ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
2024.02.14
2024.02.08
2024.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Брати. Похід Сірка на Крим 1667 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Брати. Похід Сірка на Крим 1667 року
Максимові не довго на Січі сумувалось.
Не встигли ще гармати як слід заговорить,
Підгайці штурмувати лиш козаки збирались,
Як кошовий на раду зібрати всіх велить.
І довбиші взялися товкти у тулумбаси,
Вся Січ завирувала, зійшлася на майдан.
Для чого їх зібрали, ніхто не знав до часу,
Напевно, про то відав один лиш отаман.
Та, замість кошового Сірко почав розмову,
На діжку чинно вибравсь та тиші зачекав.
Його умить впізнали, в очікуванні слова
Затих весь гурт козацький. Тоді Сірко почав:
- Не бороню я ляхів, гнобителів народу
Та з двох лих обираю я менше. Головним
Я ворогом вважаю того, хто більше шкодить,
Нам перше воювати потрібно саме з ним.
Орда проклята з нами вогнем й мечем воює,
Наповнює пустелі жінками і дітьми.
А скільки на галерах чоловіків гарує?
Чи маєм таке право з отим миритись ми?
Сам Бог велить нам зілля антихристове бити,
Помститися за кривди, за спалені церкви.
Ідіть усі за мною! Я поведу вас, діти,
Щоби могли помститись за усі кривди ви.
В цей саме час немає кому Крим боронити,
Тож хай кривава помста на нього упаде.
Братів, сестер нещасних ми можемо звільнити.
Отож, питаюсь, браття вас – хто зі мною йде?!
Майдан весь відгукнувся одноголосно: «Згода!»,
«Веди нас, отамане!», «Йдемо з тобою в Крим!»
Зібралось кілька тисяч козацтво до походу.
Із усіма зібрався хутенько і Максим.
Стояла хоч осіння та тепла ще погода.
Шлях подолали швидко під самий Перекоп.
Татари не чекали, тож захопили з ходу,
А далі розділились на дві частини, щоб
Одна з Іваном Рогом, що кошовий на Січі,
Пішла стрімким походом й Арбаутук взяла.
А друга половина, здолавши степ і річки,
Дісталася до Кафи і звідти почала
Громити землі беїв і мурз, що в Україні
Ясирством ненаситним були прославились.
Максим з товаришами були в тій половині,
Що вів Сірко. Й на Кафу з ним стрімко подались.
Татари не чекали козацького наскоку,
Тож діставались легко аули і міста.
Велів Сірко козакам вести себе жорстоко,
Нікого не жаліти. Хай швидше вістка та,
Про помсту запорозьку дістанеться до хана
Й до мурз і беїв, котрі тепер хапають люд
Нещасний український . Хай їм відомо стане,
Як мстяться запорожці на їхніх людях тут.
А особливо в землях отого Ширін-бея,
Якого в Україні хіба глухий не чув.
Що славився нахабством й жорстокістю своєю,
А нині в Україні десь з Дорошенком був.
І піднялось димами тепер татарське горе,
Палали їх оселі і люд ясиром брів.
Наскільки запорожці наскок зробили скоро,
Що, навіть, син Ширіна сховатися не вспів.
Схопили того сина, схопили його «мамку»,
Адже йому сім років було лише тоді.
Схопили його дядька… і все добро у «замку»
Дісталося козакам. Максим теж не сидів.
Метався по аулах ледь не по Криму всьому.
Хто чинив опір, того рубав і не жалів.
Звільняв нещасних бранців, в’язав татар натомість
І тяг добро, добуте з боями, до возів.
Там на Січі поділять, а поки нема часу.
А поки треба швидко «пустити півнів» в Крим,
Поки ще не лунають тривожно тулумбаси,
Шлях не перепиняє татарське військо їм.
За тиждень, що козаки по Кримові гуляли,
Взяли добра багато, ясиру тисячі,
Дві тисячі нещасних з полону позвільняли,
Як прилетіла звістка, що хан до Криму мчить.
Він з військом готувався іти на Україну,
«На поміч» Дорошенку, але не встиг, мабуть,
Бо втікачі принесли йому страшну новину,
Що козаки полоном, вважай, весь Крим ведуть.
Що у Криму з живого лиш пси й коти зостались,
І все добро «нажите» дісталось козакам.
І, у жаданні помсти, орда у Крим верталась,
Хан покарать зухвальців за все збирався сам.
Ледь долетіла вістка про небезпеку, хутко
Зібралося козацтво, полон зігнало свій,
Пішло до Перекопу, його щоб проминути,
А там у чистім полі хан буде не страшний.
Хоч рухалися швидко та, все одно, не встигли,
Бо хан на Перекопі з ордою вже стояв.
Утікачі із Криму до нього вже надбігли,
Тож він велику силу вже на ту пору мав.
І довелось козацтву нелегкий бій прийняти.
Три дні й дві ночі бились, степ кров’ю полили.
А від орди нелегко у полі відбиватись,
Тим більше, що татари страшенно злі були.
Сліпило сонце очі, німіли в битві руки,
Здавалося, не стачить до перемоги сил.
Аби полон татарський не втнув був підлу штуку,
Не вирвався й не вдарив зненацька війську в тил,
Велів Сірко всіх моцних і всіх старих потнути.
Дві тисячі нещасних лишились голови.
Та на війні жорстоким й не хочеш – маєш бути
Аби тобі і війську лишитися живим.
Три дні, як у тумані, дві ночі, як в дурмані.
Максим й на мить коротку не міг зімкнуть очей.
Встигав лиш зав’язати, якщо помітив, рану,
А часто і не бачив, як тілом кров тече.
Все менше залишалось товаришів навколо,
Все більше піднімався з ворожих трупів вал.
І червоніло кров’ю пропитанеє поле.
Та не стихав в татарах їх войовничий шал.
Коли вже сил не стало і шаблю піднімати,
Від спраги і пилюки у грудях аж пекло.
Не бу́ло де ногою на вільну землю стати…
Над бойовищем сонце скривавлене зійшло
І наступила тиша, п’янка ранкова тиша,
Навколо не лунало настирливе: «Алла!»
І було тільки чути як степ натужно дише.
Орда в ночі пропала, напевно відійшла
Не в силах подолати була козацьку впертість.
Лишила гори трупів козачих і своїх.
Вже войовничі духи взяли достатню жертву
Аби спинити бійню й розвести, врешті їх.
Живі життю раділи, а мертвих поховали,
Коли ж останню шану полеглим віддали,
На Січ, у рідні стіни свої попрямували
Й татар, що залишились живими, повели…
Микола повернувся на Січ страшенно злючий.
Максимові з порогу сказав все, що хотів:
- Навіщо подалися ви у той Крим смердючий?
Чим ваш Сірко той думав, як вас туди повів?
Та ж ми уже тих ляхів в Підгайцях зачинили,
Ще б трохи посиділи під містом без харчів
І миру в Дорошенка б, як милості, просили.
А той Сірко утнув бач, неначе тать вночі.
Та тільки-но татари про ваш похід узнали,
Переметнулись зразу до ляхів. Як було,
Під Зборовом і Жванцем вони вже учиняли.
А все ж до перемоги вже над Собєським йшло.
Та замість перемоги, з-за вашого походу,
Отримали знов підлий, зовсім не гідний мир.
А битись проти ляхів з татарами нам годі,
Полки б лиш положили у тім бою, повір.
Хай вже Сірко, Максиме, а ти чого подався?
Невже немає в тебе своєї голови?
Та ж Крим той проклятущий навіщо тобі здався?
То добре, що вернувся звідтіль хоча б живий.
Максим сидів лиш кліпав, не знав, чого й казати.
Й Сірко правий був, наче…Й Микола теж правий.
Але уже по тому нема що жалкувати,
Бо лише час даремно отим змарнуєш свій.
Не встигли ще гармати як слід заговорить,
Підгайці штурмувати лиш козаки збирались,
Як кошовий на раду зібрати всіх велить.
І довбиші взялися товкти у тулумбаси,
Вся Січ завирувала, зійшлася на майдан.
Для чого їх зібрали, ніхто не знав до часу,
Напевно, про то відав один лиш отаман.
Та, замість кошового Сірко почав розмову,
На діжку чинно вибравсь та тиші зачекав.
Його умить впізнали, в очікуванні слова
Затих весь гурт козацький. Тоді Сірко почав:
- Не бороню я ляхів, гнобителів народу
Та з двох лих обираю я менше. Головним
Я ворогом вважаю того, хто більше шкодить,
Нам перше воювати потрібно саме з ним.
Орда проклята з нами вогнем й мечем воює,
Наповнює пустелі жінками і дітьми.
А скільки на галерах чоловіків гарує?
Чи маєм таке право з отим миритись ми?
Сам Бог велить нам зілля антихристове бити,
Помститися за кривди, за спалені церкви.
Ідіть усі за мною! Я поведу вас, діти,
Щоби могли помститись за усі кривди ви.
В цей саме час немає кому Крим боронити,
Тож хай кривава помста на нього упаде.
Братів, сестер нещасних ми можемо звільнити.
Отож, питаюсь, браття вас – хто зі мною йде?!
Майдан весь відгукнувся одноголосно: «Згода!»,
«Веди нас, отамане!», «Йдемо з тобою в Крим!»
Зібралось кілька тисяч козацтво до походу.
Із усіма зібрався хутенько і Максим.
Стояла хоч осіння та тепла ще погода.
Шлях подолали швидко під самий Перекоп.
Татари не чекали, тож захопили з ходу,
А далі розділились на дві частини, щоб
Одна з Іваном Рогом, що кошовий на Січі,
Пішла стрімким походом й Арбаутук взяла.
А друга половина, здолавши степ і річки,
Дісталася до Кафи і звідти почала
Громити землі беїв і мурз, що в Україні
Ясирством ненаситним були прославились.
Максим з товаришами були в тій половині,
Що вів Сірко. Й на Кафу з ним стрімко подались.
Татари не чекали козацького наскоку,
Тож діставались легко аули і міста.
Велів Сірко козакам вести себе жорстоко,
Нікого не жаліти. Хай швидше вістка та,
Про помсту запорозьку дістанеться до хана
Й до мурз і беїв, котрі тепер хапають люд
Нещасний український . Хай їм відомо стане,
Як мстяться запорожці на їхніх людях тут.
А особливо в землях отого Ширін-бея,
Якого в Україні хіба глухий не чув.
Що славився нахабством й жорстокістю своєю,
А нині в Україні десь з Дорошенком був.
І піднялось димами тепер татарське горе,
Палали їх оселі і люд ясиром брів.
Наскільки запорожці наскок зробили скоро,
Що, навіть, син Ширіна сховатися не вспів.
Схопили того сина, схопили його «мамку»,
Адже йому сім років було лише тоді.
Схопили його дядька… і все добро у «замку»
Дісталося козакам. Максим теж не сидів.
Метався по аулах ледь не по Криму всьому.
Хто чинив опір, того рубав і не жалів.
Звільняв нещасних бранців, в’язав татар натомість
І тяг добро, добуте з боями, до возів.
Там на Січі поділять, а поки нема часу.
А поки треба швидко «пустити півнів» в Крим,
Поки ще не лунають тривожно тулумбаси,
Шлях не перепиняє татарське військо їм.
За тиждень, що козаки по Кримові гуляли,
Взяли добра багато, ясиру тисячі,
Дві тисячі нещасних з полону позвільняли,
Як прилетіла звістка, що хан до Криму мчить.
Він з військом готувався іти на Україну,
«На поміч» Дорошенку, але не встиг, мабуть,
Бо втікачі принесли йому страшну новину,
Що козаки полоном, вважай, весь Крим ведуть.
Що у Криму з живого лиш пси й коти зостались,
І все добро «нажите» дісталось козакам.
І, у жаданні помсти, орда у Крим верталась,
Хан покарать зухвальців за все збирався сам.
Ледь долетіла вістка про небезпеку, хутко
Зібралося козацтво, полон зігнало свій,
Пішло до Перекопу, його щоб проминути,
А там у чистім полі хан буде не страшний.
Хоч рухалися швидко та, все одно, не встигли,
Бо хан на Перекопі з ордою вже стояв.
Утікачі із Криму до нього вже надбігли,
Тож він велику силу вже на ту пору мав.
І довелось козацтву нелегкий бій прийняти.
Три дні й дві ночі бились, степ кров’ю полили.
А від орди нелегко у полі відбиватись,
Тим більше, що татари страшенно злі були.
Сліпило сонце очі, німіли в битві руки,
Здавалося, не стачить до перемоги сил.
Аби полон татарський не втнув був підлу штуку,
Не вирвався й не вдарив зненацька війську в тил,
Велів Сірко всіх моцних і всіх старих потнути.
Дві тисячі нещасних лишились голови.
Та на війні жорстоким й не хочеш – маєш бути
Аби тобі і війську лишитися живим.
Три дні, як у тумані, дві ночі, як в дурмані.
Максим й на мить коротку не міг зімкнуть очей.
Встигав лиш зав’язати, якщо помітив, рану,
А часто і не бачив, як тілом кров тече.
Все менше залишалось товаришів навколо,
Все більше піднімався з ворожих трупів вал.
І червоніло кров’ю пропитанеє поле.
Та не стихав в татарах їх войовничий шал.
Коли вже сил не стало і шаблю піднімати,
Від спраги і пилюки у грудях аж пекло.
Не бу́ло де ногою на вільну землю стати…
Над бойовищем сонце скривавлене зійшло
І наступила тиша, п’янка ранкова тиша,
Навколо не лунало настирливе: «Алла!»
І було тільки чути як степ натужно дише.
Орда в ночі пропала, напевно відійшла
Не в силах подолати була козацьку впертість.
Лишила гори трупів козачих і своїх.
Вже войовничі духи взяли достатню жертву
Аби спинити бійню й розвести, врешті їх.
Живі життю раділи, а мертвих поховали,
Коли ж останню шану полеглим віддали,
На Січ, у рідні стіни свої попрямували
Й татар, що залишились живими, повели…
Микола повернувся на Січ страшенно злючий.
Максимові з порогу сказав все, що хотів:
- Навіщо подалися ви у той Крим смердючий?
Чим ваш Сірко той думав, як вас туди повів?
Та ж ми уже тих ляхів в Підгайцях зачинили,
Ще б трохи посиділи під містом без харчів
І миру в Дорошенка б, як милості, просили.
А той Сірко утнув бач, неначе тать вночі.
Та тільки-но татари про ваш похід узнали,
Переметнулись зразу до ляхів. Як було,
Під Зборовом і Жванцем вони вже учиняли.
А все ж до перемоги вже над Собєським йшло.
Та замість перемоги, з-за вашого походу,
Отримали знов підлий, зовсім не гідний мир.
А битись проти ляхів з татарами нам годі,
Полки б лиш положили у тім бою, повір.
Хай вже Сірко, Максиме, а ти чого подався?
Невже немає в тебе своєї голови?
Та ж Крим той проклятущий навіщо тобі здався?
То добре, що вернувся звідтіль хоча б живий.
Максим сидів лиш кліпав, не знав, чого й казати.
Й Сірко правий був, наче…Й Микола теж правий.
Але уже по тому нема що жалкувати,
Бо лише час даремно отим змарнуєш свій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію