ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 15:02
Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.

Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -

Марія Дем'янюк
2019.05.24 11:56
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до

Ірина Білінська
2019.05.24 11:24
Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.

Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла

Віктор Кучерук
2019.05.24 07:38
Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.

Ярослав Чорногуз
2019.05.24 00:01
В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!

Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував

Тетяна Левицька
2019.05.23 23:28
Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
у долині прохолодне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.

Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, подар

Іван Потьомкін
2019.05.23 21:07
Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах

Ірина Залюбовська
2019.05.23 17:32
Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?

З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди

Світлана Майя Залізняк
2019.05.23 09:39
Заслабнути на «Птахокардію» Симптом перший Коли натрапляєш на Поезію Світлани-Майї Залізняк, розумієш, що в твоєму світі вона (її Поезія) оселяється на постійно. Бо так тобі хочеться. Бо там є чим живитися з кожного пірнання в неї. І як оминути ба

Ігор Деркач
2019.05.23 08:09
Усім відомо, – де війною віє,
чекай із «іхтамнєтами» Москву.
Конаюча в агонії Росія
колонізує «вату» світову.

Куди не йди, усюди їхнє рило.
Уже й своє – і те гноїть капрал,
а кривославна мафія Кирила

Олександр Сушко
2019.05.23 07:10
З’явилася у нас на сайті химерна пані: вірші пише. І не просто вірші, а ВІРШІ! Сама про себе нашкребла резюме: ікона стилю! Взірець вишуканості! Естетичний ляпас несмаку товпи! Почитав увечері на сон грядущий її нетлінки, дійшов до сторінки надцятої

Вячеслав Семенко
2019.05.23 00:12
Вітрилами на хвилях трав
тополі луками пливли,
у відблисках нічних заграв
котився грому перелив.

Шмагали блискавки по склі,
спливали за струмком струмок
лавини недвозначних слів

Вероніка Новікова
2019.05.22 23:44
Ніч збирається на гілках. В чому ти бачиш страх?
Шурхотить у траві, біжить зі струмком, зазирає у дім.
Роздягайся, ходімо.

Не ставай на листок, обійди колосок, не торкайся кори,
на твоєму боці і чорні гори, і їхні вітри.
Як ітимеш повз жовту скелю

Серго Сокольник
2019.05.22 11:52
Як це сталося... Літній день
І кульбабок щасливі личка...
Пригадалося нині, де
Заколисувала травичка,
Нам нашіптуючи казки
Про кохання, і ми кохались,
Приховавши у квіточки
Тіл оголення, і ховались

Тетяна Левицька
2019.05.22 09:23
Навколішках спокутую провину,
а в чому винна, Боже, в чому ж винна?
Плекала літепло пташиним клекотом.
В'язала спицями з альпаки шалі,
із сонця - китиці, з роси - коралі.
Вкривала маківки сусальним золотом.

Стікала по свічі сльозою в храмі,

Олександр Сушко
2019.05.22 09:03
Тихий київський ранок, гроза відгриміла вночі,
Пахне листом зеленим, людва поспішає на працю...
на Донбасі війна, чорт із кров'ю пече калачі.
Трупи з раю везуть, а води по коліна у шанцях.

Голубіють думки, небеса і широкий Дніпро,
Тополина юга об
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Галантний Маньєрист / Критика | Аналітика

 Дуелянська Маньєризму

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-01-12 15:33:09
Переглядів сторінки твору 19349
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.808 / 5.5  (5.149 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.796 / 5.5  (5.144 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.734
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО ПОЕЗІЮ
ПРО МИСТЕЦТВО
Автор востаннє на сайті 2019.05.13 22:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-13 00:32:55 ]
Відповідь:)

Кольорові коханці: вона – антрацит уночі,
Він – білявий ангелик...Яка ідилічна картина!!!
І тікає, стікає розтоплений віск зі свічі,
Білі руки по чорному тілу, як човники, плинуть,

Довгі ноги – дві річки смоли – обтікають граніт,
Ніжні руки – дві чорні змії – обвивають все інше…
Ліжко - прірва у житі. І ми вирушаєм в політ!
Вдих і видих, і знову, і знов…і складаються вірші,

І складаються біле та чорне… В очах мерехтить!
Переплутались, наче колаж, всі кінцівки і ребра…
Хто кого? Хто кому? Хто на кому, нарешті, лежить?!
Це на ліжку твоєму вляглась куртуазно… зебра.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-01-14 15:11:36 ]
Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Король(Л.П./Л.П.) [2008.01.13 23:51]

Золотій Жінці та Галантному Маньєристу
Насупиться і насиплеться, мов пір`я стареньких янголів,
Сумна снігова рапсодія на місто, де нас нема.
І ранній київський потяг закотить холодний плацкарт у Львів,
І сонний вокзальний рупор об`явить, що вже зима.
Всезнаючий репродуктор розкаже, що все за графіком.
Та іноді щось раптово наплутається в житті…
…Усміхнена баронеса й галантно прострелений віконт
Вертатимуться з дуелі обсипані конфеті…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юля Бро (Л.П./М.К.) [ 2008-01-15 12:21:29 ]
Прострелить віконта, - насупиться. І знову йому насиплеться
Якесь конфеті за комір… чи сніг, чи то щось іще…
А там де нема нас - краще…тож він з тихим сумом дивиться
На надто звабливу сукенку, приховану під плащем.
Яка Коломбіна лялечка, і кралечка, і спортсменочка,
А в нього - подагра і талія давно невідомо де.
Ще й рупор довбе настирливо, що буде усе за графіком,
За планом і згідно трафіку у кожного хтось буде.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-18 09:45:35 ]
Вокзали, сніги і рупори…
Віконт відійде від ступору,
Змете конфеті з-під коміра –
(Ревнива жона січе!)
Куценьке дівоче платтячко
Довіку йому не бачити,
Бо зась Казанові хворому
Усе, що під тим плащем.

Його Коломбіна-лялечка,
Його куртуазна кралечка,
Його одіозна стервочка
Метне золотим хвостом…
Дорога на Сихів стелиться,
Амурчик уже й не телиться,
І сніг за вікном метелиться,
І вариться суп з котом…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-01-18 16:22:29 ]
IІІ. Щастя амура

Осанна!
Прощай провінція –
марусіада - гриція!
Амур ваш, така традиція,
з останнім клієнтом йде
на радісний зойкіт панночок,
тремтіння ланітних ямочок,
у вир комедійних драмочок,
на свіже і молоде!

Прощай восковий паноптикум
квасних баронес у котику.
Не буде вам більше дотику
до пристрастей і спокус,
втішайте себе промовами,
та гордо ходіть з коровами
між цвинтарем і дворовими
промоціями рейтуз.

Віднині делімітація,
і точна апроксимація, -
Маестро полюбить Грація
без жодних вульгарних вад!
А далі віками з портику
я сіятиму еротику,
і гладитиму по животику
вагітних цим всім менад.

2008


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гонта (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-19 13:14:19 ]
Ви знов мені про ті сонети з мадригалами
І про якусь Ромеу з тридев'ятих далей.
Невже невтямки, графе, як уже дістали Ви
Своїми віршами. Якби ж Ви тільки знали
Що всі Овідії і Публії з Назонами
Вже остогидли, що вже й температура
Підскочила від тих кантат з кальсо... з канцонами.
Чи ви гадаєте, я повна трубадура?
Та знаю добре я, до чого все насправді-то,
Чого торочите лиш про красу дівочу,
Чого Ви, графе, хочете, до чого прагнете,
Бо я ж насправді теж лиш цього й хочу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-21 12:13:38 ]
Хочу?

Ну, припустимо, хочу:)
Ну щось там колись там хочу…
Та не твоїх кальсонів, канцон і дурних менад…
Ніч стікає губами – гарячий, як гріх, шоколад,
Коломбіно-цукерка, я знову тобі морочу

Мізки, серце і все, що лишилося в тебе, любий…
Кошенятком ласкавим приляж і скажи «Мур-мур»,
Мій смішний Казанова, мій ласий до втіх трубадур,
Що за ніч перемацав жіночу частину клюбу,

Хойті-хойті сюди, в тебе, певно, болить голівка,
Я тебе погойдаю на руцях, наллю розсіл,
Мій Жуане-Іване, надія найближчих сіл,
Твоє кредо довічне: «Менади, любов, горілка».


Ти втомився, я знаю. Та хочеш чайок з лимоном,
Бо похмілля – гребуче. Бо тіло болить і ниє…
Роздягайся, коханий. Я коцом тебе накрию.
Спи спокійно до ранку – і ніч золотим полоном

Заколише-задурить, і ти переспиш до ранку,
І пригоди покличуть, і сурма в штанах заграє…
Залишитися хочеш? Ні, любий, дурних немає.
Забирайся, тебе вже чекає нова коханка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-22 17:44:02 ]
Дуель:)

…а сивий секундант іде в готель,
Де ми на коцах божевільно скачемо…
Що, прошу пана? Ах, дуель? Дуель!
Холодна зброя? Фі! Давай гарячої!

Піф-паф! – до рук пістолі-кулемети!
І гра, немов дитяча карусель,
Ще крутиться…Забудь про тет-а-тети -
До зброї, золотенький мій! Дуель!

Ей, підтягни штани! Не личить пану
У «нєгліжах» приймати чесний бій!
Ти ж – монамур! Нащадок Дон Гуана!
Ти ж Казанови родич! Ти ж бабій!

Будь гордий того, піонер еротик!
Співай менадам і роби дітей,
Ні, я не проти. Не жартую, що ти!
Хай людство зрозуміє – ти не гей :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Герман (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-22 22:18:48 ]
До теми дуелей і маньєризму:)

Як це правильно любий, не варто писати поему
Для одної. Як вистачить і строфи для всіх…

Славмо хіть! І биймо в барабани!
Ти ж бо хочеш, хочу й я - то дій!
Вже по вінця назбиралось манни
Слів. Лежать нез'їдені дурмани.
Ми – гурмани. Ти ж іще й бабій.
А я стерво. І рахунок рівний.
Зображає каяття царівна,
А царевич те, що вірить їй.
Постріл-постріл; слово-слово -
Й впали двоє на арену простирадл.
А кого убито – не цікавить
Вже ні дон Жуанів, ні менад.
Ну то що, коханий, вийми кулю,
Й разом знищим докази боїв.
Я удам, що за ніч залікую,
Ну а ти на ранок – що ожив.
І колажем складемося (в зебру?) в шалі
І запалі на годинку.
Я твоя царівна у шпиталі,
Каюсь чи лікую? Згубна жінка :)
Ти – царевич, трубадур, Жуан.
Удаєш, що виграв. І литаври!
Я вдаю, що згідна. Й барабан!
І обом за гру акторську лаври.

Славмо хіть! Бо сурми хочуть м'яти!
Йди, співцю, в дорозі рани згоїш.
Й нащо та морока, щоб складати
Різні вірші для одної й тої ж?
Ти вже складав один – і він кадрить
Кожен раз нову Лолліт по новій!
І блукає клубом привид-хіть.
І затишні вечори зимові…


Йди, бо із штанів димить повільно.
Може догоряє? Бідний мій…
Вдасть, що то дуель нова царівна,
А царевич - що піддався їй.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Герман (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-22 23:35:01 ]
упс, трохи збилась послідовність від мого гальмування, таж не зміст:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-01-23 20:00:09 ]
Сон у літню ніч

...Золотенька моя,
ці пташині пісні ранкові
і серпанок над садом,
прозорий, як шати твої, -
досконале завершення
казки, в якій на слові
так подібнім на правду,
я, зрештою, мовлю - „Ні,

Після тисячі другої
ночі уже не в стані
далі слухати! де ви
години нічні мовчазні?!
Повертаю назад,
у прекрасні часи, жаданні,
де щоразу нова
тільки пристрастю служить мені.

Що ж до тебе, то ми
розлучаємось, - вельми радо
за тобою пригляне
наш тенор - заслужений кат,
та клянуся – з цим все!
Певна річ, о Шехерезадо, -
більше жодних розумниць,
і жодних словесних принад!..”

*
...Ой! наснилась біда!
Наче мила, я не з тобою,
наче слухав усяке,
що здатна сказати жона!
Я казки споживав!!!
і ні крапельки алкоголю!

Йди сюди моя пляшечко,
рідна - від корка до дна!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Герман (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-23 22:31:23 ]
Я пішла, а ти лишився спати,
Ще чадило від пістоль у хаті.
Віддавало любощами й кексом:),
Що до нього руки не дійшли.

Прокидайся мій гурмане ніжний,
Принесли на таці нових грішниць!
Пообкушуй їм сріблясті крильця,
А тоді к друзякам, на шашлик!

Казочки закінчились на цьому.
Вже не буде ошалілих цьомів
У твоєму холостяцькім домі,
Перехватом з кухні в магазин;

Перехватом перегнутим в спальні,
(Куць штовхнув за прибирання взятись)
Їсти вам подать, чи тут податись
Блюдом заголубливим, простим?

Мабуть так… Ой, тобто ні. Не стану.
Так збагнути: леленько, ой-ой,
Що й казати!
Два з вершечком роки казочками
Заміняє любощі герой
Шахразаді…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-24 15:06:28 ]
Феніта ля комедія...

…І написав тестамент, і пішов,
І сніг летів йому з-під підошов,
І пляшка у кишені гріла серце
(Вона – як я. Вона також із перцем).
.....................................
Хустинка біла...Стримую ридання…
Феніта ля комедія…Востаннє
З-за рогу бачу, як у цю завію
Ти трепетно скляну цілуєш шию,
Як обнімаєш талію, і гордо
Вливаєш сурогат у спрагле горло,
І ніч без мене губиться поволі
У випарах чорнявих алкоголів…



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2008-01-24 21:07:18 ]
ВЧИНКИ

Фанфарна пронизливість вчинків твоїх
Змінила мажорну розбурханість терцій
На сумність мінорну. Відчути я встиг,

Як сталась ця зміна разюча у серці –
Неначе по ньому парадом пройшлись
Тобі подаровані в березні берці –

Таке вже із ним відбувалось колись,
Лише навпаки – до мажору з мінору.
І мрії злітали у зоряну вись –

Глибоку, як Всесвіт, таку ж неозору.
Ти бризом здаєшся, то – наче гроза,
То ніжність приносиш, а то - непокору...

Нащо ти вручила мені гарбуза?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гонта (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-27 12:27:01 ]
Ну ось нарешті я у Вашому алькові,
А Ви, як завжди, зваблива така й чарівна!
Ах це? Облише, то пусте. Краплинка крові.
Я з битви щойно. Так, кривава і нерівна.

Мій ворог хитрий був, безжальний і жорстокий,
І всі обставини були йому на руку,
Мені дісталося по ребрах, в ніс, під око,
Побив пенсне мені і зіпсував перуку.

Але я вистояв! Вважайте: за хвилину
Наніс я два удари і погроз - без ліку!
Тож Ви пустіть мене у ліжко, я спочину
Від цього поєдинку з Вашим чоловіком.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Золота Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-01-27 22:59:48 ]
І знову - се ля ві:)

Так, спершу в душ! А потім – до постелі.
Візьми он пінку. Кров-не кров – однак
На простирадлі буде чорний знак –
Його не відіпрати вже ніяк!
На всіх не напасешся “Аріелів”!

Це ж біле простирадло, мій солдате,
І зась сюди з кривавими ногами!
“Яке стояло сонце поміж нами!
Яка між нами прірва пролягла”.
Не в риму, кажеш? А мені плюватиJ

Ой, хто це стука? Серце – тьох-тьох-тьох....
Це Командор уже тримає свічку...
Він, певно, також проситься на нічку...
Ну, знаєш, мій альков – не рукавичка!!!
І місця тут не вистачить на трьох...

Уже зайшов. Уже знімає лати.
Е-е!!! Жуан слабий, його не руш –
Тааак...Кроком руш – шуруй мерщій у душ,
І на підлозі не роби калюж –
Мені уранці все це відмивати!!!


Вони лягли... Плейбої! Королі!
....Та поки я косметику змивала,
Мої бійці уже позасинали,
Обнявшись... У алькові місця мало,
То ляжу на дивані. Се ля ві....



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентин Бендюг (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-31 21:43:10 ]
- А діло в тім,
все діло в тім,
що мав я довгий карабін,

Не в тому річ
і річ не в тім,
що мав він довгий карабін...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зеньо Збиток (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-31 22:23:01 ]
Мій вірш - не надто є серйозним,
але й тупим на дуже є:
Як маєш вени варикозні -
не йди в Стаханівці, месьє... :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-02-04 19:12:48 ]
А ось запливла в Дуелянську бригантина-привид...:)

Флібустьєре моєї останньої пристрасті,
Кораблі твоїх рук зачекались на пристані,
І тенета думок у ваганні розхристанім
Оповили рамена важких якорів.

Командоре моєї зимової ніжності,
Не губися в омані феєрії сніжної, -
Сторінки, що розкриє тобі чорнокнижниця,
Розбентежать у тілі незгасний порив.

Адмірале флотилій моєї жіночності,
Еполети вінчатиму лаврами почестей,
Упірни у шаленство, що статтю наврочене,
Увійди войовниче в мої сто морів… ;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2008-07-26 18:36:24 ]
А це сердечне Присвячення Афродіті Небесній


О, Афродіто, дякую, Небесні
щедріші є в усьому за земних. :)

А пам’ятаєш Клеопатру, що
опісля пристрасної ночі в небі
катам у руки віддала мене? :(
І суто з-за якоїсь там погорди
і навіть ніч нестями і кохання
її переконати не змогла.

Це сан цариці губить почуття,
чи ранки серед пихи і всевладдя?..
До неї більше я не прилітаю,
клянуся, а тисячосвітна дружба
з тобою запорукою тому!
І пустощі, звичайно. Час од чáсу
усі, без винятку, мчимо кудись,
як тільки прозростає свіжа плітка
так поспішаємо її пізнати.
Ми ж охоронці передвічних істин,
і ми повинні, правда? Ти і я.
Як солодко звучить, коли ми разом.
І надто схожі, -
Афродіто, навіть,
коли ти з Нопфлером кохалась, в мене
було подібне вельми у обіймах.
Послухай це дитя солодкогубе,
і уяви її на хвилю в ліжку -
таку закохану, таку мрійливу...
Але вона лише земний відбиток -
Ти на хмаринці пролетіла в небі,
а по землі її майнула тінь.

Звичайно, час для нас лише мандрівки,
прогулянки з епохи до епохи,
але прошу, кохання Афродіто,
згадай мене не через сотні років
у позабутих світлом нетрях суму,
а серед радості і вихваляння
у Римі щедрому, у мить благочестиву,
коли тобі вклонитись ввійде Цезар,
і я ввійду у тебе разом з ним.

26/08/2008


1   2   3   Переглянути все