ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Публіцистика
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Це не звіт подяка в якому багато позитиву і зовсім не торкаюся тем, які по-справжньому болять. В цій публікації буде багато чому і біль. Болить не тільки мені, а кожному українцю, хто переймається долею України. Адже відкриваєш ФБ, а там уже багато друзів-патріотів пішли у засвіти. Віддали своє молоде життя, захищаючи країну, а ти не з усіма ними зміг поспілкуватися навіть у віртуальному світі, бо усе поспіхом, на все не вистачає часу. А там особистості, велич душі, високі думки і прагнення і, на жаль, обірваний політ на злеті. Обірваний заради нас з Вами, щоб ми жили і втілювали усі їх мрії, сподівання, які вони не встигли, бо війна…
І мимоволі зразу виникають запитання, а чи гідні ми їх подвигу, чи в усіх є осмислення тих трагічних подій, які не тільки руйнують наші міста, села, а роблять біднішою Україну духовно, бо немає заміни тим, хто перший , без вагань ступив у горнило війни – не ховався, не відкуплявся, не тікав за кордон… Сьогодні я уже від декількох матерів, які проживають у нашому селищі чула фразу, з якою їх сини ішли на війну: - Я зробив свій вибір, щоб не було соромно мені в майбутньому перед своїми дітьми. Матері усі майже однакові, вони плачуть і моляться за синів, щоб повернувся, щоб жив довго і щасливо після Перемоги. І дуже боляче їм, коли якась « сердобольна» на лавочці біля під’їзду, ніби ненароком скаже: - А знаєш, я десь чула, що першими, як прийдуть до нас, то будуть убивати сім’ї тих, хто сьогодні на фронті. А чи сказано це ненароком - питання.
Варто іноді сісти на таку лавочку біля під’їзду і послухати і мало не буде. Відчуття ніби потрапив у паралельний світ. І Дніпро, і околиці, якщо покласти руку на серце, то недалеко втікали по світогляду і у своїх уподобаннях від мешканців Маріуполя, але трагедія цього краю нічому не навчила, на жаль.
Я не знаю, що ще повинно статися( адже уже прилетіло і не раз) щоб в кожному прокинувся громадянин України, з усім переліком необхідних якостей, які ідентифікують громадянина кожної країни.
В усіх країнах Заходу свою мову оберігають, як зіницю ока, бо це перша ознака державотворення, а в нас заплюють очі і лоба. як тільки зробиш комусь зауваження. Зразу в хід ідуть « найпереконливіші» аргументи, що на війні немає різниці яка мова. І ще ціла тирада на захист ворожої мови, замість того, щоб зробити правильні висновки і перейти на українську.
У нас війна, але не для всіх, якщо в перші дні повномасштабного вторгнення наш волонтерський центр ледве справлявся з лавиною охочих допомогти, то сьогодні в нас затишшя. Я розумію наскільки важкою сьогодні для багатьох з нас є ситуація з роботою, з надходженнями у сімейний бюджет, та як не дивно до нас ішли найбільше саме такі – небагаті, патріотичні, думаючі, яким не все одно чий чобіт топтатиме їх рідну землю. Вони і сьогодні, попри усі виклики часу, продовжують нас підтримувати. І ми безмежно їм дякуємо за їх підтримку і допомогу.
Але війна це наша загальна трагедія і біда, то чому левова частина нашого заможного населення взагалі ігнорує будь яку допомогу ЗСУ, Добробатам, Теробороні? Виходить так, що на війну ідуть воїни-патріоти, підтримують їх волонтери-патріоти, тобто найстрашнішу і найважчу роботу сьогодні тягнуть на собі ті, які ніякими преференціями від держави ніколи не користувалися, не дурили її, не наживалися на ній. Вони просто не уявляють свого життя без неї і СТОЯТЬ і БУДУТЬ СТОЯТИ за НАЙСВЯТІШУ.
У патріотів, можливо і наївне, але є своє бачення, якою Вони хочуть бачити Україну після Перемоги над цим всесвітнім злом. Та ми не настільки наївні, щоб бути впевненими, що нашим сподіванням судилося збутися швидко. Надто багато відвертих ворогів, засланих козачків, 5-ї колони навколо нас. Тобто ілюзій немає відносно нашого близького безхмарного майбутнього. Розуміємо що за нього і сьогодні, і в найближчі роки ми повинні вгризатися тут так, як на передовій наші Воїни виборюють кожний метр своєї землі. І все ж попри усі зради, хитросплетіння ми досягнемо цілі, бо вона у нас світла і прекрасна і їй судилося бути втіленою в життя. Час нас обрав неспроста, ми повинні для наших потомків залишити Україну іншою - високою, гідною, яка стане прикладом для багатьох країн світу.
Сьогодні є багато незрозумілого і навіть підозрілого в діях деяких високопосадовців, та вірю що в скорому часі ситуація проясниться. Усе таємне з часом стає явним це є незаперечний закон нашого буття. Об’єднуймо усі зусилля в допомозі нашим Воїнам. Наша підтримка додає їм сили і ми наблизимо Перемогу. Долучайтеся до нашої команди. Ми надаємо допомогу підрозділам, які безпосередньо на передовій і їх у нас на сьогодні більше двадцяти. Не слухайте ворогів, що до Воїнів воно не доходить. Доходить усе, просто увесь фронт обігріти своєю увагою і теплом неможливо. Коли надходжень буде більше то і допомога стане ще більш вагомою. Ми не передаємо «Байрактари», та без необхідного спорядження, запчастин, робочого інструменту, одягу, взуття, засобів гігієни, продуктів харчування Воїнам буде також важко. Ми зобов'язані перемогти, іншого не дано, Герої, які відійшли на небеса, сьогодні є мірилом наших вчинків. № банківської картки 4149 4998 0667 3172 Таршин Надія Павлівна. Слава Україні!!!
14.07.2022 Надія Таршин
І мимоволі зразу виникають запитання, а чи гідні ми їх подвигу, чи в усіх є осмислення тих трагічних подій, які не тільки руйнують наші міста, села, а роблять біднішою Україну духовно, бо немає заміни тим, хто перший , без вагань ступив у горнило війни – не ховався, не відкуплявся, не тікав за кордон… Сьогодні я уже від декількох матерів, які проживають у нашому селищі чула фразу, з якою їх сини ішли на війну: - Я зробив свій вибір, щоб не було соромно мені в майбутньому перед своїми дітьми. Матері усі майже однакові, вони плачуть і моляться за синів, щоб повернувся, щоб жив довго і щасливо після Перемоги. І дуже боляче їм, коли якась « сердобольна» на лавочці біля під’їзду, ніби ненароком скаже: - А знаєш, я десь чула, що першими, як прийдуть до нас, то будуть убивати сім’ї тих, хто сьогодні на фронті. А чи сказано це ненароком - питання.
Варто іноді сісти на таку лавочку біля під’їзду і послухати і мало не буде. Відчуття ніби потрапив у паралельний світ. І Дніпро, і околиці, якщо покласти руку на серце, то недалеко втікали по світогляду і у своїх уподобаннях від мешканців Маріуполя, але трагедія цього краю нічому не навчила, на жаль.
Я не знаю, що ще повинно статися( адже уже прилетіло і не раз) щоб в кожному прокинувся громадянин України, з усім переліком необхідних якостей, які ідентифікують громадянина кожної країни.
В усіх країнах Заходу свою мову оберігають, як зіницю ока, бо це перша ознака державотворення, а в нас заплюють очі і лоба. як тільки зробиш комусь зауваження. Зразу в хід ідуть « найпереконливіші» аргументи, що на війні немає різниці яка мова. І ще ціла тирада на захист ворожої мови, замість того, щоб зробити правильні висновки і перейти на українську.
У нас війна, але не для всіх, якщо в перші дні повномасштабного вторгнення наш волонтерський центр ледве справлявся з лавиною охочих допомогти, то сьогодні в нас затишшя. Я розумію наскільки важкою сьогодні для багатьох з нас є ситуація з роботою, з надходженнями у сімейний бюджет, та як не дивно до нас ішли найбільше саме такі – небагаті, патріотичні, думаючі, яким не все одно чий чобіт топтатиме їх рідну землю. Вони і сьогодні, попри усі виклики часу, продовжують нас підтримувати. І ми безмежно їм дякуємо за їх підтримку і допомогу.
Але війна це наша загальна трагедія і біда, то чому левова частина нашого заможного населення взагалі ігнорує будь яку допомогу ЗСУ, Добробатам, Теробороні? Виходить так, що на війну ідуть воїни-патріоти, підтримують їх волонтери-патріоти, тобто найстрашнішу і найважчу роботу сьогодні тягнуть на собі ті, які ніякими преференціями від держави ніколи не користувалися, не дурили її, не наживалися на ній. Вони просто не уявляють свого життя без неї і СТОЯТЬ і БУДУТЬ СТОЯТИ за НАЙСВЯТІШУ.
У патріотів, можливо і наївне, але є своє бачення, якою Вони хочуть бачити Україну після Перемоги над цим всесвітнім злом. Та ми не настільки наївні, щоб бути впевненими, що нашим сподіванням судилося збутися швидко. Надто багато відвертих ворогів, засланих козачків, 5-ї колони навколо нас. Тобто ілюзій немає відносно нашого близького безхмарного майбутнього. Розуміємо що за нього і сьогодні, і в найближчі роки ми повинні вгризатися тут так, як на передовій наші Воїни виборюють кожний метр своєї землі. І все ж попри усі зради, хитросплетіння ми досягнемо цілі, бо вона у нас світла і прекрасна і їй судилося бути втіленою в життя. Час нас обрав неспроста, ми повинні для наших потомків залишити Україну іншою - високою, гідною, яка стане прикладом для багатьох країн світу.
Сьогодні є багато незрозумілого і навіть підозрілого в діях деяких високопосадовців, та вірю що в скорому часі ситуація проясниться. Усе таємне з часом стає явним це є незаперечний закон нашого буття. Об’єднуймо усі зусилля в допомозі нашим Воїнам. Наша підтримка додає їм сили і ми наблизимо Перемогу. Долучайтеся до нашої команди. Ми надаємо допомогу підрозділам, які безпосередньо на передовій і їх у нас на сьогодні більше двадцяти. Не слухайте ворогів, що до Воїнів воно не доходить. Доходить усе, просто увесь фронт обігріти своєю увагою і теплом неможливо. Коли надходжень буде більше то і допомога стане ще більш вагомою. Ми не передаємо «Байрактари», та без необхідного спорядження, запчастин, робочого інструменту, одягу, взуття, засобів гігієни, продуктів харчування Воїнам буде також важко. Ми зобов'язані перемогти, іншого не дано, Герої, які відійшли на небеса, сьогодні є мірилом наших вчинків. № банківської картки 4149 4998 0667 3172 Таршин Надія Павлівна. Слава Україні!!!
14.07.2022 Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію