленів,
З’явилися у ньому перші квіти.
І потяглось все живе у сад,
Той те хапає, а той друге тягне,
Нема кому між них навести лад,
Бо ж кожен краще собі взяти прагне.
Прокинувся Аллах на шум отой,
Зібрав усе живе навколо себе.
Сказав: - Ох, нерозумні діти мо́ї.
Трощити райський сад мені не треба.
Як хочете, то виберіть собі
Одне щось кожен – те і буде мати.
Подумайте і вибір свій зробіть
Розумно, перед тим, як попрохати.
І тут одразу кинулись усі.
Той вишню просить, тому абрикоса,
А той біжить за яблуню просить,
Тому здається, що і груші досить.
Підходить до Аллаха і Шайтан.
- А ти, Шайтане, що для себе вибрав?-
Аллах його з цікавістю пита.
- Кизил. – сказав і поглядає хитро.
- Чому кизил? - Та…- й очі опустив.
- Ну, що ж, бери кизил, якщо бажаєш.
Шайтан сльозу на радощах пустив,
Вже рахував прибуток з урожаю.
Бо ж він помітив, що кизил зацвів
Раніше всіх, отож раніше вродить.
А він усіх так гарно обдурив -
За ранній плід втридорога заробить.
І буде найбагатший серед всіх.
З думками тими під кущем усівся.
Уже і літо. Абрикос достиг,
Черешень, вишень, яблук всяк наївся.
А той усе ще під кущем сидить
І ягоди ніяк не достигають,
Ще й досі плід зелений і твердий.
Сидить Шайтан, на всі заставки лає:
- Шайтанів плід, скоріше дозрівай!
А той не зріє. Осінь нагодилась.
Він дути вже на ягоди давай,
Що аж вони червоними зробились.
Але такі ж і кислі, і тверді.
Вже й люди насміхаються із нього.
- Ну, як кизил? - Озливсь Шайтан тоді.
- Беріть собі! Не хочу вже нічого!
І плюнув так, аж плід весь почорнів
Та і подався злий у свою нору.
Кизил аж пізно восени доспів.
Зійшлись до лісу люди у ту пору.
Плоди солодкі стали обривать
Та заодно з Шайтана насміхатись:
- Як міг Шайтан такого маху дать?!
- Як той хитрун міг так прорахуватись?
А той в норі сидів страшенно злий
І думав, як би людям відомстити.
І вигадав нарешті спосіб свій.
Вродив кизил утричі більше літом.
Раділи люди: от заживемо,
Утричі більше зберемо врожаю.
Собі залишим, ще і продамо.
Шайтан сидить, лиш лапи потирає.
Бо ж знає, що, чим більший урожай,
Тим більше сонце виснажиться літом.
А на зиму й нема тепла, вважай,
Воно не зможе землю обігріти.
Прийшла зима, мороз так лютував.
Посіви в полі і сади пропали.
Худобу мало хто порятував.
І не всі люди до весни діждали.
Таких холодних ще не знавши зим,
Вони відтоді стали помічати:
Якщо уродить восени кизил,
То на холодну зиму слід чекати.
То ліг він від роботи відпочити.
А тут і райський сад зазеленів,
З’явилися у ньому перші квіти.
І потяглось все живе у сад,
Той те хапає, а той друге тягне,
Нема кому між них навести лад,
Бо ж кожен краще собі взяти прагне.
Прокинувся Аллах на шум отой,
Зібрав усе живе навколо себе.
Сказав: - Ох, нерозумні діти мо́ї.
Трощити райський сад мені не треба.
Як хочете, то виберіть собі
Одне щось кожен – те і буде мати.
Подумайте і вибір свій зробіть
Розумно, перед тим, як попрохати.
І тут одразу кинулись усі.
Той вишню просить, тому абрикоса,
А той біжить за яблуню просить,
Тому здається, що і груші досить.
Підходить до Аллаха і Шайтан.
- А ти, Шайтане, що для себе вибрав?-
Аллах його з цікавістю пита.
- Кизил. – сказав і поглядає хитро.
- Чому кизил? - Та…- й очі опустив.
- Ну, що ж, бери кизил, якщо бажаєш.
Шайтан сльозу на радощах пустив,
Вже рахував прибуток з урожаю.
Бо ж він помітив, що кизил зацвів
Раніше всіх, отож раніше вродить.
А він усіх так гарно обдурив -
За ранній плід втридорога заробить.
І буде найбагатший серед всіх.
З думками тими під кущем усівся.
Уже і літо. Абрикос достиг,
Черешень, вишень, яблук всяк наївся.
А той усе ще під кущем сидить
І ягоди ніяк не достигають,
Ще й досі плід зелений і твердий.
Сидить Шайтан, на всі заставки лає:
- Шайтанів плід, скоріше дозрівай!
А той не зріє. Осінь нагодилась.
Він дути вже на ягоди давай,
Що аж вони червоними зробились.
Але такі ж і кислі, і тверді.
Вже й люди насміхаються із нього.
- Ну, як кизил? - Озливсь Шайтан тоді.
- Беріть собі! Не хочу вже нічого!
І плюнув так, аж плід весь почорнів
Та і подався злий у свою нору.
Кизил аж пізно восени доспів.
Зійшлись до лісу люди у ту пору.
Плоди солодкі стали обривать
Та заодно з Шайтана насміхатись:
- Як міг Шайтан такого маху дать?!
- Як той хитрун міг так прорахуватись?
А той в норі сидів страшенно злий
І думав, як би людям відомстити.
І вигадав нарешті спосіб свій.
Вродив кизил утричі більше літом.
Раділи люди: от заживемо,
Утричі більше зберемо врожаю.
Собі залишим, ще і продамо.
Шайтан сидить, лиш лапи потирає.
Бо ж знає, що, чим більший урожай,
Тим більше сонце виснажиться літом.
А на зиму й нема тепла, вважай,
Воно не зможе землю обігріти.
Прийшла зима, мороз так лютував.
Посіви в полі і сади пропали.
Худобу мало хто порятував.
І не всі люди до весни діждали.
Таких холодних ще не знавши зим,
Вони відтоді стали помічати:
Якщо уродить восени кизил,
То на холодну зиму слід чекати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію