ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Мачулівські усмішки
Казка про дракона
поза глибокими морями
та за безкраїми ланами,
поміж зеленими ліса́ми
розкинулось прегарне місто,
усе яскраве і барвисте.
Там жив щасливо люд заможний,
трудолюбивий, не порожній:
ремісники, митці, поети,
художники, співці сонетів.
Ще скотарі і хлібороби,
усі майстри високопробні –
народ натхненний, працьовитий,
плодом своєї праці ситий.
Навколо – невеликі села,
дівки і хлопці в них веселі.
Ґаздині, вуйки гонорові –
жили у злагоді й любові.
Але захмарилася раптом неба синь,
насунула на рідне місто тінь –
дракон страшний, великий як гора,
навис над краєм, що ота мара.
– Дотла спалю домівки! – пригрозив
і податтю громаду обложив.
Сам поселився ген у дикій хащі,
пускав огонь для остраху із пащі,
собі печеру вибрав під горою –
і стало правити чудовище юрбою.
А кожен рік містяни та селяни
данину звіру відправляли справно:
везли йому і золото, і срібло,
коштовності, найкращі вина, їдло,
багаті хутра, відбірну худобу,
а ще красуню-дівку – для сподоби…
Отак роками дійство те тривало
і випадку такого не бувало,
данину щоб дракон не забирав
чи візника якогось покарав.
Щоосені обоза відправляли,
дарунки під горою залишали,
у хащі, біля входу у печеру,
і хутко геть, не стати б за вечерю.
Та час від часу легені-сміливці
ходили на дракона поодинці,
але назад уже не повертали –
всі, як один, голівоньки складали…
У день один по місту їхав лицар,
на воронім коні, увесь у криці,
і на мольби містян про допомогу –
згоди́всь убить дракона, слава богу!
Бо глянулась йому пригожа дівка,
красива мов срібляста перепілка,
що саме мала з батькової хати
обозом до дракона вирушати.
Домовились, що візьме за дружину
її, як тільки злий дракон загине,
гучне весілля містом всім зіграють
і запанує щастя в ріднім краї.
Пішов до хащі наш відважний воїн,
гукати став дракона він до бою.
До нього чолов‘яга вийшов згодом –
спитав: «Якого племені і роду?»
Одягнений в старі, подерті лати,
ще поцікавився, навіщо так волати.
Коли ж дізнався про мету візиту,
подав одразу лицарю… візитку.
Там значилось: він помічник дракона
і в компетенції старого – охорона.
Практично, що заступник динозавра,
відповідальний за потвори завтра…
Дід заявив, що шеф відпочиває
і з цих причин нікого не приймає,
коли ж проснеться раптом, не дай боже,
то будуть непереливки небо́жу!
Як і цього для парубка не досить,
то помічник його на бій запросить.
Затим із піхов вихопив меча він
і замахнувся ницо, ніби Каїн.
Косив голів багато у житті,
та не судилось, сили вже не ті…
Зловив наразі дід немало ґав,
удар меча – і помічник сконав…
Звитяжець катакомбами мандрує,
бо там дракон на нього десь чатує.
Поволі лабіринта він обходить,
але потвору хижу не находить.
Минув він гори золота і срібла,
ще цілі стоси хутра, купи їдла,
і полонянок у темниці бачив…
А де ж дракон? Душа його собача!
Дістався вже останньої печери,
де на замок були заперті двері.
Зламав, зайшов, побачив свою жертву,
але запізно – звір валявся мертвий…
А як прийшов до тями лицар славний,
уже світанок починався плавно.
Поплентався вояка на природу,
бо голоси долинули зі входу.
На виході з печери бачить – віз,
обоз, нарешті, данину привіз.
– Поклич дракона! – їздовий гукає.
– Не можна, бо дракон… відпочиває!
– А ти хто будеш? – запитав візник.
– Я? – завагався лицар. – Помічник…
Дракон живе у кожному із нас,
йому не дай оволодіть собою,
бо, милуй бог, колись настане час
і ти також не вернешся із бою...
А бій той буде – із самим собою!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про дракона
(або чому дракони не вмирають)
Десь за високими гора́ми,
поза глибокими морями
та за безкраїми ланами,
поміж зеленими ліса́ми
розкинулось прегарне місто,
усе яскраве і барвисте.
Там жив щасливо люд заможний,
трудолюбивий, не порожній:
ремісники, митці, поети,
художники, співці сонетів.
Ще скотарі і хлібороби,
усі майстри високопробні –
народ натхненний, працьовитий,
плодом своєї праці ситий.
Навколо – невеликі села,
дівки і хлопці в них веселі.
Ґаздині, вуйки гонорові –
жили у злагоді й любові.
Але захмарилася раптом неба синь,
насунула на рідне місто тінь –
дракон страшний, великий як гора,
навис над краєм, що ота мара.
– Дотла спалю домівки! – пригрозив
і податтю громаду обложив.
Сам поселився ген у дикій хащі,
пускав огонь для остраху із пащі,
собі печеру вибрав під горою –
і стало правити чудовище юрбою.
А кожен рік містяни та селяни
данину звіру відправляли справно:
везли йому і золото, і срібло,
коштовності, найкращі вина, їдло,
багаті хутра, відбірну худобу,
а ще красуню-дівку – для сподоби…
Отак роками дійство те тривало
і випадку такого не бувало,
данину щоб дракон не забирав
чи візника якогось покарав.
Щоосені обоза відправляли,
дарунки під горою залишали,
у хащі, біля входу у печеру,
і хутко геть, не стати б за вечерю.
Та час від часу легені-сміливці
ходили на дракона поодинці,
але назад уже не повертали –
всі, як один, голівоньки складали…
У день один по місту їхав лицар,
на воронім коні, увесь у криці,
і на мольби містян про допомогу –
згоди́всь убить дракона, слава богу!
Бо глянулась йому пригожа дівка,
красива мов срібляста перепілка,
що саме мала з батькової хати
обозом до дракона вирушати.
Домовились, що візьме за дружину
її, як тільки злий дракон загине,
гучне весілля містом всім зіграють
і запанує щастя в ріднім краї.
Пішов до хащі наш відважний воїн,
гукати став дракона він до бою.
До нього чолов‘яга вийшов згодом –
спитав: «Якого племені і роду?»
Одягнений в старі, подерті лати,
ще поцікавився, навіщо так волати.
Коли ж дізнався про мету візиту,
подав одразу лицарю… візитку.
Там значилось: він помічник дракона
і в компетенції старого – охорона.
Практично, що заступник динозавра,
відповідальний за потвори завтра…
Дід заявив, що шеф відпочиває
і з цих причин нікого не приймає,
коли ж проснеться раптом, не дай боже,
то будуть непереливки небо́жу!
Як і цього для парубка не досить,
то помічник його на бій запросить.
Затим із піхов вихопив меча він
і замахнувся ницо, ніби Каїн.
Косив голів багато у житті,
та не судилось, сили вже не ті…
Зловив наразі дід немало ґав,
удар меча – і помічник сконав…
Звитяжець катакомбами мандрує,
бо там дракон на нього десь чатує.
Поволі лабіринта він обходить,
але потвору хижу не находить.
Минув він гори золота і срібла,
ще цілі стоси хутра, купи їдла,
і полонянок у темниці бачив…
А де ж дракон? Душа його собача!
Дістався вже останньої печери,
де на замок були заперті двері.
Зламав, зайшов, побачив свою жертву,
але запізно – звір валявся мертвий…
А як прийшов до тями лицар славний,
уже світанок починався плавно.
Поплентався вояка на природу,
бо голоси долинули зі входу.
На виході з печери бачить – віз,
обоз, нарешті, данину привіз.
– Поклич дракона! – їздовий гукає.
– Не можна, бо дракон… відпочиває!
– А ти хто будеш? – запитав візник.
– Я? – завагався лицар. – Помічник…
Дракон живе у кожному із нас,
йому не дай оволодіть собою,
бо, милуй бог, колись настане час
і ти також не вернешся із бою...
А бій той буде – із самим собою!
грудень 2015
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію