ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Андрій Боголюбський
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Андрій Боголюбський
Хто гріх бере на душу, той має пам’ятать:
За гріх той перед Богом йому відповідать
І дітям, і онукам на плечі ляже гріх,
На смертні муки грішник теж посилає їх.
Чи ж думав князь великий владимирський тоді,
Що вчинком своїм сина полишить у біді.
Гуляв собі князь Юрій в Кучковому дворі
З дружиною своєю на вранішній зорі,
Уздрів жону Кучкову і серцем запалав,
Забув про Боже слово, у мужа відібрав.
Був до жінок охочий, до гарних молодих.
Тож вчинок свій, напевно, він не вважав за гріх.
Господаря ж учинок той дуже розгнівив,
Він під замок дружину невірну посадив.
Шукає князь красуню – немає і сліда,
На Кучку зле й сердито все більше погляда.
Не стримався – в запалі за барки ухопив
І у безумнім шалі мечем нараз убив.
До ранку до самого тривала ще гульня,
Бо п’яної ватаги кров зовсім не спиня,
Дружинники за князя осушують чарки,
Що жадібний господар погинув навіки.,
Жоной не поділився із їхнім князь-вітцем
Тож, звісно, справедливо покараний за це.
На голову тверезу князь, начебто, прозрів,
Убитого даремно відверто пожалів,
Відмолював запально, так само, як вбивав
І, як зарадить лиху, у Бога все питав.
Та як тепер зарадиш? Життя не повернуть.
Душа Кучкова, врешті, трима до раю путь.
Щоб якось згладить рідним їх горе, князь рішив
Узять до свого двору обох його синів
Сиріт Петра й Якима. Хай при дворі ростуть,
Можливо, зможуть батька із часом позабуть?!
Його доньку Улиту за сина свого взяв
Андрія. І Кучкам так за свояка він став.
Хотів, аби забули мерзенний його гріх
Між милості і ласки, і князевих утіх.
Забути можуть люди, а Бог не забува
І через роки в душах синів та біль жива.
Не батькові, так сину платити довелось
За те, що у Кучковім обійсті відбулось.
Пройшли роки відтоді. Князь Юрій вже й помер,
Андрій великим князем владимирським тепер.
Боголюбивий, кажуть, хоч норовом крутий
І править, і дружину веде, як треба, в бій.
Запа́льний, як і батько. Коли не по його
Тоді чекати можна від князя усього.
Він Київ стер на порох, церкви не пожалів,
Як на престольний город упав князівський гнів.
У запалі, бувало, навколо сіяв смерть
І страхом душі повнив довколишніх ущерть.
Впав гнів його, говорять, на одного з синів,
Якого колись батько іще малим пригрів.
Страх може, навіть, з зайця сміливого зробить.
Кучковичі зібрались, рішили князя вбить.
Життя порятувати,помститись за вітця.
Жила занадто довго в їх душах кривда ця.
Зібрали навкруг себе покривджених других
Аби гріхом убивства ізмити смертний гріх.
Казали, що для помсти настав потрібний час:
«Сьогодні він скарає того, а завтра-нас!
Отож подбати треба про князя оцього!»
Дійшла й до князя звістка про те, що жде його.
Та він махнув рукою, не вірячи тому,
Все думав: Бог поможе у час лихий йому.
Він стільки церкви зводив, на храми скільки дав,
Недужим він і вбогим завжди допомагав,
Завжди молився ревно. Тож заслужив, мабуть,
Від Бога допомоги на весь життєвий путь.
Забув про гріх батьківський, про київські церкви,
Забув про тих, що скривдив, позбавив голови.
Даремно сподівався, що й Бог про те забув.
І в п’ятницю спокійно у ложниці заснув.
А змовники, тим часом, ножі свої гострять,
Вином гірким свій трепет стараються заллять.
Не можуть страх здолати, хоч і багато їх.
Їм страшно було брати на душу смертний гріх.
Та від вина забулись і совість залили
І у ложницю князя із зброєю пішли.
Ламати двері стали. Збудився князь Андрій,
У гніві сподівався меч вихопити свій.
Та змовники зарані меча того взяли,
Отож без страху п’яні до ложниці зайшли.
Накинулись на князя у темряві вони,
За руки ухопили, приперли до стіни.
Та він був сильним, дужим, одного ухопив,
Під себе його кинув. Від змовницьких мечів
Той враз залився кров’ю. Гадали, що то князь.
Аж доки розібрались, накинулися враз,
Сікли його мечами і шаблями сікли
І списами кололи. Та вбити не могли.
Весь у крові і ранах, він бився, наче звір,
Зібрав докупи сили, усі,що мав допір.
Знав, що нема пощади: чи він, а чи його,
Тож захищав щосили від них життя свого.
Та він один, їх – двадцять при зброї, п’яні, злі.
Чи знайдеться людина одна хоч на Землі,
Що зможе залишитись живою в цій борні?
Упав, нарешті, мовив: «Пощо ви так мені?
Яке вам зло від мене, що кров мою ллєте?
Дивіться, Бог помститься, коли мене вб’єте!»
Закрились його очі і затремтів увесь.
А змовники зраділи: кінець йому, кінець!
Із ложниці помчали в великому страху
Аби вином залити свій гріх. Та на лиху
Годину, князь оклигав, став кликати людей,
Зібравши усі сили, подався до сіней.
Вони ж почули голос, злякалися ураз:
Невже живий лишився страшний у гніві князь?!
Знов кинулись в ложницю, а князя там нема.
Враз холодом у серце повіяла зима.
Якщо живий лишиться князь – горе їм усім,
Жорстоко він помститься. Не жить на світі їм.
У страху поспішили мерщій його знайти,
Тепер не душу – тіло аби скоріш спасти.
І запалили свічі, і по слідах пішли
Сліди його криваві помітні їм були.
А він сидів, тим часом, під східцями в сінях,
Молився, прохав Бога, долав і розпач, й страх.
Знав: Бог лиш порятує. На диво сподівавсь,
Відтягував хвилину ту смертну бідний князь.
Даремно сподівався. Спустилися, знайшли
І знов його мечами штрикати узяли.
А він у мить останню із Богом говорив,
Який нещасне тіло так і не захистив.
Побили, порубали, аж від душі злягло,
А це вже на світанні на самому було.
І кинулись в палати за златом-серебром,
Кишені набивати всім князевим добром.
А біле тіло княже в городи відтягли,
Хотіли псам віддати, настільки злі були.
Ще вчора князь могутній, а нині – хто він є?
Нікому не потрібний скінчив життя своє.
Слуга єдиний вірний прибіг, його шукав,
Знайшов. І довго плакав, до Бога закликав,
Просив корзно чи ковер у злодіїв отих,
Щоб загорнути тіло. Вмолив нарешті їх.
Князь жив завжди в достатку, а вмер – і що він мав?
Прикрити навіть тіло слуга у вбивць благав.
Два дні не міг в божницю він тіло занести,
Просив вітця святого: «Відкрий та нас пусти!»
Та не пускали. Двері тримали на замку
І лиш слуга над паном пускав сльозу гірку.
Що лишилось від слави, що за життя була?
Куди вона від князя по смерті відійшла?
І все за гріх батьківський та і за власний гріх,
Що зупинить гординю і злість свою не зміг.
Покинутий, забутий, роздягнутий лежав
Хто керував ще вчора могутньою з держав.
Чекав, доки крамола утихне, накінець,
І мученика люди вдягнуть йому вінець.
Раб Божий Боголюбський по імені Андрій,
Що з долею своєю програв останній бій.
За гріх той перед Богом йому відповідать
І дітям, і онукам на плечі ляже гріх,
На смертні муки грішник теж посилає їх.
Чи ж думав князь великий владимирський тоді,
Що вчинком своїм сина полишить у біді.
Гуляв собі князь Юрій в Кучковому дворі
З дружиною своєю на вранішній зорі,
Уздрів жону Кучкову і серцем запалав,
Забув про Боже слово, у мужа відібрав.
Був до жінок охочий, до гарних молодих.
Тож вчинок свій, напевно, він не вважав за гріх.
Господаря ж учинок той дуже розгнівив,
Він під замок дружину невірну посадив.
Шукає князь красуню – немає і сліда,
На Кучку зле й сердито все більше погляда.
Не стримався – в запалі за барки ухопив
І у безумнім шалі мечем нараз убив.
До ранку до самого тривала ще гульня,
Бо п’яної ватаги кров зовсім не спиня,
Дружинники за князя осушують чарки,
Що жадібний господар погинув навіки.,
Жоной не поділився із їхнім князь-вітцем
Тож, звісно, справедливо покараний за це.
На голову тверезу князь, начебто, прозрів,
Убитого даремно відверто пожалів,
Відмолював запально, так само, як вбивав
І, як зарадить лиху, у Бога все питав.
Та як тепер зарадиш? Життя не повернуть.
Душа Кучкова, врешті, трима до раю путь.
Щоб якось згладить рідним їх горе, князь рішив
Узять до свого двору обох його синів
Сиріт Петра й Якима. Хай при дворі ростуть,
Можливо, зможуть батька із часом позабуть?!
Його доньку Улиту за сина свого взяв
Андрія. І Кучкам так за свояка він став.
Хотів, аби забули мерзенний його гріх
Між милості і ласки, і князевих утіх.
Забути можуть люди, а Бог не забува
І через роки в душах синів та біль жива.
Не батькові, так сину платити довелось
За те, що у Кучковім обійсті відбулось.
Пройшли роки відтоді. Князь Юрій вже й помер,
Андрій великим князем владимирським тепер.
Боголюбивий, кажуть, хоч норовом крутий
І править, і дружину веде, як треба, в бій.
Запа́льний, як і батько. Коли не по його
Тоді чекати можна від князя усього.
Він Київ стер на порох, церкви не пожалів,
Як на престольний город упав князівський гнів.
У запалі, бувало, навколо сіяв смерть
І страхом душі повнив довколишніх ущерть.
Впав гнів його, говорять, на одного з синів,
Якого колись батько іще малим пригрів.
Страх може, навіть, з зайця сміливого зробить.
Кучковичі зібрались, рішили князя вбить.
Життя порятувати,помститись за вітця.
Жила занадто довго в їх душах кривда ця.
Зібрали навкруг себе покривджених других
Аби гріхом убивства ізмити смертний гріх.
Казали, що для помсти настав потрібний час:
«Сьогодні він скарає того, а завтра-нас!
Отож подбати треба про князя оцього!»
Дійшла й до князя звістка про те, що жде його.
Та він махнув рукою, не вірячи тому,
Все думав: Бог поможе у час лихий йому.
Він стільки церкви зводив, на храми скільки дав,
Недужим він і вбогим завжди допомагав,
Завжди молився ревно. Тож заслужив, мабуть,
Від Бога допомоги на весь життєвий путь.
Забув про гріх батьківський, про київські церкви,
Забув про тих, що скривдив, позбавив голови.
Даремно сподівався, що й Бог про те забув.
І в п’ятницю спокійно у ложниці заснув.
А змовники, тим часом, ножі свої гострять,
Вином гірким свій трепет стараються заллять.
Не можуть страх здолати, хоч і багато їх.
Їм страшно було брати на душу смертний гріх.
Та від вина забулись і совість залили
І у ложницю князя із зброєю пішли.
Ламати двері стали. Збудився князь Андрій,
У гніві сподівався меч вихопити свій.
Та змовники зарані меча того взяли,
Отож без страху п’яні до ложниці зайшли.
Накинулись на князя у темряві вони,
За руки ухопили, приперли до стіни.
Та він був сильним, дужим, одного ухопив,
Під себе його кинув. Від змовницьких мечів
Той враз залився кров’ю. Гадали, що то князь.
Аж доки розібрались, накинулися враз,
Сікли його мечами і шаблями сікли
І списами кололи. Та вбити не могли.
Весь у крові і ранах, він бився, наче звір,
Зібрав докупи сили, усі,що мав допір.
Знав, що нема пощади: чи він, а чи його,
Тож захищав щосили від них життя свого.
Та він один, їх – двадцять при зброї, п’яні, злі.
Чи знайдеться людина одна хоч на Землі,
Що зможе залишитись живою в цій борні?
Упав, нарешті, мовив: «Пощо ви так мені?
Яке вам зло від мене, що кров мою ллєте?
Дивіться, Бог помститься, коли мене вб’єте!»
Закрились його очі і затремтів увесь.
А змовники зраділи: кінець йому, кінець!
Із ложниці помчали в великому страху
Аби вином залити свій гріх. Та на лиху
Годину, князь оклигав, став кликати людей,
Зібравши усі сили, подався до сіней.
Вони ж почули голос, злякалися ураз:
Невже живий лишився страшний у гніві князь?!
Знов кинулись в ложницю, а князя там нема.
Враз холодом у серце повіяла зима.
Якщо живий лишиться князь – горе їм усім,
Жорстоко він помститься. Не жить на світі їм.
У страху поспішили мерщій його знайти,
Тепер не душу – тіло аби скоріш спасти.
І запалили свічі, і по слідах пішли
Сліди його криваві помітні їм були.
А він сидів, тим часом, під східцями в сінях,
Молився, прохав Бога, долав і розпач, й страх.
Знав: Бог лиш порятує. На диво сподівавсь,
Відтягував хвилину ту смертну бідний князь.
Даремно сподівався. Спустилися, знайшли
І знов його мечами штрикати узяли.
А він у мить останню із Богом говорив,
Який нещасне тіло так і не захистив.
Побили, порубали, аж від душі злягло,
А це вже на світанні на самому було.
І кинулись в палати за златом-серебром,
Кишені набивати всім князевим добром.
А біле тіло княже в городи відтягли,
Хотіли псам віддати, настільки злі були.
Ще вчора князь могутній, а нині – хто він є?
Нікому не потрібний скінчив життя своє.
Слуга єдиний вірний прибіг, його шукав,
Знайшов. І довго плакав, до Бога закликав,
Просив корзно чи ковер у злодіїв отих,
Щоб загорнути тіло. Вмолив нарешті їх.
Князь жив завжди в достатку, а вмер – і що він мав?
Прикрити навіть тіло слуга у вбивць благав.
Два дні не міг в божницю він тіло занести,
Просив вітця святого: «Відкрий та нас пусти!»
Та не пускали. Двері тримали на замку
І лиш слуга над паном пускав сльозу гірку.
Що лишилось від слави, що за життя була?
Куди вона від князя по смерті відійшла?
І все за гріх батьківський та і за власний гріх,
Що зупинить гординю і злість свою не зміг.
Покинутий, забутий, роздягнутий лежав
Хто керував ще вчора могутньою з держав.
Чекав, доки крамола утихне, накінець,
І мученика люди вдягнуть йому вінець.
Раб Божий Боголюбський по імені Андрій,
Що з долею своєю програв останній бій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію