ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Як говорить каміння.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як говорить каміння.
Ми всі звикаємо до війни, як чоловіки звикають до міцності алкоголю.
Я знаю дівчинку Олю з хрестом червоним на грудях і калиною на устах.
Їй не соромно різати солдатські штанини до тіла срібла оскалу голого,
щоб, хоч комусь із котиків- солов’їв не рани шипшин колючих, а Божий осяяв знак,
щоб, у якоїсь: дружини, чи у матері шелестом упалого листя серце не закололо!
Та , якби вона хутко не повзла Розалією в’юнкою...
Смерть — на те вона й смерть, коли вже доста напоїть!
І Оля стає — не медик, а, майже, розп’ятий птах,і різко затягує турнікета до кісточки жилок.
ЗНОВУ —БАБАХ!
— ВОЗДУХ!
А ОЛІ У СКРОНЯХ ЛУНАЄ: « Бєлиє рози… Бєлиє рози… Бєзопасни шипи!!!»
Орлиний Орест шепоче на вушко:
— Олю, давай ми будемО, уже на ти?
Оля різко йому відповідає:
— Йди ти під три чорти!
В госпіталі польовому Оля встигає писати трагічний, до сліз роман.
У снах їй мариться батьківська сад і ріднесенький братик: , мов квіти- братки — Роман...
З яким вона передивилася усі дитячі фільми й вірить наївно що той десь — тут? Чи там?
Ніжність приходить до неї хвилями, закусює губи, виймає з соснових ван…
Оля знає, що Роман іде в камуфляжній футблочці без броніка грудьми на таран!
Але вона — парамедик…
У неї не має права їхати дах!
— Це — каже Оля — рівнина впала з крутої, таточку, Зміїної балки?
Це, може, вовчиця прийшла шукать вовченят у моїх зелених очах, чи вже забило баки?
Ось, я маленька така, а ти мені даєш пензлика і я покриваю лаком ляльку у ванній.
Оля сама по-ра-не-на….
А потім до неї чалапає ліс на одній лапі …
Перелесник із « Лісової пісні», ласо гойдає кістлявими пальцями, обвітрену орками Мавку.
Оля приходить до тями, затягує турнікет, а потім чує знайомий голос:
— Хлопці! Термічну ковдру! Андрію, розріж їй светра на грудях!
— Бляха!
Просто, Оля з дитинства ангел - невдаха.
(Такі бувають у цьому лісі)...
Де було мокро? Де було сухо?
— Реве Джавелін у бідного Баха?
Оля закочує очі… Хтось б’є каменем у « Сосну кохання»!
— Понесли пацани! Що там тієї Олі…
Камінь лягає і мовчки холодом думає:
—У цих дубових планетах є нЕлюди, а є люди…
І середина його загорається, і душа, як пожежа палає!
— Хай би лягла піді мною. Хай би собі лежала,
Бігли б під нами струмочки, хай би спокійно спала!
Сни бувають казково-ніжні, неначе мама,
сонце буває одне і то, коли кармінно світить,
ночі бувають печальні — їм туго вигнуто брови,
слова не відразу приходять, бо їм забракує мови.
Щойно. Більше я нічого не можу сказати.
Юлія Івченко. 6 серпня. 2022. р.
Я знаю дівчинку Олю з хрестом червоним на грудях і калиною на устах.
Їй не соромно різати солдатські штанини до тіла срібла оскалу голого,
щоб, хоч комусь із котиків- солов’їв не рани шипшин колючих, а Божий осяяв знак,
щоб, у якоїсь: дружини, чи у матері шелестом упалого листя серце не закололо!
Та , якби вона хутко не повзла Розалією в’юнкою...
Смерть — на те вона й смерть, коли вже доста напоїть!
І Оля стає — не медик, а, майже, розп’ятий птах,і різко затягує турнікета до кісточки жилок.
ЗНОВУ —БАБАХ!
— ВОЗДУХ!
А ОЛІ У СКРОНЯХ ЛУНАЄ: « Бєлиє рози… Бєлиє рози… Бєзопасни шипи!!!»
Орлиний Орест шепоче на вушко:
— Олю, давай ми будемО, уже на ти?
Оля різко йому відповідає:
— Йди ти під три чорти!
В госпіталі польовому Оля встигає писати трагічний, до сліз роман.
У снах їй мариться батьківська сад і ріднесенький братик: , мов квіти- братки — Роман...
З яким вона передивилася усі дитячі фільми й вірить наївно що той десь — тут? Чи там?
Ніжність приходить до неї хвилями, закусює губи, виймає з соснових ван…
Оля знає, що Роман іде в камуфляжній футблочці без броніка грудьми на таран!
Але вона — парамедик…
У неї не має права їхати дах!
— Це — каже Оля — рівнина впала з крутої, таточку, Зміїної балки?
Це, може, вовчиця прийшла шукать вовченят у моїх зелених очах, чи вже забило баки?
Ось, я маленька така, а ти мені даєш пензлика і я покриваю лаком ляльку у ванній.
Оля сама по-ра-не-на….
А потім до неї чалапає ліс на одній лапі …
Перелесник із « Лісової пісні», ласо гойдає кістлявими пальцями, обвітрену орками Мавку.
Оля приходить до тями, затягує турнікет, а потім чує знайомий голос:
— Хлопці! Термічну ковдру! Андрію, розріж їй светра на грудях!
— Бляха!
Просто, Оля з дитинства ангел - невдаха.
(Такі бувають у цьому лісі)...
Де було мокро? Де було сухо?
— Реве Джавелін у бідного Баха?
Оля закочує очі… Хтось б’є каменем у « Сосну кохання»!
— Понесли пацани! Що там тієї Олі…
Камінь лягає і мовчки холодом думає:
—У цих дубових планетах є нЕлюди, а є люди…
І середина його загорається, і душа, як пожежа палає!
— Хай би лягла піді мною. Хай би собі лежала,
Бігли б під нами струмочки, хай би спокійно спала!
Сни бувають казково-ніжні, неначе мама,
сонце буває одне і то, коли кармінно світить,
ночі бувають печальні — їм туго вигнуто брови,
слова не відразу приходять, бо їм забракує мови.
Щойно. Більше я нічого не можу сказати.
Юлія Івченко. 6 серпня. 2022. р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію