Достеменні випадки инколи стають притчами.
Ти вважав би усе це, певно, зайвим.
Ймовірно, зараз
ти відчуваєш байдужість.

Втім, він
не відчуває байдужости,
бо від нього залишилась лишень жменька попелу,
котрий змішався з усесвітом, з пилюгою шляху,
котрий змішався з вітром,
з високим небом,
у якім він не знаходив Бога.
Бо не звертався поглядом до неба.
Земля – вона була йому ближчою.
І він студіював
у Сарагосі право Людини
і кровообіг Людини – в Парижі.
Еге ж бо. Він ніколи не споглядав
Бога
ні в собі,
ні в небі,
ні на іконі,
бо не відривав погляду
від людини і дороги.
Тому що все життя уникав
від погоні.
Син віку – він сторонився свого
часу,
загортаючись в плащ
від наглядачів,
голоду і снігу.
Він, хто вивчав потреби
і можливості людини,
Людина, котра вивчала Людину
задля Людини.
Він так і не звів свого погляду
до неба,
бо 1553 року,
в Женеві,
він згорів між полюсами століття:
між ненавистю людини
і невіглаством людини.

-----------

Иосиф Бродский

Стихи об испанце Мигуэле Сервете, еретике, сожжённом кальвинистами

Истинные случаи иногда становятся притчами.
Ты счел бы всё это, вероятно, лишним.
Вероятно, сейчас
ты испытываешь безразличие.

Впрочем, он
не испытывает безразличия,
ибо от него осталась лишь горсть пепла,
смешавшегося с миром, с пыльной дорогой,
смешавшегося с ветром,
с большим небом,
в котором он не находил Бога.
Ибо не обращал свой взор к небу.
Земля — она была ему ближе.
И он изучал в Сарагоссе право Человека
и кровообращение Человека —
в Париже.
Да. Он никогда не созерцал
Бога
ни в себе,
ни в небе,
ни на иконе,
потому что не отрывал взгляда
от человека и дороги.
Потому что всю жизнь уходил
от погони.
Сын века — он уходил от своего
века,
заворачиваясь в плащ
от соглядатаев,
голода и снега.
Он, изучавший потребность
и возможность
человека,
Человек, изучавший Человека для Человека.
Он так и не обратил свой взор
к небу,
потому что в 1653 году,
в Женеве,
он сгорел между двумя полюсами века:
между ненавистью человека
и невежеством человека.

<1959>