ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Роксолана Вірлан
2022.05.18 17:18
Війна не вміщається в рими, вірші у слова -
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.

Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в

Володимир Невесенко
2022.05.18 16:00
День стих і заснув дитинно, укрившись пітьмини хусткою,
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас.
Загуслий спустився морок і світ закапканив пусткою,
і ствердла безодня, ніби, й спинився, немовби, час…

На темному лоні неба гойдається човник м

Олена Побийголод
2022.05.18 10:32
Із Петра Вяземського

Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.

Не відчути у повітрі

Микола Соболь
2022.05.18 07:54
Півонії розквітнуть днями –
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…

Віктор Кучерук
2022.05.18 05:23
Визначаючи дорогу,
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.

Ярослав Чорногуз
2022.05.18 00:20
Жонглер словами жонглював,
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.

Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --

Володимир Бойко
2022.05.17 23:34
Якщо прибрати «скрєпи», то російська нація геть розлізеться на клапті. З України орки вилетять, мов корки. Найгірші диктатори виходять із хирлявих демократів. Великі проблеми починаються із невеликих відхилень. Претензії на лідерство зі схильн

Микола Дудар
2022.05.17 21:30
…вгамую біль придешній з двору
Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…

Микола Дудар
2022.05.17 15:50
В думках незримий час Єрусалима…
Травневим днем не радує блакить
Чомусь у снах цілує Магдалина…
Життя перевертається за мить

І я бреду собі і за собою
Словами заміновую свій шлях
То птахою, то вітром, то рікою

Ігор Шоха
2022.05.17 14:07
ІЛюбити Україну – нині фах
усіх поетів... на печі... у хаті,
о... як воюють генії крилаті
за душі, розіп'яті на хрестах...
..................................................
Але «любов лікує»... їде дах
у пацієнтів шостої палати...
і поки край п

Іван Потьомкін
2022.05.17 11:39
Юдейська мудрість каже: «Той, хто не навчив сина ремеслу, не годен називатися батьком». 2 Я народився без батька. Мати казали, що його забрали вночі горезвісного тридцять сьомого року. В дитбудинку, куди привезли мене після голодомору сорок шостого, був

Тетяна Левицька
2022.05.17 11:24
Дорога, шановна редакціє Поетичних Майстерень, зокрема головний редакторе ПМ — пане Володимире (Ляшкевич)! Звертаюся до Вас з проханням про підвищення статусу таким поетам, як — Микола Соболь, Нінель Новікова, Володимир Невесенко. Їх творчість — майстерна

Сергій Губерначук
2022.05.17 11:14
Ой, хамелеонся, скільки влізе.
Я тебе відчую, я радар.
У твоїй невмощеній валізі,
у твоїй захопленій валізі,
у твоїй придуреній валізі –
дар!

Не сховаєш ти його нікуди,

Віктор Кучерук
2022.05.17 07:19
Допоки можна обійняти
Твоє піддатливе плече, –
Я не утратив ще багато
І не омріяв щось іще.
Я зможу щастя зустрічати
І радим бути повсякчас,
Допоки янголи крилаті
Пісні співатимуть для нас.

Микола Соболь
2022.05.17 05:11
П’ята колона церкви
посіє російський «мир».
Скоро паростки смерті
кремлівський пожне упир.
Любить він плоть дитячу,
висотує геть життя.
Чом ти стоїш не плачеш?
Бо це не твоє дитя?

Ярослав Чорногуз
2022.05.16 18:21
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 08:05:46 ] - відповісти Неймовірна поема, дорогий Ярославе! Сильно написав! Шедеврально, зворушливо, емоційно, молодець! Отправить Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 18:14:21 ] - відповісти Серде
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Проза

 Сопілка, частина ІV (V)
Уранці Лесько прокинувся, розбуджений приємним запахом. «Сьогодні неділя, і мама певно печуть налисники*», – подумав він собі й зіскочив з печі. Мати саме поралась. І дійсно, на ослоні коло печі стояла велика глиняна миска з запашними налисниками. У Леська забурчало в животі. Він, непомітно підкравшись, схопив верхнього млинця, мало не опікши руки, і помчав до дверей.
– А куди натщесерце! Нетерплячка мала! – тільки й встигла вигукнути вслід мати.
Лесько ж уже вискочив на ґанок.
Ранок видався теплий і сонячний, тому світло різко вдарило малому в очі…
Лесько підійшов до батька, який стояв за хатою і гострив косу.
– Боже, поможи, – по-дорослому побажав Лесько.
– Спасибі. Хай Бог дає здоров’ячка, – з посмішкою відповів той… – Ну що, Леську, підеш зі мною по озерах різак* косити?
– Сьогодні ж неділя. Гріх великий по празниках працювати. Ви ж самі казали.
– Таке ж… Але й зима скоро. Корівці нічого буде їсти, а в нас сіна сейгод менше. Зимою молоко буде, як знахідка. А гріх… Підемо на ту неділю в церков свічку поставимо, перехрестимось – от і весь гріх. Бог простить. Голод – більший гріх. Так що, Леську, іди бери свій серпик, поїмо й підемо на озера. А зробимо роботу – надвечір покажу тобі одне місце, де мої жаки стоять. Частенько мені туди линки влазять…
– Хлопці, Степане! Ідіть їсти, – гукала з порогу мати.
– Ну ходімо снідати, хлопче…

На озерах стояла німа тиша, час від часу уривана жаб’ячим крекотом. Вони підійшли до Малої Поляни. Так звалося це невелике озеро, яке загусливим кільцем обіймала осока. Воно вже почало висихати, лишаючи позаду потрісканий мул.
– Ну що ж, – за роботу, – скомандував батько і замахав косою, полишаючи за собою стерню і скошену траву.
Лесько, у якого були великі грубі рукавиці, щоб часом не порізатися гострим різаком, узяв серп; пучками збираючи осоку, почав її стинати і складати на купу. Купа росла, а з нею росла і втома…
Нарешті роботу було закінчено. І поки батько в’язав осоку у в’язки, малий Лесько кудись зник. Він невдовзі з’явився з великою калиновою гілкою у руках.
– Це що таке? – незадоволено запитав батько.
– Це моя шабля. Дивіться, як я нею ворога вбиваю.
Лесько з усієї сили шмаганув гілкою по осоці і декілька стебел упали, скошені тією гілкою. Він повторив це декілька разів, та батько зупинив сина:
– Годі, нащо марно траву глумити і свої сили? Дай-но сюди гілку.
Лесько зробив невпевнений крок вперед і віддав її батькові – і зразу ж, боячись отримати прочухана, відскочив назад. Та батько і не збирався наздоганяти сина. Він дістав із-за пазухи невеличкого ножа, зняв з леза чохол і, відмітивши на око потрібну величину, відрізав рівну, товщиною з його великий палець паличку. Лесько спочатку з острахом, а потім уже з зацікавленням дивився на те, як у батькових руках народжувалася сопілка…
За деякий час пронизала світ дивна мелодія – сопілка зазвучала, бо ж кожен новонароджений приходить на землю, подаючи голос.
– На. Тримай, – і батько віддав сопілку синові. – Ніколи не глумися над живим, синку. Навіть над деревом чи кущем. Так-так. Воно теж живе. Дерево росте, цвіте і плодоносить, а, значить, – живе. І йому боляче, коли над ним знущаються. Так само, як і людині – боляче, розумієш? Запам’ятай це, синку… Все живе на землі – рідня…
Вони йшли битим шляхом, який вів до села з Нагірного. Лесько ніс на плечах набагато меншу від батькової в’язку різака. Він всю дорогу думав над батьковими словами, щиро дивуючись, як із простої калинової гілки вийшла така чудова сопілка. «А скільки таких гілок вони з хлопцями вчора наламали, а потім безжально покинули на пустирі!» – червоніючи, думав Лесько, краєм ока поглядаючи на батька. Той загадково усміхався синові, який ще не все розумів.
Вони швидко дісталися дому. На лавці, коло двору Леська чекали його друзі. Косарі зайшли у двір. Занесли в’язки у хлів, і кожен зайнявся своїм. Лесько побіг на вулицю до хлопців, а втомлений батько вирішив трохи відпочити, присівши на ґанок і закуривши свою люльку.
– Здоров був, Леську! Скільки тебе можна чекати? – запитав Федько-отаман у Леська, як тільки той вийшов за хвіртку.
– Не тільки ж гуляти? – хазяйновито заявив Лесько.
– Ой, куди там твоє діло. Справа козака – воювати, а не за резаком шльондрати… Я тут черепаху приніс. Біжимо на луг – спечемо!
– Не побіжу, – відрізав Лесько.
– Чого?
– Їй боляче буде.
– Ой, що там боляче, аби не тобі, – заспокоював його малий отаман.
– Розумієш, Федьку, якби черепахи були такі розумні, як люди, вони б тебе давно засмажили б і з’їли, бо не можна над живим знущатися. Йому боляче. Всі ми, хто живе на світі – я, ти, он – Стецько, ця черепаха, учорашній їжак, наш старий явір, калина і, навіть, проста трава, по якій ми ходимо і не розуміємо, що це їй приносить біль, – наша рідня, наші брати і сестри. І образити когось із них – значить самого себе образити. Тепер розумієш, Федьку?
– А як же резак, який ви з батьком косили. Йому ж теж боляче було? – єхидно запитав Федько.
Лесько запнувся, але, добре подумавши, відповів.
– А резак – він для доброї справи призначений. Він відросте, бо корінь лишився. Коли тебе стрижуть, то коси знову відростають, і зовсім не боляче. Або ж, коли зима, листя у дерев опадає, а потім навесні нове з’являється. І при цьому, мабуть, зовсім не боляче.
– Так само, як у людей – зуби випадають, – відкрив для себе Стецько.
– Так. Тепер розумієш, Федьку? – запитав у того Лесько.
– Тепер зрозумів, – тихо відповів Федько, – біжимо на луг?!
– Чому? – розчаровано запитав Лесик, нічого не розуміючи.
– Біжимо! Черепаху випустимо…
І вони побігли…

– Леську! Го-ов! Леську! – як і вчора гукала з двору мати. — Що, знов утік?
– Утік. То я його відпустив, не кричи, – відповів Степан.
– Так він же ж не обідав. Думала зараз усі сядемо, сім’єю – пообідаємо. Неділя ж.
– Заспокойся, Мокрено. Зголодніє – примчить. Сідай одо*! І вона присіла на порозі коло чоловіка.
– Ти знаєш, Стьопо, дитя хоче в школу…
– Знаю… Піде, – тихо озвався чоловік.
– Так кабанчик же здох, неврожай. Нема в чому.
– Нічого. Все одно піде. Продамо теля – корова на отіллі, – наполягав він.
– Жалко ж. Думали вже свої воли будуть.
– Хай іде вчиться. Він у нас не дурний. Прийде час – і воли у нас будуть, і земля, і все.
– Боюсь я за тебе, Степане. Нащо проти пана стали? – запитала стривожено жінка.
– Щоб швидше час той прийшов… Не переживай… Подивись краще, яке небо блакитне. А то за роботою весь час зогнутий – і не бачиш цього прекрасного світу.
Мокрена схилила голову на Степанове плече. Той поклав свою руку на її плечі, і так вони довго дивилися на небо.
– А знаєш, – порушивши тишу, вимовив чоловік, – коли дивишся на небо, то здається, що це не хмари, а дні наші спливають. І мимоволі гадаєш, що нема їм ні кінця, ні краю. Та все ж приходить час, коли небо стає чистим, і хмари тануть. Воно таке ж красиве і блакитне, як раніше, але ці білі човники вже сплили в небуття, і ти його не бачиш. А хмари, які з’являються потім, – уже не твої дні, а чужі, хоча життя у нас усіх одне – це блакитне, безкрає небо…

________________________________
* Примітки:
налисники (діал.) –– млинці з начинкою
резак (різак) (діал.) – осока
одо (діал.) – ось тут





Контекст : Сергій Губерначук. Оповідання «Сопілка»


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-01-14 05:58:13
Переглядів сторінки твору 137
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.064 / 5.8)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.080 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2022.05.17 12:39
Автор у цю хвилину відсутній