ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Проза
СИЛА ПОЕЗІЇ (закінчення)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СИЛА ПОЕЗІЇ (закінчення)
ІІІ
Поет сам був сином відомого письменника. І в усьому, звісно, відчував батьківську турботу і підтримку. Його нерідко називали батьковим іменем. Та жанри у них були різні. Батько писав прозу, а він – поезію.
Та інколи батькова популярність завдавала йому чималих клопотів. Саме через тата його перша збірка вийшла, коли йому було вже за тридцять. Він був настільки принциповим, що коли батько став директором столичного видавництва, не поніс туди свій перший рукопис. Пішов у молодіжне, менш солідне видавництво, до знайомої поетеси, яку знав по спільній роботі в одній з журналістських редакцій. На біду, вона перед їхньою зустріччю просилася до його батька на роботу, бо там і платня вища і робота престижніша. Та ситуація склалася так, що він мусив їй відмовити.
Злопам"ятна жінка вирішила відігратися на синові і, як кажуть літератори, «зарубала» дітище поета, зробила з книжки ледь не посміховисько.
Розчарований в людях, він кілька років не заявлявся до видавців.
Та все ж минув час і книжка побачила світ. І там було стільки гарних поезій, присвячених першому його коханню.
- Твої вірші дуже музичні, - якось помітив один з його колег по перу. Чому б тобі не віддати їх композиторам? Хай пишуть музику.
Та абикому він не хотів нести. Дуже шанував Олександра Білаша за його «Два кольори», «Ясени», «Лелеченьки», «Сину, качки летять», «Журавку»…
- «Та чи захоче Білаш зі мною мати справу?» - подумалось. Він пише на слова Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника Михайла Ткача, Василя Юхимовича – класиків нашої літератури.
Та саме батька дуже шанував чудовий композитор. І коли син приніс йому свої вірші, він сказав:
- Ти знаєш, мені байдуже, хто переді мною, чи класик чи рядовий трудівник пера. Аби тільки текст його зачепив мене за живе.
Така позиція говорила про те, що перед тобою істинно народний самобутній талант зі своїм баченням і авторитетом. «Тільки от чи зачеплять його душу мої вірші?» – думав поет.
Минуло кілька тижнів, і ось дзвінок від композитора.
- Приходь, козаче, ніби гарна пісня витанцювалась – прогуло у слухавці.
Здивований і зраділий він прийшов до оселі маестро.
- Перешерстив усю твою першу збірку – сказав він, - а ось тільки «Листи» вразили мою душу найбільше. Таким щемом мені від них війнуло. І в мене щось було таке у молодості. От і написалося.
… На концерті в одному із гарних залів столиці заслужений артист України, добрий друг поета, співав Білашеві і його «Листи» під акомпанемент своєї дружини, відомої піаністки.
Пісня злітала над залом, над цілим світом, здавалося, лебедем кохання, що майже не збулося, ледь крилом торкнувши його долю.
Щеміли душі у слухачів. А в його очах стояли сльози…
І чомусь згадалися слова геніальної нашої Ліни Костенко:
Настане день, обтяжений плодами,
Не страшно їм ні слави, ні хули,
Мої суцвіття, биті холодами,
Ви добру зав"язь все таки дали.
І то - нічого, що чигали круки.
І що пройшло отак багато літ,
З такого болю і такої муки,
Душа не зродить бутафорський плід.
- Спасибі тобі, моя перша любове, за те нетривке щастя, - подумав поет, - а ще більше за ті страждання і печаль, за те горе, що межувало з небуттям, бо лише пройшовши горнило того пекла, талант митця загартовується, і його слово набуває тієї сили – сили неперебутності.
(кінець)
17-18.03.7519 р. (Від Трипілля) (2011)
Поет сам був сином відомого письменника. І в усьому, звісно, відчував батьківську турботу і підтримку. Його нерідко називали батьковим іменем. Та жанри у них були різні. Батько писав прозу, а він – поезію.
Та інколи батькова популярність завдавала йому чималих клопотів. Саме через тата його перша збірка вийшла, коли йому було вже за тридцять. Він був настільки принциповим, що коли батько став директором столичного видавництва, не поніс туди свій перший рукопис. Пішов у молодіжне, менш солідне видавництво, до знайомої поетеси, яку знав по спільній роботі в одній з журналістських редакцій. На біду, вона перед їхньою зустріччю просилася до його батька на роботу, бо там і платня вища і робота престижніша. Та ситуація склалася так, що він мусив їй відмовити.
Злопам"ятна жінка вирішила відігратися на синові і, як кажуть літератори, «зарубала» дітище поета, зробила з книжки ледь не посміховисько.
Розчарований в людях, він кілька років не заявлявся до видавців.
Та все ж минув час і книжка побачила світ. І там було стільки гарних поезій, присвячених першому його коханню.
- Твої вірші дуже музичні, - якось помітив один з його колег по перу. Чому б тобі не віддати їх композиторам? Хай пишуть музику.
Та абикому він не хотів нести. Дуже шанував Олександра Білаша за його «Два кольори», «Ясени», «Лелеченьки», «Сину, качки летять», «Журавку»…
- «Та чи захоче Білаш зі мною мати справу?» - подумалось. Він пише на слова Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника Михайла Ткача, Василя Юхимовича – класиків нашої літератури.
Та саме батька дуже шанував чудовий композитор. І коли син приніс йому свої вірші, він сказав:
- Ти знаєш, мені байдуже, хто переді мною, чи класик чи рядовий трудівник пера. Аби тільки текст його зачепив мене за живе.
Така позиція говорила про те, що перед тобою істинно народний самобутній талант зі своїм баченням і авторитетом. «Тільки от чи зачеплять його душу мої вірші?» – думав поет.
Минуло кілька тижнів, і ось дзвінок від композитора.
- Приходь, козаче, ніби гарна пісня витанцювалась – прогуло у слухавці.
Здивований і зраділий він прийшов до оселі маестро.
- Перешерстив усю твою першу збірку – сказав він, - а ось тільки «Листи» вразили мою душу найбільше. Таким щемом мені від них війнуло. І в мене щось було таке у молодості. От і написалося.
… На концерті в одному із гарних залів столиці заслужений артист України, добрий друг поета, співав Білашеві і його «Листи» під акомпанемент своєї дружини, відомої піаністки.
Пісня злітала над залом, над цілим світом, здавалося, лебедем кохання, що майже не збулося, ледь крилом торкнувши його долю.
Щеміли душі у слухачів. А в його очах стояли сльози…
І чомусь згадалися слова геніальної нашої Ліни Костенко:
Настане день, обтяжений плодами,
Не страшно їм ні слави, ні хули,
Мої суцвіття, биті холодами,
Ви добру зав"язь все таки дали.
І то - нічого, що чигали круки.
І що пройшло отак багато літ,
З такого болю і такої муки,
Душа не зродить бутафорський плід.
- Спасибі тобі, моя перша любове, за те нетривке щастя, - подумав поет, - а ще більше за ті страждання і печаль, за те горе, що межувало з небуттям, бо лише пройшовши горнило того пекла, талант митця загартовується, і його слово набуває тієї сили – сили неперебутності.
(кінець)
17-18.03.7519 р. (Від Трипілля) (2011)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію