П'ятірня спрута :)
Ради- Глави й адміністрація - Прокуратура -Міліція - СУД!
Отже, байки про нашу славну п'ятірку! Хто краще!

Жорже, то ти подав би приклад, написав би щось першим))

Гаразд, пишу першим!

Шевченко будив-підіймав свій народ!
Народ підійнявся і Ющенка вибрав!
А Ющенко вибрав Лубківського, - тот
комісію лапсько-селянську змакітрив...
Тому Андрухович, а з ним й Неборак
твердять, що Кобзар був веселий чудак!


За мотивами чергових визначень Шевченківської Комісії,
і вчорашньої прес-конференції Андруховича й Неборака в Києві.

Так, весело)))
З теплом, Варця))

Перепрошую - а до якого "компоненту" п'ятірки належать Лубківський, Андрухович і з ним Неборак (не кажучи вже про Ющенка) ???

Особисто мені здається, що Ющенко і Лубківський із "Глави й адміністрації". Але, може Жорж їх і до правих "суддів" відніс?

До речі, Жорже, а чому у вашій п'ятірці не має ЗМІ? Вони хіба не влада?

УМОВНА ПРАВДА

Ну й чому на обличчі турбота?
Всі емоції - наче в біді.
А з яким сподіванням до рота
Заглядаєш наївно судді!

Зараз рішення він зачитає,
Що із позовом ти пролетів, -
І мене адвокат привітає,
І згадаєш ти курв та чортів...

Неабияк роззявивши пельку
І роздавши багацько бабла,
Взяв ти дозвіл на клаптик земельки,
Щоб тобі під крамницю була.

Скрізь проект будівництва погодив,
Хабарів знову всунув сповна -
І бригаду найняв. До пригоди
Залила вже й фундамент вона.

А пригода підкралася радо:
В мене, друже, сюрпризики є!
В ніч прекрасну моя вже бригада
Пригребла цей займати об'єкт.

На хєр з пляжа твоїх охоронців
(Ну, по нирках прутами їх, мля) -
І на ранок, до сходу ще сонця
Та земельна ділянка моя!

Знаєш, ставив би ти свою лавку,
І тебе, блін, не трогали б ми, -
Ну так нашій братві під заправку
Тоже треба участок, пойми!

Шо, придурок, ти горем убитий
Чи простіше - ващє опупєл?
Не сидять, бляха, в тюрмах бандити,
Дальше, бляха, творять бєспрєдєл?

Толку, блін, шо судді й адвокату
Чемно грошики ти заплатив?
В мене баксів, чудак, більш багато,
Я суддю льогко перекупив.

А закони в нас шо, мля? Як дишло.
Чисто віддані суддям до рук.
І як він повернув - так і вийшло.
Всьо, свабодєн - кури, брат, бамбук.

Шо триндиш? "Нема правди"? Та повно!
І в судах її - море страшне.
Тільки тут одиниці умовні -
Тої правди мірило одне.

Вище носа! Наступного разу
Шанси матимеш виграти всі -
Як на тебе уже за образу
В суд подасть ще бідніший сусід.

СОНЕТ ПРО ПРАВОСУДДЯ

Я знаю (це не міф дурний, не казка):
Міністри, депутати, „пахани”
Перед законом рівні! На чини
Не дивиться Феміда, бо - пов’язка.

Не „проканає” будь-яка „отмазка”,
Якщо вже є склад злочину й вини.
Накрав, набрався мзди - в суді тони!
На адвоката ждатиме поразка!

Та міфотворці, втім, не мають звички,
Щоб правосуддя зображалось так,
Немов у вухах є якісь затички.

Тож декого із нас дарма дивує
За ґратами бандитів явний брак:
Суд шелест їхніх баксів добре чує!

Сашо, Несторе - вдячний.
Ось додаю трохи прози на тему "П'ятірки". Аби ваші вірші мали з чого зростати.

Український ПРЕМ'ЄР каже: "У світі чиновники, які тільки підозрюються у зв’язках із такими екзотичними речами як сутенерські компанії, кладуть заяви і йдуть у відставку. А у нас чомусь недостатнього навіть 15 мільярдів грн. недокласти в бюджет Києва на базі корупційних моделей, щоб звільнити мера і притягнути до відповідальності. Тому що повна кругова порука"

"Якщо сьогодні влада – генеральна прокуратура, силові структури, уряд, президент, Верховна Рада не здатні справитися з мером Києва тільки тому, що він роздає направо й наліво землі, тоді вже потрібно думати високо посадовцям, чи на своїх місцях вони всі знаходяться, в тому числі й депутати", - зазначила також Тимошенко.

"Я б дуже хотіла, щоб до дня Космонавтики (12 квітня) були оголошені вибори мера Києва. Думаю, що так воно і буде", - додала прем’єр.

Як їм важко живеться :(

ЗАГАДКА
В мештах од страуса йшов філістер -
знаки на тілі, не зек, а … (прем’єр)

Вірна ознака
Це в кожнім комуняці - звичний глюк,
Адам від Бога, з пекла – Мартинюк. :(

Карма
Піськун, піськун – усе тебе звільняють,
усе звільняють, бідолашний ти, Піськун!

Діагноз
Морозе, цей пронос вже не курйоз!
ваш зад піймав політ.трихоманоз. :(

Захисник вітчизни
МолдВинПромовець Цушко – музика-мент,
з піськуном в руках очолив “беркут”-бенд.

Не то взяв
В Мавзолеї очманілий вскочив гуру:
“Симаненка! кто сказал – в прокуратуру?!!!”

Ширка
Той Віктор Федорович! Та специфіка освіти!
Все плутає морозиво і зброю! Вірно – квіти.

О, рухливі три буковки! Привіт! А шо таке "В мештах"?

Привіт, даю посилання :)
http://maysterni.com/publication.php?id=7993

Дякую. Чудово :)

"До речі, Жорже, а чому у вашій п'ятірці не має ЗМІ? Вони хіба не влада?"

В Україні пани журналісти

В Україні пани журналісти
погляд змінюють, наче фах.
Над брехнею замовлених істин
майорить проросійський «флаг».

І пливуть по цих ЗМІ флібустьєри
і кладуть в наші вуха брехню
депутатів, бандюг та прем’єрів.
Є розширення послуг в меню:

від судів – до замовлення вбивства,
журналіст – то є жертва і кат.
Це біда України суспільства,
безнадії повзучий гад.

Хто ж керує отою брехнею?
Гроші брешуть з великих кишень –
то є влада і «іже» з нею –
від ахметових по роше.

Криза в розумі, криза у грудях,
де повинна бути душа,
лихварів і невігласів грубість
та і жити – останній шанс.

Зараз ЗМІ – політичні повії,
чи мовчать, чи синіють від слів.
Якщо ти отим сукам повірив,
поцілуй отой зад москалів.

Ось перелік брехливих тих ЗМІїв –
я перстом біля скроні кручу –
їх і пекло в смолі не одмиє,
хоч і прізвища мають на «чук».

ICTV, СТБ, Новий канал, газета «Факти»,
інформагентство «Українські новини» –
володар Пінчук.
УТ-1, Інтер, Студіо «1+1», телеканал ТЕТ –
володар Медведчук.
ТРК «Ера» - володар Драч
(не «чук», але такий самий).
ТАС – володарка Тігіпко Анна Сергіївна.
На прізвище – українці.
А, може, і вони як Піскун-Фурмáн.

11 квітня 2007 року

"Скорей всего прав был донецкий журналист Владимир Бойко, которого многие чересчур политкорректные украинские СМИ поспешили цинично обозвать "скандальным", когда заявил в одной из своих статей: "Уникальность нынешнего политического момента заключается в том, что на властном Олимпе происходит слияние двух форм организованной преступности, – общеуголовной (Ахметов, Колесников, Янукович, Балога и так далее) и „белокоммерческой” (Ющенко, Ехануров, Плющ и другие). Процесс этот начался еще в мае 2005 года, начался стихийно, и только приход в Секретариат Президента одного из лидеров закарпатской преступной группировки Виктора Ивановича Балоги, наконец, перевел этот процесс в четко распланированное русло."

МАЙДАН
http://maidanua.org/static/mai/1207292180.html

Ющенку

В тобі, Президенте-ілюзіє,
ганьба чоловіча Вкраїни –
усе недолуге, що нидіє,
за край ухопившись юпчини.

Співчуття (Голові ФДМ України - В.Семенюк-Самсоненко) з нагоди лікування в Анталії.

Боже! Як болить спинá
від державного майна!

або ж

Від державного майна
спúну кралі біль пройма!

* (Адміністрації) Якщо можна, вставте, будь-ласка, фотку зі сторінки http://maysterni.com/publication.php?id=22620

Чернівці 9 жовтня 2008 року
http://www.chas.cv.ua/41_08/3.html

Лікнеп для прем’єрів

Вітання, за яке соромно

З привітання прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко: “Шановні чернівчани!
Сердечно вітаю Вас із 600-річчям від дати писемної згадки про м.Чернівці!

Говорячи про Ваше чарівне місто, згадую рядки славетного Каменяра : «Ви – є
народ, якого правди сила ніким звойована ще не була».

Підтвердженням цього слугують сторінки неповторної історії міста...

Тож у ці святкові дні бажаю кожному жителю Чернівців та Буковини щасливої
долі, міцного здоров’я, сили і наснаги у плеканні славетних традицій рідного
краю, достатку і затишку в кожній оселі!

Прем’єр-міністр України
Юлія ТИМОШЕНКО 4 жовтня 2008 р.”


По-перше, дозволимо собі нагадати, що зацитовані прем’єркою рядки належать
Павлу Тичині й у його вірші “Я утверждаюсь” написані так:

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

По-друге, Каменяр в Україні був і є один – і це не Тичина, а Іван Франко.
Соромно за таку темінь у верхах української влади.

http://www.chas.cv.ua/41_08/2.html

Ілля БАМБУЛЯК

http://www.chas.cv.ua/41_08/2.html

600 років слави та один день ганьби

Відгуркотіло святкування 600-річчя буковинської столиці, до якого комсомольська мерія готувалася 5 років. Спочатку ми побачили совковий парад «щасливих» представників трудових колективів міста та напівзамерзлих діток, які, не відаючи про першотравневі демонстрації у «есесесері», дивувалися безглуздості дійства. На сцені поряд з батьками міста виділялися голова
Верховної ради А.Яценюк та кілька його колег–кнопкотискачів з фракцій реґіонів та БЮТ.

Самої лідерки не було, бо вона зараз без вказівок із Кремля навіть не дихає.
А шкода – у підприємців з Калинки, яких вона зовсім недавно обіцяла ощасливити, до неї набралося доволі питань. Потім оголошували нових почесних громадян Чернівців, серед яких якимось дивом затесався такий собі «ветеран» Другої світової війни з Набережних Челнів Ульяновської області Бажерін. Чим він, власне, прославився у Чернівцях – невідомо, бо навіть ветеран він якийсь дивний – 9 травня 1945 року йому ледве виповнилося 16. Може, тим, що коли Федорук хоче замаскувати своє вороже ставлення до героїв України Р.Шухевича, С.Бандери, Є.Коновальця, він висвистує визволителя Бажеріна, і той підмахує будь-яке антиукраїнське «звернення ветеранів», нашкрябане Ратушею. Єдине, що підняло настрій чернівчанам, то це незакомплексована поведінка коней, які відкривали парад, не шукаючи собі біотуалетів (і правильно, бо їх чомусь не було), та тортик пана Клеймана. Потім тривала незрозуміла штовханина велетенських юрб буковинців та іноземців, які марно намагалися знайти собі цікаві розваги. Як і очікувалося, вулиця Кобилянської, урочисто відкрита з одного боку, з іншого нагадувала танкодром, площа Турецької криниці була зроблена лише наполовину: чомусь не стало ні спонсорських, ані бюджетних грошей. Дороблятиме вже, мабуть, наступний мер. Анонсоване перекриття руху транспорту виявилося пшиком – то там, то сям пролітали круті іномарки. Бо завжди є люди, «рівніші» за інших.

Рука Кремля і тут долізла до Чернівців. Ориґінал грамоти Олександра Доброго Москва чернівчанам не дала навіть на час святкування: Буковині вже оголошено війну…

Урочистості в театрі за участю Президента традиційно зіпсував негідний син свого гідного народу Іван Попеску. Не знаючи через брак виховання, що в такі моменти треба відкладати у бік всі свої бзики, він постійно намагався всім
своїм виглядом продемонструвати свою зневагу до українського духовенства та лідера нації. Люди дивилися на нього співчутливо: що з убогого взяти.

До речі, рівень організаційних здібностей мерської команди дуже яскраво виявився у театрі. Простіше кажучи, вони і тут зробили те саме, що коні на Центральній площі. Заслужені та народні митці, які тривалий час готувалися до концерту після офіційної частини, не побачили у залі жодного глядача – вся «еліта» вивалила звідти відразу після виходу першої особи, продемонструвавши своє реальне ставлення до культури. Воно й зрозуміло – в резиденції університету цю «еліту» на халяву годували та напували.
Закінчився день концертом ветерана італійської сцени та кумира 80-х Тото Кутуньо, який досі видається комсомольцям з мерії зіркою світової естради.
Та попри все свято вдалося – дякуємо погоді та благодушному настрою чернівчан, які звикли до безладу у «найкомфортнішому місті України» й нічого особливого загалом не чекали.

Ілля БАМБУЛЯК

23.10.2008 13:30___Андрій Окара
Листи до Ірини Ваннікової (1):
Ющенко, спаси Україну – рятуй моряків!

Вельмишановна пані Ірино!

Радий до Вас писати.

Але, на жаль, не з веселої нагоди.
Будьте ласкаві, поясніть Гаранту одну важливу річ. Те, що зараз відбувається з заручниками на кораблі "Faina" – це жахливий удар по іміджу України, це удар по іміджу Гаранта української конституції, це удар по всім українцям (і по мені теж). Удар такої сили, що, разом з наслідками фінансової кризи та пере-недо-виборами до Верховної Ради, може обнулити увесь український державницький проект. Тобто це ганьба не для конкретного політика, політичної партії чи політикуму взагалі. Це ганьба для тисячолітнього проекту України як країни та української державності. Це дає підстави ворогам та недоброзичливцям казати, що такої країни немає, що такої держави не повинно бути, що Україна – це ніщо. (А доводиться констатувати, що таких людей чимало, особливо у Росії.) Тому що кидати напризволяще своїх моряків – це підтвердження того, що тебе не існує, що ти – віртуальна примара або зомбі.

Шановна Ірино, поясніть людині, що це якраз той випадок, коли він повинен був би відчути себе тим, ким завжди хотів: обранцем Долі, українським Месією, пророком у своєму Отечестві і т.д.

Це справа не прем'єра, не міністра іноземних справ, навіть не уповноваженої з прав людини. Це його справа. Це його життєве кредо – як політика, як мужчини. Це його відповідальність перед народом, Богом та жінками тих моряків, що захоплені у полон.

Знаходячись у Москві, мені вкрай неприємно бути адресатом тої ганьби, яку висловлюють з приводу ставлення України до своїх моряків різні знайомі та незнайомі люди.

Якщо він так вже любить Америку, як про те говорять, дайте йому переглянути DVD з фільмом "Врятувати рядового Района" – можливо це вплине?

І хай хоч заради власного PR та рейтингу "Нашої України" (якщо інші аргументи не діють) зустрінеться під телекамери із родичами заручників.

Чи для "народного" президента комахи важливіші за людей?

Щиро Ваш,

Андрій Окара,

Москва

Відповідь прес-секретаря Президента України Ірини Ванникової Андрію Окарі
23.10.2008 19:19 ___ Ірина Ваннікова, для УП

Шановний пане Андрію,

У своєму листі Ви порушили тему, на яку не можу не відповісти – і як людина, і як громадянка України, і як Прес-секретар українського Президента.

Вам робить честь те, що Ви переймаєтеся долею людей, зокрема громадян України, яких утримують у заручниках пірати на судні "Фаїна". Вірю, що Ви щиро бажаєте визволення цих людей, повернення їх до своїх родин живими і здоровими.

І саме тому Ваш підхід до ситуації, викладений у блозі "Української правди", прочитала з подивом.

Президент України неодноразово заявляв: держава робить і зробить усе можливе, аби врятувати кожного свого громадянина, у якій би скрутній чи трагічній ситуації той не опинився.

Хочу підкреслити: врятувати. Не зробити піар, не пограти м’язами, не повправлятися у красномовстві.

Головне – повернути живих і здорових людей. Саме на цей результат працює в ситуації навколо захоплення "Фаїни" Президент України і спеціальні відомства, яким належить це робити.

І головне, погодьтеся, – досягнення цього результату, а не галас довкола кожного переговорного дня чи поява у сюжетах новин ефектних кадрів. Нині триває складний переговорний процес, важка філігранна робота, яка потребує спокою, витримки і тиші заради повернення наших громадян.

Перебуваючи в Російській Федерації, Ви, пане Андрію, напевно мали можливість оцінити підходи у "роботі з медіа" у цій країні – особливо під час проведення антитерористичних операцій.

Пустопорожні емоційні заклики, м’яко кажучи, не вітаються і є контрпродуктивними.

Зазначу, що лише нещодавно було поширено офіційний коментар російської сторони – хоча на борту "Фаїни" перебувають і російські громадяни. І в коментарі, до речі, високо оцінюються зусилля української сторони щодо звільнення заручників.

Тому не треба, пане Андрію, закликів у стилі "робіть що-небудь". І без того здійснюється операція, до якої залучені найкращі спеціалісти. Моряків не "кинули напризволяще", як Ви стверджуєте.

Президент отримує оперативну інформацію в щогодинному режимі, координує діяльність спеціальних відомств для того, аби операція зі звільнення людей була успішною. І лише невелике коло людей знає, скільки зусиль Президент докладає для звільнення українських громадян.

P.S. Президент України добре знає фільм "Порятунок рядового Райана" режисера Стівена Спілберга.


З повагою, Ірина Ванникова

24.10.2008 16:46___Андрій Окара

Листи до Ірини Ванникової (2):
Як пану президенту вберегтися од міжнародного дефолту і французького алфавіту

Шановна пані Ірино, радий Вас чути!

Отримав Вашого листа, дякую за увагу до моєї скромної персони.

Дуже добре, що Ви відноситеся до категорії небайдужих людей, бо це найгірше, що буває в житті: саме байдужі люди довели Україну до преддефолтного стану, саме вони обнулили державницький проект.

Тож я аж ніяк не пропоную пану президенту замість порятунку моряків з "Faina" цинічно зайнятися власним PR – тим більше, він кричуще не вміє цього робити. Українська держава знаходиться зараз на межі дефолту – і мова не лише про фінанси та економіку, мова про системну кризу, яка до того ж підживлюється за допомогою технологій "керованого хаосу" і "сюрпризів" на кшталт "Faina".

Мабуть, Ви не так мене зрозуміли: я аж ніяк не закликаю пана президента "зробити ЩО-НЕБУДЬ" для порятунку моряків з "Faina" – ну, таки я не "кисейная барышня" – при виді крові не знепритомнію. Логіка і тактика (у тому числі інформаційна) проведення контртерористичних операцій мені більш-менш відома. ("Треба ЩОСЬ робити" – це не про мене, бо моя професійна діяльність приблизно на 50% складається з проектного моделювання того, що, кому, як, коли, за яких обставин і з якою метою треба робити.)

Ірино, я про інше: діяльність та бездіяльність деяких вищих посадових осіб, їхня безініціативність чи навпаки – шалена ініціатива в питаннях, що на не часі і об'єктивно розколюють суспільство, вбиває державу!

Ви зазначаєте, що я, перебуваючи в Москві, маю можливість бачити, як російська влада працює із ЗМІ під час контртерористичних операцій. Так, але сподіваюся, що хоч українські чиновники (у тому числі ті, що працюють із ЗМІ) беруть приклад з російських, позбавляючи суспільство, журналістів і родичів заручників хоч якоїсь інформації, окрім тої, що за всех за нас думает Сталин в Кремле, себто, вибачте, що у Віктора Андрійовича на Банковій допізна світиться віконце, то хоч українські спецслужбісти не братимуть приклад із своїх російських колег (згадайте Беслан чи "Норд-Ост", якому якраз вчора виповнилося 6 років).

Добре, що пан президент, як Ви пишете, володіє ситуацією і робить все можливе, аби врятувати громадян, яких захопили пірати. Я в цьому схильний Вам абсолютно довіряти, хоч і не в курсі, який у Вас особисто рівень допуску до інформації з грифом "ДСП" та "ОВ". Але в цій справі пан президент не може не бути млявим та байдужим. Ситуація навколо "Faina" вже вплинула на хід української політики і навіть української історії. Я не відношуся до тих, хто вважає, що якби не "Faina", Ющенко не розпустив би Верховну Раду. Але впевнений, що вірогідність подібного рішення була б значно нижчою.

Непрозорі справи навколо продажу зброї за наявності політичних конкурентів та недоброзичливців (БЮТ, ПР, Росія) та ще й в умовах ламання світового устрою та кризи світової фінансової системи могли б викинути пана президента з його кабінету – чи то шляхом імпічменту (розумію, що юридично це майже неможливо), чи то шляхом заколоту, чи то шляхом революції-2, чи ще якось. Тож він поспішив залишитися чи не єдиним легітимним вищим державним органом. Адже корабель з іменем східної дівчини міг притаїти в своїх трюмах загрозу реального політичного дефолту пана президента! Політичний дефолт – це не імпічмент, це така морока, як свого часу була в Кучми, коли його на міжнародних зустрічах, куди не можна було не покликати, садили за французьким алфавітом, аби тільки не поруч з USA.

Сподіваюсь, з "Faina" все буде ОК і ні в кого не виникне бажання ховати кінці у воду (морську).

Цікаво, яка б доля спіткала цей сухогруз, якби його назва була не "Faina", а, приміром, "Julia"?

З найкращими побажаннями Вам, Вашому шефу та заручникам з "Faina",

Андрій Окара

P.S.

Дорога Ірино,

фільмом "Врятувати рядового Райана" не слід особливо перейматися. Адже ми з Вами добре розуміємо, що то є пропаганда, причому пропаганда тупа і для тупих.

Але ця пропаганда є частиною Soft Power ("м'якої сили") США, ця пропаганда є формою маніфестації політичних ідеалів (не стандартів, не моделей поведінки, а саме ідеалів) цієї країни. Ставлення президента до заручників – це теж форма маніфестації цінностей. Або відсутності таких.

Звісна річ, ніяка держава не стане перейматися долею рядового Райана, Райнова чи Раяненка. Більше того, і в російській, і в українській культурах розвинутий культ героїчної смерті за други своя, за надособистісні цінності – за народ, за батьківщину, за Господа. Але саме за народ, батьківщину і Господа, а не за чуже бабло та не за чужі політичні амбіції.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4901d1b9e842e/

Мікролімерики.

Суддя Зварич. Львів
Оправдання
Я ото колядував, си ото колядував,
і мішок з мільйоном баксів
у службовий сейф поклав.


Невідомий відкатник. Львів
Оправдання
Я не злодій, не хабарник, "Оперного" шанувальник,
не сіЯв-колядувАв -
а з фонтану діставав!

Щойно прочитав на "Уніан"
"З2% жителів Криму схильні до сепаратизму (опитування)"
В голову прийшло, чи не опитати кримчан таємно і щодо:
- Схильності до анонізму?
Ймовірно, що всі 50% виявлять таку схильність?

Отож і вважатимемо анонізм більшою небезпекою, аніж сепаратизм.

17.04.2009 г.
Успеть!!!

Все-таки у нас какой-то очень странный кризис. С одной стороны, в Киеве он почти не виден, разве что бурно развивается новая сеть магазинов под названием «Аренда». С другой, достаточно немного отъехать от столицы, и начинающееся запустение становится очевидным. У «донецких» вот уже и денег нет на то, чтобы собрать в Киеве митинг. Но вернемся в Киев. В столице царит нервическая суета. Кто-то спешит нажиться на рекапитализации банков, кто-то спешит прикупить банкротящиеся банки вместе с их сетями заправок или другим каким имуществом. Уж в который раз стремительно крадутся бюджетные деньги, выделенные на строительство ющенковских исторических и гуманитарных мега-проектов. Как там поживает Батурин, комплекс Голодомора, «больница будущего» и «Мыстецький арсенал». А сам Президент переживающий кризис страны в это время шляется по барахолкам и… назначает на «хлебные» должности очередных ворюг. Так, 15 апреля руководителем Местного организационного комитета Евро-2012 и, соответственно, директором турнира в Украине стал Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины в Хорватии Маркиян Лубкивский. То, что не успел украсть Червоненко куда более эффективно украдет господин Лубкивский. О дивной семейке Лубкивских уже немало писалось. Но сегодня не грех и напомнить.

«Гвардия Ющенко

Среди тех “рук, которые никогда не крали” и на которых держится гнилой трон Ющенко, есть и дрожащие конечности известного львовского поэта эпохи “рассвета коммунизма” Романа Лубкивского и его двух сыновей

Василий Тернинский

Летопись этого одиозного галицийского рода на днях пополнилась такими вот извлечениями из хроники Интерпола: «Совместными усилиями Интерпола и украинских спецслужб раскрыта преступная группировка, которая в течение трех лет занималась проституцией, торговлей людьми и наркотическими препаратами… Группа осуществляла свою деятельность под руководством и прикрытием главы дипломатического представительства Украины в Хорватии Маркиана Лубкивского».
«Герой Майдана»

В последний из 17 дней Майдана на эстраде, заполненной вождями, за спиной у Ющенко, внезапно появилась физиономия невиданного дотоле персонажа с «бородищей попа Гапона».

Этот новенький в «оранжевом» кукольном театре паяц с довольно внушительным брюшком энергично аплодировал «помаранчевой победе», а затем ринулся в собственноручные объятия самого верховного жреца, смущая его непокоренный дух своим неприкрытым и махровым раболепием.

Продвинутый зритель канала «честных новин» из стана окололитературной богемы без труда узнал в этом явном шуте лауреата комсомольских премий времен хрущевской оттепели Романа Лубкивського.

Талант этой упитанной фигуры заключается в том, что она, сия фигура, всегда возникает в нужный момент и в нужном месте.

Как обычно, пан Ромцьо осенью 2004-го держал революционную паузу возле телеящика за затворенными дверьми и, подчиняясь внутреннему голосу, выжидал. Практически до последнего дня революции на асфальте, на котором его земляки в холодных палатках отмораживали себе почки долгими и тревожными днями и ночами. Выжидал — чья возьмет. ... >>>

Ч.2.
И когда стало очевидно, что режим Кучмы не сможет устоять и Майдан не может не победить, пан поэт мигом метнулся в Киев и уже в вечерних новостях предстал в телекартинке как неотъемлемая часть революционного иконостаса.

Когда победители бодро зашагали в заветные «антинародные» кабинеты делить власть, патриот Лубкивский оказался в их рядах. В центре событий! Он не только в числе первых прорвался во владычьи палаты Кучмы, где теперь восседал его «сын» Ющенко, но и первым выскочил оттуда с должностными наградами.

Окатывая сбитого с толку «мессию» потоками комплиментарной патоки, именуя его спасителем обездоленного люда и отцом нации, пан Ромцьо вырвал из цепких бухгалтерских рук, которые вмиг размякли от сладкой лести лизоблюда всех времен и народов, аж три должности — для себя, давным-давно пенсионера, и для сынков, утробистых и корыстолюбивых не по годам.

Династия Лубкивских разместилась в бюрократическом интерьере нового режима следующим образом: Роман Марьянович стал председателем Комитета по присуждению Шевченковских премий, Маркиан Романович — заместителем государственного секретаря Секретариата Президента Украины, Данила Романович — советником Президента.

И хотя пан Ромцьо пробыл на Майдане в последний день не более часа, зато куш сорвал самый жирный! В Украине нет другой такой семьи, которая бы принесла с Майдана столько должностных трофеев.
Обкомовский приспешник

Чтобы непосвященный в тонкости львовского патриотизма читатель не шибко удивлялся такому удивительному искусству делать карьеру из воздуха, или, как говорят в Львове, «із г…лини робити кулю», следует хотя бы пунктирно напомнить «героическую» биографию этого виртуоза высасывания благ из первых лиц государства.

Роман Марьянович чисто хронологически принадлежит к той легендарной плеяде «шестидесятников», которых породила хрущевская оттепель. Породила, как известно, для того, чтобы выманить на скользкую стежку, а затем пересажать на гулаговские нары.

Такая судьба постигла Вячеслава Черновила и Михаила Осадчего, Левка Лукьяненко и Ирину Калинец, Игоря Калинца, Михаила Горыня и многих других бунтовщиков того невидимого Майдана 60-х, смятого катком тоталитарного режима.

А вот пан Ромцьо, тогда еще молодой и азартный, уже тогда проявил и пронес сквозь годы свою главную черту — он выжидал. Чья возьмет?

И когда покатили поезда с диссидентами в сибирскую глушь, в душе юного галицийского поэта вспыхнула невыразимая любовь к родной Коммунистической партии, к великому Ленину, который в раннем творчестве Романа Марьяновича, понятное дело, становится главным героем.

Пока юное дарование неистово и усердно осмысливало роль вождя всех объединенных пролетариев, в тех кабинетах, к которым пан Лубкивский всегда испытывал непритворный пиетет, хлопца внесли в список. Перспективных и надежных.

Оформив в соответствующем компетентном комитете соответствующие расписки, молодой талантливый поэт из самого националистического логова — Львова отправляется в самое капиталистическое логово — Нью-Йорк. И с высокой трибуны ООН с пеной на пухлых губах досказывает существование несуществующего государства УССР, которое, не будучи суверенным государством, умудрилось из подачи Москвы стать основателем ООН.

И когда народный «дипломат» вернулся домой, его заслуги в выполнении инструкций комитета, который его туда «откомандировал», не могли не быть оценены подобающим образом.

Пройдя испытание на берегах Гудзона, наш резидент после возвращения в ставку получает новое высокое назначение. Его посылают туда, где труднее всего, — возглавить националистическое логово, которым еще со времен Франца Иосифа была Львовская писательская организация.

Член горкома и обкома Компартии Украины товарищ Лубкивский был приставлен надзирателем в порочное в глазах коммунистического режима гнездо, из которого неизбежно появлялись на свет окаянные националисты.

А то кто бы стал следить, фиксировать и тщательно рапортовать об их пьяной болтовне «про самостійну і незалежну неньку»? За долгие годы из писательских рядов так и не донеслось ни одного живого патриотического голоса. Пресекалось в корне. Паном Лубкивским и его обкомовскими кураторами и комитетскими операторами.

Он разъезжал на начальственной «Волге» с обкомовскими номерами романтическими улочками угнетенного режимом Старого Львова, в то время как его ровесники томились на северах на гулаговской каторге.

Товарищ Роман был настолько красноречивым символом верноподданства Львова Москве, что когда столицу Галичины проездом посетил Генеральный секретарь ЦК КПСС товарищ Горбачев, на аэродроме его первым приветствовал даже не первый секретарь обкома, а он, товарищ Роман. Местный главный интеллигент и коммунист.
Бандеровец с коммунистическим стажем.

Ч.3.
Когда же внезапно, как гром среди ясного неба, на Галичину вернулись те самые гулаговцы-политзаключенные, когда повели за собой по улицам толпы митингующих, когда забурлила революция и зашаталась империя, товарищ Роман присмирел и… стал выжидать. Чья возьмет?

Может, так и просидел бы в обкомовском схроне. Но поступила неожиданная команда — влиться в «руховские» ряды. Десятки тысяч галицийских сексотов, а по их количеству Львовщина занимала первое место в Советском Союзе, получили приказ идти в патриоты.

Вот тогда-то и появилась уже знакомая борода на митинговом иконостасе. Как ныне — позади Ющенко, так и тогда — позади Черновила.

Так в соответствии с инструкцией уже не товарищ, а пан не Роман, а Ромцьо стал патентованным патриотом.

Наиболее ярко его «идейность» проявилась тогда, когда родилась овеянная мечтами независимая Украина, которую так последовательно отдалял от реальности своей службой московскому режиму товарищ Лубкивский, и пришла пора — знакомая процедура! — делить портфели.
Дипломат с уголовной карьерой

Где взять молодому государству, к примеру, целую армию дипломатов? И тут вынырнул наш герой! Кто отстаивал интересы Украины с высокой трибуны Организации Объединенных Наций в ненавистные советские времена, кто пробрался в демократический свободный мир и заявил во весь голос об Украине? Правильно вспомнили — пан Лубкивский.

И он готов поклясться, что выполнял не инструкции КГБ, а инструкции Степана Бандеры, который велел влиться в ряды КГБ и изнутри подрывать Союз.

Таким образом, весь предыдущий стаж в КПСС был засчитан пану Роману как стаж в ОУН. Его зачислили карьерным дипломатом независимой Украины и отправили послом в Чехию.

Один мудрый человек как-то в отчаянии сказал: патриотизм — это последнее прибежище негодяя.

Как же служил пан Лубкивский «рідній неньці» в златой Праге, как представлял свою страну в Европе?

Вот информация, которая просочилась сквозь семь замков МИДа и была опубликована в одном информированном издании: «Деятельность Лубкивского-старшего в Чехии сопровождалась рядом коррупционных скандалов. В 1993 году Украина приобрела трехэтажное административное здание под посольство за 886 тысяч долларов США плюс почти 400 тысяч долларов были израсходованы на ремонт и благоустройство земельного участка… Как стало известно, еще в 1997 году проверка, инициированная послом Андреем Озадовским, который сменил Романа Лубкивского, выявила, что потраченные в 1993–1994 годах вышеназванные средства были фактически списаны, поскольку актов выполнения ремонтных работ не существовало в природе… Реконструкцию здания проводила чешская фирма «АЗ-сервис», с которой Роман Лубкивский подписал договор о покупке четырех недостроенных домов в районе Троя в качестве жилья для сотрудников посольства. Без проведения правовой экспертизы и рассмотрения альтернативных проектов из государственной казны Украины было уплачено 616 тысяч долларов. После этого фирма «АЗ-сервис» оперативно объявила себя банкротом и выполнять свои обязательства перед украинской стороной отказалась»

Эти сотни тысяч, которые с тех пор превратились в миллионы долларов, и сегодня висят в бухгалтерии МИДа Украины и числятся за «карьерным дипломатом» Лубкивским.

За пресловутой фирмой, которая так «дипломатично» обчистила министерскую казну, стоит славный земляк еще одного выдающегося «деятеля современности» — Балоги, известный в Закарпатье аферист международного масштаба Миша Куцкир.

После тесного сотрудничества с Лубкивским он не рискнул вернуться в родную Сваляву и скрывался за границей. Хотя, как свидетельствуют источники из окружения семьи Лубкивских, пан Роман и по сей день поддерживает с ним отношения и прекрасно отзывается о своем друге, с которым они вместе в тяжелые времена становления государства «розбудовувалы» дипломатический корпус Украины.

Был и свидетель этой «розбудовы» — главный бухгалтер Посольства Украины в Чехии Наталия Майборода. Она могла бы многое рассказать об «подвигах» своего начальника, Лубкивского. Однако уже не расскажет: из командировки в Прагу ее привезли в гробу — в разгар проверки деятельности посла она погибла при невыясненных обстоятельствам (ее выбросили из окна).
«Я есмь кучмист!»

Вот такую лепту внес (вынес ли) в украинскую дипломатию Роман Марьянович Лубкивский.

И оцените всемогущество лизоблюдства — его оружия: благодаря ему он выбрался из этой глубокой криминальной ямы!

Возвратившись из Праги во Львов, коротал дни свои тревожные в ожидании конвоя и наказания за содеянное. Но случилось так, что область посетил президент Кучма. И нужно отдать должное бойцовским качествам Романа Марьяныча — он прорвался сквозь редуты охраны из толпы и пленил сбитого с толку высокого гостя своими фирменными пылкими объятиями и выцеловываниями. Поэты в таких случаях пишут бессмертные строки: «Так ніхто не кохав! Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання!»

Роман Марьянович от лица народа, из гущи которого он вынырнул, обнимал Леонида Данилыча в Львове не менее пылко, чем спустя годы Виктора Андреевича в Киеве.

И сработало. Как сейчас, так и тогда. Улетая, Кучма велел губернатору дать Лубкивскому работу. В ту пору приказы не обсуждались. Взяли подозреваемого из-под следствия и назначили начальником местного управления культуры.

Уж поимело хлопот руководство области с бездарным «послом», который всю многотысячную сферу культуры заставил обращаться к нему не иначе как «Ваша экселенция!».

Чашу терпения переполнил международный скандал во время саммита президентов стран Центральной и Восточной Европы во Львове. Когда после завершения работы главы десяти европейских стран выехали за город на прощальный обед, сквозь тройное оцепление охраны к ним прорвался «экселенция» Ромцьо. Сначала кинулся в объятия к своему «в доску другу» президенту Чехии Вацлаву Гавелу. Когда же пытался заставить президента Польши Александра Квасьневского петь с ним польские коломыйки, охрана заметила в глазах Кучмы металлический блеск — и все поняла. Ромцю насильно запихнули в машину и вывезли с охраняемой территории.

После чего проводили «экселенцию» на не совсем заслуженный отдых. Тем и должна была бы завершиться эта фарисейская «поэма» никчемного поэта.

Но грянула революция. И «верный сын» Украины прямо с дачных грядок помчался в столицу. Блюдолизы на пенсию не уходят и до самой смерти караулят объедки с владычьего стола.
Яблоко от яблони… >>>

Ч.4.
И следует отметить, что в высоком кресле председателя Шевченковского комитета прирожденный специфический талант не мог не проявить себя. Впервые от этой своеобразной структуры благодаря ее нынешнему вождю стал исходить густой и душистый, как из гальюна, запах коррупции. Спросите у мастеров искусства: ныне звание лауреата Шевченковской премии может получить любой непризнанный талант при условии, что денежный эквивалент вернется к тому, кто «решил вопрос».

Однако что это мы все о немеркнущем пане Романе — сыновья-то пошли куда дальше. Начать с того, что они «по праву», полагаясь на пражские подвиги отца, гордо именуют себя потомственными дипломатами. Обогащают «рідну неньку» династией патриотов.

Начинающий «чичерин» Маркиан так вдохновился родительскими мемуарами о победах на берегах Влтавы, что попытался притопнуть ножкой на первого заместителя министра, однако его патриотический порыв охладил министр Тарасюк.

Затем усердные уверения из медовых уст Романа Марьяновича Виктора Андреевича в том, что тот не пасечник, а пророк, дали дипломатический эффект — Ющенко рекрутировал забракованных в МИДом сынков поближче к себе, на Банковую.

Вот как оценила свободная и независимая пресса, которая, как известно, является самым большим завоеванием Майдана, государственную службу Лубкивского-младшего: «В силу своеобразного характера и наследственных задатков героя этого опуса на новом месте он довольно быстро заслужил репутацию бездельника, бездари, интригана и взяточника. Все это, конечно, компрометировало людей, устроивших его на эту работу, а тогдашний глава Секретариата Александр Зинченко просто со срежетом зубовным переживал сосуществование с таким заместителем. Довольно иллюстративным в этом плане является тот факт, что уже сразу после своего назначения Маркиан, встречаясь как со знакомыми, так с совсем незнакомыми людьми, регулярно рекламировал свои «возможности», предлагая купить любой орден за 200 тыс. долларов, Героя Украины — за 500 тыс.

Но это если документы в порядке. Если документы нужно было готовить, а у человека были, мягко говоря, проблемы с законом, Маркиан Марьянович обещал подсобить в этом деле уже за миллион. В плане мирного сосуществования Лубкивского-младшего с уголовными элементами не менее показательным является то, что в свое время известные своим криминальным прошлым российские бизнесмены-аферисты братья Чуркины (зарабатывали на присвоении украинской государственной собственности и ее последующей перепродаже) за активное лоббирование своих интересов в окружении президента приобрели Маркиану Лубкивскому BMW-X5».
В сетях международной мафии

Пройдя интенсивную боевую подготовку на Банковой под патронатом самого Президента, наш «герой» и сын «героя» не замедлил отправиться по родительскими стопам на Адриатике к новым высотам, покуда его не остановил Интерпол.....>>>

Ч.5.

Совместно с украинскими спецслужбами в Хорватии разоблачена международная преступная группировка, в течение нескольких лет занимавшаяся работорговлей и наркоторговлей. Строки из интернет-издания From-UA заставляют содрогнуться. Такого не знала не только украинская, но мировая дипломатия: «Нейтрализованная группа осуществляла свою деятельность под скрытым руководством главы дипломатического представительства Украины в Хорватии Маркиана Лубкивского».

Международная мафия под эгидой дипломатической неприкосновенности Венской конвенции! Кроме банального криминала, это непоправимый удар по авторитету государства, осквернение его чести и достоинства.

Вот как «герои» Майдана и их потомки продвигают Украину в НАТО. Вот на кого опирается Президент, интегрируя страну не в Евросоюз, а в международную мафию. Именно такие кадры Ющенко и привели его к геополитическому дефолту на Бухарестскому саммите НАТО.

Спецслужбы уже вызволили 12 украинских пленниц из рабства, в которое их продали аферисты в дипломатических погонах.

Жертвы дают показания, которые, в свою очередь, дают основания для вывода, обнародованного в печати: «Лубкивский осуществляет на своей должности деятельность, направленную на нанесение вреда государственным интересам Украины… Уже несколько лет он оказывал содействие заключению заведомо невыгодных деловых договоров, приносивших огромный ущерб Украине, это касается отмывания денег руководством украинского посольства через фиктивные хорватские компании, а также финансовых операций на рынке земли и недвижимости в Хорватии».

P.S.И что же, неужели снова концы в воду? Пока под сыновьями горит земля, Лубкивський — тот, который влюблен в Прагу, отрабатывает откупную Банковой — собирает подписи львовских интеллигентов в поддержку Ющенко, а также за развал существующей коалиции и создание «ширки» с Партией регионов.

Из офиса Конгресса украинской интеллигенции его просто выдворили. Как и ото всюду. Тогда он начал фабриковать необходимые подписи, что снова вылилось в скандал.

Однако Виктору Андреевичу он пообещал на президентских выборах поднять за него всю Галичину. И тот поверил, так как у него во Львове уже не осталось никого, кроме Лубкивского.

«У меня нет других писателей», — произнес когда-то сакраментальную фразу Сталин. У Ющенко нет других кадров, кроме таких, как гвардия Лубкивских.

Цена потуг Лубкивского для поднятия авторитета Ющенко в Львове банальна, как и несколько лет назад в Праге, — замять дело. Ведь даже если Балога прикрикнет на СБУ, что делать с Интерполом и хорватскими спецслужбами?

Может, они тоже проникнутся проблемами рейтинга Виктора Андреевича и ради торжества демократии закроют глаза на выпестованную им мафию?

Похоже на то, что дойдет до обоюдного фатального конца — до того, что Ющенко окажется там же, где и его гвардия из клана «патриота» из Пьемонта».

Львов — Киев — Загреб

Компромат.ру»

Пожалуй, единственная мысль, пульсирующая в черепах этих господ, выражена словом «Успеть!» С тремя восклицательными знаками. Успеть украсть до того как… И вот самое интересное начнется именно после слова «как».

«ОРД»

Fix address: http://test.ord-ua.biz/2009/04/17/uspet/?lpage=1

Дуже приємно читати Ваші твори,тим паче знаючи, що Ви земляк.
Аналітика вдалася на славу-зважаючи на те що я державний службовець-коментувати далі не буду.Ви знаєте, як роботу сьогодні ми цінуємо.
Так хочеться пошвидше діждатися завтрашнього вечора і познайомити батьків з Вашою творчісттю.
Думаю Вони будуть в захваті!

Так ось бавився наш дорогий президент із балогою, так вже бавився, що заповнив той балога собою всі крісла на Закарпатті.

А далі ось що дорогі його свати і брати придумали:

Закарпатська обласна рада ухвалила текст гімну Закарпатської області

Як передає кореспондент УНІАН, рішення ухвалене сьогодні під час чергової сесії обласної ради.

Пропозицію ухвалити текст гімну Закарпаття на слова священника і письменника Олександра Духновича (1803-1865) «Подкарпатськие русины, оставьте глубокий сон» вніс депутат облради Євген ЖУПАН.

За текст гімну проголосували 46 депутатів із 78 присутніх у залі.

Проти гімну різко виступив депутат облради, голова Закарпатського осередку товариства “Просвіта ім. Тараса Шевченка» Володимир ПІПАШ. Він зокрема заявив, що текст – застарілий, слова – суміш російської з українською, і нинішній молоді вони є незрозумілими. «Я не знаю, хто зможе зрозуміти і вивчити такий текст із нинішнього молодого покоління? І навіщо такий гімн, який не розуміють?», - додав В.ПІПАШ.

Текст гімну:

Подкарпатские русины,
Оставьте глубокий сон.
Народный голос зовет вас:
Не забудьте о своем!

Наш народ любимый
да будет свободный
От него да отдалится
неприятелей буря.

Да посетит справедливость
уж и русское племя!
Желание русских вождь:
Русский да живет народ!

Просим Бога Вышняго
да поддержит русскаго
и даст века лучшаго!

Цей вірш О.Духновичем написаний в середині ХІХ століття...

Ура! :(