ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Похід князя Олега на Царград в 907 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Похід князя Олега на Царград в 907 році
Іде Олег на греків, зібрав багато воїв
Варягів і словенів, і кривичів, і чудь,
Полян, древлян і мерю веде він за собою,
Хорвати, сіверяни, радимичі ідуть.
І тиверці при ньому ідуть, як толковини,
Вони до греків ближче, тож знають що і де:
Куди які дороги і де які там стіни.
Та й мову грецьку знають. Отож, Олег веде
І кінно, і човнами своє пістряве військо.
І берегом, і морем іх, наче, мурахів.
Хоч шлях до Цареграда не надто вже й близький
І весь похід розтягся аж на багато днів.
Тікають звірі, люди, зачувши грізний тупіт,
Углиб пірнають риби від безлічі човнів.
Лишається пустеля де теє військо ступить.
Сам грецький імператор за стінами засів
І греки із околиць сховались теж за мури,
І цеп перетягнули через Золотий Ріг.
Та все зі стін високих дивилися похмуро,
Як варвари під містом господарюють в них.
Блищать мечі ворожі і чорний дим валує,
Ті, хто не встиг сховатись, конають на хрестах.
І морем гонить трупи. Хто місто порятує?
Єдина лиш надія на Бога в небесах.
Все ближче ворог лютий під стіни підступає,
Вже витягли на берег ворожі кораблі
І на колеса ставлять і парус напинають,
Немовби, як по морю, плистимуть по землі.
Комусь то, може, смішно, та не до сміху грекам,
Бо бачать: хитрий варвар таки їх обхитрив.
Від моря до затоки шлях зовсім не далекий,
А звідти вдертись легко у місто з кораблів.
І цеп не порятує, і мури не закриють,
І військо не спроможне спинити ту орду.
До того ж, воювати ці варвари уміють.
Отож, миритись треба, щоб відвести біду.
Схилився імператор перед слов’янським князем,
На всі умови згоден аби лиш він забрав
Свою орду подалі. Затамував образу
І договір, як з рівним, з Олегом підписав.
Верталась Русь додому вдоволена і рада
І паруси шовкові їй вітер напинав.
А на воротах міста, що ли́шилось позаду,
Щит, як тавро, неначе, на сонечку блищав.
Варягів і словенів, і кривичів, і чудь,
Полян, древлян і мерю веде він за собою,
Хорвати, сіверяни, радимичі ідуть.
І тиверці при ньому ідуть, як толковини,
Вони до греків ближче, тож знають що і де:
Куди які дороги і де які там стіни.
Та й мову грецьку знають. Отож, Олег веде
І кінно, і човнами своє пістряве військо.
І берегом, і морем іх, наче, мурахів.
Хоч шлях до Цареграда не надто вже й близький
І весь похід розтягся аж на багато днів.
Тікають звірі, люди, зачувши грізний тупіт,
Углиб пірнають риби від безлічі човнів.
Лишається пустеля де теє військо ступить.
Сам грецький імператор за стінами засів
І греки із околиць сховались теж за мури,
І цеп перетягнули через Золотий Ріг.
Та все зі стін високих дивилися похмуро,
Як варвари під містом господарюють в них.
Блищать мечі ворожі і чорний дим валує,
Ті, хто не встиг сховатись, конають на хрестах.
І морем гонить трупи. Хто місто порятує?
Єдина лиш надія на Бога в небесах.
Все ближче ворог лютий під стіни підступає,
Вже витягли на берег ворожі кораблі
І на колеса ставлять і парус напинають,
Немовби, як по морю, плистимуть по землі.
Комусь то, може, смішно, та не до сміху грекам,
Бо бачать: хитрий варвар таки їх обхитрив.
Від моря до затоки шлях зовсім не далекий,
А звідти вдертись легко у місто з кораблів.
І цеп не порятує, і мури не закриють,
І військо не спроможне спинити ту орду.
До того ж, воювати ці варвари уміють.
Отож, миритись треба, щоб відвести біду.
Схилився імператор перед слов’янським князем,
На всі умови згоден аби лиш він забрав
Свою орду подалі. Затамував образу
І договір, як з рівним, з Олегом підписав.
Верталась Русь додому вдоволена і рада
І паруси шовкові їй вітер напинав.
А на воротах міста, що ли́шилось позаду,
Щит, як тавро, неначе, на сонечку блищав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію