ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Публіцистика
Дзвінок із минулого
Задзеленчав хатній телефон. Беру слухавку і чую: - Привіт, це Анатолій Петрович. Який, - питаю. - З твоєї юності, - чую у відповідь. У голові мізки пересипають і вишукують, хто це. Він називає прізвище. Згадую.
Хлопчина з Пермі навчався в авіаційному і на одній з наших студентських вилазок на природу він почув мій спів і закохався. Страшно, люто, до нестями. Приходив до мого гуртожитку, стояв годинами під вікнами, прибігав на всі концерти, де я співала. Кучеряве волосся, увесь у веснянках, добрий російський парубок із синіми очима. Він пропонував руку і серце, попросив сказати за нього свого брата, який навчався у військовій академії. Не допомогло. Відчувала, що ця людина з якогось іншого світу. Мій внутрішній сканер це побачив...
Пройшли роки...
І ось цей дзвінок з минулого.
Питаю, як життя? Відповідає, що бачу тебе по телевізору, слухаю по радіо, у бібліотеці взяв твої книги і прочитав. Але ж ти пишеш українською і говориш теж. Колись ти говорила по-нашому.
І пішло... Так ти бандерівка і для тебе Бандера герой?
-Так,- відповідаю. - Так він же вбивав росіян! - Як він міг убивати, коли він весь час був у в'язниці і ніколи не був у росії? - Так ти тепер за нього?
І ще. - Що ж ти пишеш брехню, що був голод? Я кажу, що мама розповідала і що в нашому селі збудовано обласний меморіал Голодомору. І так далі...
Ніщо його так не зашкребло, як я сказала, що я живу у себе вдома, а ти приїхав до нас і встановлюєш свої правила мовні і т.д.
Кажу, - хіба в Англії ти будеш просити російський язик?
Мовчить. А далі його висновок: як добре, що ти не захотіла піти за мене. От я одружився на українці, маю двох доньок і онуків, і всі вони думають так, як я.
І я так зраділа, що маю чуйку, яка не підвела мене в юності.
Люди, яка біда нам з такими. Їх не можна перевиховати, вони скрізь залишають свій отруйний слід, на жаль.
І як багато таких у нашій зболеній країні, замученій війною і ворогами всередині і зовні.
01.11.19
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дзвінок із минулого
Задзеленчав хатній телефон. Беру слухавку і чую: - Привіт, це Анатолій Петрович. Який, - питаю. - З твоєї юності, - чую у відповідь. У голові мізки пересипають і вишукують, хто це. Він називає прізвище. Згадую.
Хлопчина з Пермі навчався в авіаційному і на одній з наших студентських вилазок на природу він почув мій спів і закохався. Страшно, люто, до нестями. Приходив до мого гуртожитку, стояв годинами під вікнами, прибігав на всі концерти, де я співала. Кучеряве волосся, увесь у веснянках, добрий російський парубок із синіми очима. Він пропонував руку і серце, попросив сказати за нього свого брата, який навчався у військовій академії. Не допомогло. Відчувала, що ця людина з якогось іншого світу. Мій внутрішній сканер це побачив...
Пройшли роки...
І ось цей дзвінок з минулого.
Питаю, як життя? Відповідає, що бачу тебе по телевізору, слухаю по радіо, у бібліотеці взяв твої книги і прочитав. Але ж ти пишеш українською і говориш теж. Колись ти говорила по-нашому.
І пішло... Так ти бандерівка і для тебе Бандера герой?
-Так,- відповідаю. - Так він же вбивав росіян! - Як він міг убивати, коли він весь час був у в'язниці і ніколи не був у росії? - Так ти тепер за нього?
І ще. - Що ж ти пишеш брехню, що був голод? Я кажу, що мама розповідала і що в нашому селі збудовано обласний меморіал Голодомору. І так далі...
Ніщо його так не зашкребло, як я сказала, що я живу у себе вдома, а ти приїхав до нас і встановлюєш свої правила мовні і т.д.
Кажу, - хіба в Англії ти будеш просити російський язик?
Мовчить. А далі його висновок: як добре, що ти не захотіла піти за мене. От я одружився на українці, маю двох доньок і онуків, і всі вони думають так, як я.
І я так зраділа, що маю чуйку, яка не підвела мене в юності.
Люди, яка біда нам з такими. Їх не можна перевиховати, вони скрізь залишають свій отруйний слід, на жаль.
І як багато таких у нашій зболеній країні, замученій війною і ворогами всередині і зовні.
01.11.19
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію