ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ЙОГО ПОРТРЕТ
Візьми портрет мій; хоч кажу: “Прощай!” –
Твій в моїм серці лишиться нехай;
Моя лиш тінь це, та хай остається,
Як і помру – і з тінню тінь зіллється.
Й коли вернусь, негоди всі здолавши
І веслами долоні обідравши,
Заволосатівши грудьми й щоками,
Вже з сивими на скронях волосками;
Костей мішок, засмаглий, на вітрах
Продублений, що порохом пропах, –
І дорікнуть тобі, що полюбила
Бродягу – доля вже таким зробила, –
Колишній лик портрет цей воскресить
Й збагнеш ти – це любові не грозить:
Він серцем не мінявсь, як розлучився,
Й обожнювати теж не розучився.
Як полюбила за красу і брови, –
Було за їжу молоко в любові;
Але ж чи годуватись їй і нині
Тим, що годиться й добре лиш дитині?
ЄРЕСЬ
Дозволь тобі служить, але не так,
Як ті, чий живиться любові смак
З вельможних слів і жестів подаянь;
Ні, не занось в число своїх надбань,
Мов ідолопоклонників, що згодні
Лестити лиш, а з привілеїв жодні
Не треба. Ймень порожніх не шаную
Й лиш послуги такі я пропоную,
Що в змозі чимсь самі компенсуватись:
Як фаворит – ним бути, а не зватись.
Коли чистилища не знав ще мук:
Ні клятв цих, ні цілунків, ні розлук,
Що віроломні й плодять лиш печаль, –
Вважав: ти серцем – віск, душею – сталь.
Так квіти, що дістались течії,
В обійми вир заманює свої
І топить; зваблює так свічки око
Метелика – й поплатиться жорстоко,
Як обгорить; і біс таким же вдавсь:
Тих ігнорує, хто йому продавсь.
Як бачу річку, що повільно плине
З дзюрчанням або ж, як у сон порине,
В мовчанні; і руслу своєму вірна,
Що звичне їй, – та стане враз манірна
І брижами себе усю схвилює,
Як з віт якась, нагнувшись, поцілує
Її, й коли цілунків цих додасться,
То в берегах своїх почне метаться
Й, один із них підмивши, грізно рине
В прорив з бурлінням, і старе покине
Русло, хоч завіряє, що вернеться,
Й уже біжить новим, як заманеться, –
Звіща цієї річки течія:
Вона – ця річка, а русло те – я.
Твоя жорстокість в серці моїм хай
Не зроджує безпомічний відчай;
Любов, щоб їй здолати бузувірство,
Ніщо так не озброїть, як презирство.
Пильніш на тебе гляну я й уздрію
Смерть на щоках, в очах же – млу й завію,
Лиш милосердя й тіні не знайду
І від твого кохання відпаду,
Мов ті народи, що зреклися Риму,
Зборовши силу чар твоїх незриму.
Чи б хто на єресь ще спромігсь таку?!
Відлучення ж мені, єретику!
МРІЯ
Моєї любки образ в серці в мене:
Медаллю в грудях вже йому зоріти –
Й прихилить, може, і її, шалене;
Царям з монет себе так дано зріти.
Йди геть й візьми з собою моє серце,
Що завелике стало вже мені:
Нема сил бути з пристрастю у герці,
Мук сповнені і ночі мої, й дні.
З очей ти зникнеш – й біль піде з тобою,
І мрія – вже цариця лиш одна,
Й зуміє розлучить мене з журбою,
Й чого не мав від тебе – дасть вона.
Й натішусь ласками твоїми вволю,
Й велю уяві, що це ти сама;
Принаймні, так позбавлюсь я від болю:
Нема в сні думки – то ж і мук нема.
Й коли після такої насолоди
Збуджусь я без розкаяння в душі,
То кращі від такої нагороди
Складу, ніж з мук і сліз були, вірші.
Все ж залишайся, серце: хай щеміти
Від болю будеш – мрія захистить;
Й хоч тут ти – та зникаєш знов щомиті:
Лиш запалив – а свічка вже коптить.
Хай глузду позбавля її свавілля:
Без серця бути – гірше божевілля.
Візьми портрет мій; хоч кажу: “Прощай!” –
Твій в моїм серці лишиться нехай;
Моя лиш тінь це, та хай остається,
Як і помру – і з тінню тінь зіллється.
Й коли вернусь, негоди всі здолавши
І веслами долоні обідравши,
Заволосатівши грудьми й щоками,
Вже з сивими на скронях волосками;
Костей мішок, засмаглий, на вітрах
Продублений, що порохом пропах, –
І дорікнуть тобі, що полюбила
Бродягу – доля вже таким зробила, –
Колишній лик портрет цей воскресить
Й збагнеш ти – це любові не грозить:
Він серцем не мінявсь, як розлучився,
Й обожнювати теж не розучився.
Як полюбила за красу і брови, –
Було за їжу молоко в любові;
Але ж чи годуватись їй і нині
Тим, що годиться й добре лиш дитині?
ЄРЕСЬ
Дозволь тобі служить, але не так,
Як ті, чий живиться любові смак
З вельможних слів і жестів подаянь;
Ні, не занось в число своїх надбань,
Мов ідолопоклонників, що згодні
Лестити лиш, а з привілеїв жодні
Не треба. Ймень порожніх не шаную
Й лиш послуги такі я пропоную,
Що в змозі чимсь самі компенсуватись:
Як фаворит – ним бути, а не зватись.
Коли чистилища не знав ще мук:
Ні клятв цих, ні цілунків, ні розлук,
Що віроломні й плодять лиш печаль, –
Вважав: ти серцем – віск, душею – сталь.
Так квіти, що дістались течії,
В обійми вир заманює свої
І топить; зваблює так свічки око
Метелика – й поплатиться жорстоко,
Як обгорить; і біс таким же вдавсь:
Тих ігнорує, хто йому продавсь.
Як бачу річку, що повільно плине
З дзюрчанням або ж, як у сон порине,
В мовчанні; і руслу своєму вірна,
Що звичне їй, – та стане враз манірна
І брижами себе усю схвилює,
Як з віт якась, нагнувшись, поцілує
Її, й коли цілунків цих додасться,
То в берегах своїх почне метаться
Й, один із них підмивши, грізно рине
В прорив з бурлінням, і старе покине
Русло, хоч завіряє, що вернеться,
Й уже біжить новим, як заманеться, –
Звіща цієї річки течія:
Вона – ця річка, а русло те – я.
Твоя жорстокість в серці моїм хай
Не зроджує безпомічний відчай;
Любов, щоб їй здолати бузувірство,
Ніщо так не озброїть, як презирство.
Пильніш на тебе гляну я й уздрію
Смерть на щоках, в очах же – млу й завію,
Лиш милосердя й тіні не знайду
І від твого кохання відпаду,
Мов ті народи, що зреклися Риму,
Зборовши силу чар твоїх незриму.
Чи б хто на єресь ще спромігсь таку?!
Відлучення ж мені, єретику!
МРІЯ
Моєї любки образ в серці в мене:
Медаллю в грудях вже йому зоріти –
Й прихилить, може, і її, шалене;
Царям з монет себе так дано зріти.
Йди геть й візьми з собою моє серце,
Що завелике стало вже мені:
Нема сил бути з пристрастю у герці,
Мук сповнені і ночі мої, й дні.
З очей ти зникнеш – й біль піде з тобою,
І мрія – вже цариця лиш одна,
Й зуміє розлучить мене з журбою,
Й чого не мав від тебе – дасть вона.
Й натішусь ласками твоїми вволю,
Й велю уяві, що це ти сама;
Принаймні, так позбавлюсь я від болю:
Нема в сні думки – то ж і мук нема.
Й коли після такої насолоди
Збуджусь я без розкаяння в душі,
То кращі від такої нагороди
Складу, ніж з мук і сліз були, вірші.
Все ж залишайся, серце: хай щеміти
Від болю будеш – мрія захистить;
Й хоч тут ти – та зникаєш знов щомиті:
Лиш запалив – а свічка вже коптить.
Хай глузду позбавля її свавілля:
Без серця бути – гірше божевілля.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію