ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Саша Серга (1989) /
Проза
/
Короткі осторії
Чиєсь життя на березі холодного синього моря
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чиєсь життя на березі холодного синього моря
Скромний будиночок на високому березі, над холодним морем. Це синє море - темніше за небо. Хвилі різкі виступають на його поверхню. Розганяються і розбиваються зі всієї сили об гострі скелі на тисячі крапель, триліони молекул.
Холодне, свіже морське повітря.
Будинок не великий, дерев’яний, в шведському стилі. На дві-три кімнати і кухня, коридор, комора. Затишний і сухий всередині. Ніби raw квартира в стилі hygge. Шум моря в ньому чутний завжди. Навіть інколи і вітер чути, як гуде, або посвистує. Коли це трапляється вночі, стає ще затишніше в цьому будинку, на фоні непогоди, що навкруги надворі. Тоді виключають світло, запалюють свічку, сідають у вітальні біля палаючого каміну на м’який диван, ті двоє, що живуть, там в тому будинку. Вони туляться один до одного, обіймаються і балакають щось про своє. Про життя, спогади, ідеї, світобачення. Буває, беруть до себе своє дворічне дитя, щоб не боялось бурі саме в спальні. Воно на їхніх руках засинає. В напівтемряві, під тихий шепіт, шум моря, потріскування дров. Окутане теплом вогнища і миру.
Вони живуть досить самітницьке життя, хоч і адміністративно їхній будинок знаходиться в невеличкому поселенні. Просто він далі від головної вулиці, на високому березі моря, трохи ніби усамітнився.
Ці люди – вже зрілі, але ще молоді. Чоловік такий кріпкий, ніби моряк, має сині очі і руду бороду. Він з тих, що мають трохи тверду вдачу і важкуватий характер, але він не злий. Жінка – дуже похожа на мене. Чорне волосся, карі очі... Незмінний морський пейзаж, вічно хмурна, повітряна і тужлива погода - інколи на неї наводять задуму, чи бентегу.
Чоловік здається працює в доку, недалеко в місті, яке також не дуже велике, хоч має порт і док. Це взагалі, така область, ніби десь на північ, подалі від центру. Його жінка – працює вдома і дивиться за дитиною. Вона чи щось пише, чи має свою майстерню. Точно не знаю. Також не знаю, чи в них хлопчик, чи дівчинка.
В дворі паркує джип пікап, старша модель, але якісна. Навколо будинку – мало території. В основному скалиста земля, поросла чи то травою, чи якимось приморським мохом. Земля не придатна для садівництва. Тому вони, здається, повністю залежні на продукції, яку купують в місті. Або ще ту, яку купують, коли їздять на південь, у фермерські краї. Зробити запас базових продуктів на щопівроку.
Знаю, що також вона дуже любить їздити в ІКЕА. Особливо зимою, перед Різдвом. Любить розглядати показові умебльовані кімнати, святково вбрані. Любить ходити з чоловіком по доріжках магазину і завжди щось там докупить, для їхнього будиночку.
Значну частину року вони живуть самі. Хоч і мають декілька знайомих. Пару разів на рік до них приїжджає то одна мама, то друга, щоб побавитись з дитиною, і зробити компанію дочці.
Бо чоловіка довго немає вдома - більшість дня вона сама проводить. Він, очевидно, багато працює.
Це все, що я про них знаю. Чи знала.
Холодне, свіже морське повітря.
Будинок не великий, дерев’яний, в шведському стилі. На дві-три кімнати і кухня, коридор, комора. Затишний і сухий всередині. Ніби raw квартира в стилі hygge. Шум моря в ньому чутний завжди. Навіть інколи і вітер чути, як гуде, або посвистує. Коли це трапляється вночі, стає ще затишніше в цьому будинку, на фоні непогоди, що навкруги надворі. Тоді виключають світло, запалюють свічку, сідають у вітальні біля палаючого каміну на м’який диван, ті двоє, що живуть, там в тому будинку. Вони туляться один до одного, обіймаються і балакають щось про своє. Про життя, спогади, ідеї, світобачення. Буває, беруть до себе своє дворічне дитя, щоб не боялось бурі саме в спальні. Воно на їхніх руках засинає. В напівтемряві, під тихий шепіт, шум моря, потріскування дров. Окутане теплом вогнища і миру.
Вони живуть досить самітницьке життя, хоч і адміністративно їхній будинок знаходиться в невеличкому поселенні. Просто він далі від головної вулиці, на високому березі моря, трохи ніби усамітнився.
Ці люди – вже зрілі, але ще молоді. Чоловік такий кріпкий, ніби моряк, має сині очі і руду бороду. Він з тих, що мають трохи тверду вдачу і важкуватий характер, але він не злий. Жінка – дуже похожа на мене. Чорне волосся, карі очі... Незмінний морський пейзаж, вічно хмурна, повітряна і тужлива погода - інколи на неї наводять задуму, чи бентегу.
Чоловік здається працює в доку, недалеко в місті, яке також не дуже велике, хоч має порт і док. Це взагалі, така область, ніби десь на північ, подалі від центру. Його жінка – працює вдома і дивиться за дитиною. Вона чи щось пише, чи має свою майстерню. Точно не знаю. Також не знаю, чи в них хлопчик, чи дівчинка.
В дворі паркує джип пікап, старша модель, але якісна. Навколо будинку – мало території. В основному скалиста земля, поросла чи то травою, чи якимось приморським мохом. Земля не придатна для садівництва. Тому вони, здається, повністю залежні на продукції, яку купують в місті. Або ще ту, яку купують, коли їздять на південь, у фермерські краї. Зробити запас базових продуктів на щопівроку.
Знаю, що також вона дуже любить їздити в ІКЕА. Особливо зимою, перед Різдвом. Любить розглядати показові умебльовані кімнати, святково вбрані. Любить ходити з чоловіком по доріжках магазину і завжди щось там докупить, для їхнього будиночку.
Значну частину року вони живуть самі. Хоч і мають декілька знайомих. Пару разів на рік до них приїжджає то одна мама, то друга, щоб побавитись з дитиною, і зробити компанію дочці.
Бо чоловіка довго немає вдома - більшість дня вона сама проводить. Він, очевидно, багато працює.
Це все, що я про них знаю. Чи знала.
Десь між 2015-2019 я якось побачила зломок їхнього життя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію