ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ЕПІТАЛАМА, НАПИСАНА В ЛІНКОЛЬНЗ ІННІ
Вже схід осяяв неба синь;
Встань, наречена, ліжко це покинь –
Вже не самотня в нього ти вернешся:
Донині ще було воно сумним
З твоїм відбитком, як в могилі, в нім;
Та вже плеча там іншого торкнешся.
Із простирадла звабні стегна ці
Звільни, бо вже як знов його накинеш,
Тут іншого ти стрінеш,
Що був незнаний – й вже рука в руці.
Нема, ніж радість, кращого з убрань –
В цей день у славі жінкою постань.
З вас кожна – лондонок – в собі
Таїть все наше золото й скарби;
Ви ангели й самі, та із собою
Ще тисячі їх приведете в дні,
Коли весільні зазвучать пісні,
Щоб вже навік розстатись із журбою.
І квітами, і брошкою убір
Прикрась, щоб чару більш було в обнові:
Поживу дасть любові
У нім квіт Флори й Індії сапфір;
Блаженство будеш мати з цих надбань –
В цей день у славі жінкою постань.
Й ви, безтурботні пустуни,
Мазунчики, сенаторів сини,
Умільці жарт чужий, як свій, явити;
Й сільські, що лиш худоба люба вам;
Й ви, що собі скит знань обрали, й там
Вже майже від зубрінь гермафродити, –
Сюди погляньте, як у храм веде
Її жених – й вже на лужок ступає,
Що в квітах потопає,
Й збентежена так всім, що її жде:
Не треба страху, й сорому, й зітхань –
В цей день у славі жінкою постань.
То ж, храме, двері відчини
Двостулкові – нехай ввійдуть вони,
Щоб тут, в тобі, магічно поєднатись;
Й твоїй, найненаситнішій з утроб,
Щоб потім й тіло їхнє, і їх гроб,
Як вже батьків візьмеш, могли дістатись.
Й ви відсьогодні жінка й чоловік,
Ділить на двох вам і здобутки, й втрати;
І вже не роз’єднати
Союз сердець двох, скріплених навік;
Й ви один одному – найкраща дань:
В цей день у славі жінкою постань.
Зимою в тім відрада дня,
Що дуже швидко ніч його зміня,
Й ждуть інші втіхи, ніж бенкет і гості;
Забави інші, ніж в танку кружляти,
Й себе не лиш кокетством забавляти, –
Та сонце десь застряло в високості,
Хоча його й швидкий зимою біг;
Й затримка враз; та все ж не зупинилось,
Й до заходу схилилось,
Й на землю сутінок вечірній ліг;
Згаса вже день у мороці смеркань –
В цю ніч у славі жінкою постань.
Зоря вечірня з неба вам
Шле промінь свій; чому ж у ліжко там
Їй не лягти самій теж? Припиняйте
Грать, музиканти; й, танцюристи, йдіть:
В спочинку собі втіху вже знайдіть;
І, хоч себе до звірів не рівняйте,
Та й ті після тягот всіх дня й пригод
Вночі все ж від турбот себе звільняють
І в лігвах починають
Труди вже інші, повні насолод;
Йдеш дівою – й вже інша з нього встань:
В цю ніч у славі жінкою постань.
То ж поясок свій розв’яжи
Й на вівтарі любовнім цім лежи,
Мов жертва ніжна; хай спаде додолу
Яскравий і розкішний твій убір;
Це дня наряд, щоб чарувавсь ним зір, –
Тебе ж, мов істину, зріть краще голу.
Для цноти лиш могила – ця постіль,
Й колискою стає чеснотам жінки:
Блаженства всі відтінки,
Незнані ще, ти винесеш звідтіль;
Й це будуть найсолодші з твоїх знань –
В цю ніч у славі жінкою постань.
Й жених цієї миті жде
В утіх передчутті, що в ній знайде;
Вона ж його чекає вже на ложі;
Мов жрець до вівтаря, й він так спішить,
Щоб, ставши на коліна, потрошить
Свою овечку. Небо й сили божі,
Їй дайте радість – й потім її сон
Благоговійний хай заколисає;
Й хай сонце вись осяє,
Коли проснеться. Й так без перепон,
Без втрат досягши сповнення бажань,
В цю ніч у славі жінкою постань.
Вже схід осяяв неба синь;
Встань, наречена, ліжко це покинь –
Вже не самотня в нього ти вернешся:
Донині ще було воно сумним
З твоїм відбитком, як в могилі, в нім;
Та вже плеча там іншого торкнешся.
Із простирадла звабні стегна ці
Звільни, бо вже як знов його накинеш,
Тут іншого ти стрінеш,
Що був незнаний – й вже рука в руці.
Нема, ніж радість, кращого з убрань –
В цей день у славі жінкою постань.
З вас кожна – лондонок – в собі
Таїть все наше золото й скарби;
Ви ангели й самі, та із собою
Ще тисячі їх приведете в дні,
Коли весільні зазвучать пісні,
Щоб вже навік розстатись із журбою.
І квітами, і брошкою убір
Прикрась, щоб чару більш було в обнові:
Поживу дасть любові
У нім квіт Флори й Індії сапфір;
Блаженство будеш мати з цих надбань –
В цей день у славі жінкою постань.
Й ви, безтурботні пустуни,
Мазунчики, сенаторів сини,
Умільці жарт чужий, як свій, явити;
Й сільські, що лиш худоба люба вам;
Й ви, що собі скит знань обрали, й там
Вже майже від зубрінь гермафродити, –
Сюди погляньте, як у храм веде
Її жених – й вже на лужок ступає,
Що в квітах потопає,
Й збентежена так всім, що її жде:
Не треба страху, й сорому, й зітхань –
В цей день у славі жінкою постань.
То ж, храме, двері відчини
Двостулкові – нехай ввійдуть вони,
Щоб тут, в тобі, магічно поєднатись;
Й твоїй, найненаситнішій з утроб,
Щоб потім й тіло їхнє, і їх гроб,
Як вже батьків візьмеш, могли дістатись.
Й ви відсьогодні жінка й чоловік,
Ділить на двох вам і здобутки, й втрати;
І вже не роз’єднати
Союз сердець двох, скріплених навік;
Й ви один одному – найкраща дань:
В цей день у славі жінкою постань.
Зимою в тім відрада дня,
Що дуже швидко ніч його зміня,
Й ждуть інші втіхи, ніж бенкет і гості;
Забави інші, ніж в танку кружляти,
Й себе не лиш кокетством забавляти, –
Та сонце десь застряло в високості,
Хоча його й швидкий зимою біг;
Й затримка враз; та все ж не зупинилось,
Й до заходу схилилось,
Й на землю сутінок вечірній ліг;
Згаса вже день у мороці смеркань –
В цю ніч у славі жінкою постань.
Зоря вечірня з неба вам
Шле промінь свій; чому ж у ліжко там
Їй не лягти самій теж? Припиняйте
Грать, музиканти; й, танцюристи, йдіть:
В спочинку собі втіху вже знайдіть;
І, хоч себе до звірів не рівняйте,
Та й ті після тягот всіх дня й пригод
Вночі все ж від турбот себе звільняють
І в лігвах починають
Труди вже інші, повні насолод;
Йдеш дівою – й вже інша з нього встань:
В цю ніч у славі жінкою постань.
То ж поясок свій розв’яжи
Й на вівтарі любовнім цім лежи,
Мов жертва ніжна; хай спаде додолу
Яскравий і розкішний твій убір;
Це дня наряд, щоб чарувавсь ним зір, –
Тебе ж, мов істину, зріть краще голу.
Для цноти лиш могила – ця постіль,
Й колискою стає чеснотам жінки:
Блаженства всі відтінки,
Незнані ще, ти винесеш звідтіль;
Й це будуть найсолодші з твоїх знань –
В цю ніч у славі жінкою постань.
Й жених цієї миті жде
В утіх передчутті, що в ній знайде;
Вона ж його чекає вже на ложі;
Мов жрець до вівтаря, й він так спішить,
Щоб, ставши на коліна, потрошить
Свою овечку. Небо й сили божі,
Їй дайте радість – й потім її сон
Благоговійний хай заколисає;
Й хай сонце вись осяє,
Коли проснеться. Й так без перепон,
Без втрат досягши сповнення бажань,
В цю ніч у славі жінкою постань.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію