ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ТВІКЕНГЕМСЬКИЙ САД
Жалями сповнений, сльозами вмитий,
Сюди я йду навстріч весні;
Зір, як і слух мій, тут блаженством ситий:
Так тішать мене й квіти ці, й пісні.
Та зрадник я -- в тони сумні
Вдягає все моя любовна рана
Й, мов жовч, уже небесна манна:
Цей сад -- він Рай весь у собі вмістив,
А я у нього Змія помістив.
Для мене ліпш, якби могла зима
Усе морозом тут скувати,
Щоб кожна квітка стала враз німа
І не змогла б вже з мене кепкувати;
Та якщо мукам цим тривати
Й така могуть, Любове, у тобі, --
То саду часткою зроби,
Вербою щоб в журбі себе схилив
Чи кам'яним фонтаном сльози лив.
Сюди, коханцю, йди й флакон візьми,
Й наповнь слізьми -- вином любові,
І порівняй з коханої слізьми:
Як не такі -- то із обманом в змові,
Й не вір вже сліз її облудній мові;
Не скаже про думки більш її зір,
Ніж тінь від вас про ваш убір;
Й лиш правда те, що хто її полюбить,
То цим себе він, як і я, погубить.
СПІВДРУЖНІСТЬ
Любім добро, а зло ганьбім,
Бо зло – це зло, добро ж – над всім.
Та можна речі уявити
Й не для любові чи ганьби,–
Що хоч, те з ними і роби,–
Бо здатні й зло, й добро явити.
Природа жінку нам дала,
Яка ні добра і ні зла,
Щоб ганить цю, а ту любити.
Як так задумано було,
Що не добро в них і не зло,–
Одне осталось – всіх терпіти.
Будь в них добро – то зріли б всі,
Як зелень трав, хай ті в росі:
Це від очей не утаїти.
Будь злі – давно б зазнали змін,
Бо зло все переводить в тлін,–
За що ж їх ганити й хвалити!?
Отож вони, як фрукти нам:
Надкусить – той, цей – з’їсть все сам.
Та й той, кому все набридає,
Коханку б знов і знов завів.
Ядро горіха він би з’їв,
А шкаралупу – викидає.
СОН
Моя любове, лиш на поклик твій
Збудивсь я радісно від сну;
Тебе одну
Ціню я більше, ніж блаженство мрій.
Прогнавши сон, тобі вдалось
Стать сновидінням, що збулось.
Й такі у тобі чари і могуть,
Що враз видіння дійсністю стають.
Приляж в моїх обіймах, щоб здійснилось
Те наяву, що в мріях не доснилось.
Збудили спалахи яскраві,
Не шум – лиш очі осяйні;
Й здалась мені
Ти ангелом при першій своїй з’яві.
Коли ж побачив, що ти проникати
У серце маєш здатність і вникати
В думки мої таємні (не зумів
Це б жоден ангел), то я зрозумів,
Що в сяєві такої чистоти
Ніхто не може бути вже – лиш ти.
Та швидкоплинна мить відрадна
Й знов будить сумнів самота:
Чи ж ти знов та?
Любов слабка, коли страхам підвладна;
Душі вже не струсить із себе прах,
Як в ній змішались стид, гординя, страх.
Мов факел, що у темряві сяйне
Нам всім, – так запалила й ти мене;
Й, щоб наготові бути, я горю.
Верни блаженство знов те, бо помру.
Жалями сповнений, сльозами вмитий,
Сюди я йду навстріч весні;
Зір, як і слух мій, тут блаженством ситий:
Так тішать мене й квіти ці, й пісні.
Та зрадник я -- в тони сумні
Вдягає все моя любовна рана
Й, мов жовч, уже небесна манна:
Цей сад -- він Рай весь у собі вмістив,
А я у нього Змія помістив.
Для мене ліпш, якби могла зима
Усе морозом тут скувати,
Щоб кожна квітка стала враз німа
І не змогла б вже з мене кепкувати;
Та якщо мукам цим тривати
Й така могуть, Любове, у тобі, --
То саду часткою зроби,
Вербою щоб в журбі себе схилив
Чи кам'яним фонтаном сльози лив.
Сюди, коханцю, йди й флакон візьми,
Й наповнь слізьми -- вином любові,
І порівняй з коханої слізьми:
Як не такі -- то із обманом в змові,
Й не вір вже сліз її облудній мові;
Не скаже про думки більш її зір,
Ніж тінь від вас про ваш убір;
Й лиш правда те, що хто її полюбить,
То цим себе він, як і я, погубить.
СПІВДРУЖНІСТЬ
Любім добро, а зло ганьбім,
Бо зло – це зло, добро ж – над всім.
Та можна речі уявити
Й не для любові чи ганьби,–
Що хоч, те з ними і роби,–
Бо здатні й зло, й добро явити.
Природа жінку нам дала,
Яка ні добра і ні зла,
Щоб ганить цю, а ту любити.
Як так задумано було,
Що не добро в них і не зло,–
Одне осталось – всіх терпіти.
Будь в них добро – то зріли б всі,
Як зелень трав, хай ті в росі:
Це від очей не утаїти.
Будь злі – давно б зазнали змін,
Бо зло все переводить в тлін,–
За що ж їх ганити й хвалити!?
Отож вони, як фрукти нам:
Надкусить – той, цей – з’їсть все сам.
Та й той, кому все набридає,
Коханку б знов і знов завів.
Ядро горіха він би з’їв,
А шкаралупу – викидає.
СОН
Моя любове, лиш на поклик твій
Збудивсь я радісно від сну;
Тебе одну
Ціню я більше, ніж блаженство мрій.
Прогнавши сон, тобі вдалось
Стать сновидінням, що збулось.
Й такі у тобі чари і могуть,
Що враз видіння дійсністю стають.
Приляж в моїх обіймах, щоб здійснилось
Те наяву, що в мріях не доснилось.
Збудили спалахи яскраві,
Не шум – лиш очі осяйні;
Й здалась мені
Ти ангелом при першій своїй з’яві.
Коли ж побачив, що ти проникати
У серце маєш здатність і вникати
В думки мої таємні (не зумів
Це б жоден ангел), то я зрозумів,
Що в сяєві такої чистоти
Ніхто не може бути вже – лиш ти.
Та швидкоплинна мить відрадна
Й знов будить сумнів самота:
Чи ж ти знов та?
Любов слабка, коли страхам підвладна;
Душі вже не струсить із себе прах,
Як в ній змішались стид, гординя, страх.
Мов факел, що у темряві сяйне
Нам всім, – так запалила й ти мене;
Й, щоб наготові бути, я горю.
Верни блаженство знов те, бо помру.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію