ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Індійське кіно
Колгосп "Шлях до комунізму" складався із двох сіл: Глушця і Пісок та ще із хутора Новий мир.
У Глушці знаходився центр колгоспу: сільрада, будинок культури, середня школа, лікарня, пошта, аптека, магазини, цегельний завод, мельниця, великий колгоспний двір з корівниками, телятниками, птицефермою, свинофермою, конюшнею, всією технікою для орання і збирання врожаїв, велика колгоспна комора. Іменувалося все це у колгоспі як бригада №1.
Коротше, ми мали все, що потрібно було для життя сільським людям. Селяни пишалися тим, що в селі вистачало робочих рук і ніколи жодні чужі люди не працювали у нашому колгоспі. А Глушець був розташований на лівому березі синього тихоплинного Сейму. Красиве село, яке щовесни потопало у квітучих білопінних садах.
Село Піски було продовженням Глушця, де кордоном була невеличка притока Сейму - Вижлиця. За селом серед лугів вигинається синя стрічка Сейму. Там знаходиться улюблений пляж односельців – Супісок. А одна із пісківських вулиць, Одорванка, знаходиться у чудовому сосновому лісі. Там же, на Одорванці, знаходиться обласний Меморіал жертв Голодомору 1932-33 років. Якщо пройти до кінця вулиці, а далі піти луговою стежиною, то потрапиш до тисячолітньої криниці, до якої їдуть люди з усіх світів напитися цілющої води.
У Пісках теж була школа, тільки восьмирічна, магазин, клуб, дитячі ясла. Великий колгоспний двір з корівниками, свинарниками, конюшнею. Це все належало до бригади №2 нашого колгоспу.
На красивому зеленому хуторі Новий мир була початкова школа, магазин, колгоспний двір. Хутір знаходився від Глушця десь 2,5-3 км.
Зліва від хутора текла Вижлиця, що далі перебігала через вулицю Спасівку і Низову вулицю у Пісках, впадаючи до Сейму.
Закінчивши Новомирську початкову чи Пісківську восьмирічну школи, ми всі стікалися до Глушецької середньої школи, щоби отримати атестати про закінчення школи і розліталися по світах продовжувати навчання в технікумах, інститутах.
Куди б нас не заносила доля, ми завжди тримали у душах любов до рідного краю, до батьківських обійсть. Дуже скучали за тихими водами Сейму, за вишнями і яблуками в садах, за вулицями, які зміями розповзалися на багато кілометрів села. І кращої землі для того, хто тут народився і виріс, ніколи не буде. Є якась магія у цій великій любові.
З дитинства, крім читання книг, я дуже любила кіно. Для дітей у нашому пісківському клубі фільми починалися о 17 годині, квитки коштували по 10 копійок, для дорослих – о 20 годині, квитки були за 20 копійок.
Скільки себе пам’ятаю, підлітком весь час думала, що ж там показують на сеансах для дорослих. Вперше потрапила на фільм для дорослих в день випускного вечора після закінчення 8 класу. Батьки дозволили мені піти на доросле кіно і це була для мене велика подія.
Навчаючись у 5 класі, ми з сестрою і батьками в день виборів пішли на «безплатне» кіно, яке демонстрували вдень о 12, о 15 і о 20 год. Народу було стільки, що не проштовхнутися. І діти, і їхні батьки разом сиділи в залі клубу. Всі чекали чогось незвичного і були трохи збуджені. Батьки зранку після голосування побували в буфеті, тобто поспілкувалися із зеленим змієм, і були всі у хорошому настрої, сміялися, голосно говорили. Матері теж щебетали поруч із чоловіками. А в клубі всі чекали на індійське кіно. Що таке індійське кіно, ми не знали, і тому з таким нетерпінням чекали початку сеансу.
Люди в день виборів відчували святковий настрій, у клубі продавали цукерки, пряники, печиво, ситро. Для нас, сільських дітлахів, це було незвичним. Бо коли приходили в кіно, то в фойе зліва стояв тільки старий потертий більярдний стіл, навкруг якого завжди товклися хлопці, а справа у кутку стояла виварка з водою на стільці, до якої був прикручений кран, а кружка алюмінієва стояла на кришці виварки. Всі пили з цієї кружки. Все село.
У день виборів виварку з водою посунули далі, а на її місці стояла наша сільська продавчиня тьотя Шура і продавала смаколики на радість дітям і дорослим.
У клубі було неписане правило: з насінням заходити не дозволялося, аби не смітили. А на ганку біля клубу чоловіки голосно розмовляли і палили цигарки. Дим затягувало у фойе і повітря там стояло намішане із таких пахощів, що треба було мати добряче здоров’я, аби витерпіти отакий букет запахів.
І ось ми сидимо в залі клубу в очікуванні індійського кіно. Світло у залі ще горить, чути, як кіномеханік голосно розмовляє у своїй кімнатці і чути якийсь стукіт і брязкіт, начебто він перекручує плівку. Це так усі говорять, очікуючи. Завклубом стоїть біля дверей і всі не зводять з нього очей, коли його рука потягнеться до вимикача. Раз! І почалося!
Красиві люди, красива музика, незвичний одяг, пісні і танці у найгостріші моменти, втрата дитини, в’язниця, розлука, біль, сльози. Зал живе тим, що відбувається на екрані. Всі плачуть – і малі, і старі. Ніхто не соромиться сліз. Люди переживають чужу трагедію, як свою. Ніхто не відчуває сусіда поруч, бо кожен живе життям героїв. Під час загострення сюжету у залі стоїть стогін, крики вириваються з вуст найбільших нетерпеливців. Моя мама плаче поряд, тато теж витирає сльози. Суцільний плач і сльози розпачу і болю. Переживання за долю героїв такі, що здається своїми переживаннями кожен може вплинути на долю героїв фільму.
І раптом фільм переривається. Починається роздратований гул і топіт ніг у залі. У кіномеханіка порвалася плівка. Не одразу вмикається світло, завклубом стоїть на порозі залу і очікує знаку кіномеханіка. Люди не розуміють де вони, всі заплакані, ще живуть життям героїв і не одразу осмислюють дійсність. У мене мокра носова хустинка, я так переживаю за долю людей з фільму, що теж не відчуваю нічого навкруг.
Знову гасне світло і ми поринаємо в інший, донині невідомий нам, світ. Оце краса, оце люди! Для мене це було вибухом, відкриттям нового, невідомого і незнаного. Все, що я до того читала і чула, не порівняти з оцим емоційним вибухом, який вніс у мою дитячу душу стільки нових незнаних відчуттів.
Вмикається світло, а весь зал продовжує сидіти. Всі отримали емоційний шок, вибух, такої сили, що нікому не дає поворухнутися. Завмерли всі. І лиш коли завклубом оголошує, що треба виходити, бо інші люди чекають на наступний показ, ми з сестрою просимо батьків дозволити нам залишитися на повторний сеанс.
Після їхнього дозволу ми разом з іншими односельцями ЗНОВУ переживаємо трагедію чужого людського життя, яке уже нам таке зрозуміле.
Після кіно ми з сестрою і подругами ідемо додому і емоційно відтворюємо діалоги та сюжет фільму. Плачемо всі, сміємося, радіємо щасливому фіналу. Вдома з батьками теж обговорюємо фільм. Нові емоційні враження примушують мене довго думати про життя людське і про красу людських стосунків, про підступність ворогів.
На другий день вдома і в школі тільки й розмов про індійське кіно. Ідучи з подругами до школи і зі школи ми говоримо тільки на одну тему – про індійське кіно.
Під час новорічного карнавалу у нашому клубі був костюмований бал. Я була в індійському костюмі. У мами випросила тканину, дуже довго приміряла, як же з неї зробити щось на зразок індійського плаття сарі, а потім все таки визначилася і зробила. Довго крутилася вдома перед невеличким дзеркалом, але так хотілося бути схожою на тих красунь, яких бачила в кіно.
І мій костюм визнали найкращим на карнавалі. От який вплив на мене мало індійське кіно.
28.04.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Індійське кіно
Колгосп "Шлях до комунізму" складався із двох сіл: Глушця і Пісок та ще із хутора Новий мир.
У Глушці знаходився центр колгоспу: сільрада, будинок культури, середня школа, лікарня, пошта, аптека, магазини, цегельний завод, мельниця, великий колгоспний двір з корівниками, телятниками, птицефермою, свинофермою, конюшнею, всією технікою для орання і збирання врожаїв, велика колгоспна комора. Іменувалося все це у колгоспі як бригада №1.
Коротше, ми мали все, що потрібно було для життя сільським людям. Селяни пишалися тим, що в селі вистачало робочих рук і ніколи жодні чужі люди не працювали у нашому колгоспі. А Глушець був розташований на лівому березі синього тихоплинного Сейму. Красиве село, яке щовесни потопало у квітучих білопінних садах.
Село Піски було продовженням Глушця, де кордоном була невеличка притока Сейму - Вижлиця. За селом серед лугів вигинається синя стрічка Сейму. Там знаходиться улюблений пляж односельців – Супісок. А одна із пісківських вулиць, Одорванка, знаходиться у чудовому сосновому лісі. Там же, на Одорванці, знаходиться обласний Меморіал жертв Голодомору 1932-33 років. Якщо пройти до кінця вулиці, а далі піти луговою стежиною, то потрапиш до тисячолітньої криниці, до якої їдуть люди з усіх світів напитися цілющої води.
У Пісках теж була школа, тільки восьмирічна, магазин, клуб, дитячі ясла. Великий колгоспний двір з корівниками, свинарниками, конюшнею. Це все належало до бригади №2 нашого колгоспу.
На красивому зеленому хуторі Новий мир була початкова школа, магазин, колгоспний двір. Хутір знаходився від Глушця десь 2,5-3 км.
Зліва від хутора текла Вижлиця, що далі перебігала через вулицю Спасівку і Низову вулицю у Пісках, впадаючи до Сейму.
Закінчивши Новомирську початкову чи Пісківську восьмирічну школи, ми всі стікалися до Глушецької середньої школи, щоби отримати атестати про закінчення школи і розліталися по світах продовжувати навчання в технікумах, інститутах.
Куди б нас не заносила доля, ми завжди тримали у душах любов до рідного краю, до батьківських обійсть. Дуже скучали за тихими водами Сейму, за вишнями і яблуками в садах, за вулицями, які зміями розповзалися на багато кілометрів села. І кращої землі для того, хто тут народився і виріс, ніколи не буде. Є якась магія у цій великій любові.
З дитинства, крім читання книг, я дуже любила кіно. Для дітей у нашому пісківському клубі фільми починалися о 17 годині, квитки коштували по 10 копійок, для дорослих – о 20 годині, квитки були за 20 копійок.
Скільки себе пам’ятаю, підлітком весь час думала, що ж там показують на сеансах для дорослих. Вперше потрапила на фільм для дорослих в день випускного вечора після закінчення 8 класу. Батьки дозволили мені піти на доросле кіно і це була для мене велика подія.
Навчаючись у 5 класі, ми з сестрою і батьками в день виборів пішли на «безплатне» кіно, яке демонстрували вдень о 12, о 15 і о 20 год. Народу було стільки, що не проштовхнутися. І діти, і їхні батьки разом сиділи в залі клубу. Всі чекали чогось незвичного і були трохи збуджені. Батьки зранку після голосування побували в буфеті, тобто поспілкувалися із зеленим змієм, і були всі у хорошому настрої, сміялися, голосно говорили. Матері теж щебетали поруч із чоловіками. А в клубі всі чекали на індійське кіно. Що таке індійське кіно, ми не знали, і тому з таким нетерпінням чекали початку сеансу.
Люди в день виборів відчували святковий настрій, у клубі продавали цукерки, пряники, печиво, ситро. Для нас, сільських дітлахів, це було незвичним. Бо коли приходили в кіно, то в фойе зліва стояв тільки старий потертий більярдний стіл, навкруг якого завжди товклися хлопці, а справа у кутку стояла виварка з водою на стільці, до якої був прикручений кран, а кружка алюмінієва стояла на кришці виварки. Всі пили з цієї кружки. Все село.
У день виборів виварку з водою посунули далі, а на її місці стояла наша сільська продавчиня тьотя Шура і продавала смаколики на радість дітям і дорослим.
У клубі було неписане правило: з насінням заходити не дозволялося, аби не смітили. А на ганку біля клубу чоловіки голосно розмовляли і палили цигарки. Дим затягувало у фойе і повітря там стояло намішане із таких пахощів, що треба було мати добряче здоров’я, аби витерпіти отакий букет запахів.
І ось ми сидимо в залі клубу в очікуванні індійського кіно. Світло у залі ще горить, чути, як кіномеханік голосно розмовляє у своїй кімнатці і чути якийсь стукіт і брязкіт, начебто він перекручує плівку. Це так усі говорять, очікуючи. Завклубом стоїть біля дверей і всі не зводять з нього очей, коли його рука потягнеться до вимикача. Раз! І почалося!
Красиві люди, красива музика, незвичний одяг, пісні і танці у найгостріші моменти, втрата дитини, в’язниця, розлука, біль, сльози. Зал живе тим, що відбувається на екрані. Всі плачуть – і малі, і старі. Ніхто не соромиться сліз. Люди переживають чужу трагедію, як свою. Ніхто не відчуває сусіда поруч, бо кожен живе життям героїв. Під час загострення сюжету у залі стоїть стогін, крики вириваються з вуст найбільших нетерпеливців. Моя мама плаче поряд, тато теж витирає сльози. Суцільний плач і сльози розпачу і болю. Переживання за долю героїв такі, що здається своїми переживаннями кожен може вплинути на долю героїв фільму.
І раптом фільм переривається. Починається роздратований гул і топіт ніг у залі. У кіномеханіка порвалася плівка. Не одразу вмикається світло, завклубом стоїть на порозі залу і очікує знаку кіномеханіка. Люди не розуміють де вони, всі заплакані, ще живуть життям героїв і не одразу осмислюють дійсність. У мене мокра носова хустинка, я так переживаю за долю людей з фільму, що теж не відчуваю нічого навкруг.
Знову гасне світло і ми поринаємо в інший, донині невідомий нам, світ. Оце краса, оце люди! Для мене це було вибухом, відкриттям нового, невідомого і незнаного. Все, що я до того читала і чула, не порівняти з оцим емоційним вибухом, який вніс у мою дитячу душу стільки нових незнаних відчуттів.
Вмикається світло, а весь зал продовжує сидіти. Всі отримали емоційний шок, вибух, такої сили, що нікому не дає поворухнутися. Завмерли всі. І лиш коли завклубом оголошує, що треба виходити, бо інші люди чекають на наступний показ, ми з сестрою просимо батьків дозволити нам залишитися на повторний сеанс.
Після їхнього дозволу ми разом з іншими односельцями ЗНОВУ переживаємо трагедію чужого людського життя, яке уже нам таке зрозуміле.
Після кіно ми з сестрою і подругами ідемо додому і емоційно відтворюємо діалоги та сюжет фільму. Плачемо всі, сміємося, радіємо щасливому фіналу. Вдома з батьками теж обговорюємо фільм. Нові емоційні враження примушують мене довго думати про життя людське і про красу людських стосунків, про підступність ворогів.
На другий день вдома і в школі тільки й розмов про індійське кіно. Ідучи з подругами до школи і зі школи ми говоримо тільки на одну тему – про індійське кіно.
Під час новорічного карнавалу у нашому клубі був костюмований бал. Я була в індійському костюмі. У мами випросила тканину, дуже довго приміряла, як же з неї зробити щось на зразок індійського плаття сарі, а потім все таки визначилася і зробила. Довго крутилася вдома перед невеличким дзеркалом, але так хотілося бути схожою на тих красунь, яких бачила в кіно.
І мій костюм визнали найкращим на карнавалі. От який вплив на мене мало індійське кіно.
28.04.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію