ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Артамонова (1995) /
Проза
Кейт Шопен "Історія Однієї Години" - Kate Chopin "A Story of an Hour"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кейт Шопен "Історія Однієї Години" - Kate Chopin "A Story of an Hour"
Через хворе серце місіс Маллард, чимало зусиль було докладено для того, щоб якнайделікатніше повідомити їй новину про смерть її чоловіка.
Саме її сестра Жозефіна повідомила їй новину в обривистих реченнях: завуальовані натяки розкривалися в недомовках. Друг її чоловіка, Річардс, також був поруч. Саме він з’їздив в офіс газети, після того як отримав звістку про нещасний випадок на залізниці з ім’ям Брентлі Малларда, яке очолювало список загиблих. Він витратив трохи часу для перевірки її достовірності, надіславши ще одну телеграму, і поквапився випередити якогось іншого, менш турботливого та менш делікатного друга, котрий міг би повідомити цю сумну новину.
Вона сприйняла новину зовсім не так, як її сприйняли б інші жінки – з паралізуючою нездатністю збагнути її значення. Вона раптово несамовито заридала на руках у своєї сестри. Коли шторм горя вщух, вона самотужки піднялася до своєї кімнати. Вона не хотіла, щоб її супроводжували.
Там, навпроти вікна, стояв зручний просторий фотель. Вона опустилася в нього під тиском фізичного виснаження, яке полонило її тіло і, здавалося, дісталося й до її душі. З фотелю їй було видно верхівки дерев, що росли на відкритій площі перед будинком та були сповнені тріпотінням нового весняного життя. В повітрі витав приємний смак дощу. Вулицею нижче, рознощик голосно пропонував свій крам. Звуки віддаленої пісні, яку хтось співав, ледь до неї долинали, а незліченні горобці цвірінькали на карнизі даху.
З її вікна, крізь хмари, які зійшлися та скупчилися на заході, вже тут і там проглядалися клаптики блакитного неба. Вона сиділа, закинувши голову назад на подушку фотеля, цілковито нерухомо; лише ридання, що піднімалося до її горла, трусило нею, мов заплаканою дитиною, яка, заснувши, й далі продовжує схлипувати.
Вона була молодою, з гарним, спокійним обличчям, лінії якого виражали стриманість і навіть впевнену силу. Але зараз її очі тьмяно та нерухомо вдивлялися в ті клаптики блакитного неба. Цей погляд не виражав нічого, а радше свідчив про тимчасову відсутність будь-яких думок.
Її охоплював жах: щось наближалося до неї. Що це було? Вона не знала; це було щось ледь помітне та невловиме для визначення. Але вона відчувала, як воно підкрадається з неба, сягаючи її через звуки, запахи та колір, які заповнювали повітря.
Тепер її груди збуджено піднімалися та опускалися. Вона почала розпізнавати те, що хотіло оволодіти нею, і вона боролася з ним своєю волею – такою ж безсилою, як і її дві тонкі руки.
Коли вона втратила контроль над собою, тихий шепіт вирвався крізь її ледь розімкнуті губи. Вона повторювала це знову і знову, в такт з диханням: «вільна, вільна, вільна!». Порожній жаский погляд покинув її очі. Вони стали проникливими та яскравими. Її пульс пришвидшився, і притік крові зігрів та розслабив кожен дюйм її тіла.
Вона не переставала запитувати себе, чи не є жахливою радість, що її охопила. Ясне та піднесене сприйняття змусило її відкинути таке припущення, як надто спрощене.
Вона знала, що знову ридатиме, коли побачить добрі ніжні руки складеними на грудях, а обличчя, яке ніколи більше не гляне на неї з любов’ю – нерухомим, сірим і мертвим. Але, за межами тієї гіркої миті вона бачила довгу череду років, які належатимуть лише їй одній. І вона розкрила та простягла свої руки, запрошуючи їх.
Більше ніхто не житиме для неї протягом наступних років – лише вона сама житиме для себе. Ніхто більше не буде нав’язувати їй своїх бажань, з тим сліпим заповзяттям, з яким чоловіки та жінки свято вірять у своє виключне право нав’язувати власну волю іншій половинці. В коротку мить осяяння, такі дії, що вчинялися хоч з добрим, хоч з поганим наміром, видавалися їй ледь не злочинними.
Іноді вона любила його. Частіше – ні. Яке це має значення! Чого вартує любов, ця нерозгадана таїна, у порівнянні з самоствердженням, яке вона раптово усвідомила як найсильніший імпульс власного існування!
– «Вільна! Тілом та душею вільна!» – продовжувала вона шепотіти.
Жозефіна стояла навколішки перед її зачиненими дверима, притиснувшись губами до отвору для ключа, та благала, щоб її впустили.
– «Луїзо, відчини двері! Я прошу, відчини двері – ти собі щось заподієш! Що ти робиш, Луїзо? Заради всього святого, відчини двері».
– «Іди геть! Нічого я собі не заподію». Ні, крізь те відчинене вікно вона пила сам еліксир життя.
В її уяві постали її майбутні дні. Весняні дні, і літні дні, і всілякі дні, які належатимуть лише їй. Вона промовила швидку молитву за довге життя. Тільки-но вчора, вона здригалася від однієї лише думки про довге життя.
Вона встала і відчинила надоїдливості своєї сестри двері. Гарячковий тріумф палав в її очах, і вона трималася мов богиня Перемоги. Вона обхопила руками талію сестри, і вони вдвох зійшли сходами. Внизу на них очікував Річардс.
Хтось відчинив вхідні двері ключем. То був Брентлі Маллард; трохи запилюжений з дороги він спокійно тримав саквояж та парасолю. Він знаходився далеко від місця нещасного випадку, ба навіть не підозрював, що він трапився. Він здивовано завмер від пронизливого вереску Жозефіни, від швидкого руху Річардса, котрий намагався встати перед Брентлі, щоб дружина його не побачила.
Але Річардс не встиг.
Лікарі, що прийшли згодом, сказали, що вона померла від серцевої хвороби – померла від радості.
Саме її сестра Жозефіна повідомила їй новину в обривистих реченнях: завуальовані натяки розкривалися в недомовках. Друг її чоловіка, Річардс, також був поруч. Саме він з’їздив в офіс газети, після того як отримав звістку про нещасний випадок на залізниці з ім’ям Брентлі Малларда, яке очолювало список загиблих. Він витратив трохи часу для перевірки її достовірності, надіславши ще одну телеграму, і поквапився випередити якогось іншого, менш турботливого та менш делікатного друга, котрий міг би повідомити цю сумну новину.
Вона сприйняла новину зовсім не так, як її сприйняли б інші жінки – з паралізуючою нездатністю збагнути її значення. Вона раптово несамовито заридала на руках у своєї сестри. Коли шторм горя вщух, вона самотужки піднялася до своєї кімнати. Вона не хотіла, щоб її супроводжували.
Там, навпроти вікна, стояв зручний просторий фотель. Вона опустилася в нього під тиском фізичного виснаження, яке полонило її тіло і, здавалося, дісталося й до її душі. З фотелю їй було видно верхівки дерев, що росли на відкритій площі перед будинком та були сповнені тріпотінням нового весняного життя. В повітрі витав приємний смак дощу. Вулицею нижче, рознощик голосно пропонував свій крам. Звуки віддаленої пісні, яку хтось співав, ледь до неї долинали, а незліченні горобці цвірінькали на карнизі даху.
З її вікна, крізь хмари, які зійшлися та скупчилися на заході, вже тут і там проглядалися клаптики блакитного неба. Вона сиділа, закинувши голову назад на подушку фотеля, цілковито нерухомо; лише ридання, що піднімалося до її горла, трусило нею, мов заплаканою дитиною, яка, заснувши, й далі продовжує схлипувати.
Вона була молодою, з гарним, спокійним обличчям, лінії якого виражали стриманість і навіть впевнену силу. Але зараз її очі тьмяно та нерухомо вдивлялися в ті клаптики блакитного неба. Цей погляд не виражав нічого, а радше свідчив про тимчасову відсутність будь-яких думок.
Її охоплював жах: щось наближалося до неї. Що це було? Вона не знала; це було щось ледь помітне та невловиме для визначення. Але вона відчувала, як воно підкрадається з неба, сягаючи її через звуки, запахи та колір, які заповнювали повітря.
Тепер її груди збуджено піднімалися та опускалися. Вона почала розпізнавати те, що хотіло оволодіти нею, і вона боролася з ним своєю волею – такою ж безсилою, як і її дві тонкі руки.
Коли вона втратила контроль над собою, тихий шепіт вирвався крізь її ледь розімкнуті губи. Вона повторювала це знову і знову, в такт з диханням: «вільна, вільна, вільна!». Порожній жаский погляд покинув її очі. Вони стали проникливими та яскравими. Її пульс пришвидшився, і притік крові зігрів та розслабив кожен дюйм її тіла.
Вона не переставала запитувати себе, чи не є жахливою радість, що її охопила. Ясне та піднесене сприйняття змусило її відкинути таке припущення, як надто спрощене.
Вона знала, що знову ридатиме, коли побачить добрі ніжні руки складеними на грудях, а обличчя, яке ніколи більше не гляне на неї з любов’ю – нерухомим, сірим і мертвим. Але, за межами тієї гіркої миті вона бачила довгу череду років, які належатимуть лише їй одній. І вона розкрила та простягла свої руки, запрошуючи їх.
Більше ніхто не житиме для неї протягом наступних років – лише вона сама житиме для себе. Ніхто більше не буде нав’язувати їй своїх бажань, з тим сліпим заповзяттям, з яким чоловіки та жінки свято вірять у своє виключне право нав’язувати власну волю іншій половинці. В коротку мить осяяння, такі дії, що вчинялися хоч з добрим, хоч з поганим наміром, видавалися їй ледь не злочинними.
Іноді вона любила його. Частіше – ні. Яке це має значення! Чого вартує любов, ця нерозгадана таїна, у порівнянні з самоствердженням, яке вона раптово усвідомила як найсильніший імпульс власного існування!
– «Вільна! Тілом та душею вільна!» – продовжувала вона шепотіти.
Жозефіна стояла навколішки перед її зачиненими дверима, притиснувшись губами до отвору для ключа, та благала, щоб її впустили.
– «Луїзо, відчини двері! Я прошу, відчини двері – ти собі щось заподієш! Що ти робиш, Луїзо? Заради всього святого, відчини двері».
– «Іди геть! Нічого я собі не заподію». Ні, крізь те відчинене вікно вона пила сам еліксир життя.
В її уяві постали її майбутні дні. Весняні дні, і літні дні, і всілякі дні, які належатимуть лише їй. Вона промовила швидку молитву за довге життя. Тільки-но вчора, вона здригалася від однієї лише думки про довге життя.
Вона встала і відчинила надоїдливості своєї сестри двері. Гарячковий тріумф палав в її очах, і вона трималася мов богиня Перемоги. Вона обхопила руками талію сестри, і вони вдвох зійшли сходами. Внизу на них очікував Річардс.
Хтось відчинив вхідні двері ключем. То був Брентлі Маллард; трохи запилюжений з дороги він спокійно тримав саквояж та парасолю. Він знаходився далеко від місця нещасного випадку, ба навіть не підозрював, що він трапився. Він здивовано завмер від пронизливого вереску Жозефіни, від швидкого руху Річардса, котрий намагався встати перед Брентлі, щоб дружина його не побачила.
Але Річардс не встиг.
Лікарі, що прийшли згодом, сказали, що вона померла від серцевої хвороби – померла від радості.
Переклад оповідання американської письменниці-феміністки 19 століття Кейт Шопен "Історія Однієї Години" - Kate Chopin "A Story of an Hour"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Кейт Шопен "Єгипетська Цигарка" - Kate Chopin "An Egyptian Cigarette""
• Перейти на сторінку •
"Кейт Шопен "Її листи" - Kate Chopin "Her Letters""
• Перейти на сторінку •
"Кейт Шопен "Її листи" - Kate Chopin "Her Letters""
Про публікацію