ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
2023.11.18
2023.11.06
2023.10.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Ексодус
І сталося, як заповідав Всевишній.
Опівночі прокинувсь фараон од крику й зойків,
Що здійнялись в його палаці.
А насправді – таке було по всім Єгипті.
Господь до інших кар додав ще й цю –
Нищив перворідних. Байдуже - людина чи худоба.
І невблаганний фараон скоривсь нарешті.
«Устаньте й вийдіть спосеред мого народу,-
Сказав Мойсеєві та Агарону.-
Та не забудьте поблагословить мене!»
А підданці його , плачучи, квапили сусідів:
«Виходьте та якомога швидше,
Бо через вас усі ми помремо отут...
Беріть і золото, і срібло – лиш зникайте!»
«Зачекайте! Дайте хоч на дорогу хліб спекти!»
«Ні, просимо слізно: беріть таким, як є!»
І в пелену юдейки брали тісто, що не підійшло.
Згодиться хоч на коржі прісні.
І ось нарешті, здається, все готове до відходу.
Трублять верблюди, ревуть воли,
мекають кози, охрипле чути «кукуріку»,
невиспана, аж захлинається плачем малеча...
А все щось заважає рушить.
»Стривай,- Агарон до брата.- А якже з клятвою?
Ми ж маємо винести з собою кості Йосефа...»
«І де ж вони?»
«Може, Серах, донька Асіра, знає?
Одна ж вона лишилася із того покоління».
І немічна, похилена мало не до землі,
А все ж навдивовижу при пам’яті бабуся:
«На дно ріки труну Йосефову опустили.
Одні казали, аби благословились води Нілу.
Я ж гадаю на правду схоже інше:
«Як хочеш, щоб юдеї ніколи не покинули наш край,-
Так радили придворні фараону,-
Сховай надійно Йосефову могилу».
Пішов Мойсей до Нілу і голосом громовим прокричав:
«Йосефе! Настав час, коли Господь звільняє твій народ.
Без тебе не зможемо вирушить з Єгипту!»
І тої ж миті вода заклекотіла, і на поверхні загойдалася труна.
...Сорок літ Ковчег Завіту і Йосефова труна подорожували поруч.
«Негоже,- дехто дорікав Мойсею,- щоб були вони разом».
«Той, хто в труні,- відповідав Божий проводир,-
Сповняв усе, що в тому Заповіті».
P.S.
На які тільки курйози Історія спроможна…
Аби вклонитися Йосефовій могилі,
Мусять юдеї просити дозволу в арабів
І простувати в Шхем тільки з охоронцями,
Щоб власники чужої слави- палестинці
За звичаєм гостинним, не кидали в прочан каміння.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ексодус
«І сказав Йосеф братам своїм:
«Я вмираю, а Всесильний неодмінно згадає про вас і виведе вас із цієї країни до Краю,
що присягнув був Аврагамові, Іцхакові та Яакову».
І взяв клятву з Ізраїлевих синів, сказавши:
«Коли згадає Всесильний про вас, винесіть кості мої звідси».
Книга Буття, 50:24-25
І сталося, як заповідав Всевишній.
Опівночі прокинувсь фараон од крику й зойків,
Що здійнялись в його палаці.
А насправді – таке було по всім Єгипті.
Господь до інших кар додав ще й цю –
Нищив перворідних. Байдуже - людина чи худоба.
І невблаганний фараон скоривсь нарешті.
«Устаньте й вийдіть спосеред мого народу,-
Сказав Мойсеєві та Агарону.-
Та не забудьте поблагословить мене!»
А підданці його , плачучи, квапили сусідів:
«Виходьте та якомога швидше,
Бо через вас усі ми помремо отут...
Беріть і золото, і срібло – лиш зникайте!»
«Зачекайте! Дайте хоч на дорогу хліб спекти!»
«Ні, просимо слізно: беріть таким, як є!»
І в пелену юдейки брали тісто, що не підійшло.
Згодиться хоч на коржі прісні.
І ось нарешті, здається, все готове до відходу.
Трублять верблюди, ревуть воли,
мекають кози, охрипле чути «кукуріку»,
невиспана, аж захлинається плачем малеча...
А все щось заважає рушить.
»Стривай,- Агарон до брата.- А якже з клятвою?
Ми ж маємо винести з собою кості Йосефа...»
«І де ж вони?»
«Може, Серах, донька Асіра, знає?
Одна ж вона лишилася із того покоління».
І немічна, похилена мало не до землі,
А все ж навдивовижу при пам’яті бабуся:
«На дно ріки труну Йосефову опустили.
Одні казали, аби благословились води Нілу.
Я ж гадаю на правду схоже інше:
«Як хочеш, щоб юдеї ніколи не покинули наш край,-
Так радили придворні фараону,-
Сховай надійно Йосефову могилу».
Пішов Мойсей до Нілу і голосом громовим прокричав:
«Йосефе! Настав час, коли Господь звільняє твій народ.
Без тебе не зможемо вирушить з Єгипту!»
І тої ж миті вода заклекотіла, і на поверхні загойдалася труна.
...Сорок літ Ковчег Завіту і Йосефова труна подорожували поруч.
«Негоже,- дехто дорікав Мойсею,- щоб були вони разом».
«Той, хто в труні,- відповідав Божий проводир,-
Сповняв усе, що в тому Заповіті».
P.S.
На які тільки курйози Історія спроможна…
Аби вклонитися Йосефовій могилі,
Мусять юдеї просити дозволу в арабів
І простувати в Шхем тільки з охоронцями,
Щоб власники чужої слави- палестинці
За звичаєм гостинним, не кидали в прочан каміння.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію