ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва під Корсунем 1648 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва під Корсунем 1648 року
- А що далі? Там же Корсунь? Ви і там бували?
- Був, звичайно. Як не бути? Ішов із Богданом.
- Розкажіть, - молоді дядька кільцем обступали.
- Розкажу. Чого ж? Таїти нічого не стану.
Та не стійте над душею. Люльку от заправлю,
Горло щоб не деренчало та й почну казати.
А от люлька козакові – то серйозна справа,
Тут уже ніяк не можна йому поспішати.
Вибив попіл, дістав кисет, тютюну взяв пучку,
Набив люльку, із багаття дістав собі жару.
Затягнувся, пустив диму – а воно ж ядуче.
Молодим той дим смердючий зразу в носи вдарив,
Аж закашляли. Одначе, сидять та чекають,
Коли козак зробить справу та почне казати.
Бо ж, і справді, ходив з Батьком, тож багато знає,
А їм хочеться почути та й самим узнати.
- Отож, слухайте, - нарешті козак одізвався,-
Як під Жовтими ми сина військо погромили,
Тоді уже і за батька гетьман наш узявся.
Хоча в того, звісно, було значно більше сили.
Та Богдан по Україні мав повсюди очі,
Знав, що робиться, де військо знаходиться враже.
А Потоцький в Чигирині також знати хоче
Про Богдана та хто ж йому хоч словечко скаже.
Бо ж шляхи усі татари міцно перекрили.
От і думає Потоцький – сина виручати
Чи то, може повертати та збирати сили.
А тут жовнір перевдітий таки зміг примчати.
Нема війська, син загинув чи то у полоні.
Аж за голову схопився Потоцький від того.
Велів військо піднімати, запрягати коні,
Лаштуватися на відступ в нелегку дорогу.
Хотів іти в Білу Церкву, де кріпость велика,
Щоби там козацьке військо й татар зустрічати.
Вишневецького у поміч із Лубен покликав,
Разом значно більше сили вони будуть мати.
Подалися з Чигирина знову на Черкаси,
А звідтіль уже на Корсунь, де і зупинились.
Важкий обоз, тож дорога забирає часу.
А тут скоро вже й татари слідком нагодились.
Послав Богдан, щоб тих ляхів притримали трохи,
Поки він з козацьким військом по слідах поспіє.
А татар, здалося ляхам, мов того гороху.
Стали табір ладнувати, маючи надію
В таборі від них відбитись. Стали у фільварках
Понад Россю, де ще вал був старинний зберігся.
З боків шанці покопали, обкопались шпарко,
Виставили скрізь гармати – ворог, стережися!
А четвертим боком річка Рось їх прикриває.
А сам Корсунь віддав гетьман ляхам на поталу.
Ми побачили здалеку, що місто палає,
Але помогти нещасним ще нічим не мали.
Богдан швидко розібрався, як має робити.
Послав загін Дніпром, щоби човни всі прибрали,
Щоби не мав чим Ярема річку переплисти
І Потоцький з Калиновським помочі не мали.
Далі послав Кривоноса річку загатити
Під Стеблевом, трохи вище, де був табір ляхів.
Щоби річка не могла вже табір їм прикрити.
А, скоріше, щоб між ляхів посіяти страху.
Бо послав Богдан козака іще ляхам в руки.
Ми про то уже пізніше, після бою взнали.
Знав, звичайно що ітиме він на смертні муки
Та Богдану треба, щоби ляхи утікали.
Вони міцно укріпились на березі Росі,
Звідти вибити нелегко, втратимо багато.
От, якби те ляське військо з табору знялося,
Тоді в полі із ним легше буде воювати.
От козак той «попав» ляхам , довго упирався,
Поки «врешті» почав «правду» в муках говорити.
Що вже кримський хан з ордою у похід зібрався
І зо дня на день під Корсунь може вже приспіти.
А в Хмельницького козаків із півсотні тисяч.
Та й татар побіля нього тисяч двадцять буде.
Тож Потоцький всю старшину на нараду кличе,
Щоб рішити: відступати чи тут битись будем?
Калиновський став казати, щоб тут залишатись
І багато хто з старшини думку ту підтримав.
Але більшість та й Потоцький почали вагатись,
Тож на раді й порішили, врешті спільно: йтимем!
На світанку ляське військо Корсунь залишило.
Ішли табором похідним – вози в рядів вісім
З обох боків та і з тилу табір прикривали.
А між ними у колонах ішло військо тісно.
Ми їх, звісно, пропустили, поки не чіпали.
А уже коли всі вийшли, стали «підганяти».
Як була така можливість, близько підступали,
То коней їм постріляєм, щоб табір зламати,
То й до ляхів доберемось, змусимо спинитись.
А татари із другого боку підступають.
Огризаються ті ляхи та куди їм дітись,
Крім, як йти та відбиватись – вибору не мають.
Думають до Богуслава, все-таки, проб’ються.
Дурні. То вони Богдана ще погано знають.
Поки вони оце шляхом неспішно плетуться,
Вже козаки Кривоноса в балці їх чекають.
Послав Богдан Кривоноса в обхід ще зарані.
Той в Гороховій Діброві вибрав місце вдале.
Визначив місця - гармати де у лісі стануть.
Козаки рови копати на дорозі стали.
Ще й дерева навалили – возам не проїхать.
Сіли, балку оточили та й валку пантрують.
Ідуть ляхи, як від ґедзів, відбиваються від нас,
Сподіваються, що скоро досягнуть до Богуслава.
Десь опівдні у ту балку і спустилися якраз,
Де погинуть тоді мала уся сила ляська й слава.
Хоч широка, але лісом й чагарями заросла.
Справа кручі, зліва річка, береги – одне болото.
І тут валка до завалів на дорозі досягла
Й зупинилася. Болотом віз ніякий не покотить.
А на кручі дертись – стали ті вози перевертать.
Влізли, як у мишоловку. І назад немає ходу.
І гармати не підтягнуть – перешкоду розметать.
І застрягнеш у болоті, як полізеш через воду.
І хоругви не розвернеш, щоб пробитися назад.
Тут козаки Кривоноса ще з гармат стріляти стали
І з мушкетів. Втратив зовсім табір ляський якийсь лад.
Аж тепер і ми з ордою зусібіч на них напали.
То була уже не битва. То була уже різня.
Ляхи падали на землю, як трава попід косою.
І татари не дрімали, багатьох стягли з коня.
Їм живий ясир потрібен – тож тягли із того бою
Всіх, хто втрапив під аркан, вибирали більше знатних,
Не дивилися – чи гетьман, чи то просто командир.
Челядь, ту, що розбігалась і не думали хапати.
Калиновський, кажуть, бився того дня, як дикий звір.
Та і він, як і Потоцький у полон до нас попали,
Ціла купа командирів, жовнірів не зрахувать.
Лиш кіннотники з Корицьким вузол наш тугий прорвали,
Їм вдалось до Богуслава неушкоджено домчать.
А всі інші чи навіки на шляху тім залишились,
Чи попали до полону і ясиром в Крим пішли.
До останнього драгуни Калиновського лиш бились,
Та від смерті чи полону відвертітись не змогли.
Ми з татарами по честі все здобуте розділили:
Нам гармати і припаси, а полонені всі їм.
Челядь, що порозбігалась – тих селяни половили.
Отож, можна й завершити мою розповідь на тім.
Хіба лише – в Україні більше війська вже не було,
І коронний, й польний гетьман в Крим ясиром побрели.
І, нарешті, гнів народний ляхи на собі відчули,
Бо ж таки багато сала нам за шкуру залили.
- Був, звичайно. Як не бути? Ішов із Богданом.
- Розкажіть, - молоді дядька кільцем обступали.
- Розкажу. Чого ж? Таїти нічого не стану.
Та не стійте над душею. Люльку от заправлю,
Горло щоб не деренчало та й почну казати.
А от люлька козакові – то серйозна справа,
Тут уже ніяк не можна йому поспішати.
Вибив попіл, дістав кисет, тютюну взяв пучку,
Набив люльку, із багаття дістав собі жару.
Затягнувся, пустив диму – а воно ж ядуче.
Молодим той дим смердючий зразу в носи вдарив,
Аж закашляли. Одначе, сидять та чекають,
Коли козак зробить справу та почне казати.
Бо ж, і справді, ходив з Батьком, тож багато знає,
А їм хочеться почути та й самим узнати.
- Отож, слухайте, - нарешті козак одізвався,-
Як під Жовтими ми сина військо погромили,
Тоді уже і за батька гетьман наш узявся.
Хоча в того, звісно, було значно більше сили.
Та Богдан по Україні мав повсюди очі,
Знав, що робиться, де військо знаходиться враже.
А Потоцький в Чигирині також знати хоче
Про Богдана та хто ж йому хоч словечко скаже.
Бо ж шляхи усі татари міцно перекрили.
От і думає Потоцький – сина виручати
Чи то, може повертати та збирати сили.
А тут жовнір перевдітий таки зміг примчати.
Нема війська, син загинув чи то у полоні.
Аж за голову схопився Потоцький від того.
Велів військо піднімати, запрягати коні,
Лаштуватися на відступ в нелегку дорогу.
Хотів іти в Білу Церкву, де кріпость велика,
Щоби там козацьке військо й татар зустрічати.
Вишневецького у поміч із Лубен покликав,
Разом значно більше сили вони будуть мати.
Подалися з Чигирина знову на Черкаси,
А звідтіль уже на Корсунь, де і зупинились.
Важкий обоз, тож дорога забирає часу.
А тут скоро вже й татари слідком нагодились.
Послав Богдан, щоб тих ляхів притримали трохи,
Поки він з козацьким військом по слідах поспіє.
А татар, здалося ляхам, мов того гороху.
Стали табір ладнувати, маючи надію
В таборі від них відбитись. Стали у фільварках
Понад Россю, де ще вал був старинний зберігся.
З боків шанці покопали, обкопались шпарко,
Виставили скрізь гармати – ворог, стережися!
А четвертим боком річка Рось їх прикриває.
А сам Корсунь віддав гетьман ляхам на поталу.
Ми побачили здалеку, що місто палає,
Але помогти нещасним ще нічим не мали.
Богдан швидко розібрався, як має робити.
Послав загін Дніпром, щоби човни всі прибрали,
Щоби не мав чим Ярема річку переплисти
І Потоцький з Калиновським помочі не мали.
Далі послав Кривоноса річку загатити
Під Стеблевом, трохи вище, де був табір ляхів.
Щоби річка не могла вже табір їм прикрити.
А, скоріше, щоб між ляхів посіяти страху.
Бо послав Богдан козака іще ляхам в руки.
Ми про то уже пізніше, після бою взнали.
Знав, звичайно що ітиме він на смертні муки
Та Богдану треба, щоби ляхи утікали.
Вони міцно укріпились на березі Росі,
Звідти вибити нелегко, втратимо багато.
От, якби те ляське військо з табору знялося,
Тоді в полі із ним легше буде воювати.
От козак той «попав» ляхам , довго упирався,
Поки «врешті» почав «правду» в муках говорити.
Що вже кримський хан з ордою у похід зібрався
І зо дня на день під Корсунь може вже приспіти.
А в Хмельницького козаків із півсотні тисяч.
Та й татар побіля нього тисяч двадцять буде.
Тож Потоцький всю старшину на нараду кличе,
Щоб рішити: відступати чи тут битись будем?
Калиновський став казати, щоб тут залишатись
І багато хто з старшини думку ту підтримав.
Але більшість та й Потоцький почали вагатись,
Тож на раді й порішили, врешті спільно: йтимем!
На світанку ляське військо Корсунь залишило.
Ішли табором похідним – вози в рядів вісім
З обох боків та і з тилу табір прикривали.
А між ними у колонах ішло військо тісно.
Ми їх, звісно, пропустили, поки не чіпали.
А уже коли всі вийшли, стали «підганяти».
Як була така можливість, близько підступали,
То коней їм постріляєм, щоб табір зламати,
То й до ляхів доберемось, змусимо спинитись.
А татари із другого боку підступають.
Огризаються ті ляхи та куди їм дітись,
Крім, як йти та відбиватись – вибору не мають.
Думають до Богуслава, все-таки, проб’ються.
Дурні. То вони Богдана ще погано знають.
Поки вони оце шляхом неспішно плетуться,
Вже козаки Кривоноса в балці їх чекають.
Послав Богдан Кривоноса в обхід ще зарані.
Той в Гороховій Діброві вибрав місце вдале.
Визначив місця - гармати де у лісі стануть.
Козаки рови копати на дорозі стали.
Ще й дерева навалили – возам не проїхать.
Сіли, балку оточили та й валку пантрують.
Ідуть ляхи, як від ґедзів, відбиваються від нас,
Сподіваються, що скоро досягнуть до Богуслава.
Десь опівдні у ту балку і спустилися якраз,
Де погинуть тоді мала уся сила ляська й слава.
Хоч широка, але лісом й чагарями заросла.
Справа кручі, зліва річка, береги – одне болото.
І тут валка до завалів на дорозі досягла
Й зупинилася. Болотом віз ніякий не покотить.
А на кручі дертись – стали ті вози перевертать.
Влізли, як у мишоловку. І назад немає ходу.
І гармати не підтягнуть – перешкоду розметать.
І застрягнеш у болоті, як полізеш через воду.
І хоругви не розвернеш, щоб пробитися назад.
Тут козаки Кривоноса ще з гармат стріляти стали
І з мушкетів. Втратив зовсім табір ляський якийсь лад.
Аж тепер і ми з ордою зусібіч на них напали.
То була уже не битва. То була уже різня.
Ляхи падали на землю, як трава попід косою.
І татари не дрімали, багатьох стягли з коня.
Їм живий ясир потрібен – тож тягли із того бою
Всіх, хто втрапив під аркан, вибирали більше знатних,
Не дивилися – чи гетьман, чи то просто командир.
Челядь, ту, що розбігалась і не думали хапати.
Калиновський, кажуть, бився того дня, як дикий звір.
Та і він, як і Потоцький у полон до нас попали,
Ціла купа командирів, жовнірів не зрахувать.
Лиш кіннотники з Корицьким вузол наш тугий прорвали,
Їм вдалось до Богуслава неушкоджено домчать.
А всі інші чи навіки на шляху тім залишились,
Чи попали до полону і ясиром в Крим пішли.
До останнього драгуни Калиновського лиш бились,
Та від смерті чи полону відвертітись не змогли.
Ми з татарами по честі все здобуте розділили:
Нам гармати і припаси, а полонені всі їм.
Челядь, що порозбігалась – тих селяни половили.
Отож, можна й завершити мою розповідь на тім.
Хіба лише – в Україні більше війська вже не було,
І коронний, й польний гетьман в Крим ясиром побрели.
І, нарешті, гнів народний ляхи на собі відчули,
Бо ж таки багато сала нам за шкуру залили.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію