ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.12.08 20:00
Темніє… Знову ніч у гості.
Темніє – зорі в високості.
Темніє, люди по оселях.
Темніє – мла вкриває землю.

Євген Федчук
2022.12.08 16:24
Скажи, Якиме, ти ж козакував? –
Старі діди усілись на осонні
Під хатою. Здавалось, напівсонні.
Розімлілий дехто й очі закривав.
Щоб не заснути часом, то вели
Розмови про діла давно минулі,
Коли вони ще молодими були
Й багато чого різного могли.

Олександр Сушко
2022.12.08 15:55
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґл

Ольга Олеандра
2022.12.08 15:24
Ця зима вже ніколи не скінчиться
може бути і так
А, можливо, це все нісенітниця
чи знак
Замуроване сонце все ж вижило
хто зна
Назбираємо дров, буде паливо
смішна

Юрій Гундарєв
2022.12.08 11:53
Есть пять имён в женской поэзии:
Лина, Белла, Марина, Леся и
одно особо, осанно -
Анна.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год

Володимир Бойко
2022.12.08 02:02
Останнім часом дедалі частіше звучить зловісно назва російського міста Енгельс. Саме на тамтешньому аеродромі базуються літаки стратегічної авіації, які завдають ракетних ударів по Україні. До початку великої війни переважна більшість українців навіть н

Віктор Кучерук
2022.12.08 00:51
Без амуніції та зброї,
Хоча не в мирному тилу, –
Бідою зроджені герої
Нам не дають упасти в млу.
Робота їхня має риси,
Що потребує теж відзнак,
Бо в час лихий не обійтися
Без комунальників ніяк.

Іван Потьомкін
2022.12.07 17:57
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од

Сергій Губерначук
2022.12.07 14:34
Не витримую ліній…
Папір залишаю вам.
Думки забираю у вирій
до позаземлених мам.
Їх багато…
Повні хати…
І скрізь голуби миру
сотають любов ще щиру

Вікторія Лимар
2022.12.07 13:28
У ложах вселенських складаються плани,
Щоб людство вести до нервового стану.
Перебіг подій це підтверджує знову,
Бо задуми, дійсно, на жаль, нездорові.

Багато вже років живмо в напрузі.
Сусіди давно вороги, а не друзі.
Претензії надто зухвалі, амб

Юрій Гундарєв
2022.12.07 11:58
Когда разбивается ваза,
можно её склеить.
И не заметишь сразу
тонкие швы на стекле.

Когда разбивается дружба,
то закрывается дверца…
Сразу не обнаружишь

Микола Соболь
2022.12.07 06:04
Зледеніле небо. Залізних стерв’ятників злети.
Матінка молиться в укритті над дитям.
Не снігом порошить, летять на країну ракети…
Хтось навіть не встиг, попрощатись із життям.
Упав убитим.

Янголи смерті збирають багаті покоси.
Там вимагають душі бе

Віктор Кучерук
2022.12.07 04:54
Згадались укотре солдату,
Й слізьми затуманили зір, –
Зруйнована батьківська хата,
Засіяний мотлохом двір.
Сліди безпощадної бійні
Там час швидкоплинний не стер, -
Вразливій душі неспокійно
Від видив отих дотепер.

Тетяна Левицька
2022.12.07 00:14
Крутила голови отим,
хто гарбузову кашу любить,
хто вабить перснем золотим,
і ніжністю лоскоче губи.
У кого статки в банку є,
чудовий хист, статура гарна,
кому зозуленька кує
на довгі літа щастя марно...

Софія Цимбалиста
2022.12.06 22:04
Так хочеться відчути знову,
хоч не надовго щось,
крім самоти.
Ще раз, один лиш раз,
аби хоч згадку щастя віднайти.
Не вистачить всіх слів,
щоб описати буревій
забутих почуттів.

Іван Потьомкін
2022.12.06 18:05
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Аляска
Холодно було тієї зими в Києві, як на Алясці, та Аля на те не зважала, тому що їй тієї зими було тепло, як у «алясці». Власне, вона й зимувала тоді в «алясці» – справжній, американського виробництва, легкій та водночас непроникній для будь-якого морозу. Коштувала та куртка безбожно дорого, але мрія є мрія: і батьки, і сама Аля доклали добрячих зусиль і «аляску» придбали. Ото було щастя! – адже в ті непевні, безробітні, непередбачувані часи на початку 90-х добути бодай щось було вкрай складно, зате втратити все – напрочуд легко.

Багато кого ті часи вразили назавжди, і вони так і не оговталися, загрузли в депресії та страху, дотягли до пенсії та звідти беззубо вишкірялися на ті нові часи, що заступили часи старі. А старі часи видавалися їм дедалі добрішими, щасливішими, багатішими – ні, жодного порівняння з тим неподобством, яке сплюндрувало цілу країну, а їх самих позбавило гідності та пустило жебракувати! А дехто, навпаки, вперше в житті відчув життя, і набувався ним тепер, наче востаннє, таке останнє, що може увірватися будь-якої миті – й назавжди.

Проте Алин вік – сяюча, квітуча, безжурна юність! – вимагав лише кількох певних речей, аби їхня власниця «забила» на всі життєві негаразди. Коли до «правильних» джинсів, светру та черевиків додалася «аляска», вона відчула шалене піднесення, що геть не личило учневі перукаря, нехай і в салоні краси на самому Хрещатику. Але тонкощі соціальної будови, а радше соціальної руїни тих часів Алю не обходили – принаймні, доки на ній новенька, запашна, ласкава, а головне - ультра-модна куртка! Аля вже третій день поспіль перебувала десь на самісінькій верхівці уявної піраміди життєвих досягнень, звідки з щасливою посмішкою приймала заздрісні кпини колєжанок, які відтепер зверталися до неї виключно з Аля-аляска або й просто – Аляска. Дарувати таке легко й приємно – особливо тим, в кого немає «аляски»!

Щойно Аля здобула ту культову та для багатьох недосяжну одежину, вона здихалася своєї в минулому році придбаної курточки. Недешева, як і все тоді, але доволі благенька, а понад усе немодна, курточка завдавала Алі відчутних страждань. У ній Аля нічим не вирізнялася поміж сотень тисяч киянок, але ті сотні тисяч киянок аж надто вбого виглядали на тлі запаморочливо модних дівуль, які відвідували салон. А вирізнятися хотілося; понад усе Аля мріяла бути центром уваги, ясна річ, чоловічої, мужньої та неодмінно заможної уваги. Та в тій осоружній курточці хіба таку увагу привернеш? – хіба що презирливі погляди клієнток салону та глузування подруг, ось і весь здобуток.

Але тепер курточка відбула туди, куди відбували всі решта Алиних та інших перукарок речей, що вийшли з моди або з ладу. Ліда, прибиральниця салону, з вдячністю приймала такий одяг. Щось доношувала її дочка Катя, щось брала собі Ліда, а дещо перетворювалося на оковиту, до якої Ліда мала хворобливу слабкість. Ліду з її хворобою тримали в салоні: вона була працьовита, навіть несамовито працьовита, коли твереза, а в салоні твереза вона була завжди. То був наче останній острівець надії, за який чіплялася жінка: якщо вона здатна триматися на роботі, то може кинути будь-якої миті, отже все під контролем, ну, будьмо... А ще була Ліда безвідмовна й чесна – перукарки і навіть їхні учні могли давати їй будь-які побутові доручення: все знайде, все купить і решту до копійчини принесе. Особливої цінності Лідини чесноти набували перед святами – перукарки геть не мали часу на закупи, тому що клієнтки перли до салону валом і шикувалися в чергу. От Ліда й відпрацьовувала за всіх їхню жіночу долю, а заразом здобувала поблажливість до своєї схильності та право на зношені речі перукарок.

Аля здобула свою «аляску» саме в такий гарячий сезон – перед Новим роком. Володіння тією супер-модною курткою вплинуло і на світ довкола, і на неї. Передсвяткова салонна метушня вже не дратувала; вона ніби взагалі припинилася, з благоговінням принишкла перед «аляскою»; перукарки пересувалися по салону, мов вишукані привиди, а клієнтки не сварилися, а переспівувалися з тими тінями безжурними голосами. Сама ж Аля, Аля-Аляска, також змінилася; хай вона клопочеться у справах всього лише учня перукаря, але ціну собі знає, сповнена незламної гідності та й взагалі тут – тимчасово, завітала осяяти цей вбогий світ своєю розкішшю та красою, королева, та й годі. А ті, хто почуваються королевами, й поводяться часом по-королівському. Тож коли Аля почула, як хтось із дівчат відрядив Ліду по апельсини, а та загрюкала важезними черевиками на другий поверх до закапелка зі щітками, швабрами та заношеним демісезонним пальтом, завеликим для тендітної Ліди, Аля владно наказала прибиральниці повернутися. Коли ж та, розгублена та спантеличена, підійшла, Аля величним жестом накинула на плечі прибиральниці «аляску» та наказала:
– Візьми мою куртку. Собачий холод, – бо ж холоди тієї зими на початку 90-х й справді були люті, мов знавіснілі пси.

Аля з якоюсь відстороненою цікавістю спостерігала за Лідою; в тої в очах спершу промайнув переляк, а шия, а потім і обличчя пішли червоними плямами. Та вже за мить вона оговталася, розпрямила спину, в її очах спалахнули давно згаслі вогники; вона з невимушеною гідністю кивнула Алі та попрямувала до виходу – новою легкою ходою, що насправді була майстерно прихований танок. В салоні запала тиша; грюкнули двері, Ліда зникла – і все потонуло в гудінні фенів, дзижчанні машинок, брязканні ножиць і пронизливих голосах клієнток. Аля здригнулася – щойно не було цих нав’язливих звуків і запаморочливих запахів, щойно в салоні лунали безжурні голоси небесних створінь, щойно… Хтось грубо смикнув її за рукав, і вона повернулася до роботи.

Хвилюватися в салоні почали години за три. За вікнами сутеніло, робочий день добігав кінця, а Ліди все ще не було, хоча за всіма передноворічними розрахунками вона б вже мала повернутися. Коли ж височезні, оздоблені колоссям і зірками двері салону зачинилися, прикрашені табличкою ЗАЧИНЕНО, перукарки зібралися на нараду. Вердикт оголосили швидко: не встояла наша Ліда, трималася-трималася, та й не встояла: пропила гроші на апельсини, а тоді й понеслося-полетіло, певно, і «аляска» пішла туди ж, на оковиту… Аля відчувала на собі погляди, хтось раз у раз торкався її плеча, вона чула співчутливі запитання – «а як же ти додому, морозище ж який?» – але їй здавалося, що всі довкола сповнені прихованої зловтіхи; вони не раділи, коли Алю ощасливила її «аляска», зате тепер, коли «алясочка» загула, їм добре, тепер їм по-справжньому добре… Аля, ледве стримуючи сльози, відвернулася в куток.

Хтось приніс Лідине пальто та накинув Алі на плечі – мовляв, бери, а завтра ми Каті скажемо, вона твою стару курточку принесе, хтозна скільки Ліда тепер гулятиме, це ж вперше, такого з нею ще ніколи не було. Аля заридала та скинула з себе пальто – ні, ні, тільки не це! Вона зателефонувала додому, що ночуватиме в подруги, а сама залишилася на ніч у салоні, аби тільки не виходити на вулицю в тому страхітливому пальті.

Спала вона погано, весь час прокидалася, розбуджена гудінням вантажівок, гарчанням бульдозерів і брязканням лопат – сніг на Хрещатику прибирали до ранку. О дев’ятій розпочався робочий день – ніби такий, яких вже були сотні, та водночас інакший; Аля як ніколи відчувала своє неповноцінне, принижене, непевне становище – в салоні, і в житті загалом. По обіді прийшла заплакана Катя, зняла з себе та повернула Алі осоружну курточку – ні, мама не приходила, вибачте, будь ласка, мені так соромно. Катя вбралася у Лідине пальто та й пішла під одночасне співчутливе похитування багатьох голів; всі перукарки на мить покинули голови клієнток і похитали їй услід, мовляв, «бідака ти, бідака». Клієнтки також похитали головами, чи то на знак солідарності, чи то обурившись неувагою.

А за три дні до салону навідалася міліція. Доволі молодий, але виснажений, назавжди втомлений та наче вогнем попечений чоловік спочатку завітав до директорки, та викликала заступницю, заступниця – Алю. Доки та йшла до кабінету, салоном прошелестіло: «Ліду вбили!» Обличчя полотніли, ножиці падали на встелену волоссям підлогу, перукарки та клієнтки витріщали на Алю очі, й вона крокувала до кабінету, немов уві сні, наче крізь воду – таку густину мали ті погляди.

Чоловік запитав, коли Аля востаннє бачила Ліду, про що розмовляли, куди та пішла та в що була вдягнута. Коли слідчий переконався, що Аля була в салоні останньою, хто спілкувався з Лідою, він попросив керівниць вийти, витягнув із потертої папки сірий бланк і заходився розпитувати, тепер вже про Алю, та все записувати. Коли та відповіла на всі питання, неуважно продивилася протокол та поставила підпис там, куди він тицьнув пальцем, слідчий сховав аркуш в папку, підвівся та пішов, не промовивши слова ані до директорки, ані до Алі. Коли двері за ним вже зачинялися, Аля не втрималася та запитала слідчого:
– Що сталося?
– Вбито її, – кинув слідчий та й пішов.
– А… моя «аляска»?! – вихопилося в неї.

Слідчий застиг у дверях, зо хвилину дивився в підлогу, ніби силуючись щось пригадати, тоді глянув на Алю так, наче бачив її вперше, та відповів:
– Не було на потерпілій ніякої «аляски», – і зник за дверима.

Коли Аля повернулася з кабінету, в салоні ще панував шок, але досить швидко він минувся, і серед жінок поточилися тихі розмови. Шкодували за вбитою Лідою, бідкалися про осиротілу Катю, хитали головами про «які часи», нарікали на оковиту, від якої сама біда і більше нічого, он із Лідою як сталося… Точилися вони так, точилися, аж доки Аля не почула за спиною чиюсь репліку:
– Нащо було цабе з себе вдавати, на-тобі мою «аляску», може, й досі жива була би Ліда…

…Аля замовкла, а її пальці, які щойно, наче метелики, пурхали над шевелюрою клієнта під її розповідь, завмерли. Мало не 30 років, що минули від тих подій, зникли, наче їх не було, і вона знову стояла посеред салону на Хрещатику, учень перукаря, Аля-Аляска, якій щойно принесли страшну звістку.

– А що було далі? – раптом запитав клієнт, про якого Аля на мить забула.

– Далі? – перепитала Аля. – А далі… далі були мальвіни, дольчіки, шкіряні куртки та плащі, ангорка з люрексом, кросівки та костюми адідас… – і Алині пальці знов запурхали над шевелюрою клієнта, наче метелики.

I.2021




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-01-25 15:36:01
Переглядів сторінки твору 211
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.806
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2022.12.08 08:39
Автор у цю хвилину відсутній