ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Бранка
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходити санітарну обробку в Польщі. Сільські цнотливі дівчатка вимушені були терпіти знущання наглядачів, які безцеремонно лапали їх голих за груди, поливали голови якимись смердючими розчинами, заставляли нахилятися, повертатися, щоби визначити, де можна краще використати оцих молодих людей.
Матусю разом з багатьма односельцями привезли до міста Ессен, де вона працювала на одному із заводів Круппа, на яких виготовляли фауст-патрони. Працювали багато, але їсти давали тільки варену свиріпу, з довгими стеблами, навіть не порізану. Матуся казали, що варена свиріпа мала такий неприємний запах, що голодні бранці не могли пити чи їсти оте варево. Уже після війни мама не могла спокійно дивитися на оту невинну рослину, у неї паморочилося в голові від згадок про той концтабір
у Німеччині. Бараки, в яких жили робітники, знаходилися від заводу Круппа за декілька кілометрів. Ще до сходу сонця бранців ставили в шеренги і вели на роботу. Взуття ніякого, крім виструганих із суцільного шматка дерева постолів чи як їх називали. І це і в дощ, і в морози.
Від тяжкої праці у матусі стався серцевий напад і вона деякий час лікувалася у заводському госпіталі. Вона все життя нам розповідала, що німецький лікар прописав їй пити чорне пиво. Коли була можливість купити його уже в наш час, то ми для неї завжди його купували. І пила вона його, як ліки…
Німецькі домогосподарки приходили до концтабору і відбирали із бранок собі на допомогу по господарству тих дівчат, які їм сподобалися. Одного разу німкеня вибрала мою матусю. Звали її також Марія, як і маму. У неї був син Ганс, який був льотчиком і воював на фронті. Матуся казали, що ця жінка була дуже доброю і гарно ставилася до українки. Давала їй свій одяг, годувала, ніколи не принижувала. Через деякий час вона говорила дівчині, що та їй подобається і була б хорошою дружиною для її Ганса. Мама перелякано мовчала, бо дуже боялася чимось розгнівати господиню. Усю хатню роботу матуся виконувала дуже старанно, консервувала овочі та фрукти, мила, прала. А вечорами ходила ночувати до табору. Це для неї було легше після хвороби, ніж на заводі…
Через деякий час маму зобов’язали мити вікна і прибирати у конструкторському бюро заводу. Вона разом з декількома дівчатами прибирали і мили те приміщення. Одного разу вона витирала підвіконня і до неї нечутно підійшов ззаду керівник цього бюро. І, каже, як рвоне з усієї сили так, що всі навкруг почали сміятися. Мама з переляку і від образи розплакалася. А німці радісно плескали в долоні. Мама їм сказала, що у нас в Україні такі речі на людях ніхто не робить, бо вважають це великою ганьбою. От вам і Європа…
Коли совєцькі солдати увійшли до Ессена, то вони там таке творили, що страшно було згадувати. Дівчат ґвалтували, запихали у шафи, замикали і пускали по річці Рейн, називаючи бранок зрадницями і продажними тваринами. Хлопців, які там в неволі працювали, кастрували, відрізали вуха і носи, знущалися над ними, розстрілювали.
Мама казали, що три дні вони з декількома дівчатами переховувалися у якійсь ямі, боялися вилізти. Потім, коли все стихло, то виглянули і побачили, що там ходять якісь військові. То були американці. Вони допомагали полоненим, годували їх.
Матуся все життя нам говорила, що американці дуже добрі люде, вони врятували полонених від наших радянських звірів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бранка
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходити санітарну обробку в Польщі. Сільські цнотливі дівчатка вимушені були терпіти знущання наглядачів, які безцеремонно лапали їх голих за груди, поливали голови якимись смердючими розчинами, заставляли нахилятися, повертатися, щоби визначити, де можна краще використати оцих молодих людей.
Матусю разом з багатьма односельцями привезли до міста Ессен, де вона працювала на одному із заводів Круппа, на яких виготовляли фауст-патрони. Працювали багато, але їсти давали тільки варену свиріпу, з довгими стеблами, навіть не порізану. Матуся казали, що варена свиріпа мала такий неприємний запах, що голодні бранці не могли пити чи їсти оте варево. Уже після війни мама не могла спокійно дивитися на оту невинну рослину, у неї паморочилося в голові від згадок про той концтабір
у Німеччині. Бараки, в яких жили робітники, знаходилися від заводу Круппа за декілька кілометрів. Ще до сходу сонця бранців ставили в шеренги і вели на роботу. Взуття ніякого, крім виструганих із суцільного шматка дерева постолів чи як їх називали. І це і в дощ, і в морози.
Від тяжкої праці у матусі стався серцевий напад і вона деякий час лікувалася у заводському госпіталі. Вона все життя нам розповідала, що німецький лікар прописав їй пити чорне пиво. Коли була можливість купити його уже в наш час, то ми для неї завжди його купували. І пила вона його, як ліки…
Німецькі домогосподарки приходили до концтабору і відбирали із бранок собі на допомогу по господарству тих дівчат, які їм сподобалися. Одного разу німкеня вибрала мою матусю. Звали її також Марія, як і маму. У неї був син Ганс, який був льотчиком і воював на фронті. Матуся казали, що ця жінка була дуже доброю і гарно ставилася до українки. Давала їй свій одяг, годувала, ніколи не принижувала. Через деякий час вона говорила дівчині, що та їй подобається і була б хорошою дружиною для її Ганса. Мама перелякано мовчала, бо дуже боялася чимось розгнівати господиню. Усю хатню роботу матуся виконувала дуже старанно, консервувала овочі та фрукти, мила, прала. А вечорами ходила ночувати до табору. Це для неї було легше після хвороби, ніж на заводі…
Через деякий час маму зобов’язали мити вікна і прибирати у конструкторському бюро заводу. Вона разом з декількома дівчатами прибирали і мили те приміщення. Одного разу вона витирала підвіконня і до неї нечутно підійшов ззаду керівник цього бюро. І, каже, як рвоне з усієї сили так, що всі навкруг почали сміятися. Мама з переляку і від образи розплакалася. А німці радісно плескали в долоні. Мама їм сказала, що у нас в Україні такі речі на людях ніхто не робить, бо вважають це великою ганьбою. От вам і Європа…
Коли совєцькі солдати увійшли до Ессена, то вони там таке творили, що страшно було згадувати. Дівчат ґвалтували, запихали у шафи, замикали і пускали по річці Рейн, називаючи бранок зрадницями і продажними тваринами. Хлопців, які там в неволі працювали, кастрували, відрізали вуха і носи, знущалися над ними, розстрілювали.
Мама казали, що три дні вони з декількома дівчатами переховувалися у якійсь ямі, боялися вилізти. Потім, коли все стихло, то виглянули і побачили, що там ходять якісь військові. То були американці. Вони допомагали полоненим, годували їх.
Матуся все життя нам говорила, що американці дуже добрі люде, вони врятували полонених від наших радянських звірів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію