ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Сергєєв (1999) /
Проза
Контракт якова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Контракт якова
Контракт Якова
Ніяка погода не вплине на обстановку в домі Якова так, як впливає на
неї помираюча Матір за стіною. Лікар, що раніше приходив раз на тиждень
та, не роззуваючись, виписував рецепт в коридорі, не з’являвся більше.
Яків не звинувачував медицину, бо є випадки, і він був впевнений, що лікарі
також це знають, коли муки смерті необхідні для того, щоб смерть
усвідомити. Хіба рідко буває так, що людина навіть перед лицем кінця, в
кінець не вірить, не бажаючи помирати, не в змозі жити.
Меблі його кімнати так само як і все, що було в домі, пропахли дезефектом з
легкими нотами гниття, особливо м’яка оббивка дверей, за якими лежить
хвора. Він давно не бачив її обличчя, але пам’ятав, що все почалося з нього,
губи облетіли, наче перші пелюстки троянд, а на їх місці почали цвісти інші
квіти, сік котрих був гноєм, тоді з’явився запах.
А запах, що був сумішшю спирту, хлору та бозна чого ще додався згодом,
коли Яків почав обробляти ним двері, за якими він замкнув Матір, що лягла в
ліжко, чекаючи лікаря.
З лікарем вона не говорила, лише, можливо, чула, як син описує її стан та
наполягає на її спокої. Ось він шарудить рецептом в кишені, зачиняє двері та
починає обробляти свої руки, обличчя та підлогу, не промовляючи ні слова -
так було.
Яків більше не чув стогонів за дверима і ця тиша лякала невідомістю. Єдине,
що він знав точно – смерть вже була тут, але обіцяла прийти ще раз, тоді
двері відчиняться самі і вона, несучи на руках випростану душу, покине його
дім, даруючи спокій тому, хто прагне спокою.
Він знав це точно, а коли сумніви не давали йому спати вночі, він кидав
червоними очима на стіл, де в темряві лежав листок з написаним від руки
текстом:
«Я, що народився в цьому домі, що названий Яковом в день, коли вітер
носить павутину та пух, що бачив, як Смерть цілує Матір мою, присягаю
дочекатись, коли Смерть знову ступить на поріг та прибере обіцяне їй не
мною, але правом вищого, незбагненного для людини закону».
А далі чорнила були розмиті, хоча придивившись можна було
розібрати:
«Я, що вийшла з Харонового проливу, що вічно ходжу долинами тіней, що
прибираю до рук своїх душі тих, хто обіцяний мені вищим законом, що
незбагненний всякій людській істоті, присягаю забрати разом з духом Матері
Якова, що народився в домі цьому, його страх пережитого та печаль від
втрати, котру я заподіяла йому, позначивши рідну йому істоту своїм
дотиком».
Контракт – сума стражденних, безкінечних днів був чи не єдиним
доказом того, що у всьому, чому належить статись, Яків на стороні вищих
сил, котрі повелівають ним, обіцяючи у відповідь. Мабуть тому страх
висипався на голову Якова як попіл, коли він випадково пролив на стіл засіб
на основі спирту та хлору, котрим обробляв підлогу, тіло та меблі, борячись з
запахом тління, що йшов від зачинених дверей. Мабуть тому, коли двері
відчинились, серце Якова, що сидів за столом та ловив букви, що
розтікаються, минаючи його пальці, пропустило удар, потім ще один, а
дихання зупинилось, бо Смерть прийшла за ним, простягаючи свою руку в
темряві.
А чи міг би хтось з живих людей дізнатись правду, що не розповіла мертва
матір, котра давно затихла за дверима? Звісно, що міг би, адже вона жила у
тому ж домі, по тій ж вулиці і була жива.
2020
Ніяка погода не вплине на обстановку в домі Якова так, як впливає на
неї помираюча Матір за стіною. Лікар, що раніше приходив раз на тиждень
та, не роззуваючись, виписував рецепт в коридорі, не з’являвся більше.
Яків не звинувачував медицину, бо є випадки, і він був впевнений, що лікарі
також це знають, коли муки смерті необхідні для того, щоб смерть
усвідомити. Хіба рідко буває так, що людина навіть перед лицем кінця, в
кінець не вірить, не бажаючи помирати, не в змозі жити.
Меблі його кімнати так само як і все, що було в домі, пропахли дезефектом з
легкими нотами гниття, особливо м’яка оббивка дверей, за якими лежить
хвора. Він давно не бачив її обличчя, але пам’ятав, що все почалося з нього,
губи облетіли, наче перші пелюстки троянд, а на їх місці почали цвісти інші
квіти, сік котрих був гноєм, тоді з’явився запах.
А запах, що був сумішшю спирту, хлору та бозна чого ще додався згодом,
коли Яків почав обробляти ним двері, за якими він замкнув Матір, що лягла в
ліжко, чекаючи лікаря.
З лікарем вона не говорила, лише, можливо, чула, як син описує її стан та
наполягає на її спокої. Ось він шарудить рецептом в кишені, зачиняє двері та
починає обробляти свої руки, обличчя та підлогу, не промовляючи ні слова -
так було.
Яків більше не чув стогонів за дверима і ця тиша лякала невідомістю. Єдине,
що він знав точно – смерть вже була тут, але обіцяла прийти ще раз, тоді
двері відчиняться самі і вона, несучи на руках випростану душу, покине його
дім, даруючи спокій тому, хто прагне спокою.
Він знав це точно, а коли сумніви не давали йому спати вночі, він кидав
червоними очима на стіл, де в темряві лежав листок з написаним від руки
текстом:
«Я, що народився в цьому домі, що названий Яковом в день, коли вітер
носить павутину та пух, що бачив, як Смерть цілує Матір мою, присягаю
дочекатись, коли Смерть знову ступить на поріг та прибере обіцяне їй не
мною, але правом вищого, незбагненного для людини закону».
А далі чорнила були розмиті, хоча придивившись можна було
розібрати:
«Я, що вийшла з Харонового проливу, що вічно ходжу долинами тіней, що
прибираю до рук своїх душі тих, хто обіцяний мені вищим законом, що
незбагненний всякій людській істоті, присягаю забрати разом з духом Матері
Якова, що народився в домі цьому, його страх пережитого та печаль від
втрати, котру я заподіяла йому, позначивши рідну йому істоту своїм
дотиком».
Контракт – сума стражденних, безкінечних днів був чи не єдиним
доказом того, що у всьому, чому належить статись, Яків на стороні вищих
сил, котрі повелівають ним, обіцяючи у відповідь. Мабуть тому страх
висипався на голову Якова як попіл, коли він випадково пролив на стіл засіб
на основі спирту та хлору, котрим обробляв підлогу, тіло та меблі, борячись з
запахом тління, що йшов від зачинених дверей. Мабуть тому, коли двері
відчинились, серце Якова, що сидів за столом та ловив букви, що
розтікаються, минаючи його пальці, пропустило удар, потім ще один, а
дихання зупинилось, бо Смерть прийшла за ним, простягаючи свою руку в
темряві.
А чи міг би хтось з живих людей дізнатись правду, що не розповіла мертва
матір, котра давно затихла за дверима? Звісно, що міг би, адже вона жила у
тому ж домі, по тій ж вулиці і була жива.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію