Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Володимир Стасов. Концерт Д. М. Леонової
Переклав Василь Білоцерківський
Цей концерт відбудеться у вівторок, 13 березня, але мені випало бути сьогодні на репетиції, і скажу, що, хто любить російську музичну школу, хто здатний розуміти талановитість і значення нових російських музичних творів, той добре зробить, якщо піде на цей концерт. Окрім двох п’єс, увесь концерт складено з творів виключно російських, та ще яких: усіх обдарованих і цікавих! Це буде, отже, ще одна нова громова відсіч отим зухам, які так спритно розпорядилися минулого літа на всесвітній виставці, набрали три купи поганих речей, при найпомірнішій дозі важливого й істинно доброго, і мовби дали присягу переконати Європу, що останнім часом зовсім не маємо ані талановитих музикантів, ані талановитих творів – як вимело. Одначе погляньте, скільки тут, у концерті Д. М. Леонової, набралося достеменно прекрасного, справді нашого, а проте не чуваного і не баченого минулого літа в Парижі. Спочатку увертюра Ц. А. Кюї до «Кавказького бранця», річ надзвичайно талановита і вишукана, інструментована чарівно, точнісінько à la Балакірєв; увертюра самого Балакірєва «Король Лір», якої, звичайно, тому й не виконують у концертах музичного товариства, що в ній сидить величезне обдарування, і набагато пристойніше, звісно, грати там невідь яку нездарщину всіляких чехів та німців; «Сербська фантазія» М. А. Римського-Корсакова – твір палкий, живий, дивовижно-гарний, як усе, що створює цей автор, – і блискуче інструментований; урешті – «Малоросійський козачок» Даргомижського, який, хоча й був зіграний у Парижі, але як нещасно понівечений! Це в частині інструментальних речей. У частині співацьких: чудова «Казка про царівну Ладу» з «Псковитянки», яку, бувало, завжди так чарівно виконувала на сцені Д. М. Леонова; пісня розкольниці Марфи з опери «Хованщина» М. П. Мусоргського – одне з найліпших творінь цього автора за останній час; кілька романсів Глинки та пп. Балакірєва і Мусоргського, балада «Застонало сине море» з «Рогніди» Сєрова і, врешті, ще молитва з хором «В минуту жизни трудную» Глинки, повну інструментовану партитуру якої сам автор подарував 23 роки тому Д. М. Леоновій навіки у повну власність. Іноземних п’єс, як я вже сказав, – дві, і обидві капітальні: романс Жебрачки Фідеси з «Пророка» Меєрбера та «Вільшаний король» Франца Шуберта, якого чудесно інструментував Ліст. Обидві ці речі Д. М. Леонова виконує достоту відмінно, і особливо мене вразило те глибоко драматичне вираження, з яким вона вимовляє останні слова балади Шуберта: «…в его объятьях ребенок был – мертв!!!». Я сто разів чув цю баладу і в нас, і за кордоном, і мушу признатися: ні в кого ніколи не чув подібного вираження. Щодо виконання решти речей, голосових творів власне російської школи, тут не може не бути багато хорошого, відмінного, коли згадаємо, що Д. М. Леонова, при своєму чудовому обдаруванні, багато років послуговувалася порадами і вказівками самих Глинки і Даргомижського, а в останні роки – усіх нових російських композиторів.
Наша публіка завжди любила цю артистку, особливо коли вона виконувала характерні національні типи й наші національні музичні твори. Напевне, публіка зустріне артистку з симпатією й тепер, коли вона повернулася з музичних мандрів Японією, Китаєм, Північною Америкою та багатьма країнами Європи, де старалася познайомити з російською музикою і російською талановитістю тисячі людей. Не треба забувати ще й того, що Д. М. Леонову не пускають на театр, як багатьох інших обдарованих артистів. Отож нехай хоч публіка буде до неї добра.
Першодрук: «Новое время». – 1879. - № 1090. – 12 березня.
Коментар
У низці своїх робіт Стасов викриває різних реакційних критиків, які безсоромно використовують музичну рекламу для власних ницих цілей. Такій діяльності Стасов протиставляє високоідейну пропаганду через пресу значних явищ художнього життя. До виступів цього ґатунку належить і стаття «Концерт Д. М. Леонової».
Дарія Михайлівна Леонова (1835 [1]–1896) була видатною співачкою російської національної реалістичної школи. За словами сучасників, вона мала задушевне і дзвінке контральто значного діапазону. Глинка вважав її «самородним російським талантом» і особливо цінував її виконання російських пісень. Мусоргський називав її «надзвичайною людиною» і вважав, що в ній є «енергія, потуга, корінна глибина почуття, усе, що неминуче захоплює і приковує». Римський-Корсаков говорив, що «в речах драматичних і комічних вона бувала часто неповторна» [2].
Наприкінці 1850-х рр. Дарія Леонова вкупі з Йосипом Петровим стояли на чолі російської оперної трупи, особливо виокремлюючись у характерних ролях. Прослуживши в Маріїнському театрі 22 роки, вона покинула сцену і зайнялася концертною діяльністю. Виступала в багатьох російських містах, зокрема на Уралі та в Сибіру, гастролювала у Відні, Парижі, співала в Китаї, Японії, Америці. 1879 року разом із Мусоргським здійснила велику концертну поїздку Волгою, Україною, Кримом і центральною частиною Росії. Наприкінці життя зайнялася педагогікою, заснувала в Петербурзі вокальні курси, запросивши концертмейстером Мусоргського. Після його смерті продовжувала займатися викладанням у Петербурзі й певний час у Москві [3]. Виконавська діяльність Леонової, яку творчо виховали Глинка, Даргомижський, Мусоргський та інші видатні російські композитори, що розучували з нею свої опери, мала величезне значення у справі пропаганди вітчизняної творчості, зокрема творів молодої російської музичної школи, не лише на батьківщині, але й за кордоном; звідси й ставлення Стасова до неї, його турбота про те, аби прийдешній концерт Леонової не пройшов у порожній залі.
У статті порушено питання концертного репертуару. Стасов уже не раз виступав з критикою наявних програм, наголошуючи, що центральне місце в них повинні посідати твори Глинки, Даргомижського, композиторів «Могутньої купки»; у статті про Леонову він дає мовби взірець такої програми.
Говорячи про російські концерти на Всесвітній паризькій виставці, Стасов має на увазі концерти 1878 р., які відбувалися в залі палацу Трокадеро під орудою Миколи Рубінштейна. Він не раз виступав з критикою цих концертів, дорікаючи диригентові за неправильну побудову програм, у яких серед російських було представлено твори Чайковського, Антона Рубінштейна, Варламова, Гурильова, Бортнянського і були майже відсутні твори композиторів «Могутньої купки»; не подобалося Стасову і диригування М. Рубінштейна [4].
[1] Нині вважається, що Леонова, за різними даними, могла народитися 1829, 1834 або 1835 року. – Прим. перекладача.
[2] Лист М. І. Глинки до К. О. Булгакова за 23 червня 1855 р. – див.: «Полное собрание писем М. И. Глинки», видав Мих. Фіндейзен, СПб., 1907, с. 447; лист М. П. Мусоргського до М. І. Федорової та П. О. і С. П. Наумових за 30 липня 1879 р. – див. у збірнику «М. П. Мусоргский. Письма и документы», зібрав і підготував до друку А. М. Римський-Корсаков, М.–Л., 1932, лист № 216, с. 383; М. А. Римський-Корсаков. «Летопись моей музыкальной жизни», вид. 5-те, М., 1935, с. 187. – Прим. М. Блінової.
[3] Леонова заснувала свої вокальні курси в Петербурзі 1880 р., після повернення зі спільної з Мусоргським концертної поїздки. З 1888 р. вона викладала в Московському театральному училищі, а 1892-го відкрила власні вокальні курси в Москві. – Прим. перекладача.
[4] Див. його статті «Російський концерт», «Другий російський концерт» у «Листах із чужих країв» і «Останні два російські концерти в Парижі». – Прим. М. Блінової.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Послання С.-Петербурзьким зборам митців"