ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Персі Біш Шеллі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Персі Біш Шеллі
ОДА ЗАХІДНОМУ ВІТРУ
1
О, буйний вітре заходу осінній!
Перед тобою роєм листя мчить,
Мов перед чаклуном примари-тіні, --
Руде, червоне, жовте, що спочить
На землю ляже купками вже гнилі;
Нив голих землю (їх же не злічить)
Насінням всіяв ти, що, як в могилі,
Брудне й холодне буде ждать пори,
Коли весняний брат твій знов щосили
Затрубить в ріг й тепло пошле згори
Промінням сонця (що за втіха вуху!),
Й горби зазеленіють і яри.
Свавільний духу творення й розрухи,
Що скрізь присутній! Слухай же, о, слухай!
2
Ти й хмар женеш в блакиті караван,
Мов листя круговерть при листопаді,
Що струшують їх небо й океан
Із віт сплетіння у вселенськім саді --
Дощів то духи й блискавок зійшлись:
На голові танцюючій Менаді
Куйовдив так волосся ти колись;
Розтріпані тобою пасма бурі
Від горизонту простяглись у вись.
Труп року ти відспівуєш в зажурі,
Де морок саркофагом, -- заночуй,
Йому за купол ставши; знов похмурі
Свої дари яви там, ще відчуй
Дощ чорний, й град, й вогонь. О чуй же, чуй!
3
Ти й в Середземнім морі будиш хвилі,
Що під їх спів воно леліє сни
Й під Байями снує видіння милі
Башт і палаців гордих давнини:
Як в дзеркалі магічнім, крізь прозору
Вод товщу тьмяно зблиснуть з глибини
В блакитних квітів, моху й трав узорах --
Безсильна і уява тут. Повій
Могутньо на Атлантики просторах,
Вали збур, лоно вод до дна розкрий!
Рослинність океану, що мов з пуху
Їх листя чахле, знає голос твій:
Від страху ціпеніючи, без руху
Посивіє і затремтить. О слухай!
4
Будь я листком, ти б мною шелестів;
Будь хмаркою, з тобою б в небі линув;
Будь хвилею, я ввись би теж летів,
Як ти, хоч лоно вод би не покинув.
Ти вільний і невтримний. О, якби
Знов, як колись (дитинства спомин зринув),
Напарником я в мандрах був тобі
Й, здавалось, навіть міг би обігнати, --
До тебе б так не слав тоді мольби,
Як зараз, коли звідав біль і втрати.
Мов хвилю, хмарку, лист мене здійми,
Бо впав я на терни -- і вже не встати;
Тягар дня, узи бід з мене зніми;
Гординю й шал дай, раз вже стрілись ми!
5
Стать лірою тобі, мов ліс осінній,
Дозволь, щоб гомін листя свого вплів
В гармонію ту, що в твоїм бринінні,
В солодкий щем той, що ти влить зумів
Й в осінньої журби тон. Духу грізний,
Й моїм стань духом! Стрімкості б хотів.
Розвій же прах думок, мій смуток слізний,
Як листя мертве; інші воскреси;
Озвучивши цей вірш мій, хай запізній,
Роздмухай попіл згаслої краси --
Й знов полум'я із іскри розгориться;
Землі німій слова мої неси.
Не дасть звук віщих сурм твоїх журиться:
Зима вже йде -- й Весна не забариться.
1
О, буйний вітре заходу осінній!
Перед тобою роєм листя мчить,
Мов перед чаклуном примари-тіні, --
Руде, червоне, жовте, що спочить
На землю ляже купками вже гнилі;
Нив голих землю (їх же не злічить)
Насінням всіяв ти, що, як в могилі,
Брудне й холодне буде ждать пори,
Коли весняний брат твій знов щосили
Затрубить в ріг й тепло пошле згори
Промінням сонця (що за втіха вуху!),
Й горби зазеленіють і яри.
Свавільний духу творення й розрухи,
Що скрізь присутній! Слухай же, о, слухай!
2
Ти й хмар женеш в блакиті караван,
Мов листя круговерть при листопаді,
Що струшують їх небо й океан
Із віт сплетіння у вселенськім саді --
Дощів то духи й блискавок зійшлись:
На голові танцюючій Менаді
Куйовдив так волосся ти колись;
Розтріпані тобою пасма бурі
Від горизонту простяглись у вись.
Труп року ти відспівуєш в зажурі,
Де морок саркофагом, -- заночуй,
Йому за купол ставши; знов похмурі
Свої дари яви там, ще відчуй
Дощ чорний, й град, й вогонь. О чуй же, чуй!
3
Ти й в Середземнім морі будиш хвилі,
Що під їх спів воно леліє сни
Й під Байями снує видіння милі
Башт і палаців гордих давнини:
Як в дзеркалі магічнім, крізь прозору
Вод товщу тьмяно зблиснуть з глибини
В блакитних квітів, моху й трав узорах --
Безсильна і уява тут. Повій
Могутньо на Атлантики просторах,
Вали збур, лоно вод до дна розкрий!
Рослинність океану, що мов з пуху
Їх листя чахле, знає голос твій:
Від страху ціпеніючи, без руху
Посивіє і затремтить. О слухай!
4
Будь я листком, ти б мною шелестів;
Будь хмаркою, з тобою б в небі линув;
Будь хвилею, я ввись би теж летів,
Як ти, хоч лоно вод би не покинув.
Ти вільний і невтримний. О, якби
Знов, як колись (дитинства спомин зринув),
Напарником я в мандрах був тобі
Й, здавалось, навіть міг би обігнати, --
До тебе б так не слав тоді мольби,
Як зараз, коли звідав біль і втрати.
Мов хвилю, хмарку, лист мене здійми,
Бо впав я на терни -- і вже не встати;
Тягар дня, узи бід з мене зніми;
Гординю й шал дай, раз вже стрілись ми!
5
Стать лірою тобі, мов ліс осінній,
Дозволь, щоб гомін листя свого вплів
В гармонію ту, що в твоїм бринінні,
В солодкий щем той, що ти влить зумів
Й в осінньої журби тон. Духу грізний,
Й моїм стань духом! Стрімкості б хотів.
Розвій же прах думок, мій смуток слізний,
Як листя мертве; інші воскреси;
Озвучивши цей вірш мій, хай запізній,
Роздмухай попіл згаслої краси --
Й знов полум'я із іскри розгориться;
Землі німій слова мої неси.
Не дасть звук віщих сурм твоїх журиться:
Зима вже йде -- й Весна не забариться.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію