ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Огдена Неша
Із Огдена Неша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Огдена Неша
НЕ ПІДУ Я ДО ЦЕРКВИ СЬОГОДНІ
Не піду я до церкви сьогодні;
Я вірю, що Бог мене простить.
Такі осяйні неба й моря безодні,
Й так сонце пісок золотить!
Він знає, Він знає, що лиш мить – життя,
Й що з цих літніх днів не створиш запасу;
Він знає: як я вже піду без вороття –
Тоді буде вдосталь в обох у нас часу.
ПОМІЖ ДНЯМИ НАРОДЖЕННЯ
Свій день народження, дням лік
Втрачаючи, ждем з року в рік.
Ще гірш це, ніж чекать автобус:
Я змучивсь, на нулі мій тонус.
З не-днів народження рубіж
В житті долаючи скоріш –
Що бачив, чув, досяг в ці дні,
Згадав я: справи всі й пісні;
Й дійшло нарешті до мене,
Що не такі вони вже й не-...
ПРО ДІТЕЙ
Священник, вчитель – хоч це покоління
Вже інше, та дітьми були й вони.
Так, діти все ж – чудові це створіння!
Хотів би мать їх? -- Боже борони!
* * *
Спитали якось у Ейнштейна,
Як була дата ювілейна,
Чи може коли-небудь атом
Новітнім стати Геростратом.
Й відклавши скрипку свою вбік,
Цей сивий мудрий чоловік
Був лаконічним винятково:
“Так... Ні... Хіба що, випадково.”
СОЛОДКІ СНИ
Хотів би в ліжку вже збагнуть,
Чи довго ждать слід, щоб заснуть;
Й то рахувать овець почну –
Та завжди сплю вже, як засну.
Стараюсь й оком не змигнуть,
Щоб зараз хоч не проминуть
Ту мить, як маю вже заснуть,
Заснуть,
Заснуть,
Заснуть...
З ЯЙЦЯ: ЗІЗНАННЯ ДЯТЛА-ВІДЛЮДНИКА
Буть орнітологом хотів
Ще змалку, але не зумів:
Астигматизм і міопію
Набувши, втратив я надію;
Короткозорий, в окулярах,
Ходив би вічно там в нездарах.
Чи ж треба знать пташине лінго,
Щоб розрізнять шпака й фламінго?
А я й тепер цього не можу –
Як із пташок двох вибрать схожу.
Для мене гірше, ніж тортури,
Шукати щось в літературі:
Хто це – звичайний горобець
Чи якийсь зайда-мандрівець?
В визначниках би міг знайти,
Та це ж – в книгарню треба йти!
Й до того ж птах на волі божій
На того, що в книжках, не схожий;
Пер колір може помінятись –
Й це привід вже, щоб сумніватись.
Й тому я за столом старію
Й книжки лиш замість птахів зрію.
Та варто випить мені чарку –
Й вже з Одубоном стою в парку!
ЯК МІЖ КОТАМИ ЩУР, ТАК Я ПОМІЖ ЗАЖУР
Причини всі зваживши, вибрав одну,
Чому й навесні сную думку сумну:
Як ніч всю в гаю соловей не вгава –
Вступа вже тоді якраз літо в права;
Ще літні теплом не натішивсь, як слід –
Вже осінь вигойдує зрілий свій плід;
Та ще й під осіннім дощем не намок –
А вже до зими залишився лиш крок.
Й це значить: весни, як такої, нема –
А тільки одна безпросвітна зима.
РОБЕРТ БЕРНС І ВОША
Поет цей генія ніс ношу,
Що в вірші обезсмертив вошу;
Вона ж одного лиш хотіла –
Дорватись до поета тіла.
КЕТЧУПУ ТЮБИК
Спочатку – лиш дрібку,
А потім – на скибку.
* * *
Леді покохала джентльмена.
І яка ж була їй віддача?
Джентльмен її друзям своїм казав,
Що занадто гаряча.
Леді покохала джентльмена,
Й була стримана й благородна.
Й друзям своїм її джентльмен казав,
Що занадто холодна.
Леді покохала себе саму,
Вже знаючи холодне й гаряче;
Й друзі її казали друзям своїм,
Що мстить їй життя добряче.
Що ж, посміємось над сказаним всім:
Це трюки лишень авантюрні.
Й передайте цій леді через подруг її,
Що ті джентльмени всі – дурні.
Не піду я до церкви сьогодні;
Я вірю, що Бог мене простить.
Такі осяйні неба й моря безодні,
Й так сонце пісок золотить!
Він знає, Він знає, що лиш мить – життя,
Й що з цих літніх днів не створиш запасу;
Він знає: як я вже піду без вороття –
Тоді буде вдосталь в обох у нас часу.
ПОМІЖ ДНЯМИ НАРОДЖЕННЯ
Свій день народження, дням лік
Втрачаючи, ждем з року в рік.
Ще гірш це, ніж чекать автобус:
Я змучивсь, на нулі мій тонус.
З не-днів народження рубіж
В житті долаючи скоріш –
Що бачив, чув, досяг в ці дні,
Згадав я: справи всі й пісні;
Й дійшло нарешті до мене,
Що не такі вони вже й не-...
ПРО ДІТЕЙ
Священник, вчитель – хоч це покоління
Вже інше, та дітьми були й вони.
Так, діти все ж – чудові це створіння!
Хотів би мать їх? -- Боже борони!
* * *
Спитали якось у Ейнштейна,
Як була дата ювілейна,
Чи може коли-небудь атом
Новітнім стати Геростратом.
Й відклавши скрипку свою вбік,
Цей сивий мудрий чоловік
Був лаконічним винятково:
“Так... Ні... Хіба що, випадково.”
СОЛОДКІ СНИ
Хотів би в ліжку вже збагнуть,
Чи довго ждать слід, щоб заснуть;
Й то рахувать овець почну –
Та завжди сплю вже, як засну.
Стараюсь й оком не змигнуть,
Щоб зараз хоч не проминуть
Ту мить, як маю вже заснуть,
Заснуть,
Заснуть,
Заснуть...
З ЯЙЦЯ: ЗІЗНАННЯ ДЯТЛА-ВІДЛЮДНИКА
Буть орнітологом хотів
Ще змалку, але не зумів:
Астигматизм і міопію
Набувши, втратив я надію;
Короткозорий, в окулярах,
Ходив би вічно там в нездарах.
Чи ж треба знать пташине лінго,
Щоб розрізнять шпака й фламінго?
А я й тепер цього не можу –
Як із пташок двох вибрать схожу.
Для мене гірше, ніж тортури,
Шукати щось в літературі:
Хто це – звичайний горобець
Чи якийсь зайда-мандрівець?
В визначниках би міг знайти,
Та це ж – в книгарню треба йти!
Й до того ж птах на волі божій
На того, що в книжках, не схожий;
Пер колір може помінятись –
Й це привід вже, щоб сумніватись.
Й тому я за столом старію
Й книжки лиш замість птахів зрію.
Та варто випить мені чарку –
Й вже з Одубоном стою в парку!
ЯК МІЖ КОТАМИ ЩУР, ТАК Я ПОМІЖ ЗАЖУР
Причини всі зваживши, вибрав одну,
Чому й навесні сную думку сумну:
Як ніч всю в гаю соловей не вгава –
Вступа вже тоді якраз літо в права;
Ще літні теплом не натішивсь, як слід –
Вже осінь вигойдує зрілий свій плід;
Та ще й під осіннім дощем не намок –
А вже до зими залишився лиш крок.
Й це значить: весни, як такої, нема –
А тільки одна безпросвітна зима.
РОБЕРТ БЕРНС І ВОША
Поет цей генія ніс ношу,
Що в вірші обезсмертив вошу;
Вона ж одного лиш хотіла –
Дорватись до поета тіла.
КЕТЧУПУ ТЮБИК
Спочатку – лиш дрібку,
А потім – на скибку.
* * *
Леді покохала джентльмена.
І яка ж була їй віддача?
Джентльмен її друзям своїм казав,
Що занадто гаряча.
Леді покохала джентльмена,
Й була стримана й благородна.
Й друзям своїм її джентльмен казав,
Що занадто холодна.
Леді покохала себе саму,
Вже знаючи холодне й гаряче;
Й друзі її казали друзям своїм,
Що мстить їй життя добряче.
Що ж, посміємось над сказаним всім:
Це трюки лишень авантюрні.
Й передайте цій леді через подруг її,
Що ті джентльмени всі – дурні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію