ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Похід руських князів проти половців у 1103 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Похід руських князів проти половців у 1103 році
Як на озеру Долобську князі засідали
Святополк і Володимир раду тут тримали.
Ой, тримали князі раду і дружини з ними:
Що робити? Що чинити з половцями тими?
Не дають Русі спокою: розор за розором.
Чи найти на них війною чи походом скорим?
Говорила Святополка вірная дружина:
- Навесні не слід ходити, то лиха година.
Бо загубимо ми коней, ріллю не засієм,
Що тоді збирати будем? Що узимку вдієм?
Володимир їм на тее: - Дивно мені чути.
Ви жалієте худобу. А як смерду бути?
Ну, засіє своє поле. Половець наїде,
Уб’є смерда, коня візьме, в оселю заїде.
Забере жону і діток, майно усе візьме
Не залишиться нікого, щоб зросити слізьми.
Тож коня ви пожаліли, пожалійте й смерда
І промовила дружина Святополка ствердно:
- Добре, князе, ми готові, веди нас у поле.
Хай звершиться та, що Богом визначена доля.
Ще весна стояла рання, як усе то стало.
До Давида і Олега посланці помчали
Зі словами: - Ідіть оба бити половчина
І або живі всі будем, або всі загинем.
Давид славний Святославич у похід готовий,
А Олег іти не хоче. «Нездоровий !» – мовить.
- Нездоровий, то як хочеш. Якось обійдемось.
Хоча, звісно, не на гульки, на війну ідемо.
Кожен меч там буде важить, кожен буде треба.
Та що зробиш, як ти, княже, думаєш про себе.
В Переяславі зібрались хто ще був охочий.
В’ячеславові, Мстиславові та ще Ярополчі,
А іще Давид Мстиславич військо своє вивів.
Вже давно такої сили Мономах не видів.
П’ять князів війська привели на клич Мономаха,
Щоб у полі половецькім наробити страху.
Місяць березень, тим часом, був уполовині
Піші по Дніпру спускались, степом ішли кінні.
Полоскалися на вітрі князівські корогви.
Мономах у Дике поле військо вів хоробре.
По Дніпру униз спустились, перейшли пороги
Аж на Хортичів на острів привела дорога.
Там на острові в Протолчах ледь перепочили.
Треба було лад навести у військових силах.
В степ безкраїй половецький рушили походом
Ну, а далі, вже хто кінно, а хто пішим ходом.
Десь там на ріці Сутені гніздо їх осине,
Там Бурчевичі напевно, вже збираються сили
Мономах на усі боки розіслав сторожу
Аби знати, що затіють половці ворожі
День ідуть, другий і третій. На четвертій днині
Дійшли врешті до Сутені (то Молочна нині)
А там часом половчини звістку теж дістали,
Що князі Русі супроти них похід зібрали.
Тож зібралися докупи без числа на раду.
І найстарший Урусоба так ханам порадив:
- Треба миру запросити у князів у руських,
Бо ви знаєте, як кріпко вони з нами б’ються.
Ми ж бо зла Русі вчинили справді забагато.
Доведеться, мабуть, кров’ю нам відповідати.
Наші коні ще охлялі, зима ледь скінчилась,
Наші воїни ще силой як слід не налились
Біда буде, як почнемо битися із Руссю.
Говорити, чим скінчиться, навіть, не беруся
А молодші закричали, таке почалося:
- Якщо, хане,ти боїшся, ми не боїмося.
Цих поб’єм , у їхню землю подамося миттю
І ніхто тоді не зможе нас перепинити.
Тож послали Алтунопу – хана у сторожу.
Він сміливий, хай узнає: де військо вороже.
Та даремно Алтунопа, як вовк степом крався.
Бо у засідку у руську у степу попався.
Посікли усіх мечами: і хана, і воїв.
Наклав мужній Алтунопа в степу головою,
Та йде військо половецьке – не окинеш оком.
Серед степу широкого наче бір високий.
