ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
і вона сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
і вона сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Набіг хана Менглі-Гірея на Київ у 1482 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Набіг хана Менглі-Гірея на Київ у 1482 році
В глибокій балці степовій
Над річкою, що тихо плине
Під вербами через долину,
Палає вогник ледь живий.
Вже вогнище перегоріло
І на ніч від очей лихих
Не кидали дрівець сухих,
Тож воно ледве-ледве тліло.
Навкруг монахи розляглись
В траві. Вечерю закінчили.
Лежали, стиха говорили…
Хтось став навколішки, моливсь.
Їх доля у степу звела.
З Литви, Москви та України
Ішли в далеку Палестину.
Дорога неблизька була
Та й небезпечна. Людолови
Постійно шастали кругом.
Помітять, вихоплять бігом
І не поможе й Боже слово.
Та вірили, що Бог, усе ж
Того не може допустити.
Обереже від злого світу
Та й від стихії злої теж.
Монах московський Феофіл
Лежав біля Петра з печерських.
Весь час побіля нього терся
Та бубонів. Не було сил
Уже і слухати його.
Та той ніяк не замовкає,
Москву свою все вихваляє.
Ото б спитатися – чого?
От і тепер – поїв, розмлів
Та і давай Петра повчати:
- Да, Києв славєн бил когда-то,
Магуч и сказочно красів.
А нинє что? Да смєх одін.
Дєрєвня, может, да і только.
В ньом раньше храмов било сколько.
Тєпєр лиш пару мєж руін.
А вот Масква вєсь час растьот,
Красу и сілу набіраєт.
От златих куполов сіяєт.
Нємного врємєні пройдьот
І она станєт Трєтій Рім,
Об’єдініт мір хрістіанскій.
Град Константінов уж османській,
Стол патріарший вмєстє с нім.
Одна надєжда на Маскву.
Отсюда вєри свєт прольйотся,
В Масквє вся святость собєрьотся.
Увідіш, скоро назовут
Йейо святою. Відіт Бог,
Нє зря мітрополіти ваши,
Что в Кієвє сідєли раньше,
Тєпєр в Масквє. Князь нинє смог
Собрать даров святих нємало.
Златиє дискос и потир –
Іх знаєт вєсь крєщьоний мір,
Тє, что в Софіі прєбивалі ,
У вас, тєпєрь в Масквє - у нас.
Хан кримскій, хоть і нєхристь, пьос
Масквє в подарок прєподньос…
Петра мов осінило враз.
Згадав чутки, які ходили,
Про те, що їх московський князь
І був причиною якраз,
Що Київ татарва спалила.
Виходить, правда, коли хан
З ним здобичею поділився?
І підлий той не подавився?
Слова - облуда і обман.
Діяння – підлі і підступні:
Призвати нехристя, аби
Він православний люд побив.
Спочатку – Київ, хто наступний?
І в тих розклочених думках
Він повернувся в ту годину,
Як смерть прийшла на Україну,
Орда насунула стрімка.
Ніщо не свідчило біди.
Татари, коли і ходили,
То на Волинь чи на Поділля,
Не завертаючи сюди.
Отож Ходкевич, який став
У Києві за воєводу,
Кріпити місто мав нагоду,
Та в голову того не брав.
І тішився лиш тим, що він
Із ханом ладить непогано.
Тож хан на Київ йти не стане.
Навіщо ж зміцнювати стін?
Хоч замок Київ таки мав
На Замковій горі, одначе,
Оту б фортецю хто побачив.
Хіба лінивий би не взяв.
Та будувати щось нове
Ходкевич явно не збирався
Та й тим ремонтом не займався.
У замку мало хто живе.
Містяни обжили Поділ,
Там купчились, там торгували,
Там і майстерні відкривали.
Навіщо дертися на схил?
А замок? Як прийде біда,
То в ньому можна заховатись.
Чого зарані перейматись?
Давно не зазира орда.
Розслабились за мирний час,
За стінами і не гляділи,
А ті поволі трухлявіли…
І на Семенів день якраз
Прийшла біда, яку не ждали…
Щоправда, ще за кілька днів
Тривожний гомін пролетів,
Що йде орда. Тож час ще мали
Аби хоч стіни підлатать.
Все наспіх, наскоро робили.
Що встигли, а що так лишили.
Народ із сіл став прибувать,
Шукаючи для себе захист.
Ходкевич все ще сподівавсь,
Що хан деінде вже подавсь,
Тож люд дарма дрижить од страху.
Не справдилось. В Семенів день
Здійнявсь на півдні пил угору
І з того пилу дуже скоро
Орда з’явилася. Лишень
Устигли збігтися до замку,
Ворота наспіх зачинить,
Вже на Подолі дим вали́ть.
Завмерли люди з переляку,
Угледівши потік страшний,
Який навколо розливався.
Де стільки сили хан набрався?
Весь Крим, напевно, зрушив свій.
Розграбувавши вже Поділ,
Татари замок обступили
Та йому стіни підпалили,
Самі ж товпилися навкіл,
Не надто пхаючись на стіни.
Чекали, поки догорять,
Тоді вже замок штурмом брать…
Ходкевич відчував провину,
Бо бачив, як вогонь меткий
Соснові стіни пожирає,
Бо ж він даремно час прогаяв,
Про замок не подбав-таки.
А далі сталося… Умить,
Як тільки стіни прогоріли,
Татари в замок залетіли.
Ніхто не зміг їх зупинить…
Петро в послушниках ходив
В Печерській лаврі… Тої днини
Монахів добра половина
З ігуменом, як той велів,
Скарбницю в замок потягли,
Аби за стінами сховатись.
Ті ж, хто надумав залишатись
Чи то устигнуть не змогли,
Спустились до своїх печер,
Щоб лихо там перечекати.
Ну, хто їх буде там шукати?
Отож Петро сидів тепер
В печері, в темряві густій
Та все до звуків дослухався.
Хоч щось почути сподівався,
Весь слух напружуючи свій.
Та скоро димом потягло
Так, що аж дихання спирало.
Монахи до землі припали,
Де диму трохи менш було.
Уже нічого і не чув.
Ковток повітря би вхопити.
До смерті захотілось жити…
Прийшов до тями і відчув,
Що дим розсіюватись став
Так, що і дихати вже можна.
Він ледь піднятися спроможний.
Шукати братію почав.
Але, кого би не знайшов,
Ті, навіть не поворухнулись,
Напевно, димом задихнулись.
Тож сам напомацки пішов
Туди нагору, хоч і страх
В ясир потрапити, бентежив.
Та просувався обережно
Із ім’ям Божим на вустах.
Надворі день вже починавсь.
Який? Петро не міг і знати,
Бо ж скільки міг він пролежати
Без тями. Йшов і прислухавсь
До тиші. Згарищем несло.
Ні галалакання… Здається
З ордою вже ніхто не б’ється.
Відбились, може? Пронесло?..
Та ледве вийшов він на світ,
Як всі надії і пропали.
Побачив – Києва не стало.
Навколо мертвих згарищ слід.
Та ще мерці… Мерці кругом
Серед тих згарищ. Мертве місто.
Поділ згорів, то видно й звідси.
Спалили нехристі його.
Петро всю лавру обійшов,
Шукаючи, чи хто зостався.
Але даремно сподівався.
Живим нікого не знайшов.
Спустився з пагорбів, подавсь
До замку. Може, там вціліли?
Лиш пси по згарищу бродили.
Деінде дим ще піднімавсь.
І тиша. Страшно так було
Одному на велике місто.
Весь час ішов, молився, звісно,
Хотів, щоб то все сном було.
Але не сон – страшне життя.
Ніде від нього не подітись.
Одно й лишається – молитись
Та гартувати почуття.
Він до Софії підійшов,
В якій не раз бував до того.
Тепер стояла перед нього
Зчорніла. Боязно зайшов.
Суцільна пустка, образи
Обдерла та орда проклята.
І лише матінка Оранта
Мовчить. В очах ані сльози.
Він на коліна впав, почав
Молитву Господу творити,
Просив хоч землю захистити,
Коли вже Київ не встоя́в…
Все промайнуло в одну мить
У голові Петра… Московський
Монах щось бубонів ще досі,
Проте Петро удав, що спить.
Над річкою, що тихо плине
Під вербами через долину,
Палає вогник ледь живий.
Вже вогнище перегоріло
І на ніч від очей лихих
Не кидали дрівець сухих,
Тож воно ледве-ледве тліло.
Навкруг монахи розляглись
В траві. Вечерю закінчили.
Лежали, стиха говорили…
Хтось став навколішки, моливсь.
Їх доля у степу звела.
З Литви, Москви та України
Ішли в далеку Палестину.
Дорога неблизька була
Та й небезпечна. Людолови
Постійно шастали кругом.
Помітять, вихоплять бігом
І не поможе й Боже слово.
Та вірили, що Бог, усе ж
Того не може допустити.
Обереже від злого світу
Та й від стихії злої теж.
Монах московський Феофіл
Лежав біля Петра з печерських.
Весь час побіля нього терся
Та бубонів. Не було сил
Уже і слухати його.
Та той ніяк не замовкає,
Москву свою все вихваляє.
Ото б спитатися – чого?
От і тепер – поїв, розмлів
Та і давай Петра повчати:
- Да, Києв славєн бил когда-то,
Магуч и сказочно красів.
А нинє что? Да смєх одін.
Дєрєвня, может, да і только.
В ньом раньше храмов било сколько.
Тєпєр лиш пару мєж руін.
А вот Масква вєсь час растьот,
Красу и сілу набіраєт.
От златих куполов сіяєт.
Нємного врємєні пройдьот
І она станєт Трєтій Рім,
Об’єдініт мір хрістіанскій.
Град Константінов уж османській,
Стол патріарший вмєстє с нім.
Одна надєжда на Маскву.
Отсюда вєри свєт прольйотся,
В Масквє вся святость собєрьотся.
Увідіш, скоро назовут
Йейо святою. Відіт Бог,
Нє зря мітрополіти ваши,
Что в Кієвє сідєли раньше,
Тєпєр в Масквє. Князь нинє смог
Собрать даров святих нємало.
Златиє дискос и потир –
Іх знаєт вєсь крєщьоний мір,
Тє, что в Софіі прєбивалі ,
У вас, тєпєрь в Масквє - у нас.
Хан кримскій, хоть і нєхристь, пьос
Масквє в подарок прєподньос…
Петра мов осінило враз.
Згадав чутки, які ходили,
Про те, що їх московський князь
І був причиною якраз,
Що Київ татарва спалила.
Виходить, правда, коли хан
З ним здобичею поділився?
І підлий той не подавився?
Слова - облуда і обман.
Діяння – підлі і підступні:
Призвати нехристя, аби
Він православний люд побив.
Спочатку – Київ, хто наступний?
І в тих розклочених думках
Він повернувся в ту годину,
Як смерть прийшла на Україну,
Орда насунула стрімка.
Ніщо не свідчило біди.
Татари, коли і ходили,
То на Волинь чи на Поділля,
Не завертаючи сюди.
Отож Ходкевич, який став
У Києві за воєводу,
Кріпити місто мав нагоду,
Та в голову того не брав.
І тішився лиш тим, що він
Із ханом ладить непогано.
Тож хан на Київ йти не стане.
Навіщо ж зміцнювати стін?
Хоч замок Київ таки мав
На Замковій горі, одначе,
Оту б фортецю хто побачив.
Хіба лінивий би не взяв.
Та будувати щось нове
Ходкевич явно не збирався
Та й тим ремонтом не займався.
У замку мало хто живе.
Містяни обжили Поділ,
Там купчились, там торгували,
Там і майстерні відкривали.
Навіщо дертися на схил?
А замок? Як прийде біда,
То в ньому можна заховатись.
Чого зарані перейматись?
Давно не зазира орда.
Розслабились за мирний час,
За стінами і не гляділи,
А ті поволі трухлявіли…
І на Семенів день якраз
Прийшла біда, яку не ждали…
Щоправда, ще за кілька днів
Тривожний гомін пролетів,
Що йде орда. Тож час ще мали
Аби хоч стіни підлатать.
Все наспіх, наскоро робили.
Що встигли, а що так лишили.
Народ із сіл став прибувать,
Шукаючи для себе захист.
Ходкевич все ще сподівавсь,
Що хан деінде вже подавсь,
Тож люд дарма дрижить од страху.
Не справдилось. В Семенів день
Здійнявсь на півдні пил угору
І з того пилу дуже скоро
Орда з’явилася. Лишень
Устигли збігтися до замку,
Ворота наспіх зачинить,
Вже на Подолі дим вали́ть.
Завмерли люди з переляку,
Угледівши потік страшний,
Який навколо розливався.
Де стільки сили хан набрався?
Весь Крим, напевно, зрушив свій.
Розграбувавши вже Поділ,
Татари замок обступили
Та йому стіни підпалили,
Самі ж товпилися навкіл,
Не надто пхаючись на стіни.
Чекали, поки догорять,
Тоді вже замок штурмом брать…
Ходкевич відчував провину,
Бо бачив, як вогонь меткий
Соснові стіни пожирає,
Бо ж він даремно час прогаяв,
Про замок не подбав-таки.
А далі сталося… Умить,
Як тільки стіни прогоріли,
Татари в замок залетіли.
Ніхто не зміг їх зупинить…
Петро в послушниках ходив
В Печерській лаврі… Тої днини
Монахів добра половина
З ігуменом, як той велів,
Скарбницю в замок потягли,
Аби за стінами сховатись.
Ті ж, хто надумав залишатись
Чи то устигнуть не змогли,
Спустились до своїх печер,
Щоб лихо там перечекати.
Ну, хто їх буде там шукати?
Отож Петро сидів тепер
В печері, в темряві густій
Та все до звуків дослухався.
Хоч щось почути сподівався,
Весь слух напружуючи свій.
Та скоро димом потягло
Так, що аж дихання спирало.
Монахи до землі припали,
Де диму трохи менш було.
Уже нічого і не чув.
Ковток повітря би вхопити.
До смерті захотілось жити…
Прийшов до тями і відчув,
Що дим розсіюватись став
Так, що і дихати вже можна.
Він ледь піднятися спроможний.
Шукати братію почав.
Але, кого би не знайшов,
Ті, навіть не поворухнулись,
Напевно, димом задихнулись.
Тож сам напомацки пішов
Туди нагору, хоч і страх
В ясир потрапити, бентежив.
Та просувався обережно
Із ім’ям Божим на вустах.
Надворі день вже починавсь.
Який? Петро не міг і знати,
Бо ж скільки міг він пролежати
Без тями. Йшов і прислухавсь
До тиші. Згарищем несло.
Ні галалакання… Здається
З ордою вже ніхто не б’ється.
Відбились, може? Пронесло?..
Та ледве вийшов він на світ,
Як всі надії і пропали.
Побачив – Києва не стало.
Навколо мертвих згарищ слід.
Та ще мерці… Мерці кругом
Серед тих згарищ. Мертве місто.
Поділ згорів, то видно й звідси.
Спалили нехристі його.
Петро всю лавру обійшов,
Шукаючи, чи хто зостався.
Але даремно сподівався.
Живим нікого не знайшов.
Спустився з пагорбів, подавсь
До замку. Може, там вціліли?
Лиш пси по згарищу бродили.
Деінде дим ще піднімавсь.
І тиша. Страшно так було
Одному на велике місто.
Весь час ішов, молився, звісно,
Хотів, щоб то все сном було.
Але не сон – страшне життя.
Ніде від нього не подітись.
Одно й лишається – молитись
Та гартувати почуття.
Він до Софії підійшов,
В якій не раз бував до того.
Тепер стояла перед нього
Зчорніла. Боязно зайшов.
Суцільна пустка, образи
Обдерла та орда проклята.
І лише матінка Оранта
Мовчить. В очах ані сльози.
Він на коліна впав, почав
Молитву Господу творити,
Просив хоч землю захистити,
Коли вже Київ не встоя́в…
Все промайнуло в одну мить
У голові Петра… Московський
Монах щось бубонів ще досі,
Проте Петро удав, що спить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію