ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Крістіни Россетті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Крістіни Россетті
* * *
Залиште, літні друзі, ви мене:
Не літня я, а, мов зима, холодна;
Загублена в пітьмі вівця голодна;
Невдаха, що, в чім щастя, й не збагне.
Хай навіть в думці жалість не майне;
Живіть в теплі і втіхах -- я ж бездомна.
Мене залиште, бо інакше жодна
Зі мною й вас напасть не обмине.
Вам -- битий шлях, мені ж -- лиш манівці;
Відлюдно я живу й помру самотня.
Та все ж, як чуть плач вітру в осоці,
Хай гріє дар ваш -- споминів тепло,
Бо в серці туга вже невідворотна
За ластівками літа, що пройшло.
* * *
Минула юність і краса пішла,
Як навіть в лик блідий цей і вселялась;
Краса і юнь відквітли -- що ж осталось?
Раніш волосся заквітчать могла --
З тих роз щокам рум'янцю б додала;
Й ось -- вже б дістались колючки лиш голі;
Й не пишні б квіти для вінка взяла,
А ті лиш скромні, що зростають в полі.
Краса і юнь покинули. Що ж маю?
Біль серця, й тугу, і скорботи гніт,
Бентежність серця, що блаженство знало;
Мовчання серця, що пісні співало,
Як юності й краси буяв ще квіт, --
Й за спів й любові німоту приймаю.
ПЕВНІСТЬ
Лиш марнота марнот -- як говорив
Еклезіаст -- все в світі: тлін і прах,
І втримать те, що в вухах і в очах,
Це все одно, що вітер би ловив.
Трава лиш в'яла все, що б не створив;
Туди-сюди в житті надія й страх
Штовхають -- в тернах, звивистий той шлях,
Де смерті морок обрій вже закрив.
Як Вчора, таке ж маєм і Сьогодні,
І Завтра ті ж нам принесе дари.
Й очікувать на щось нове чи ж слід
Відтоді, як був створений цей світ?
Старе стебло й дасть колючки старі,
Світання сіре -- й сутінки холодні.
ВИТРИВАЛІСТЬ
Я, смерть уздрівши, теж не відсахнусь.
Та важче все ж в собі знаходить сили,
Долаючи життєві крутосхили,
Як падаю, лишень з колін зведусь;
Та піднімаюсь знов -- я не здаюсь,
Хоч і стою вже на краю могили
Й так заздрю тим, що в ній навік спочили, --
Й щоб мать цю мужність, Богові молюсь.
Страждать ще треба -- лиш любить не досить:
Благодіяння зриме усіма,
Страждання ж -- самотини біль німа,
Й цьому день кожен докази приносить.
Є добрі вчинки -- житіїв нема,
З чаш повних всі п'ють -- хто ж осушить осад?
ПІСНЯ
Коли помру я, милий,
Ти довго не ридай;
Троянд біля могили
Й калини не саджай.
Де ляжу я, не саду --
Траві зеленій буть!
Захочеш -- мене згадуй,
А якщо ні -- забудь!
Там тіней не побачу
І не почую гроз,
Вже вдосталь не поплачу
Із солов'єм між лоз.
Та й що там побажаєш,
Де лиш пітьма без меж?
Щаслива, як згадаєш,
І як забудеш -- теж!
Залиште, літні друзі, ви мене:
Не літня я, а, мов зима, холодна;
Загублена в пітьмі вівця голодна;
Невдаха, що, в чім щастя, й не збагне.
Хай навіть в думці жалість не майне;
Живіть в теплі і втіхах -- я ж бездомна.
Мене залиште, бо інакше жодна
Зі мною й вас напасть не обмине.
Вам -- битий шлях, мені ж -- лиш манівці;
Відлюдно я живу й помру самотня.
Та все ж, як чуть плач вітру в осоці,
Хай гріє дар ваш -- споминів тепло,
Бо в серці туга вже невідворотна
За ластівками літа, що пройшло.
* * *
Минула юність і краса пішла,
Як навіть в лик блідий цей і вселялась;
Краса і юнь відквітли -- що ж осталось?
Раніш волосся заквітчать могла --
З тих роз щокам рум'янцю б додала;
Й ось -- вже б дістались колючки лиш голі;
Й не пишні б квіти для вінка взяла,
А ті лиш скромні, що зростають в полі.
Краса і юнь покинули. Що ж маю?
Біль серця, й тугу, і скорботи гніт,
Бентежність серця, що блаженство знало;
Мовчання серця, що пісні співало,
Як юності й краси буяв ще квіт, --
Й за спів й любові німоту приймаю.
ПЕВНІСТЬ
Лиш марнота марнот -- як говорив
Еклезіаст -- все в світі: тлін і прах,
І втримать те, що в вухах і в очах,
Це все одно, що вітер би ловив.
Трава лиш в'яла все, що б не створив;
Туди-сюди в житті надія й страх
Штовхають -- в тернах, звивистий той шлях,
Де смерті морок обрій вже закрив.
Як Вчора, таке ж маєм і Сьогодні,
І Завтра ті ж нам принесе дари.
Й очікувать на щось нове чи ж слід
Відтоді, як був створений цей світ?
Старе стебло й дасть колючки старі,
Світання сіре -- й сутінки холодні.
ВИТРИВАЛІСТЬ
Я, смерть уздрівши, теж не відсахнусь.
Та важче все ж в собі знаходить сили,
Долаючи життєві крутосхили,
Як падаю, лишень з колін зведусь;
Та піднімаюсь знов -- я не здаюсь,
Хоч і стою вже на краю могили
Й так заздрю тим, що в ній навік спочили, --
Й щоб мать цю мужність, Богові молюсь.
Страждать ще треба -- лиш любить не досить:
Благодіяння зриме усіма,
Страждання ж -- самотини біль німа,
Й цьому день кожен докази приносить.
Є добрі вчинки -- житіїв нема,
З чаш повних всі п'ють -- хто ж осушить осад?
ПІСНЯ
Коли помру я, милий,
Ти довго не ридай;
Троянд біля могили
Й калини не саджай.
Де ляжу я, не саду --
Траві зеленій буть!
Захочеш -- мене згадуй,
А якщо ні -- забудь!
Там тіней не побачу
І не почую гроз,
Вже вдосталь не поплачу
Із солов'єм між лоз.
Та й що там побажаєш,
Де лиш пітьма без меж?
Щаслива, як згадаєш,
І як забудеш -- теж!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію