ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
Театральні штучки
Одіссей. П'єса для моновистави. Фрагмент.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Одіссей. П'єса для моновистави. Фрагмент.
І
З огрому, тканого із хвиль,
вінцем човнових сухожиль,
летів туди, куди вело
його нескорене чоло,
куди здавалося хотів,
здавалося, якби не спів
супутників і вітровій
у спину, із Ітаки, свій.
В різноголоссі тім вина
учулась знову Одіссею:
" Мій Телемаху...
з Троєю війна..." *
Вояки ж, певне, скаржились Борею:
- Не зводить з нас очей Танат,
і добре б нам плисти назад,
додому, досить мудрувань,
і відчайдушних зволікань
того, хто гніває богів
упертістю...
А Він глядів
за обрій, де змагався час
із хіттю хвиль - їм свій наказ...
" Мій Телемаху,
з Троєю війна
закінчена. Хто переміг - забув я.
Напевно греки: стільки мертвяків
покинуть здатні в чужині лиш греки...
І все-таки оця моя дорога
додому непомірно безкінечна,
так наче Посейдон, доки ми там
втрачали час, обширності умножив.
Не знаю, де в цю мить перебуваю
переді мною що...
ІІ
...Нечистий острів,
кущі, будови, рохкання свиней,
геть здичавілий сад, якась цариця,
трава та камінь...
Телемаху, милий,
всі острови подібні між собою,
коли блукаєш довго так, і мозок
збивається вже, налічившись хвиль,
сльозяться збиті горизонтом очі,
й од водяного м'яса застить слух.
Забув я, чим закінчилась війна,
і скільки зараз літ тобі, забув я..." **
Цар підійнявся з-за стола,
покинув сад. І з ним пішла
служанка - юна і струнка,
на диво малоговірка -
і з тих, що викликали вмить
у ньому необорну хіть.
В обійми кинулась сама,
і мов обуджена весна
скресала соками жаги.
Відтак, з’єднавши два шляхи,
тонкою тінню вслід плила.
І в глечику своїм несла
червоне молоде вино.
ІІІ
Колись за Кіркою, давно,
вождя лаврентського дочка
під чарами отак ступала -
духмяна, пристрасна, гнучка...
Чаклунка з нею час од часу спала...
Любовний вузол розв'язав
тоді він спритно - упіймав
обох на ложі і без чвар
утамував у кожній жар.
І так тривало аж до пір,
допоки гострий Кірчин зір
у бранці не узрів дитя,
аж до щемкого відплиття
царівни до Лаврентії...
Хоча чаклунка з цим тоді
погодилася, та була
пізніше неймовірно зла...
ІV
- О, Телемаху, дивна та війна,
здавалося мені, давно скінчилась.
Та що тоді роблю вже котрий рік
я у місцях, де вуха мулять співи
однакові, трагічно супокійні,
старих рабинь, і хрускотіння в хащі
споглядачів, чи ж бо то тільки свині? -
які повсюди, як і сморід риби.
Як невмолимо довгі сонні дні
і ночі, у обтяжливих видіннях.
Кохання од щоразу інших дів,
чаклунок і богинь чомусь не досить
для забуття міцним цілющим сном...
В сумній задумі статний муж.
Цей острів... Острів Кірки, цю ж
і там рабиню обіймав?
І заклинань чаклунки ждав,
як та самотнього буття...
Гірким було її виття:
- ...Енею дасть дочку Латин, -
твій, Одисею, рідний син!..."
VІ
Зі скель відкрилась осяйна
стихія в хмарному намисті.
"О, хоч давно скінчилася війна, -
криваві небеса по ній, не чисті.
Нечисті всі ми, всі, і сам я, сам...
Що тут роблю, оточений богами.
Чого жадають ще вони? - дарів?
А що офіри ті богам? Повсюди,
де тільки міг, отам і дарував.
І тільки небо покривав димами.
А гул отих провісників? - Пусте...
Навіщо все мені, як від Ітаки
вже котрий рік нескінченно далекий?
VII
Так прагнув повернутися назад
і не зумів! Супутники не дали.
Так, так – вони! Додому не спішили,
бо прагнули коштовностей. Еней,
хитрючий лис, нашелестів про місто,
яке лежало в золоті і сріблі,
і не далеке, - звалося Ісмар.
Кривавої борні навколо Трої,
було нам, нерозсудливим, замало,
не випадало повертатися назад
ні з чим – з печальним тягарем загиблих.
А тут подув, здалось, погожий вітер.
І ми повірили Енею радо.
О, знати скільки нескінчених років
боги його не перемінять напрям!..
......................................
2001-2003
З огрому, тканого із хвиль,
вінцем човнових сухожиль,
летів туди, куди вело
його нескорене чоло,
куди здавалося хотів,
здавалося, якби не спів
супутників і вітровій
у спину, із Ітаки, свій.
В різноголоссі тім вина
учулась знову Одіссею:
" Мій Телемаху...
з Троєю війна..." *
Вояки ж, певне, скаржились Борею:
- Не зводить з нас очей Танат,
і добре б нам плисти назад,
додому, досить мудрувань,
і відчайдушних зволікань
того, хто гніває богів
упертістю...
А Він глядів
за обрій, де змагався час
із хіттю хвиль - їм свій наказ...
" Мій Телемаху,
з Троєю війна
закінчена. Хто переміг - забув я.
Напевно греки: стільки мертвяків
покинуть здатні в чужині лиш греки...
І все-таки оця моя дорога
додому непомірно безкінечна,
так наче Посейдон, доки ми там
втрачали час, обширності умножив.
Не знаю, де в цю мить перебуваю
переді мною що...
ІІ
...Нечистий острів,
кущі, будови, рохкання свиней,
геть здичавілий сад, якась цариця,
трава та камінь...
Телемаху, милий,
всі острови подібні між собою,
коли блукаєш довго так, і мозок
збивається вже, налічившись хвиль,
сльозяться збиті горизонтом очі,
й од водяного м'яса застить слух.
Забув я, чим закінчилась війна,
і скільки зараз літ тобі, забув я..." **
Цар підійнявся з-за стола,
покинув сад. І з ним пішла
служанка - юна і струнка,
на диво малоговірка -
і з тих, що викликали вмить
у ньому необорну хіть.
В обійми кинулась сама,
і мов обуджена весна
скресала соками жаги.
Відтак, з’єднавши два шляхи,
тонкою тінню вслід плила.
І в глечику своїм несла
червоне молоде вино.
ІІІ
Колись за Кіркою, давно,
вождя лаврентського дочка
під чарами отак ступала -
духмяна, пристрасна, гнучка...
Чаклунка з нею час од часу спала...
Любовний вузол розв'язав
тоді він спритно - упіймав
обох на ложі і без чвар
утамував у кожній жар.
І так тривало аж до пір,
допоки гострий Кірчин зір
у бранці не узрів дитя,
аж до щемкого відплиття
царівни до Лаврентії...
Хоча чаклунка з цим тоді
погодилася, та була
пізніше неймовірно зла...
ІV
- О, Телемаху, дивна та війна,
здавалося мені, давно скінчилась.
Та що тоді роблю вже котрий рік
я у місцях, де вуха мулять співи
однакові, трагічно супокійні,
старих рабинь, і хрускотіння в хащі
споглядачів, чи ж бо то тільки свині? -
які повсюди, як і сморід риби.
Як невмолимо довгі сонні дні
і ночі, у обтяжливих видіннях.
Кохання од щоразу інших дів,
чаклунок і богинь чомусь не досить
для забуття міцним цілющим сном...
В сумній задумі статний муж.
Цей острів... Острів Кірки, цю ж
і там рабиню обіймав?
І заклинань чаклунки ждав,
як та самотнього буття...
Гірким було її виття:
- ...Енею дасть дочку Латин, -
твій, Одисею, рідний син!..."
VІ
Зі скель відкрилась осяйна
стихія в хмарному намисті.
"О, хоч давно скінчилася війна, -
криваві небеса по ній, не чисті.
Нечисті всі ми, всі, і сам я, сам...
Що тут роблю, оточений богами.
Чого жадають ще вони? - дарів?
А що офіри ті богам? Повсюди,
де тільки міг, отам і дарував.
І тільки небо покривав димами.
А гул отих провісників? - Пусте...
Навіщо все мені, як від Ітаки
вже котрий рік нескінченно далекий?
VII
Так прагнув повернутися назад
і не зумів! Супутники не дали.
Так, так – вони! Додому не спішили,
бо прагнули коштовностей. Еней,
хитрючий лис, нашелестів про місто,
яке лежало в золоті і сріблі,
і не далеке, - звалося Ісмар.
Кривавої борні навколо Трої,
було нам, нерозсудливим, замало,
не випадало повертатися назад
ні з чим – з печальним тягарем загиблих.
А тут подув, здалось, погожий вітер.
І ми повірили Енею радо.
О, знати скільки нескінчених років
боги його не перемінять напрям!..
......................................
2001-2003
* - Композиція за творами Й. Бродського, Діона Златоуста та інших греків
** - (переклад Й.Бродського "Одіссей Телемаху" В.Ляшкевич)
© Copyright: Володимир Ляшкевич, 2003
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Повністю. Одисей. П'єса для моновистави Галині СтефановійДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Палац Гл.1. Ч II. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Одіссей. П'єса для Одіссея ( Тараса Жирка) і Пенелопи (Галини Стефанової)"
• Перейти на сторінку •
"Одіссей. П'єса для Одіссея ( Тараса Жирка) і Пенелопи (Галини Стефанової)"
Про публікацію