ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про глухаря
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про глухаря
- А зараз я вам, дітки, розповім
Маленьку казку, - вчителька сказала,-
Про те, як пташки полишали дім
І в теплий край, у вирій відлітали
Та глухаря з собою не взяли
І зовсім не тому, що не хотіли…
Вітри холодні з півночі прийшли
І листя на деревах пожовтіло.
Збиратись стали зграєю пташки
Всі на узліссі. Беркут заправляє.
Всі знають – буде переліт тяжкий,
Не кожен таку віддаль подолає.
Але летять, бо ж скоро сніг впаде
І поживитись буде зовсім нічим.
А ще й мороз безжалісний прийде
І закоцюбнеш на віки на вічні.
Сім днів збирались пташки у політ,
Ладнались аби чогось не забути.
- Чи всі тут? Чи когось гукати слід?-
Спитався беркут. – Глухаря не чути!-
Озвався хтось із пташок. - Де пропав?
А ну, зозуле, полети до нього,
Скажи, аби негайно все кидав,
Бо час уже рушати у дорогу.
Летить вона, аж бачить – той сидить
На кедрі та горішки з шишок тягне.
- Шановний, тобі треба поспішить,
Уже вся зграя відлітати прагне.
Сім днів тебе чекаєм одного…
- Ну, і чого так рано сполошились?
Та ми ще часу маєм ого-го!
А, бач, горішків скільки залишилось!
Невже миша́м і білкам зоставлять?..
Вернулася зозуля та і мовить:
- Горішки лущить. Просить почекать…
Насупивсь беркут. Посилає знову
Моторну плиску в ліс до глухаря.
Велів тому негайно все кидати,
Бо ж відлітати в теплий край пора.
Та й полетіла все то передати.
Оббігла навкруг кедра десять раз,
Поки те: «Швидше! Швидше!» говорила.
А той на те: - У мене ще я час.
Адже в політ багато треба сили.
Не буде ж годувати нас ніхто,
А, як не стане сили долетіти?...
Пробіглась плиска, потрясла хвостом
Та й подалася зграю сповістити.
Розгнівавсь беркут - коли так воно,
Велів нікого більше не чекати…
Вже зграя і розтанула давно
У небесах …А шишок ще багато.
Вже глухареві і не лізе…Він
Зітхнув, нарешті та почистив дзьоба.
- Усього не подужаю один.
Тут треба нас таких багато, щоби
Поїсти все. Жаль кидати… Але ж
Десь зграя перед вильотом чекає.
Хоча і важко та злетів усе ж,
І до узлісся того долітає.
А там нікого. Відлетіли всі.
Полишили його зовсім одного.
Ніде не чуть пташиних голосів.
І сльози навернулися у нього.
- Без мене полетіли! Як же так?
Як я один тут буду зимувати?
Я ж тут не прогодуюся ніяк,
Лисиця легко зможе вполювати!
Він довго плакав і від сліз його
Чорненькі брови аж почервоніли.
Тож глухарів від випадку того
У вирій птахи брати не хотіли.
Ті жалілись і плакали весь час.
Тому у них такі червоні брови…
Завмер, ту казку слухаючи, клас,
Поки й останнє не затихло слово.
І тут один враз вчительку пита:
- Глухий він, справді, що так прозивають?
- Та ні, звичайно, - відказала та,-
Мисливців же здалеку відчувають.
Та навесні збираються вони
Перед самицями похизуватись.
І крутяться один перед одним,
Аби самицям кращими здаватись.
Токують, різні звуки видають:
І клацають, й сорокою скрекочуть.
І крилами розмахують і б’ють,
Суперника свого здолати хочуть.
А молоді десь на гілках сидять
Та на усе то мовчки поглядають.
Вони не мають права токувать,
Але уже готуються, вивчають.
Так от, коли глухар ото кричить
Аби до себе самку приманити,
Він зовсім глухне на якуюсь мить
І можна його запросто зловити.
Мисливці часто користають тим,
Коли повадки птахів добре знають…
Призвичаїлись глухарі до зим
І в теплий край уже не відлітають.
Маленьку казку, - вчителька сказала,-
Про те, як пташки полишали дім
І в теплий край, у вирій відлітали
Та глухаря з собою не взяли
І зовсім не тому, що не хотіли…
Вітри холодні з півночі прийшли
І листя на деревах пожовтіло.
Збиратись стали зграєю пташки
Всі на узліссі. Беркут заправляє.
Всі знають – буде переліт тяжкий,
Не кожен таку віддаль подолає.
Але летять, бо ж скоро сніг впаде
І поживитись буде зовсім нічим.
А ще й мороз безжалісний прийде
І закоцюбнеш на віки на вічні.
Сім днів збирались пташки у політ,
Ладнались аби чогось не забути.
- Чи всі тут? Чи когось гукати слід?-
Спитався беркут. – Глухаря не чути!-
Озвався хтось із пташок. - Де пропав?
А ну, зозуле, полети до нього,
Скажи, аби негайно все кидав,
Бо час уже рушати у дорогу.
Летить вона, аж бачить – той сидить
На кедрі та горішки з шишок тягне.
- Шановний, тобі треба поспішить,
Уже вся зграя відлітати прагне.
Сім днів тебе чекаєм одного…
- Ну, і чого так рано сполошились?
Та ми ще часу маєм ого-го!
А, бач, горішків скільки залишилось!
Невже миша́м і білкам зоставлять?..
Вернулася зозуля та і мовить:
- Горішки лущить. Просить почекать…
Насупивсь беркут. Посилає знову
Моторну плиску в ліс до глухаря.
Велів тому негайно все кидати,
Бо ж відлітати в теплий край пора.
Та й полетіла все то передати.
Оббігла навкруг кедра десять раз,
Поки те: «Швидше! Швидше!» говорила.
А той на те: - У мене ще я час.
Адже в політ багато треба сили.
Не буде ж годувати нас ніхто,
А, як не стане сили долетіти?...
Пробіглась плиска, потрясла хвостом
Та й подалася зграю сповістити.
Розгнівавсь беркут - коли так воно,
Велів нікого більше не чекати…
Вже зграя і розтанула давно
У небесах …А шишок ще багато.
Вже глухареві і не лізе…Він
Зітхнув, нарешті та почистив дзьоба.
- Усього не подужаю один.
Тут треба нас таких багато, щоби
Поїсти все. Жаль кидати… Але ж
Десь зграя перед вильотом чекає.
Хоча і важко та злетів усе ж,
І до узлісся того долітає.
А там нікого. Відлетіли всі.
Полишили його зовсім одного.
Ніде не чуть пташиних голосів.
І сльози навернулися у нього.
- Без мене полетіли! Як же так?
Як я один тут буду зимувати?
Я ж тут не прогодуюся ніяк,
Лисиця легко зможе вполювати!
Він довго плакав і від сліз його
Чорненькі брови аж почервоніли.
Тож глухарів від випадку того
У вирій птахи брати не хотіли.
Ті жалілись і плакали весь час.
Тому у них такі червоні брови…
Завмер, ту казку слухаючи, клас,
Поки й останнє не затихло слово.
І тут один враз вчительку пита:
- Глухий він, справді, що так прозивають?
- Та ні, звичайно, - відказала та,-
Мисливців же здалеку відчувають.
Та навесні збираються вони
Перед самицями похизуватись.
І крутяться один перед одним,
Аби самицям кращими здаватись.
Токують, різні звуки видають:
І клацають, й сорокою скрекочуть.
І крилами розмахують і б’ють,
Суперника свого здолати хочуть.
А молоді десь на гілках сидять
Та на усе то мовчки поглядають.
Вони не мають права токувать,
Але уже готуються, вивчають.
Так от, коли глухар ото кричить
Аби до себе самку приманити,
Він зовсім глухне на якуюсь мить
І можна його запросто зловити.
Мисливці часто користають тим,
Коли повадки птахів добре знають…
Призвичаїлись глухарі до зим
І в теплий край уже не відлітають.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію