ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
13:09
Запальничка стихла без добавки…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
2024.03.29
13:05
Ніяк собі, о вибач, не втокмачиш,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Брати. Антимосковське повстання на Україні 1668 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Брати. Антимосковське повстання на Україні 1668 року
Микола довго вовком на козаків дивився,
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-таки,
І вся ота полуда з очей народу згине,
Постане Україна єдина вздовж ріки.
А вісті долітали не райдужні, одначе.
В Підгайцях Дорошенко на поступки пішов
І знову ляхи краєм, немов удома скачуть
І знов землею ллється густа народна кров.
Отой похід козацький на Крим підрізав крила.
Тож мусив між сусідів крутитись, наче вуж.
І з ляхами мирився, бо битись не мав сили,
Поклав і так багато в борні козацьких душ.
І з москалями ладив, мабуть, хотів приспати,
Приймав посольства їхні, листи цареві слав.
Продовжував з султаном турецьким загравати.
На нього він надії, мабуть, найбільше мав.
Татар теж не цурався, неначе й помирився:
Вина на запорожцях, він їх не слав у Крим.
Із планами своїми геть від усіх таївся,
Не обіцяв нікому й давав надію всім.
А Брюховецький зовсім від рук уже відбився,
Неначе і не було ніяких в нього справ,
Ловити і палити він відьом заходився,
Вогонь ледь не щоденно у Гадячі палав.
А москалі тим часом все більше нахабніли,
Народ уже до краю нещасний довели,
З порядками своїми зовсім на шию сіли,
Забули геть, для чого вони сюди прийшли.
Раз гетьман не перечить, московські воєводи
Взялися рахувати весь український люд,
В казну свою московську податки переводить,
Сповзалися московські «халявники» з усюд.
В народу вже терпіння на те не вистачало,
Готові були братись за вила і ножі.
Козацтво напохваті теж шабельки тримало,
Бо теж перебувало терпіння на межі.
А тут дійшли до Січі більш радісні новини.
Знялася колотнеча козацька на Дону,
Що згодом охопила заледь не пів країни.
Затіяв Степан Разін проти бояр війну.
Тут, начебто, прокинувсь і гетьман Брюховецький.
Зібрав старшинську раду і там оголосив,
Що, мабуть, із Москвою прощатись доведеться
І треба в шию гнати проклятих москалів.
А Дорошенко, наче, пообіцяв Івану
І булаву віддати, як кине той Москву.
Пообіцяв підтримку, протекторат султана.
Зраділи запорожці – тепер-то заживуть!
От хитрий Брюховецький, Москві замилив очі,
А, як набрався сили і вибрав слушний час,
Докупи Україну усю зібрати хоче.
І як же така справа обійдеться без нас?!
А на Лівобережжі взялись полки за зброю,
Де силою, де словом прогнали москалів.
Лишили воєводи лиш Київ за собою,
В Чернігові теж міцно їх гарнізон засів.
Поки ще сніг у полі - не брались воювати.
Збирали свої сили на весну москалі.
Та й гетьмани теж стали свої полки збирати…
Та ж головне питання – хто ж буде на чолі.
Весна у тому році була холодна й пізня,
Уже по Великодню упав великий сніг
Й лежав чотири тижні. Казали люди різно.
Та трохи з москалями в війні він допоміг,
Бо ж трави піднялися хоч трохи десь у травні,
Тоді й московські раті через кордон пішли,
Котельву і Опішню взяли в лабети бранні,
Хоча застрягли, з ходу узяти не змогли.
Туди ж і Брюховецький подався із полками.
Прийшла орда татарська, що Челібей привів.
Спішив і Дорошенко з своїми козаками.
Ну, хто б із запорожців тепер в Січі сидів?
Зібралось кілька тисяч, у поміч подалися.
Між ними і Микола з Максимом. Як без них?
На Сербиному полі докупи всі зійшлися,
Щоб гетьмана обрати, який повів би всіх.
Чекали, зараз вийдуть перед усіх гетьма́ни,
Обіймуться красненько, вклоня́ться козакам.
І вирішить козацтво, хто гетьманом з них стане.
Але того, що сталось, ніхто з них не чекав.
З’явився Дорошенко, як гетьман з булавою,
А потім Брюховецький в кайданах, наче тать,
Його вели козаки розлючені юрбою
Та й стали до гармати, як зрадника, кувать.
Поки козацтво мовчки за тим спостерігало
Іще не зрозумівши, що то все означа,
Івана до гармати міцненько прикували.
А той не боронився і, навіть, не кричав.
Тут Дорошенко, наче, зібрався щось казати,
Підняв угору руку, а потім… опустив.
Накинулись на бранця розлючені козаки
І вимістили гнів весь, що в душах накипів.
Усі від того, наче, на мить оторопіли.
Давно поміж козацтва такого не було
Аби без суду й слідства та козака убили.
Прийшовши все ж до тями, все поле загуло,
Посипались прокльони, за шаблі похапались,
А особливо ті, хто із Січі прибули.
Вони ж із Брюховецьким ще з кошування знались
І просто так стерпіти наруги не змогли.
Побачивши,як швидко гнів охопив коза́ків,
Сховався Дорошенко тихцем із їх очей.
Велів тягти горілку та військові роздати,
Нап’ється та й забуде увесь свій гнів, ачей.
Сам заховавсь в обозі й всю нічку там просидів
Та дослухавсь до криків і гамору юрби.
Не відчував за вбивство ні відчаю, ні стиду
Та, коли б треба було, то ще б раз так зробив.
Але злякався гніву козацького. Не да́рма.
Метались запорожці із шаблями всю ніч.
Якби знайшли, то може його чекала б кара,
Пішов би за Іваном до пекла, звісна річ…
А самі запорожці надвоє розділились.
Хоч всі вважали – винен Петро у смерті тій,
Й за те на Дорошенка страшенно розізлились,
Що він порушив звичай прадавній січовий.
Але одні вважали, Максим був поміж ними:
Іванової смерті той, справді, не хотів,
То козаки невірно, напевно, зрозуміли
Той помах Дорошенка, а він їх не спинив.
Другі ж, Микола з ними, стояли на своєму:
Із вбивцею стояти не будем у строю.
Або приб’єм, собаку, коли лише знайде́мо,
Або вертатись будем назад на Січ свою.
Оскільки Дорошенка знайти їм не вдалося,
Зібралися на ранок та й подались собі.
Микола на Максима за Крим ще злився й досі,
Тож, навіть, попрощатись із братом не забіг…
Війна в Лівобережжі велася якось мляво.
І москалі топтались, і гетьман не спішив,
Хотів без братовбивства закінчити виправу,
Спровадити без бою із краю москалів.
Бо ж затіватись битись сил недостатньо в нього,
Щось ляхи затівають на теренах своїх,
Підтягують хоругви. Послав він брата свого
З полками аби трохи утихомирить їх.
Та й на татар надії ніякої немає,
У тих своє на думці, як «з поміччю» ідуть.
Не скільки допоможуть, як людність похапають
Та і до свого Криму ясиром поведуть.
А тут ще й запорожці!.. Куди там воювати
З проклятою Москвою? Отак і воював.
Встигав листи люб’язні до воєвод писати,
Про наміри майбутні свої попереджав.
Не скільки воювали, як то шляхи топтали.
Сам гетьман кинув військо, у Чигирин подавсь.
Лишив за наказного полковника Дем’яна,
Той Многогрішним, мабуть, недарма прозивавсь.
А з того полководець узагалі ніякий.
Знов вперлись в Україну із військом москалі.
Хоч Дорошенко в поміч і надіслав козаків
Та зачіпатись надто із ними не велів.
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-таки,
І вся ота полуда з очей народу згине,
Постане Україна єдина вздовж ріки.
А вісті долітали не райдужні, одначе.
В Підгайцях Дорошенко на поступки пішов
І знову ляхи краєм, немов удома скачуть
І знов землею ллється густа народна кров.
Отой похід козацький на Крим підрізав крила.
Тож мусив між сусідів крутитись, наче вуж.
І з ляхами мирився, бо битись не мав сили,
Поклав і так багато в борні козацьких душ.
І з москалями ладив, мабуть, хотів приспати,
Приймав посольства їхні, листи цареві слав.
Продовжував з султаном турецьким загравати.
На нього він надії, мабуть, найбільше мав.
Татар теж не цурався, неначе й помирився:
Вина на запорожцях, він їх не слав у Крим.
Із планами своїми геть від усіх таївся,
Не обіцяв нікому й давав надію всім.
А Брюховецький зовсім від рук уже відбився,
Неначе і не було ніяких в нього справ,
Ловити і палити він відьом заходився,
Вогонь ледь не щоденно у Гадячі палав.
А москалі тим часом все більше нахабніли,
Народ уже до краю нещасний довели,
З порядками своїми зовсім на шию сіли,
Забули геть, для чого вони сюди прийшли.
Раз гетьман не перечить, московські воєводи
Взялися рахувати весь український люд,
В казну свою московську податки переводить,
Сповзалися московські «халявники» з усюд.
В народу вже терпіння на те не вистачало,
Готові були братись за вила і ножі.
Козацтво напохваті теж шабельки тримало,
Бо теж перебувало терпіння на межі.
А тут дійшли до Січі більш радісні новини.
Знялася колотнеча козацька на Дону,
Що згодом охопила заледь не пів країни.
Затіяв Степан Разін проти бояр війну.
Тут, начебто, прокинувсь і гетьман Брюховецький.
Зібрав старшинську раду і там оголосив,
Що, мабуть, із Москвою прощатись доведеться
І треба в шию гнати проклятих москалів.
А Дорошенко, наче, пообіцяв Івану
І булаву віддати, як кине той Москву.
Пообіцяв підтримку, протекторат султана.
Зраділи запорожці – тепер-то заживуть!
От хитрий Брюховецький, Москві замилив очі,
А, як набрався сили і вибрав слушний час,
Докупи Україну усю зібрати хоче.
І як же така справа обійдеться без нас?!
А на Лівобережжі взялись полки за зброю,
Де силою, де словом прогнали москалів.
Лишили воєводи лиш Київ за собою,
В Чернігові теж міцно їх гарнізон засів.
Поки ще сніг у полі - не брались воювати.
Збирали свої сили на весну москалі.
Та й гетьмани теж стали свої полки збирати…
Та ж головне питання – хто ж буде на чолі.
Весна у тому році була холодна й пізня,
Уже по Великодню упав великий сніг
Й лежав чотири тижні. Казали люди різно.
Та трохи з москалями в війні він допоміг,
Бо ж трави піднялися хоч трохи десь у травні,
Тоді й московські раті через кордон пішли,
Котельву і Опішню взяли в лабети бранні,
Хоча застрягли, з ходу узяти не змогли.
Туди ж і Брюховецький подався із полками.
Прийшла орда татарська, що Челібей привів.
Спішив і Дорошенко з своїми козаками.
Ну, хто б із запорожців тепер в Січі сидів?
Зібралось кілька тисяч, у поміч подалися.
Між ними і Микола з Максимом. Як без них?
На Сербиному полі докупи всі зійшлися,
Щоб гетьмана обрати, який повів би всіх.
Чекали, зараз вийдуть перед усіх гетьма́ни,
Обіймуться красненько, вклоня́ться козакам.
І вирішить козацтво, хто гетьманом з них стане.
Але того, що сталось, ніхто з них не чекав.
З’явився Дорошенко, як гетьман з булавою,
А потім Брюховецький в кайданах, наче тать,
Його вели козаки розлючені юрбою
Та й стали до гармати, як зрадника, кувать.
Поки козацтво мовчки за тим спостерігало
Іще не зрозумівши, що то все означа,
Івана до гармати міцненько прикували.
А той не боронився і, навіть, не кричав.
Тут Дорошенко, наче, зібрався щось казати,
Підняв угору руку, а потім… опустив.
Накинулись на бранця розлючені козаки
І вимістили гнів весь, що в душах накипів.
Усі від того, наче, на мить оторопіли.
Давно поміж козацтва такого не було
Аби без суду й слідства та козака убили.
Прийшовши все ж до тями, все поле загуло,
Посипались прокльони, за шаблі похапались,
А особливо ті, хто із Січі прибули.
Вони ж із Брюховецьким ще з кошування знались
І просто так стерпіти наруги не змогли.
Побачивши,як швидко гнів охопив коза́ків,
Сховався Дорошенко тихцем із їх очей.
Велів тягти горілку та військові роздати,
Нап’ється та й забуде увесь свій гнів, ачей.
Сам заховавсь в обозі й всю нічку там просидів
Та дослухавсь до криків і гамору юрби.
Не відчував за вбивство ні відчаю, ні стиду
Та, коли б треба було, то ще б раз так зробив.
Але злякався гніву козацького. Не да́рма.
Метались запорожці із шаблями всю ніч.
Якби знайшли, то може його чекала б кара,
Пішов би за Іваном до пекла, звісна річ…
А самі запорожці надвоє розділились.
Хоч всі вважали – винен Петро у смерті тій,
Й за те на Дорошенка страшенно розізлились,
Що він порушив звичай прадавній січовий.
Але одні вважали, Максим був поміж ними:
Іванової смерті той, справді, не хотів,
То козаки невірно, напевно, зрозуміли
Той помах Дорошенка, а він їх не спинив.
Другі ж, Микола з ними, стояли на своєму:
Із вбивцею стояти не будем у строю.
Або приб’єм, собаку, коли лише знайде́мо,
Або вертатись будем назад на Січ свою.
Оскільки Дорошенка знайти їм не вдалося,
Зібралися на ранок та й подались собі.
Микола на Максима за Крим ще злився й досі,
Тож, навіть, попрощатись із братом не забіг…
Війна в Лівобережжі велася якось мляво.
І москалі топтались, і гетьман не спішив,
Хотів без братовбивства закінчити виправу,
Спровадити без бою із краю москалів.
Бо ж затіватись битись сил недостатньо в нього,
Щось ляхи затівають на теренах своїх,
Підтягують хоругви. Послав він брата свого
З полками аби трохи утихомирить їх.
Та й на татар надії ніякої немає,
У тих своє на думці, як «з поміччю» ідуть.
Не скільки допоможуть, як людність похапають
Та і до свого Криму ясиром поведуть.
А тут ще й запорожці!.. Куди там воювати
З проклятою Москвою? Отак і воював.
Встигав листи люб’язні до воєвод писати,
Про наміри майбутні свої попереджав.
Не скільки воювали, як то шляхи топтали.
Сам гетьман кинув військо, у Чигирин подавсь.
Лишив за наказного полковника Дем’яна,
Той Многогрішним, мабуть, недарма прозивавсь.
А з того полководець узагалі ніякий.
Знов вперлись в Україну із військом москалі.
Хоч Дорошенко в поміч і надіслав козаків
Та зачіпатись надто із ними не велів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію