ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Небо квилить клином журавлиним,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Артамонова (1995) /
Проза
Кейт Шопен "Пара шовкових панчішок" - Kate Chopin "A Pair of Silk Stockings"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кейт Шопен "Пара шовкових панчішок" - Kate Chopin "A Pair of Silk Stockings"
Одного дня маленька місіс Соммерс стала несподіваною власницею п’ятнадцяти доларів. Для неї це була солідна сума грошей, і те, як вони заповнювали та розпирали її старе, поношене портмоне, давало їй відчуття такої неймовірної значущості, яким вона не насолоджувалася роками.
Питання капіталовкладення добряче її непокоїло. Протягом дня чи двох здавалося, ніби її охоплюють мрії, але насправді її поглинали розмірковування і розрахунки. Їй не хотілося квапитися; скоїти те, про що вона може згодом пошкодувати. В одну з тихих годин ночі, коли вона лежала, подумки розробляючи план, їй здалося, що вона чітко бачить шлях належного та розсудливого використання грошей.
Долар чи два вартувало б додати до суми, яка зазвичай сплачувалася за черевички Джені, щоб вони носилися суттєво довше, ніж зазвичай. Вона придбала б так багато ярдів перкалю для нових сорочок хлопцям, Джені та Меґ! І то при тому, що раніше вона збиралася їх просто залатати. Меґ варто було б купити нову сукню. На вітринах магазину вона бачила кілька красивих моделей за справді вигідною ціною. Окрім того, залишиться достатньо грошей для нових панчіх – зо дві пари на кожного – і латання збереже їх на деякий час! Хлопцям вона придбає картузи, а дівчатам – солом’яні капелюшки. Образ її маленьких, чистих та – чи не вперше в їхньому житті – вишукано вбраних в нове діточок захоплював її, викликаючи збадьорююче та неспокійне передчуття.
Іноді сусіди говорили про ті «кращі дні» маленької місіс Соммерс, коли вона навіть не підозрювала про існування містера Соммерса. Вона ж не тяготила себе такими болючими спогадами. У неї не було часу – жодної секунди часу для минулого. Потреби теперішнього поглинали всю її увагу. Іноді її лякав образ майбутнього, мов смутне та похмуре чудовисько; однак, на щастя, завтра не настає ніколи.
Місіс Соммерс належала до людей, котрі знаються на справді вигідних покупках; до тих, хто можуть стояти годинами, дюйм за дюймом просуваючись у черзі за товаром за зниженою ціною. За потреби, вона могла б і ліктем штурхнути; вона навчилася схоплювати крам і міцно його тримати, заповзято та рішуче прирісши до нього, допоки її черга не надійде, байдуже коли це буде.
Однак, того дня вона була доволі слабка та втомлена. Вона проковтнула легкий сніданок – ні! Коли вона згадала про нього, десь поміж годуванням дітей, прибиранням та власним збиранням для походу за покупками, вона цілковито забула з’їсти хоч щось!
Вона сіла біля відносно порожнього прилавку на поворотний стілець, намагаючись набратися сил та відваги, щоб прорватися крізь численний натовп, що взяв у облогу шанці з батистом та тканиною для сорочок. Відчуття безсилля полонило її, і вона безпорадно опустила руки на прилавок. Вона була без рукавичок. Трохи згодом вона збагнула, що її рука торкається чогось надзвичайно м’якого та приємного на дотик. Вона глянула вниз та побачила, що її руки лежать на купі шовкових панчіх. На вивісці поруч було вказано, що ціну знижено з двох доларів п’ятдесяти центів до одного долара дев’яносто дев’яти центів; і молода дівчина, що стояла за прилавком, запитала, чи не бажає вона детальніше розглянути їхню лінію шовково-панчішних виробів. Вона усміхнулася так, немов її попросили глянути на тіару з діамантами, яку вона неодмінно придбає. Вона продовжувала торкатися м’яких, розкішно сяючих речей вже обома руками, припіднімаючи їх, щоб побачити, як вони переливаються та зміяться крізь її пальці.
Два рум’янці раптово спалахнули на її блідих щоках. Вона глянула на дівчину.
– «Думаєте, тут є восьмий з половиною розмір?»
Там було багато панчіх розміру вісім з половиною. Взагалі-то, їх було більше, ніж інших. Була пара світло-блакитних, пара лавандових, кілька пар повністю чорних і розмаїтих відтінків брунатних і сірих. Місіс Соммерс обрала пару чорних і розглядала їх дуже довго та прискіпливо. Вона хотіла дослідити їх текстуру, яка, як переконувала продавчиня, була чудовою.
– «Долар і дев’яносто дев’ять центів», – замислилася вона вголос. – «Гаразд, я візьму цю пару».
Простягнувши дівчині купюру в п’ять доларів, вона очікувала на решту і свій пакунок. Яким крихітним був пакуночок! Здавалося, що він загубився в глибинах її старої, обшарпаної сумки для покупок.
Після цього місіс Соммерс відійшла від прилавку. Вона викликала ліфт та піднялася до кімнат відпочинку для жінок. Там, у віддаленому куточку, вона змінила свої бавовняні панчохи на нові, щойно придбані шовкові. Вона не аналізувала, не шукала причин і не прагнула пояснити задоволенням мотив свого вчинку. Вона взагалі не думала. Їй здалося, що хоч на деякий час вона відпочине від невпинної та стомлюючої рутини, піддавшись механічному імпульсу, що спрямовував її та звільняв від відповідальності.
Яким приємним був дотик сирого шовку до її плоті! Їй здалося, що вона немов лежить у м’якому кріслі і насолоджується його розкішністю. На певний час вона занурилася в це відчуття. Потім вона взула свої черевики, скрутила докупи бавовняні панчохи і шпурнула їх у сумку. Після цього вона впевнено попрямувала до взуттєвого відділення і сіла для примірки.
Їй було важко догодити. Продавець не зрозуміє її, він не зможе підібрати черевики до її панчіх; її було не так вже й легко вдовольнити. Вона припідняла свою спідницю, покрутила ногами та повертіла головою дивлячись на поліровані, гостроконечні черевики. Її ступня та щиколотка виглядали неймовірно красивими. Вона не усвідомлювала, що вони належать їй, є її частиною. Вона прагнула довершеного й елегантного вигляду; вона сказала молодому юнакові, котрий її обслуговував, що не заперечує проти доплати в долар чи два заради бажаного.
Місіс Соммерс не приміряла рукавички вже дуже давно. За виняткових оказій вона купувала пару, що завжди була «за справді вигідною ціною» – настільки низькою, що безглуздо та безпідставно було й сподіватися, що вони личитимуть до руки.
Тепер вона поклала лікоть на подушечку на прилавку для рукавиць, і чарівна, мила молода дівчина майстерно та делікатно натягнула на руку місіс Соммерс довгу лайкову рукавичку. Вона погладила її вздовж до зап’ястя і акуратно застібнула; вони обидві на секунду чи дві завмерли в німому захопленні спогляданням маленької симетричної руки у рукавичці. Однак, були й інші місця, де вартувало б витратити гроші.
За кілька метрів вниз вулицею на вітрині були виставлені книги та журнали. Місіс Соммерс придбала два дорогих журнали – з таких, які вона звикла читати в дні, коли різні приємні речі були для неї звичними. Вона попросила їх не загортати. Під час ходьби вона підіймала свою спідницю так високо, як тільки було можливо. Її панчішки, черевички та щільно прилягаючі рукавички приголомшливо на ній виглядали, а також давали їй відчуття впевненості та належності до вишукано одягнутої більшості.
Вона добряче зголодніла. За інших обставин вона залишалася б голодною до повернення додому, де вона приготувала б чаю і перекусила чимось наявним. Проте зараз, піддавшись імпульсу, вона й подумати не могла про подібне.
Був там один ресторан на розі. Вона ніколи не входила всередину; іноді проходячи повз, вона вловлювала білосніжні скатертини, сяючий кришталь та офіціантів, які м’яко ступали обслуговуючи заможних людей.
Всупереч її побоюванням, її поява не привернула уваги, не викликала занепокоєння оточуючих. Вона вмостилася за маленьким порожнім столиком, а уважний офіціант одразу виринув біля неї, щоб прийняти замовлення. Їй не хотілося надмірності; вона зробила доречне та смачне замовлення – півдюжини устриць «Блю Поінт», соковитий стейк зі свинини з крес-салатом, з солодкого – крем-фрапе, наприклад; бокал рейнвейну, а опісля – маленьку чашечку чорної кави.
Очікуючи на замовлення вона неквапливо зняла рукавички та поклала їх біля себе. Тоді вона взяла журнал і розглядала його, розрізаючи сторінки тупою стороною свого ножа. Все навколо виглядало неймовірно вишуканим. Сяяння кришталю та білосніжність скатертин виявилися навіть бездоганнішими, ніж здавалося крізь вікно. Невимушені леді та джентльмени, котрі обідали за такими ж маленькими столиками як і вона, здавалося, не звертають на неї жодної уваги. Було чути м’який, приємний потік музики, а легкий вітерець дмухав за вікном. Вона скуштувала трішки, і прочитала слово чи два, і зробила маленький ковточок бурштинового вина, і поворушила пальцями ніг у шовкових панчішках. Ціна за це все не мала жодного значення. Вона відрахувала необхідну суму офіціантові, і залишила чайові на його підносі, і він вклонився їй так, немов вона особа королівської крові.
В її гаманці ще залишалися гроші, і її наступна спокуса постала у вигляді афіші денної вистави.
Вона ввійшла до театру вже після початку вистави, і їй здалося, що в залі вже нема куди сісти. Однак, все ж залишилося кілька вільних місць, на одне з яких вона вмостилася між чудово одягненими жінками, котрі прийшли сюди змарнувати час, попоїсти цукерок, і продемонструвати своє барвисте вбрання. Багато ж інших прийшли лише заради вистави та акторської гри. Безсумнівно, ніхто з них не виявляв стільки уваги до того, що відбувалося навколо, як місіс Соммерс. Вона схопила все – і сцену, і акторів, і глядачів – в одному цілісному враженні, яким вона пройнялася і насолоджувалася. Вона сміялася з комічного, і плакала, як і розкішно вдягнена жінка поруч з нею, над трагічним. Вони навіть трохи поговорили. І жінка в розкішному вбранні, витерши очі та висякавшись у крихітний квадратик напарфумованого мережива, передала маленькій місіс Соммерс свою бонбоньєрку.
Вистава закінчилася, музика стихла, натовп розійшовся. Так наче сон закінчився. Люди розсипалися навсібіч. Місіс Соммерс попрямувала до рогу і чекала на канатний трамвай.
Чоловік з проникливим поглядом навпроти неї, здавалося вивчав її маленьке, бліде обличчя. Йому було важко розгадати його вираз. Направду, він не зрозумів абсолютно нічого, хіба що він був чаклуном, який зумів би розпізнати гостру жагу і палке бажання, щоб трамвай не зупинявся ніколи, а віз і віз її без кінця.
Питання капіталовкладення добряче її непокоїло. Протягом дня чи двох здавалося, ніби її охоплюють мрії, але насправді її поглинали розмірковування і розрахунки. Їй не хотілося квапитися; скоїти те, про що вона може згодом пошкодувати. В одну з тихих годин ночі, коли вона лежала, подумки розробляючи план, їй здалося, що вона чітко бачить шлях належного та розсудливого використання грошей.
Долар чи два вартувало б додати до суми, яка зазвичай сплачувалася за черевички Джені, щоб вони носилися суттєво довше, ніж зазвичай. Вона придбала б так багато ярдів перкалю для нових сорочок хлопцям, Джені та Меґ! І то при тому, що раніше вона збиралася їх просто залатати. Меґ варто було б купити нову сукню. На вітринах магазину вона бачила кілька красивих моделей за справді вигідною ціною. Окрім того, залишиться достатньо грошей для нових панчіх – зо дві пари на кожного – і латання збереже їх на деякий час! Хлопцям вона придбає картузи, а дівчатам – солом’яні капелюшки. Образ її маленьких, чистих та – чи не вперше в їхньому житті – вишукано вбраних в нове діточок захоплював її, викликаючи збадьорююче та неспокійне передчуття.
Іноді сусіди говорили про ті «кращі дні» маленької місіс Соммерс, коли вона навіть не підозрювала про існування містера Соммерса. Вона ж не тяготила себе такими болючими спогадами. У неї не було часу – жодної секунди часу для минулого. Потреби теперішнього поглинали всю її увагу. Іноді її лякав образ майбутнього, мов смутне та похмуре чудовисько; однак, на щастя, завтра не настає ніколи.
Місіс Соммерс належала до людей, котрі знаються на справді вигідних покупках; до тих, хто можуть стояти годинами, дюйм за дюймом просуваючись у черзі за товаром за зниженою ціною. За потреби, вона могла б і ліктем штурхнути; вона навчилася схоплювати крам і міцно його тримати, заповзято та рішуче прирісши до нього, допоки її черга не надійде, байдуже коли це буде.
Однак, того дня вона була доволі слабка та втомлена. Вона проковтнула легкий сніданок – ні! Коли вона згадала про нього, десь поміж годуванням дітей, прибиранням та власним збиранням для походу за покупками, вона цілковито забула з’їсти хоч щось!
Вона сіла біля відносно порожнього прилавку на поворотний стілець, намагаючись набратися сил та відваги, щоб прорватися крізь численний натовп, що взяв у облогу шанці з батистом та тканиною для сорочок. Відчуття безсилля полонило її, і вона безпорадно опустила руки на прилавок. Вона була без рукавичок. Трохи згодом вона збагнула, що її рука торкається чогось надзвичайно м’якого та приємного на дотик. Вона глянула вниз та побачила, що її руки лежать на купі шовкових панчіх. На вивісці поруч було вказано, що ціну знижено з двох доларів п’ятдесяти центів до одного долара дев’яносто дев’яти центів; і молода дівчина, що стояла за прилавком, запитала, чи не бажає вона детальніше розглянути їхню лінію шовково-панчішних виробів. Вона усміхнулася так, немов її попросили глянути на тіару з діамантами, яку вона неодмінно придбає. Вона продовжувала торкатися м’яких, розкішно сяючих речей вже обома руками, припіднімаючи їх, щоб побачити, як вони переливаються та зміяться крізь її пальці.
Два рум’янці раптово спалахнули на її блідих щоках. Вона глянула на дівчину.
– «Думаєте, тут є восьмий з половиною розмір?»
Там було багато панчіх розміру вісім з половиною. Взагалі-то, їх було більше, ніж інших. Була пара світло-блакитних, пара лавандових, кілька пар повністю чорних і розмаїтих відтінків брунатних і сірих. Місіс Соммерс обрала пару чорних і розглядала їх дуже довго та прискіпливо. Вона хотіла дослідити їх текстуру, яка, як переконувала продавчиня, була чудовою.
– «Долар і дев’яносто дев’ять центів», – замислилася вона вголос. – «Гаразд, я візьму цю пару».
Простягнувши дівчині купюру в п’ять доларів, вона очікувала на решту і свій пакунок. Яким крихітним був пакуночок! Здавалося, що він загубився в глибинах її старої, обшарпаної сумки для покупок.
Після цього місіс Соммерс відійшла від прилавку. Вона викликала ліфт та піднялася до кімнат відпочинку для жінок. Там, у віддаленому куточку, вона змінила свої бавовняні панчохи на нові, щойно придбані шовкові. Вона не аналізувала, не шукала причин і не прагнула пояснити задоволенням мотив свого вчинку. Вона взагалі не думала. Їй здалося, що хоч на деякий час вона відпочине від невпинної та стомлюючої рутини, піддавшись механічному імпульсу, що спрямовував її та звільняв від відповідальності.
Яким приємним був дотик сирого шовку до її плоті! Їй здалося, що вона немов лежить у м’якому кріслі і насолоджується його розкішністю. На певний час вона занурилася в це відчуття. Потім вона взула свої черевики, скрутила докупи бавовняні панчохи і шпурнула їх у сумку. Після цього вона впевнено попрямувала до взуттєвого відділення і сіла для примірки.
Їй було важко догодити. Продавець не зрозуміє її, він не зможе підібрати черевики до її панчіх; її було не так вже й легко вдовольнити. Вона припідняла свою спідницю, покрутила ногами та повертіла головою дивлячись на поліровані, гостроконечні черевики. Її ступня та щиколотка виглядали неймовірно красивими. Вона не усвідомлювала, що вони належать їй, є її частиною. Вона прагнула довершеного й елегантного вигляду; вона сказала молодому юнакові, котрий її обслуговував, що не заперечує проти доплати в долар чи два заради бажаного.
Місіс Соммерс не приміряла рукавички вже дуже давно. За виняткових оказій вона купувала пару, що завжди була «за справді вигідною ціною» – настільки низькою, що безглуздо та безпідставно було й сподіватися, що вони личитимуть до руки.
Тепер вона поклала лікоть на подушечку на прилавку для рукавиць, і чарівна, мила молода дівчина майстерно та делікатно натягнула на руку місіс Соммерс довгу лайкову рукавичку. Вона погладила її вздовж до зап’ястя і акуратно застібнула; вони обидві на секунду чи дві завмерли в німому захопленні спогляданням маленької симетричної руки у рукавичці. Однак, були й інші місця, де вартувало б витратити гроші.
За кілька метрів вниз вулицею на вітрині були виставлені книги та журнали. Місіс Соммерс придбала два дорогих журнали – з таких, які вона звикла читати в дні, коли різні приємні речі були для неї звичними. Вона попросила їх не загортати. Під час ходьби вона підіймала свою спідницю так високо, як тільки було можливо. Її панчішки, черевички та щільно прилягаючі рукавички приголомшливо на ній виглядали, а також давали їй відчуття впевненості та належності до вишукано одягнутої більшості.
Вона добряче зголодніла. За інших обставин вона залишалася б голодною до повернення додому, де вона приготувала б чаю і перекусила чимось наявним. Проте зараз, піддавшись імпульсу, вона й подумати не могла про подібне.
Був там один ресторан на розі. Вона ніколи не входила всередину; іноді проходячи повз, вона вловлювала білосніжні скатертини, сяючий кришталь та офіціантів, які м’яко ступали обслуговуючи заможних людей.
Всупереч її побоюванням, її поява не привернула уваги, не викликала занепокоєння оточуючих. Вона вмостилася за маленьким порожнім столиком, а уважний офіціант одразу виринув біля неї, щоб прийняти замовлення. Їй не хотілося надмірності; вона зробила доречне та смачне замовлення – півдюжини устриць «Блю Поінт», соковитий стейк зі свинини з крес-салатом, з солодкого – крем-фрапе, наприклад; бокал рейнвейну, а опісля – маленьку чашечку чорної кави.
Очікуючи на замовлення вона неквапливо зняла рукавички та поклала їх біля себе. Тоді вона взяла журнал і розглядала його, розрізаючи сторінки тупою стороною свого ножа. Все навколо виглядало неймовірно вишуканим. Сяяння кришталю та білосніжність скатертин виявилися навіть бездоганнішими, ніж здавалося крізь вікно. Невимушені леді та джентльмени, котрі обідали за такими ж маленькими столиками як і вона, здавалося, не звертають на неї жодної уваги. Було чути м’який, приємний потік музики, а легкий вітерець дмухав за вікном. Вона скуштувала трішки, і прочитала слово чи два, і зробила маленький ковточок бурштинового вина, і поворушила пальцями ніг у шовкових панчішках. Ціна за це все не мала жодного значення. Вона відрахувала необхідну суму офіціантові, і залишила чайові на його підносі, і він вклонився їй так, немов вона особа королівської крові.
В її гаманці ще залишалися гроші, і її наступна спокуса постала у вигляді афіші денної вистави.
Вона ввійшла до театру вже після початку вистави, і їй здалося, що в залі вже нема куди сісти. Однак, все ж залишилося кілька вільних місць, на одне з яких вона вмостилася між чудово одягненими жінками, котрі прийшли сюди змарнувати час, попоїсти цукерок, і продемонструвати своє барвисте вбрання. Багато ж інших прийшли лише заради вистави та акторської гри. Безсумнівно, ніхто з них не виявляв стільки уваги до того, що відбувалося навколо, як місіс Соммерс. Вона схопила все – і сцену, і акторів, і глядачів – в одному цілісному враженні, яким вона пройнялася і насолоджувалася. Вона сміялася з комічного, і плакала, як і розкішно вдягнена жінка поруч з нею, над трагічним. Вони навіть трохи поговорили. І жінка в розкішному вбранні, витерши очі та висякавшись у крихітний квадратик напарфумованого мережива, передала маленькій місіс Соммерс свою бонбоньєрку.
Вистава закінчилася, музика стихла, натовп розійшовся. Так наче сон закінчився. Люди розсипалися навсібіч. Місіс Соммерс попрямувала до рогу і чекала на канатний трамвай.
Чоловік з проникливим поглядом навпроти неї, здавалося вивчав її маленьке, бліде обличчя. Йому було важко розгадати його вираз. Направду, він не зрозумів абсолютно нічого, хіба що він був чаклуном, який зумів би розпізнати гостру жагу і палке бажання, щоб трамвай не зупинявся ніколи, а віз і віз її без кінця.
Переклад оповідання американської письменниці-феміністки 19 століття Кейт Шопен "Пара шовкових панчішок" - Kate Chopin "A Pair of Silk Stockings"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію