ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.08.19 22:35
День за днем промайнули...
Вже літечко верне на схил,
Хоч не всі повернулись
До рідного краю птахи.

Мов рефреном... Чи дзвоном-
"...від Сяну до Дону..." Тісний
Був би світ, у якому

Адель Станіславська
2018.08.19 22:15
Спливало чергове Спаса.
Спасалися, як могли...
Хтось квапив догнати маси
гуртів, що плоди несли.
Хтось йшов, бо іти годилось.
Хтось спав і спасав свій сон.
Десь людським судам не ймилось
чинити богам закон...

Олександр Сушко
2018.08.19 20:14
Чоловічок я хазяйнуватий,
Прикупив коня - весна, сівба...
Та лошак не хоче працювати,
В небесах літає! Це ганьба!

Крила у тварюки, може, й гарні,
Тільки зайві - одчикрижу їх.
Пастку облаштовую у стайні,

Володимир Бойко
2018.08.19 17:15
А що там далі – хто його там зна...
Суцільна порожнеча й більш нічого?
Чи там – позареальна білизна
В передчутті наближення до Бога.

Світлана Майя Залізняк
2018.08.19 10:12
Привезли квасолю бабці лисуватій,
миску підставляють: лущ, співай, живи!
А у неї докір - ластів'ям на ваті...
І бредуть жаління з хмелю, кропиви.

Ходить біла кицька... випросила моні.
Опадають груші, гепають на дах.
Муж присів на лаву, пундики со

Ігор Шоха
2018.08.19 09:46
Які роки, які твої літа,
напоєні джерельною водою!
Русалкою цілуй мої вуста,
заворожи і піду за тобою.

Залоскочи і хай несе вода
і забирає у твої покої.
Не забувай, що ти є саме та,

Ігор Деркач
2018.08.19 08:59
Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.

Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни

Микола Соболь
2018.08.19 06:36
«Мутусю! Вечір. І зоря горить…
Час настає прокинутись бабаю.»
Мабуть, оце і є найкраща мить,
Яку я бачив, і яку я знаю.

«Ти не хвилюйся, донечко моя,
Тебе в житті я не віддам нікому!»
І лине тепла пісня солов’я.

Маркіяна Рай
2018.08.19 03:25
Боже, Боже, приходь до мене, як мисливець іде до пастки.
Пташка вирвала власні крила, пташка змучилася за ніч.
Що Ти, Господи, переміниш у хвилину її поразки?
Скільки немочей впаде долі? Скільки випросить в Тебе стріч?

Віра знає круті стежини, що кр

Сонце Місяць
2018.08.19 03:22
salut ненависте всебічна
пекельне раз-у-раз
із блискавицями образ
фотографуючими вічність

& знову ще якийсь із нас
відчувши в собі поклик лише
розвіюване попелище

Ігор Шоха
2018.08.18 21:07
Веслує літо в заводі ріки,
де поїть таїна латаття біле,
і дотики, «нечаяні», руки,
і наше все, що не переболіло.

Стоять човни – прив’язані таки
до нашої верби, що не зотліла.
А біля неї, чи не ті пеньки,

Тетяна Левицька
2018.08.18 19:11
В рідне селище Корчі
Син заїхав по харчі.
Тож поклали в сумку
Кролика і курку.
Качку, гуску, шинку,
І сметани кринку.
Гарний ковбаси кілець.

Шон Маклех
2018.08.18 18:36
Серце темряви
Стугонить в глибинах заліза,
Чорним зайцем стрибає в безодню лісу,
Проростає венами-папоротями
Серед хащів
Над якими завжди гримить гроза:
Синє, наче крило ворона –
Холодне серце темряви

Тата Рівна
2018.08.18 17:32
Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

І коли я встану
Коли я зберу червоні бризки в буке

Іван Потьомкін
2018.08.18 12:51
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сонце Місяць
2018.08.18 00:00
якби не стало цілого світу
лиш тільки бачити & дивитись
лише би жити всіма очима
вартових на хімічнім її весіллі

враже де ми були як часи спинились
чи нас осяяла вища ницість
аби лиш чутися її дітьми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Галантний Маньєрист / Критика | Аналітика

 Дуелянська Маньєризму

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-01-12 15:33:09
Переглядів сторінки твору 17990
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.808 / 5.5  (5.154 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.796 / 5.5  (5.149 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.734
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО ПОЕЗІЮ
ПРО МИСТЕЦТВО
Автор востаннє на сайті 2018.06.03 22:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-13 00:32:55 ]
Відповідь:)

Кольорові коханці: вона – антрацит уночі,
Він – білявий ангелик...Яка ідилічна картина!!!
І тікає, стікає розтоплений віск зі свічі,
Білі руки по чорному тілу, як човники, плинуть,

Довгі ноги – дві річки смоли – обтікають граніт,
Ніжні руки – дві чорні змії – обвивають все інше…
Ліжко - прірва у житі. І ми вирушаєм в політ!
Вдих і видих, і знову, і знов…і складаються вірші,

І складаються біле та чорне… В очах мерехтить!
Переплутались, наче колаж, всі кінцівки і ребра…
Хто кого? Хто кому? Хто на кому, нарешті, лежить?!
Це на ліжку твоєму вляглась куртуазно… зебра.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-01-14 15:11:36 ]
Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Король(Л.П./Л.П.) [2008.01.13 23:51]

Золотій Жінці та Галантному Маньєристу
Насупиться і насиплеться, мов пір`я стареньких янголів,
Сумна снігова рапсодія на місто, де нас нема.
І ранній київський потяг закотить холодний плацкарт у Львів,
І сонний вокзальний рупор об`явить, що вже зима.
Всезнаючий репродуктор розкаже, що все за графіком.
Та іноді щось раптово наплутається в житті…
…Усміхнена баронеса й галантно прострелений віконт
Вертатимуться з дуелі обсипані конфеті…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юля Бро (Л.П./М.К.) [ 2008-01-15 12:21:29 ]
Прострелить віконта, - насупиться. І знову йому насиплеться
Якесь конфеті за комір… чи сніг, чи то щось іще…
А там де нема нас - краще…тож він з тихим сумом дивиться
На надто звабливу сукенку, приховану під плащем.
Яка Коломбіна лялечка, і кралечка, і спортсменочка,
А в нього - подагра і талія давно невідомо де.
Ще й рупор довбе настирливо, що буде усе за графіком,
За планом і згідно трафіку у кожного хтось буде.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-18 09:45:35 ]
Вокзали, сніги і рупори…
Віконт відійде від ступору,
Змете конфеті з-під коміра –
(Ревнива жона січе!)
Куценьке дівоче платтячко
Довіку йому не бачити,
Бо зась Казанові хворому
Усе, що під тим плащем.

Його Коломбіна-лялечка,
Його куртуазна кралечка,
Його одіозна стервочка
Метне золотим хвостом…
Дорога на Сихів стелиться,
Амурчик уже й не телиться,
І сніг за вікном метелиться,
І вариться суп з котом…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-01-18 16:22:29 ]
IІІ. Щастя амура

Осанна!
Прощай провінція –
марусіада - гриція!
Амур ваш, така традиція,
з останнім клієнтом йде
на радісний зойкіт панночок,
тремтіння ланітних ямочок,
у вир комедійних драмочок,
на свіже і молоде!

Прощай восковий паноптикум
квасних баронес у котику.
Не буде вам більше дотику
до пристрастей і спокус,
втішайте себе промовами,
та гордо ходіть з коровами
між цвинтарем і дворовими
промоціями рейтуз.

Віднині делімітація,
і точна апроксимація, -
Маестро полюбить Грація
без жодних вульгарних вад!
А далі віками з портику
я сіятиму еротику,
і гладитиму по животику
вагітних цим всім менад.

2008


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гонта (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-19 13:14:19 ]
Ви знов мені про ті сонети з мадригалами
І про якусь Ромеу з тридев'ятих далей.
Невже невтямки, графе, як уже дістали Ви
Своїми віршами. Якби ж Ви тільки знали
Що всі Овідії і Публії з Назонами
Вже остогидли, що вже й температура
Підскочила від тих кантат з кальсо... з канцонами.
Чи ви гадаєте, я повна трубадура?
Та знаю добре я, до чого все насправді-то,
Чого торочите лиш про красу дівочу,
Чого Ви, графе, хочете, до чого прагнете,
Бо я ж насправді теж лиш цього й хочу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-21 12:13:38 ]
Хочу?

Ну, припустимо, хочу:)
Ну щось там колись там хочу…
Та не твоїх кальсонів, канцон і дурних менад…
Ніч стікає губами – гарячий, як гріх, шоколад,
Коломбіно-цукерка, я знову тобі морочу

Мізки, серце і все, що лишилося в тебе, любий…
Кошенятком ласкавим приляж і скажи «Мур-мур»,
Мій смішний Казанова, мій ласий до втіх трубадур,
Що за ніч перемацав жіночу частину клюбу,

Хойті-хойті сюди, в тебе, певно, болить голівка,
Я тебе погойдаю на руцях, наллю розсіл,
Мій Жуане-Іване, надія найближчих сіл,
Твоє кредо довічне: «Менади, любов, горілка».


Ти втомився, я знаю. Та хочеш чайок з лимоном,
Бо похмілля – гребуче. Бо тіло болить і ниє…
Роздягайся, коханий. Я коцом тебе накрию.
Спи спокійно до ранку – і ніч золотим полоном

Заколише-задурить, і ти переспиш до ранку,
І пригоди покличуть, і сурма в штанах заграє…
Залишитися хочеш? Ні, любий, дурних немає.
Забирайся, тебе вже чекає нова коханка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-22 17:44:02 ]
Дуель:)

…а сивий секундант іде в готель,
Де ми на коцах божевільно скачемо…
Що, прошу пана? Ах, дуель? Дуель!
Холодна зброя? Фі! Давай гарячої!

Піф-паф! – до рук пістолі-кулемети!
І гра, немов дитяча карусель,
Ще крутиться…Забудь про тет-а-тети -
До зброї, золотенький мій! Дуель!

Ей, підтягни штани! Не личить пану
У «нєгліжах» приймати чесний бій!
Ти ж – монамур! Нащадок Дон Гуана!
Ти ж Казанови родич! Ти ж бабій!

Будь гордий того, піонер еротик!
Співай менадам і роби дітей,
Ні, я не проти. Не жартую, що ти!
Хай людство зрозуміє – ти не гей :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Герман (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-22 22:18:48 ]
До теми дуелей і маньєризму:)

Як це правильно любий, не варто писати поему
Для одної. Як вистачить і строфи для всіх…

Славмо хіть! І биймо в барабани!
Ти ж бо хочеш, хочу й я - то дій!
Вже по вінця назбиралось манни
Слів. Лежать нез'їдені дурмани.
Ми – гурмани. Ти ж іще й бабій.
А я стерво. І рахунок рівний.
Зображає каяття царівна,
А царевич те, що вірить їй.
Постріл-постріл; слово-слово -
Й впали двоє на арену простирадл.
А кого убито – не цікавить
Вже ні дон Жуанів, ні менад.
Ну то що, коханий, вийми кулю,
Й разом знищим докази боїв.
Я удам, що за ніч залікую,
Ну а ти на ранок – що ожив.
І колажем складемося (в зебру?) в шалі
І запалі на годинку.
Я твоя царівна у шпиталі,
Каюсь чи лікую? Згубна жінка :)
Ти – царевич, трубадур, Жуан.
Удаєш, що виграв. І литаври!
Я вдаю, що згідна. Й барабан!
І обом за гру акторську лаври.

Славмо хіть! Бо сурми хочуть м'яти!
Йди, співцю, в дорозі рани згоїш.
Й нащо та морока, щоб складати
Різні вірші для одної й тої ж?
Ти вже складав один – і він кадрить
Кожен раз нову Лолліт по новій!
І блукає клубом привид-хіть.
І затишні вечори зимові…


Йди, бо із штанів димить повільно.
Може догоряє? Бідний мій…
Вдасть, що то дуель нова царівна,
А царевич - що піддався їй.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Герман (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-22 23:35:01 ]
упс, трохи збилась послідовність від мого гальмування, таж не зміст:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-01-23 20:00:09 ]
Сон у літню ніч

...Золотенька моя,
ці пташині пісні ранкові
і серпанок над садом,
прозорий, як шати твої, -
досконале завершення
казки, в якій на слові
так подібнім на правду,
я, зрештою, мовлю - „Ні,

Після тисячі другої
ночі уже не в стані
далі слухати! де ви
години нічні мовчазні?!
Повертаю назад,
у прекрасні часи, жаданні,
де щоразу нова
тільки пристрастю служить мені.

Що ж до тебе, то ми
розлучаємось, - вельми радо
за тобою пригляне
наш тенор - заслужений кат,
та клянуся – з цим все!
Певна річ, о Шехерезадо, -
більше жодних розумниць,
і жодних словесних принад!..”

*
...Ой! наснилась біда!
Наче мила, я не з тобою,
наче слухав усяке,
що здатна сказати жона!
Я казки споживав!!!
і ні крапельки алкоголю!

Йди сюди моя пляшечко,
рідна - від корка до дна!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Герман (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-23 22:31:23 ]
Я пішла, а ти лишився спати,
Ще чадило від пістоль у хаті.
Віддавало любощами й кексом:),
Що до нього руки не дійшли.

Прокидайся мій гурмане ніжний,
Принесли на таці нових грішниць!
Пообкушуй їм сріблясті крильця,
А тоді к друзякам, на шашлик!

Казочки закінчились на цьому.
Вже не буде ошалілих цьомів
У твоєму холостяцькім домі,
Перехватом з кухні в магазин;

Перехватом перегнутим в спальні,
(Куць штовхнув за прибирання взятись)
Їсти вам подать, чи тут податись
Блюдом заголубливим, простим?

Мабуть так… Ой, тобто ні. Не стану.
Так збагнути: леленько, ой-ой,
Що й казати!
Два з вершечком роки казочками
Заміняє любощі герой
Шахразаді…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-24 15:06:28 ]
Феніта ля комедія...

…І написав тестамент, і пішов,
І сніг летів йому з-під підошов,
І пляшка у кишені гріла серце
(Вона – як я. Вона також із перцем).
.....................................
Хустинка біла...Стримую ридання…
Феніта ля комедія…Востаннє
З-за рогу бачу, як у цю завію
Ти трепетно скляну цілуєш шию,
Як обнімаєш талію, і гордо
Вливаєш сурогат у спрагле горло,
І ніч без мене губиться поволі
У випарах чорнявих алкоголів…



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2008-01-24 21:07:18 ]
ВЧИНКИ

Фанфарна пронизливість вчинків твоїх
Змінила мажорну розбурханість терцій
На сумність мінорну. Відчути я встиг,

Як сталась ця зміна разюча у серці –
Неначе по ньому парадом пройшлись
Тобі подаровані в березні берці –

Таке вже із ним відбувалось колись,
Лише навпаки – до мажору з мінору.
І мрії злітали у зоряну вись –

Глибоку, як Всесвіт, таку ж неозору.
Ти бризом здаєшся, то – наче гроза,
То ніжність приносиш, а то - непокору...

Нащо ти вручила мені гарбуза?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гонта (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-27 12:27:01 ]
Ну ось нарешті я у Вашому алькові,
А Ви, як завжди, зваблива така й чарівна!
Ах це? Облише, то пусте. Краплинка крові.
Я з битви щойно. Так, кривава і нерівна.

Мій ворог хитрий був, безжальний і жорстокий,
І всі обставини були йому на руку,
Мені дісталося по ребрах, в ніс, під око,
Побив пенсне мені і зіпсував перуку.

Але я вистояв! Вважайте: за хвилину
Наніс я два удари і погроз - без ліку!
Тож Ви пустіть мене у ліжко, я спочину
Від цього поєдинку з Вашим чоловіком.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-27 22:59:48 ]
І знову - се ля ві:)

Так, спершу в душ! А потім – до постелі.
Візьми он пінку. Кров-не кров – однак
На простирадлі буде чорний знак –
Його не відіпрати вже ніяк!
На всіх не напасешся “Аріелів”!

Це ж біле простирадло, мій солдате,
І зась сюди з кривавими ногами!
“Яке стояло сонце поміж нами!
Яка між нами прірва пролягла”.
Не в риму, кажеш? А мені плюватиJ

Ой, хто це стука? Серце – тьох-тьох-тьох....
Це Командор уже тримає свічку...
Він, певно, також проситься на нічку...
Ну, знаєш, мій альков – не рукавичка!!!
І місця тут не вистачить на трьох...

Уже зайшов. Уже знімає лати.
Е-е!!! Жуан слабий, його не руш –
Тааак...Кроком руш – шуруй мерщій у душ,
І на підлозі не роби калюж –
Мені уранці все це відмивати!!!


Вони лягли... Плейбої! Королі!
....Та поки я косметику змивала,
Мої бійці уже позасинали,
Обнявшись... У алькові місця мало,
То ляжу на дивані. Се ля ві....



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентин Бендюг (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-31 21:43:10 ]
- А діло в тім,
все діло в тім,
що мав я довгий карабін,

Не в тому річ
і річ не в тім,
що мав він довгий карабін...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зеньо Збиток (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-31 22:23:01 ]
Мій вірш - не надто є серйозним,
але й тупим на дуже є:
Як маєш вени варикозні -
не йди в Стаханівці, месьє... :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-02-04 19:12:48 ]
А ось запливла в Дуелянську бригантина-привид...:)

Флібустьєре моєї останньої пристрасті,
Кораблі твоїх рук зачекались на пристані,
І тенета думок у ваганні розхристанім
Оповили рамена важких якорів.

Командоре моєї зимової ніжності,
Не губися в омані феєрії сніжної, -
Сторінки, що розкриє тобі чорнокнижниця,
Розбентежать у тілі незгасний порив.

Адмірале флотилій моєї жіночності,
Еполети вінчатиму лаврами почестей,
Упірни у шаленство, що статтю наврочене,
Увійди войовниче в мої сто морів… ;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-07-26 18:36:24 ]
А це сердечне Присвячення Афродіті Небесній


О, Афродіто, дякую, Небесні
щедріші є в усьому за земних. :)

А пам’ятаєш Клеопатру, що
опісля пристрасної ночі в небі
катам у руки віддала мене? :(
І суто з-за якоїсь там погорди
і навіть ніч нестями і кохання
її переконати не змогла.

Це сан цариці губить почуття,
чи ранки серед пихи і всевладдя?..
До неї більше я не прилітаю,
клянуся, а тисячосвітна дружба
з тобою запорукою тому!
І пустощі, звичайно. Час од чáсу
усі, без винятку, мчимо кудись,
як тільки прозростає свіжа плітка
так поспішаємо її пізнати.
Ми ж охоронці передвічних істин,
і ми повинні, правда? Ти і я.
Як солодко звучить, коли ми разом.
І надто схожі, -
Афродіто, навіть,
коли ти з Нопфлером кохалась, в мене
було подібне вельми у обіймах.
Послухай це дитя солодкогубе,
і уяви її на хвилю в ліжку -
таку закохану, таку мрійливу...
Але вона лише земний відбиток -
Ти на хмаринці пролетіла в небі,
а по землі її майнула тінь.

Звичайно, час для нас лише мандрівки,
прогулянки з епохи до епохи,
але прошу, кохання Афродіто,
згадай мене не через сотні років
у позабутих світлом нетрях суму,
а серед радості і вихваляння
у Римі щедрому, у мить благочестиву,
коли тобі вклонитись ввійде Цезар,
і я ввійду у тебе разом з ним.

26/08/2008


1   2   3   Переглянути все