ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Окремі вірші зарубіжних поетів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Окремі вірші зарубіжних поетів
ВАЛЬТЕР ЛЕНДОР
* * *
Я вірив посмішці звабливій,
Хоч слово й усміх цей зрадливі;
Вже інший втратив би надію --
Я я все ще чомусь радію.
Щоб я повірив у любов --
Обманюй знов мене і знов!
* * *
У посмішки вид нужденний,
Лиш гніву спалах -- величний;
Мінливий вітер південний
Й постійний завжди -- північний.
Венера між зір блукає
Й на місці -- зоря Полярна;
Ненависть сама спіткає,
Любов -- боязка й примарна.
* * *
Не нарікай, смутний мій друже,
Що втіхи й радості пройшли:
Безжальна доля -- їй байдуже,
Чим ми щасливими були.
Веселки в небі пам'ятаю
Й луги у вранішній росі --
Я бачив їх, та не питаю,
Чому й де ділись вони всі;
І рук в розпуці не здіймаю,
Щоб їх назад вернуть -- о ні!
Бо тут чи десь іще -- я знаю --
Із мли сяйнуть колись мені.
* * *
Приємно дивитись, як осінь буяє
І в'яне природи краса --
Та втіхи цієї у серці немає,
Як власне життя вже згаса.
Я й старість вважав би за втішну і милу,
І долю б ні в чім не винив,
Якби ж то на груди мої чи могилу
Прощальну сльозу хто зронив.
ВІЛЬЯМ КАУПЕР
ТОПОЛИНИЙ ЛУГ
Упали тополі -- прощай, густа тінь
Й завжди гомінлива вершин височінь;
Не гратись в їх листі вітрам, не співать,
Без них вже дрозду поле й луг впізнавать.
Дванадцять літ збігло, у вічність пішли
З тих пір, як побачив цей луг, де росли, --
Й ось зараз в траві лежать, час їх спиляв;
Й сиджу вже на них, під якими стояв.
Дрозд інший притулок знайшов від жари:
Ліщину обжив він з цієї пори;
Й вже радісна пісня його не луна --
О, як звеселяла пейзаж цей вона!
Роки, наче коні прудкі, пронеслись --
Я теж, як вони, ляжу в землю колись;
Й бриніть наді мною лиш вітру в траві,
Аж поки не встануть дерева нові.
Вони -- моя втіха, бо радість людська --
Як мав її ще -- швидкоплинна така;
Вона нетривала така ж, як і ми,
І гасне ще швидше від смутку і тьми.
ДЖОЙС КІЛМЕР
ДЕРЕВА
Не знаю я, чи є десь вірші,
Щоб від дерев були не гірші;
Що спраглими губами всюди
Землі стискають ніжні груди;
Що бачать бога цілий день
Під шум молитов і пісень;
Які вигойдують щоліта
Гніздо малинівки на вітах;
Що являть сніг, мов серця щем,
Й знов порадіють під дощем.
Вірші пишуть дурні, на мене схожі,
Дерева ж -- це творіння божі.
ТЕНЕССІ ВІЛЬЯМС
РАЙСЬКА ТРАВА
По райській траві я ногами ступав
Весь день, як він сонця промінням сіяв;
По райській траві я ногами ступав
Всю ніч, як зір блиск її тьму проясняв.
Й ось ноги до трав доторкнулись земних,
І плакала мати при родах моїх;
Й вже можу і швидко, й далеко ходить --
Все ж прагну на райську траву знов ступить;
Все ж прагну на райську траву знов ступить.
* * *
Я вірив посмішці звабливій,
Хоч слово й усміх цей зрадливі;
Вже інший втратив би надію --
Я я все ще чомусь радію.
Щоб я повірив у любов --
Обманюй знов мене і знов!
* * *
У посмішки вид нужденний,
Лиш гніву спалах -- величний;
Мінливий вітер південний
Й постійний завжди -- північний.
Венера між зір блукає
Й на місці -- зоря Полярна;
Ненависть сама спіткає,
Любов -- боязка й примарна.
* * *
Не нарікай, смутний мій друже,
Що втіхи й радості пройшли:
Безжальна доля -- їй байдуже,
Чим ми щасливими були.
Веселки в небі пам'ятаю
Й луги у вранішній росі --
Я бачив їх, та не питаю,
Чому й де ділись вони всі;
І рук в розпуці не здіймаю,
Щоб їх назад вернуть -- о ні!
Бо тут чи десь іще -- я знаю --
Із мли сяйнуть колись мені.
* * *
Приємно дивитись, як осінь буяє
І в'яне природи краса --
Та втіхи цієї у серці немає,
Як власне життя вже згаса.
Я й старість вважав би за втішну і милу,
І долю б ні в чім не винив,
Якби ж то на груди мої чи могилу
Прощальну сльозу хто зронив.
ВІЛЬЯМ КАУПЕР
ТОПОЛИНИЙ ЛУГ
Упали тополі -- прощай, густа тінь
Й завжди гомінлива вершин височінь;
Не гратись в їх листі вітрам, не співать,
Без них вже дрозду поле й луг впізнавать.
Дванадцять літ збігло, у вічність пішли
З тих пір, як побачив цей луг, де росли, --
Й ось зараз в траві лежать, час їх спиляв;
Й сиджу вже на них, під якими стояв.
Дрозд інший притулок знайшов від жари:
Ліщину обжив він з цієї пори;
Й вже радісна пісня його не луна --
О, як звеселяла пейзаж цей вона!
Роки, наче коні прудкі, пронеслись --
Я теж, як вони, ляжу в землю колись;
Й бриніть наді мною лиш вітру в траві,
Аж поки не встануть дерева нові.
Вони -- моя втіха, бо радість людська --
Як мав її ще -- швидкоплинна така;
Вона нетривала така ж, як і ми,
І гасне ще швидше від смутку і тьми.
ДЖОЙС КІЛМЕР
ДЕРЕВА
Не знаю я, чи є десь вірші,
Щоб від дерев були не гірші;
Що спраглими губами всюди
Землі стискають ніжні груди;
Що бачать бога цілий день
Під шум молитов і пісень;
Які вигойдують щоліта
Гніздо малинівки на вітах;
Що являть сніг, мов серця щем,
Й знов порадіють під дощем.
Вірші пишуть дурні, на мене схожі,
Дерева ж -- це творіння божі.
ТЕНЕССІ ВІЛЬЯМС
РАЙСЬКА ТРАВА
По райській траві я ногами ступав
Весь день, як він сонця промінням сіяв;
По райській траві я ногами ступав
Всю ніч, як зір блиск її тьму проясняв.
Й ось ноги до трав доторкнулись земних,
І плакала мати при родах моїх;
Й вже можу і швидко, й далеко ходить --
Все ж прагну на райську траву знов ступить;
Все ж прагну на райську траву знов ступить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію