ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2024.03.19 08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.

Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл

Світлана Пирогова
2024.03.19 08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.

Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:

Микола Соболь
2024.03.19 08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?

Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба

Артур Курдіновський
2024.03.19 08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.

На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,

Віктор Кучерук
2024.03.19 05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…

Ніна Виноградська
2024.03.18 21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу") Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі

Іван Потьомкін
2024.03.18 13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:

«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з

Леся Горова
2024.03.18 08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.

Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,

Віктор Кучерук
2024.03.18 05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.

Микола Соболь
2024.03.18 05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,

Артур Курдіновський
2024.03.18 01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.

Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла

Володимир Бойко
2024.03.18 00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно. Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати. Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову. Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті. У гіганта мислі усе інше мізерне.

Оксана Дністран
2024.03.17 19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.

Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.

Іван Потьомкін
2024.03.17 18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в

Козак Дума
2024.03.17 18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…

Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,

Світлана Пирогова
2024.03.17 18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15

Ліанна Ракурс
2023.05.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Надія Таршин (1949) / Проза

 Золотий ключик

Маленька Оля сидить на лежанці біля печі і гойдає плетену колиску підвішену на великий гак до балки на стелі. Смикає за мотузку з усієї сили ненависну їй колиску і та літає від стіни до печі і назад, і не має цьому кінця і краю . Годинами тепер доводиться сидіти в хаті і колихати меншого братика і не може вона, як раніше, побігти з друзями на річку, на луг, просто погратися під велетнем дубом на їхньому кутку. От і сьогодні прибігала під вікно її подружка, кликала на річку, та де там. Мама наказала бути вдома і глядіти братика. А Оля дуже любить гасати верхи на снопиках з рогозу по річці. Недавно прийшла з річки де була довго, а не плечах пухирі від сонця і навіть полопалися деякі, мама сплеснула руками і сказала що не пустить більше, а ще чимось намазувала її попечену спину і плечі. Сумно малій, вона радіє, що у неї є братик, хоч і маленький ще, та гарний і не дуже плаксивий, а все одно так хочеться побігати з друзями. Насупила брівки і зосереджено туди-сюди колиску з братиком. З вулиці в хату зайшла мама, подивилася на насуплену доню і усміхнувшись повідомила, що для неї є інша, цікавіша робота. Мама поділилася новиною, що завтра до них прийдуть гості – мамина кума , хрещена мати старшої сестри Марії, що не бачилися вони багато, багато років, бо кума Маня була в Сибіру. Тепер їй дозволили приїхати побачитися з батьками старенькими. Приїхала вона не одна, а з чоловіком Султаном. І завтра вони прийдуть у гості, а мама повинна приготуватися і пирогів з маком напекти, бо Маня любила її пироги.
Мама видобула зі схованки декілька копійок, простягнула малій і попросила збігати у сусіднє містечко Клевань і купити у баби Серафими деко дріжджів на пироги. ОЛя уже не раз бігала до цієї баби і знала, що спочатку потрібно тихенько постукати, дочекатися поки баба Сіма вийде, оглянеться навкруги чи ніхто не бачить малу і лише потім заведе її у хату. А в хаті розгорне пакунок де буде лежати велика пачка дріжджів, лінійкою відміряє потрібну величину і товстою ниткою розділить, а потім ще на менші шматочки тією ж ниткою поділить і один з них, загорне у чистий клапоть паперу і вручить малій. А ще баба Сіма щоразу приговорювала при цьому, що при дурних совітах, люди уже і пиріг не мають права спекти, бо дріжджів ніде не знайти, а вона їздить у Рівне і там по великому знайомству їх дістає, наражаючи себе на велику небезпеку, а як же українцям без пирогів? А ще казала Олі, що ти хоч і мала, а я хочу щоб ти це знала, я бачу по очах, що ти розумна дитина, раніше у Клевані скільки різних лавок було з усякою всячиною, а тепер один магазин і той порожній. Мала слухала, розповідала мамі усе, а мама просила не розповідати нікому про те що каже баба Сіма.
Дівчинка сховала у кулачку гроші і до дверей, аж тут мама, щось згадавши, попросила зачекати і знову видобула зі схованки рубля, потім у миснику взяла невелику скляну баночку і загадала купити в магазині ще і повидла на пироги, бо що ж один мак, діти люблять з повидлом.
Мала швиденько гайнула на вулицю, а там воля, сонечко сяє, зелено, гарно, не те, що у темному запічку біля колиски. З підскоком і на горб свій улюблений, який чомусь усі Камінником називають. А там квітів розцвіло серед трави некошеної…. Оля метеликом від квіточки до квіточки і ту понюхати хочеться і до іншої личком притулитися. Літечко, краса, пахощі, та потрібно за покупками бігти. А у повидло можна буде хоч пальчик вмочити і облизати. Яке ж воно смачне і солодке. Дівчинка аж оченята примружила в передчутті насолоди. Вистрибом, як мале безтурботне козеня, скотилася з горба і на вузеньку стежинку, що вела до широкої наїждженої дороги. А там з однієї сторони луг, а з другої болото і серед заростів рогозу, осоки і лепехи жовті півники де не де виглядають. Мала задивилася на них і ненароком перечепилася за щось на дорозі. Скляна баночка висковзнула з рук і розбилася. Дитячий переляк від скоєного важко передати, мама ж наказувала берегти баночку, бо вона одна в домі.
Розгублено дивилася на осколки скла, сльози градом текли по щічках, повернулася і бігом додому. По дорозі згадала, що гроші мама переклала у банку і вони залишилися на дорозі лежати. Повернулася назад, ухопила гроші і додому з острахом, що мама скаже, за таку шкоду?. Мама поглянула на заплакане личко, зітхнула і дала Олі на повидло цупкий папір.
Пироги у мами вдалися на славу – пишні, рум’яні і пахощі стояли на увесь двір. А по обіді і гості завітали до хати. Тьотя Маня обіймала дівчат, заглядала у колиску до братика і щось шепотіла мамі, а мама радісно її обнімала і вітала. Чоловік маминої подруги Султан розмовляв не по- нашому, але деякі слова були зрозумілими. Сестрі Марії подарували гарні подарунки, а Олі дали в руки великий пакунок цукерок. Цукерки були усі обгорнуті в яскраві папірці на яких був намальований золотий ключик. Ніколи ще ніхто не дарував малій таких красивих цукерок.
У хаті дорослі сіли уже до святкового столу, а Оля з пакунком тихцем у кущ бузку, щоб ніхто не відібрав у неї це небачене багатство. Цукерки танули у роті одна за одною. Нічого смачнішого у житті маленької ще не було. Не зоглянулася, як у пакеті на дні залишилася третина цієї небаченої смакоти.
А тут і мама почала гукати дівчинку, щоб похвалитися перед гостями дорогими скільки її дівчинка знає напам’ять віршів і пісень. Глянула на майже порожній пакунок і обімліла від страху. Побігла у хату голосно розповідаючи, що Оля майже кілограм «Золотого ключику» з’їла, що дитина може померти. Побігли по фельдшера, яка жила неподалік, та заспокоїла і попросила декілька годин почекати, можливо усе обійдеться.. Та не обійшлося, ледве відрятували дівчинку. На залишки «Золотого ключику» маленька уже і дивитися не хотіла. Сиділа мовчки у запічку, бліда і схудла і знову до обіду, поки старша сестра в школі, колихала братика, а після обіду мама відпускала на волю, наказуючи нічого ні від кого з Їжі не брати, щоб животик не болів. Дитячі прикрощі і хвороби швидко забуваються, а відраза до «Золотого ключика» поселилася у Олі на довгі роки.

16.10.2020р. Надія Таршин.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-10-16 22:52:27
Переглядів сторінки твору 239
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (5.370 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.548 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.848
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.03.09 23:19
Автор у цю хвилину відсутній