Руське військо помолилось пред станом ворожим
Сподіваючись на милість і підтримку Божу,
А тоді уже всі разом вдарили щосили:
Мчали кінні, бігли піші на половців сміло.
І злякалось половецьке військо, і побігло,
Ледве коней розвернути серед балки встигли.
Та сильніші руські коні їх перехопили.
Почалась кривава битва. Били руси, били
І помщались за убитих, за міста і села,
За розорені домівки ворог трупом встелить
І ту балку, й степ навколо, ажно до Сутіні.
Не питав ніхто: чи винні, чи, може, невинні.
Двадцять ханів половецьких русичі убили,
А одного з них – Белдузя у полон схопили
Бойовище закінчилось нема вражой сили.
Князі тут же, серед поля обідати сіли.
Привели до Святополка Белдузя лихого
Той давати почав злато, щоб пустили його.
Але князь до Мономаха хана відправляє:
Хай, як хоче, так із ханом тепер поступає
І питає Володимир поганського хана
- Не забув разів по скільки клятва вами дана?
Скільки раз ви, підлі хани, на Русі клялися,
Що припините набіги. Нумо , подивися,
Як дотримали ви клятви, як синів учили,
Щоби згідно тої клятви на Русь не ходили?
Нехай тепер кров зрадлива на тебе проллється,
Щоби знали, як з такими на Русі ведеться.
І убили вони хана, посікли на шмаття.
А тоді взяли худобу, оружжя і плаття.
Челядь і полон великий, половецькі вежі,
Вежі торків й печенігів, що Русі належать
З перемогою і славой на Русь повернули.
В тисячу сто третім році усе оце було.
По усіх містах і селах славу їм співали.
І часи тоді спокійні на Русі настали.
Орди дикі половецькі набіг не чинили,
Бо відчули єдність русів, їх велику силу.
Славний княже Мономаше, то заслуга твоя.
Змусив ти князів забути інтереси свої.
Об’єднав за Русь велику і за Русь єдину
Усі землі і народи у одну країну.
Святополк і Володимир раду тут тримали.
Ой, тримали князі раду і дружини з ними:
Що робити? Що чинити з половцями тими?
Не дають Русі спокою: розор за розором.
Чи найти на них війною чи походом скорим?
Говорила Святополка вірная дружина:
- Навесні не слід ходити, то лиха година.
Бо загубимо ми коней, ріллю не засієм,
Що тоді збирати будем? Що узимку вдієм?
Володимир їм на тее: - Дивно мені чути.
Ви жалієте худобу. А як смерду бути?
Ну, засіє своє поле. Половець наїде,
Уб’є смерда, коня візьме, в оселю заїде.
Забере жону і діток, майно усе візьме
Не залишиться нікого, щоб зросити слізьми.
Тож коня ви пожаліли, пожалійте й смерда
І промовила дружина Святополка ствердно:
- Добре, князе, ми готові, веди нас у поле.
Хай звершиться та, що Богом визначена доля.
Ще весна стояла рання, як усе то стало.
До Давида і Олега посланці помчали
Зі словами: - Ідіть оба бити половчина
І або живі всі будем, або всі загинем.
Давид славний Святославич у похід готовий,
А Олег іти не хоче. «Нездоровий !» – мовить.
- Нездоровий, то як хочеш. Якось обійдемось.
Хоча, звісно, не на гульки, на війну ідемо.
Кожен меч там буде важить, кожен буде треба.
Та що зробиш, як ти, княже, думаєш про себе.
В Переяславі зібрались хто ще був охочий.
В’ячеславові, Мстиславові та ще Ярополчі,
А іще Давид Мстиславич військо своє вивів.
Вже давно такої сили Мономах не видів.
П’ять князів війська привели на клич Мономаха,
Щоб у полі половецькім наробити страху.
Місяць березень, тим часом, був уполовині
Піші по Дніпру спускались, степом ішли кінні.
Полоскалися на вітрі князівські корогви.
Мономах у Дике поле військо вів хоробре.
По Дніпру униз спустились, перейшли пороги
Аж на Хортичів на острів привела дорога.
Там на острові в Протолчах ледь перепочили.
Треба було лад навести у військових силах.
В степ безкраїй половецький рушили походом
Ну, а далі, вже хто кінно, а хто пішим ходом.
Десь там на ріці Сутені гніздо їх осине,
Там Бурчевичі напевно, вже збираються сили
Мономах на усі боки розіслав сторожу
Аби знати, що затіють половці ворожі
День ідуть, другий і третій. На четвертій днині
Дійшли врешті до Сутені (то Молочна нині)
А там часом половчини звістку теж дістали,
Що князі Русі супроти них похід зібрали.
Тож зібралися докупи без числа на раду.
І найстарший Урусоба так ханам порадив:
- Треба миру запросити у князів у руських,
Бо ви знаєте, як кріпко вони з нами б’ються.
Ми ж бо зла Русі вчинили справді забагато.
Доведеться, мабуть, кров’ю нам відповідати.
Наші коні ще охлялі, зима ледь скінчилась,
Наші воїни ще силой як слід не налились
Біда буде, як почнемо битися із Руссю.
Говорити, чим скінчиться, навіть, не беруся
А молодші закричали, таке почалося:
- Якщо, хане,ти боїшся, ми не боїмося.
Цих поб’єм , у їхню землю подамося миттю
І ніхто тоді не зможе нас перепинити.
Тож послали Алтунопу – хана у сторожу.
Він сміливий, хай узнає: де військо вороже.
Та даремно Алтунопа, як вовк степом крався.
Бо у засідку у руську у степу попався.
Посікли усіх мечами: і хана, і воїв.
Наклав мужній Алтунопа в степу головою,
Та йде військо половецьке – не окинеш оком.
Серед степу широкого наче бір високий.
Руське військо помолилось пред станом ворожим
Сподіваючись на милість і підтримку Божу,
А тоді уже всі разом вдарили щосили:
Мчали кінні, бігли піші на половців сміло.
І злякалось половецьке військо, і побігло,
Ледве коней розвернути серед балки встигли.
Та сильніші руські коні їх перехопили.
Почалась кривава битва. Били руси, били
І помщались за убитих, за міста і села,
За розорені домівки ворог трупом встелить
І ту балку, й степ навколо, ажно до Сутіні.
Не питав ніхто: чи винні, чи, може, невинні.
Двадцять ханів половецьких русичі убили,
А одного з них – Белдузя у полон схопили
Бойовище закінчилось нема вражой сили.
Князі тут же, серед поля обідати сіли.
Привели до Святополка Белдузя лихого
Той давати почав злато, щоб пустили його.
Але князь до Мономаха хана відправляє:
Хай, як хоче, так із ханом тепер поступає
І питає Володимир поганського хана
- Не забув разів по скільки клятва вами дана?
Скільки раз ви, підлі хани, на Русі клялися,
Що припините набіги. Нумо , подивися,
Як дотримали ви клятви, як синів учили,
Щоби згідно тої клятви на Русь не ходили?
Нехай тепер кров зрадлива на тебе проллється,
Щоби знали, як з такими на Русі ведеться.
І убили вони хана, посікли на шмаття.
А тоді взяли худобу, оружжя і плаття.
Челядь і полон великий, половецькі вежі,
Вежі торків й печенігів, що Русі належать
З перемогою і славой на Русь повернули.
В тисячу сто третім році усе оце було.
По усіх містах і селах славу їм співали.
І часи тоді спокійні на Русі настали.
Орди дикі половецькі набіг не чинили,
Бо відчули єдність русів, їх велику силу.
Славний княже Мономаше, то заслуга твоя.
Змусив ти князів забути інтереси свої.
Об’єднав за Русь велику і за Русь єдину
Усі землі і народи у одну країну.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію