ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Саша Серга (1989) /
Проза
/
Короткі осторії
Знову літо
Я прокидаюсь від легкості ранкового повітря з відчиненого вікна. Ранкове сяйво засвітило всю затишну спальню. Біля мого ліжка на столику букет свіжих квітів в кришталевій чеській вазі, що мама колись купила. Астри, м’ята, чорнобривці, жасмин. Все, що росте навколо дому. Спершу просто дихаю і дивлюсь перед себе в стелю. Ловлю останні спогади сну. Його образ розтає, перемішуючись з сонячними зайчиками на стелі і запахом квітів... Знову закриваю очі.
Дивлюсь в дзеркало.
Волосся спадає на голі плечі, на білу нічну сорочку, що на бретельках тримається на плечах. Вмиваюсь, розчісую волосся. Одягаю шовковий халат, і йду вниз, за голосами.
На кухні життя.
Там вже пахне кавою, хтось спік чизкейк до неї. Дуже його люблю, особливо з фруктами, до чорної, гіркої кави. Вітаюсь зі всіма, родина велика. Це добре. Я завжди любила багаточленні родини, коли витворюється свій мікросоціум, маленьке товариство, родинний клуб. Бігають діти, декілька батьків щось своє розмовляють, мами готують сніданок, а ти знаєш, що хоч і також мама, можеш стати на хвилю дитиною, як колись. О, так, моя дитина. Звісно, я про неї не забула. Ще коли йшла по сходах, вже чула її голос, а коли проходила холом на кухню – там був і її батько, і обоє вони зловили люблячі поцілунки від мене. На лобик і в губки.
Полудень.
Завжди тихіший, тому що жарко надворі. Хтось дрімає, хтось щось робить у своїй кімнаті. В холі зібралась невеличка компанія. Бесідують, якусь тему вирішують. Я не дуже вслухаюсь, бо стан томний, та й не я веду бесіду. На столику холодні напої, кава, солодощі. Беру порцію кави і щось солодке, і вмощуюсь біля чоловіка, що подрімує на канапі.
Збираю огірки.
На вечерю, на городі, для салату. Трохи запізно. Вони прив’ялі. Просто ранком забула, та й ще пізно вставала. Будемо пекти м’ясо для гамбургерів. Літня домашня вечірка. Дерева в садку ми прикрасили лампочками та гірляндами, виглядає дуже святково. Особливо казково для дітей. Згадую, як я колись була дитиною. Я жила в цілісному світі. Він був інший від того світу, в який виросла. А як довго не хотіла виростати... Боялась бути зрілою. Помилково вважала, що зрілі люди або загірклі, або мусили випити дуже багато гіркоти, щоб назавжди втратити доступ до того стану, коли ти як дитина... Безмежно віриш, любиш безумовно, швидко прощаєш, граєшся весело в життя, і ні про що не турбуєшся...
На городі – як зелена оаза, обгороджена високими стінами кукурудзи, ніби пальмами. Вже починає падати роса. Так тепло, свіжо, і так приємно гріє тепла земля босі ноги, дає енергію прямо в тіло. А коли ступаєш на траву, то ніби в рай заходиш.
Спи малятко, засинай...
Баю-бай, баю-бай... Сонні очка закривай. Баю-бай, баю-бай... Котик спить, зайчик спить, і маленька бджілка. Баю-бай, баю-бай... Ще не спить сопілка...
Дитина заснула. Маленька людиночка. Згадую, як вона народилась. Пологи були важкуваті, я декілька разів вмлівала. Хоч вагітність пройшла відносно нормально. Лиш незвично було мати великий живіт. А потім вона народилась. Для мене це було цікаве відчуття. Ось воно – таємниця життя в тебе на руках. Маленька людина, яку треба берегти, кормити і виховувати, допоки не стане людиною. Материнські інстинкти відчула одразу. Вони в мене пробудились ще раніше, правда. Коли одружилась зі своїм чоловіком, я його вже бачила батьком. І справді хотіла дітей саме від нього. Він теж хотів мене і дітей. Моїх дітей.
Котик спить на ліжку.
Чоловік ще внизу. Я лягаю в ліжко і думаю, що ці миті життя, що вони особливі. Колись вони пройдуть... Діти виростуть, батьки відійдуть, ми постаріємо... А ці спогади - це наше життя, назавжди залишиться в серці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Знову літо
Часом за щастя треба боротися навіть з самим собою.
Гордість і упередження (Фільм 2005 року)
Знову настало літо.Я прокидаюсь від легкості ранкового повітря з відчиненого вікна. Ранкове сяйво засвітило всю затишну спальню. Біля мого ліжка на столику букет свіжих квітів в кришталевій чеській вазі, що мама колись купила. Астри, м’ята, чорнобривці, жасмин. Все, що росте навколо дому. Спершу просто дихаю і дивлюсь перед себе в стелю. Ловлю останні спогади сну. Його образ розтає, перемішуючись з сонячними зайчиками на стелі і запахом квітів... Знову закриваю очі.
Дивлюсь в дзеркало.
Волосся спадає на голі плечі, на білу нічну сорочку, що на бретельках тримається на плечах. Вмиваюсь, розчісую волосся. Одягаю шовковий халат, і йду вниз, за голосами.
На кухні життя.
Там вже пахне кавою, хтось спік чизкейк до неї. Дуже його люблю, особливо з фруктами, до чорної, гіркої кави. Вітаюсь зі всіма, родина велика. Це добре. Я завжди любила багаточленні родини, коли витворюється свій мікросоціум, маленьке товариство, родинний клуб. Бігають діти, декілька батьків щось своє розмовляють, мами готують сніданок, а ти знаєш, що хоч і також мама, можеш стати на хвилю дитиною, як колись. О, так, моя дитина. Звісно, я про неї не забула. Ще коли йшла по сходах, вже чула її голос, а коли проходила холом на кухню – там був і її батько, і обоє вони зловили люблячі поцілунки від мене. На лобик і в губки.
Полудень.
Завжди тихіший, тому що жарко надворі. Хтось дрімає, хтось щось робить у своїй кімнаті. В холі зібралась невеличка компанія. Бесідують, якусь тему вирішують. Я не дуже вслухаюсь, бо стан томний, та й не я веду бесіду. На столику холодні напої, кава, солодощі. Беру порцію кави і щось солодке, і вмощуюсь біля чоловіка, що подрімує на канапі.
Збираю огірки.
На вечерю, на городі, для салату. Трохи запізно. Вони прив’ялі. Просто ранком забула, та й ще пізно вставала. Будемо пекти м’ясо для гамбургерів. Літня домашня вечірка. Дерева в садку ми прикрасили лампочками та гірляндами, виглядає дуже святково. Особливо казково для дітей. Згадую, як я колись була дитиною. Я жила в цілісному світі. Він був інший від того світу, в який виросла. А як довго не хотіла виростати... Боялась бути зрілою. Помилково вважала, що зрілі люди або загірклі, або мусили випити дуже багато гіркоти, щоб назавжди втратити доступ до того стану, коли ти як дитина... Безмежно віриш, любиш безумовно, швидко прощаєш, граєшся весело в життя, і ні про що не турбуєшся...
На городі – як зелена оаза, обгороджена високими стінами кукурудзи, ніби пальмами. Вже починає падати роса. Так тепло, свіжо, і так приємно гріє тепла земля босі ноги, дає енергію прямо в тіло. А коли ступаєш на траву, то ніби в рай заходиш.
Спи малятко, засинай...
Баю-бай, баю-бай... Сонні очка закривай. Баю-бай, баю-бай... Котик спить, зайчик спить, і маленька бджілка. Баю-бай, баю-бай... Ще не спить сопілка...
Дитина заснула. Маленька людиночка. Згадую, як вона народилась. Пологи були важкуваті, я декілька разів вмлівала. Хоч вагітність пройшла відносно нормально. Лиш незвично було мати великий живіт. А потім вона народилась. Для мене це було цікаве відчуття. Ось воно – таємниця життя в тебе на руках. Маленька людина, яку треба берегти, кормити і виховувати, допоки не стане людиною. Материнські інстинкти відчула одразу. Вони в мене пробудились ще раніше, правда. Коли одружилась зі своїм чоловіком, я його вже бачила батьком. І справді хотіла дітей саме від нього. Він теж хотів мене і дітей. Моїх дітей.
Котик спить на ліжку.
Чоловік ще внизу. Я лягаю в ліжко і думаю, що ці миті життя, що вони особливі. Колись вони пройдуть... Діти виростуть, батьки відійдуть, ми постаріємо... А ці спогади - це наше життя, назавжди залишиться в серці.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію